Постанова 4855 № 640/4471/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4471/19 Суддя першої інстанції: Літвінова А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Епель О.В., Чаку Є.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: У березні 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної казначейської служби України (далі - Відповідач, ДКС України) про: - визнання протиправною бездіяльності ДКС України щодо виплати компенсації за порушення строку перерахування коштів по виконавчому листу, виданому 20.01.2016 року Голосіївським районним судом міста Києва у справі №752/9068/15-ц; - зобов`язання ДКС України негайно виплатити нараховану компенсацію. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2019 року позов задоволено повністю: - визнано протиправною бездіяльність ДКС України щодо виплати компенсації за порушення строку перерахування коштів по виконавчому листу, виданому Голосіївським районним судом міста Києва 20.01.2016 року по справі №752/9068/15-ц; - зобов`язано ДКС України виплатити ОСОБА_1 компенсацію за порушення строку перерахування коштів при виконанні виконавчого листа, виданого Голосіївським районним судом міста Києва від 20.01.2016 по справі №752/9068/15-ц, на підставі рішення ДКС України про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, від 23.01.2019 року №1 у розмірі 33 620,61 грн. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що невиконання судових рішень державою не може бути виправдано нестачею коштів, а забезпечення достатнього відшкодування за невиконання або несвоєчасне виконання рішень національних судів є прямими зобов`язанням саме держави. Крім того, суд зауважив, що направлення ДКС України до Міністерства фінансів України листів в частині збільшення видатків на виконання бюджетної програми КПКВК 3504040 не є належним доказом своєчасного надання Відповідачем пропозицій Міністерству фінансів України щодо необхідності внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України». Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати його та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. При цьому наголошує на неврахуванні судом, по-перше, держава встановлює тримісячний строк для перерахування коштів стягувачу виключно за судовими рішеннями по стягнення коштів з державного органу, по-друге, компенсація може нараховуватися виключно за несвоєчасне перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів, по-третє, джерелом погашення заборгованості за рішенням суду та для нарахованої компенсації є кошти Державного бюджету, по-четверте, безспірне списання коштів здійснюється у порядку черговості надходження документів та виконати його поза чергою неможливо, по-п`яте, ДКС України неодноразового зверталося в установленому законодавством порядку до Кабінету Міністрів України і Міністерства фінансів України із пропозиціями щодо необхідності внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України» в частині збільшення видатків на виконання бюджетної програми КПКВК 3504040, по-шосте, чинним законодавством не передбачено граничного строку виплати компенсації у зв`язку з порушенням термінів перерахування коштів за рішенням суду. Після усунення визначених в ухвалі від 09.12.2019 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. У подальшому дану справу було передано на повторний автоматизований розподіл, за наслідками якого її було передано судді-доповідачу Степанюку А.Г. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2020 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 . Голосіївським районним судом міста Києва 20.01.2016 року видано виконавчий лист по справі №752/9068/15-ц про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві коштів на загальну 423 447,94 грн. Крім того, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що у порядку безспірного списання з рахунків боржника ДКС України 14.12.2018 року перераховано кошти на рахунок ОСОБА_1 у сумі 423 447, 94 грн. ОСОБА_1 звернувся до ДКС України із заявою від 21.12.2018 року про виплату компенсації за порушення строку перерахування коштів по виконавчому листу, виданому Голосіївським районним судом міста Києва 20.01.2016 року у справі №752/9068/15-ц (а.с. 6-7). За наслідками розгляду даної заяви Позивача Відповідачем 23.01.2019 року прийнято рішення №1 про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів у розмірі 33 620,61 грн. за період з 21.04.2016 року по 14.12.2018 року (а.с. 18), про що ОСОБА_1 повідомлено листом від 25.01.2019 року №5-11-11/1679 (а.с. 8-9). У подальшому, за наслідками розгляду заяви Позивача від 12.02.2019 року Відповідач листом від 20.02.2019 року №5-11-11/3246 повідомив останнього, що рішення про виплату компенсації знаходиться на виконані у Казначействі за бюджетною програмою 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» та відноситься до третьої черги погашення заборгованості. Порядковий номер рішення про виплату компенсації складає 537 080 (а.с. 10). Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що на момент звернення Позивача з даною позовною заявою Відповідачем не виплачено нараховану відповідно до рішення ДКС України від 23.01.2019 року №1 компенсацію у розмірі 33 620,61 грн.. На підставі встановлених вище обставин, здійснивши системний аналіз приписів ст. ст. 1, 3, 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а також затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок №845) і Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 року №440 (далі - Порядок №440), суд першої інстанції прийшов до висновку, що недостатність коштів не є підставою для невиконання судового рішення, а невиконання рішення у межах тримісячного строку має своїм наслідком виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке. Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон) останній встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання. Приписи абз. 1 ч. 1 ст. 2 Закону визначають, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа). Статтею 3 Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. Згідно ст. 5 Закону у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи нараховується державним виконавцем протягом п`яти днів з дня отримання ним повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, про перерахування коштів, крім випадку, коли кошти перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. У разі якщо кошти за рішенням суду не перераховані стягувачу з відповідного рахунка органу державної виконавчої служби протягом десяти днів з дня надходження всіх необхідних для цього документів та відомостей, стягувачу виплачується компенсація в розмірі, встановленому частиною першою цієї статті, за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перерахування коштів стягувачу повинно бути здійснене протягом трьох місяців з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. В іншому ж випадку, на суму своєчасно невиплачених коштів нараховується компенсація у порядку та розмірах, визначених ст. 5 Закону. Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначається Порядком №845. Відповідно до п. 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій). Судовою колегією враховується, що згідно абз. 2 п. 1 п. 47 Порядку №845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданої органом Казначейства інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника. При цьому, відповідно до п. 48 Порядку №845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей. У разі відсутності таких документів та відомостей, якщо боржником є державні підприємство, установа, організація або юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства, перерахування коштів здійснюється на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. За правилами п. 49 Порядку №845 у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі. Дійсно, матеріали справи свідчать, що 22.01.2019 року, 26.02.2019 року, 21.03.2019 року, 04.04.2019 року, 02.08.2018 року (а.с. 20-30) ДКС України зверталося до Міністерства фінансів України із заявами про вирішення питання щодо виділення коштів за бюджетною програмою КПКВК 3504040 для погашення заборгованості. Разом з тим, факт направлення таких звернень не може ставити у залежність гарантоване Законом право стягувача на виплату коштів з огляду на таке. Відповідно до ч. 1 ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Згідно ст. 14 ЦПК України у редакції до 15.12.2017 року, а також ст. 18 ЦПК України у чинній редакції, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя. Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду». Крім того, колегія суддів зауважує, що з аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України. Отже, основним призначенням стадії виконавчого провадження є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту. Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. В Відтак доводи Апелянта про недостатнє асигнування за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» є безпідставними. Несплата компенсації за невиконання судового рішення на підставі відсутності бюджетних коштів, не може бути причиною невиконання Відповідачем своїх зобов`язань. Реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань судом до уваги не приймається. Наведене узгоджується із правовою позицією Європейського суду з прав людини, що підкреслено, зокрема, й у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 року у справі № 807/519/17. Відповідно до п. 9 розд. VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно Казначейством України. Зазначені рішення передаються до Казначейства України для виконання. Безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Пунктом 50 Порядку №845 передбачено, що компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів. Отже, при виконанні рішень суду, за якими боржником є держава, ДКС України є суб`єктом владних повноважень на якого покладений обов`язок щодо належного та своєчасного виконання рішень суду з виплати грошових коштів, а у випадку їх не виконання протягом трьох місяців, на виплату стягувачу компенсації в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Як було встановлено раніше, 23.01.2019 року ДКС України прийняла рішення №1 виплату ОСОБА_1 компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів у розмірі 33 620,61 грн., та повідомила Позивача, що заходи щодо перерахування коштів будуть здійсненні після виконання виконавчих документів, які надійшли раніше. При цьому, матеріалами справи не спростовано, що на даний час компенсація ОСОБА_1 нарахована, однак не виплачена. Таким чином, з урахуванням наведеного правового регулювання, практики Європейського Суду з прав людини, а також враховуючи наявність у Позивача права на отримання компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення та беручи до уваги невиплату останньому нарахованих Відповідачем коштів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 . При цьому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне підкреслити, що у Позивача виникло право не лише на перерахунок такої компенсації, а й на її фактичне здійснення. Посилання Апелянта на те, що виплати належної Позивачеві компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення здійснюються виключно у порядку черговості, судовою колегією оцінюється критично з огляду на таке. За змісту вже згаданих вище пунктів 3, 48, 50-52 Порядку № 845 випливає, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів. Казначейство веде бухгалтерський облік та складає звітність про здійснення в установленому порядку безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку. Відтак, законодавчі приписи, які встановлюють черговість виконання рішень, визначають порядок виконання саме судових рішень на підставі відповідних виконавчих документів, а не рішень Казначейства про виплату компенсації. Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.08.2018 року у справі №815/5301/17, від 18.06.2019 року у справі №806/2492/17, від 03.09.2019 року у справі №826/18505/16 та від 11.02.2020 року у справі № 807/519/17. За таких обставин, враховуючи визнання ДКС України факту прострочення платежу, що підтверджується прийнятими рішенням про виплату компенсації №1, його невиконання на час звернення ОСОБА_1 з відповідним позовом до суду, судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, про що вірно зазначено судом першої інстанції. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді О.В. Епель Є.В. Чаку Повний текст постанови складено «08» квітня 2020 року.