Постанова 4855 № 640/8754/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8754/20 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т., секретаря Строяновської О.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Компанії S.I. GROUP CONSORT LIMITED до Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року, - В С Т А Н О В И В: У квітні 2020 року Компанія S.I. GROUP CONSORT LIMITED (далі - позивач, Компанія) звернулась у суд з позовом до Державної казначейської служби України (далі - відповідач, ДКСУ) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області, виданого 09 вересня 2014 року на підставі рішення цього суду від 10 липня 2014 року у справі №909/602/14 у визначений статтею 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» строк та зобов`язання виконати такий наказ за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 3504040) на 2020 рік і нарахувати та виплатити з Державного бюджету компенсацію у вигляді трьох відсотків річних за порушення строку перерахування коштів на виконання наказу. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДКСУ щодо невиконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області №1034, виданого 09 вересня 2014 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин та порушення норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що неодноразово зверталось до Міністерства фінансів України, Прем`єр Міністра України та інших органів державної влади із відповідними запитами та пропозиціями щодо збільшення видатків для виконання рішень судів. Вказує, що виконання судових рішень здійснюється в порядку черговості та в межах бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Зауважує, що сам факт відсутності певного результату (виплати коштів за судовим рішенням) не може бути достатнім підтвердженням того, що суб`єкт владних повноважень допустив саме протиправну бездіяльність. Про протиправність може свідчити, зокрема, те, що такий суб`єкт бездіяв за обставин, коли мав реальну можливість реалізувати свої повноваження, повинен був це зробити, але не зробив (чи зробив несвоєчасно, з порушенням процедури чи інших вимог), що спричинило порушення прав та інтересі позивача. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав. Судом установлено, що 10 липня 2014 року рішенням Господарського суду Івано-Франківської області у справі №909/602/14, задоволено позов Компанії до Департамента будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації та стягнуто 294 300 049 грн. 47 коп. основного боргу та 73 080 грн. 00 коп. судового збору. 01 вересня 2014 року постановою Львівського апеляційного господарського суду зазначене судове рішення залишено без змін. На вказані судові рішення Першим заступником прокурора Івано-Франківської області було подано касаційну скаргу, за наслідком розгляду якої постановою Вищого господарського суду України від 30 жовтня 2014 року таку скаргу залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01 вересня 2014 року - без змін. Ухвалою Верховного Суду України від 08 вересня 2015 року відмовлено у допуску справи №909/602/14 до касаційного провадження. 09 вересня 2014 року Господарським судом Івано-Франківської області позивачу видано наказ №1034 про примусове виконання рішення суду. Того ж дня, позивачем, відповідно до положень статей 2 та 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», пунктів 6, 24 Порядка виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845, подано до Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області судовий наказ для виконання. У період з вересня 2014 року по січень 2016 року Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації звертався до суду із заявами про роз`яснення порядку виконання рішення, зміну порядку та відстрочку його виконання, що зупиняло примусове виконання такого до 01 січня 2016 року. Станом на квітень 2020 року рішення суду не виконано. Уважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, Компанія звернулась з даним позовом до суду. Постановляючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах саме на відповідача та його територіальні органи покладено обов`язок виконувати рішення суду про стягнення коштів з державного чи місцевого бюджету шляхом їх безспірного списання. Станом на дату розгляду судом цієї справи тримісячний строк перерахування коштів сплинув, проте відповідачем не надано доказів перерахування на користь позивача коштів на підставі наказа суду. За висновком суду обов`язковість судових рішень гарантується статтею 1291 Конституції України та практикою Європейського суду з прав людини. Встановлення черги погашення заборгованості чи відсутність бюджетних асигнувань не може слугувати достатньою правовою підставою для порушення законодавчо встановленого строку виконання судового рішення. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. Нормативно-правовим актом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII. Згідно з частиною 2 статті 6 цього Закону рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Особливості виконання судових рішень центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, визначені Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI з наступними змінами та доповненнями, у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №4901-VI). Згідно з частиною 1 статті 3 цього Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. За змістом частини 4 тієї ж правової норми перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження необхідних для цього документів та відомостей. Згідно з пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №4901-VI заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду. На момент виникнення спірних правовідносин діяв Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінета Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року №45 (далі - Порядок №845). Відповідно до пунктів 24 та 25 цього Порядка стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядка. Пунктом 24 Порядка №845 передбачено, що безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів за його платіжними дорученнями здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку. У разі наявності у боржника окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів з боржника (виконання рішень суду про стягнення коштів з боржника) здійснюється лише за цією бюджетною програмою. При цьому пункти 24 - 34 цього Порядку застосовуються лише щодо зазначеної бюджетної програми (пункт 25). У силу пункта 31 Порядка №845 у разі коли за визначеними органом Казначейства кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (кодами тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) та економічної класифікації видатків бюджету, за якими здійснюється безспірне списання коштів, відсутні відкриті асигнування (кошти на рахунках) або до кінця бюджетного періоду їх недостатньо для виконання судового рішення, орган Казначейства надсилає боржнику вимогу щодо необхідності вжиття боржником заходів для встановлення таких асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення. Якщо у боржника недостатньо відкритих асигнувань (коштів на рахунках) для виконання виконавчого документа, безспірне списання коштів здійснюється частково. На виконавчому документі ставиться відмітка про обсяг списаних коштів, яка засвідчується підписом відповідальної особи, скріпленим гербовою печаткою. Боржник зобов`язаний протягом одного місяця після надходження зазначеної вимоги надіслати органові Казначейства письмове повідомлення про заходи, вжиті ним з метою виконання судового рішення. Згідно з пунктом 34 цього Порядка у разі невиконання боржником зазначених вимог орган Казначейства може застосувати заходи впливу відповідно до Бюджетного кодексу України. За приписом підпункта 2 пункта 4 Порядка №845 органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку, а за приписом підпункта 4 пункта 5 цього ж Порядка під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право вимагати від боржників вжиття ними заходів до виконання виконавчих документів та за результатами їх виконання. Таким чином, орган Казначейства вживає встановлені законодавством заходи, які спрямовані на виконання судового рішення боржником, а боржник, у свою чергу, зобов`язаний повідомити орган Казначейства про заходи, вжиті ним з метою виконання судового рішення. Відповідно до підпункта 1 пункта 47 Порядока №845 безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих органом Казначейства документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником, а також інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника. У силу пункта 48 Порядка №845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядка в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей. У апеляційній скарзі відповідач фактично не спростовує наявності у позивача права на виконання ухваленого на його користь судового рішення, що перебуває на виконанні в органах Казначейства, однак обґрунтовує неможливість виконання наказу господарського суду відсутністю бюджетних коштів. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19 березня 1997 року у справі Горнсбі проти Греції , п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі Immobiliare Saffi проти Італії, заява № 22774/93, пункт 66, ECHR 1999-V). Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункта 1 статті 1 Протокола № 1 (пункт 53 рішення ЄСПЛ у справі Войтенко проти України від 29 червня 2004 року № 18966/02). Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу. Отже, колегія суддів уважає, що обставина відсутності у відповідача бюджетних коштів за відповідної бюджетною програмою та наявність значної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні в органах Казначейства, не може слугувати підставою для невиконання судового рішення, ухваленого на користь позивача, такий тривалий час. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 квітня 2020 року у справі №816/2089/17, від 09 липня 2020 року у справі №385/1550/16-а(2-а/385/66/16) та від 03 лютого 2021 року у справі №812/413/18. Таким чином, висновок місцевого суду про те, що відповідач всупереч вимогам частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України як суб`єкт владних повноважень не довів наявності у нього об`єктивно непереборних обставин, що стали перешкодою для виконання наказа Господарського суду Івано-Франківської області від 09 вересня 2014 року у справі №909/602/14 у встановлений законом строк, є правильним. Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання ДКСУ виконати зазначений наказ, суд наголошує, що такий спосіб захисту порушених прав позивача узгоджується з положеннями Кодексу адміністративного судочинства України. Так, згідно з приписами пункта 4 частини 2 статті 245 цього Кодексу у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Частиною 4 цієї правової норми передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Таким чином, місцевий суд правомірно задовольнив позовні вимоги в зазначеній частині, адже сам по собі факт визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є достатнім та повним захистом порушених прав та законних інтересів позивача. Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі №804/2076/17 колегія суддів до уваги не приймає, оскільки така не є релевантною до спірних правовідносин, адже постановлена у справі щодо відшкодування державою шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Натомість у справі, що переглядається, спірним є питання щодо виконання державою зобов`язань за договірними відносинами із суб`єктом господарювання. Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції судове рішення ухвалено з дотриманням норм чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Керуючись статтями 33, 34, 243, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді О.Є. Пилипенко Л.Т. Черпіцька