Постанова 4802 № 154/2467/19

Справа № 154/2467/19 Головуючий у 1 інстанції: Каліщук А. А. Провадження № 22-ц/802/348/20 Категорія: 39 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 квітня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Матвійчук Л.В.,Осіпука В. В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Женева» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Женева» на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 грудня 2019 року, В С Т А Н О В И В : У серпні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Женева» звернулося в суд із даним позовом, обгрунтовуючи вимоги тим, що 02.07.2015 року між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір з можливістю перенесення платежу №244/8709DCLRKPT2, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 28477,86 грн на строк до 03.09.2016 року, зі сплатою 125,60% річних. 22.03.2018 року між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Женева» (далі ТОВ «ФК «Женева») укладено договір купівлі-продажу майнових прав, згідно з яким ПАТ «Платинум Банк» передало (відступило) ТОВ «ФК «Женева» за плату права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором №244/8709DCLRKPT2 від 02.07.2015 року, укладеним між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_1 . Позивач вказує, що у зв`язку з порушенням зобов`язань за кредитним договором заборгованість ОСОБА_1 станом на 01.08.2019 року становить 119904,18 грн, з яких: 33826,02 грн - заборгованість за кредитом, 58773,96 грн - заборгованість з відсотків за користування кредитом, 3047,00 грн - 3 % річних, 12183,63 грн - сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів; 12073,57 - нарахована пеня за подвійною обліковою ставкою НБУ. На підставі наведеного позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ ТОВ «ФК «Женева» заборгованість за кредитним договором в розмірі 119904,18 грн, 20000,00 грн витрат на правничу допомогу та судові витрати в розмірі 1921,00 грн. Рішенням Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ТОВ «Фінансова компанія «Женева» заборгованість за кредитним договором №244/8709DCLRKPT2 від 02.07.2015 р. в сумі 15 227 гривень 97 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ТОВ «Фінансова компанія «Женева» 243,96 гривень судового збору. В решті позову відмовлено. Не погоджуючись із даним рішенням суду, позивач ТОВ «Фінансова компанія «Женева» подало апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції. Вважає його незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що позивачем надані належні та допустимі докази на підтвердження розміру заборгованості. Звертає увагу на те, що позичальник скористався своїм правом на перенесення платежу, який мав бути проведений ОСОБА_1 03.07.2016 року у відповідності до Додатку №1 до Кредитного договору, повідомивши про бажання перенести черговий платіж на наступний місяць за номером телефону НОМЕР_1 , тобто останній платіж за даним договором мав бути проведений до 31.08.2016 року. В даному випадку 01.09.2016 банк довідався про порушення свого права та в кредитора виникли підстави для звернення до суду із даним позовом. Наголошує, що із даним позовом апелянт звернувся 21.08.2019 року, тобто в межах строків позовної давності. Тому із врахуванням вищенаведеного вважає, що судом першої інстанції невірно надано оцінку обставинам справи, а саме, умовам повернення кредитних коштів і як результат невірно застосовано строки позовної давності, чим порушено право кредитора на повернення суми боргу. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно з ч.1. ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до положень ч.ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про повернення тіла кредиту в розмірі 33 826,02 грн у виді щомісячних чергових платежів, подані позивачем із пропуском строку позовної давності, а тому у стягненні із відповідача тіла кредиту в розмірі 33 826,02 грн суд відмовляє у зв`язку із пропуском строку позовної давності. Також суд вважав безпідставними вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача процентів у сумі 58773,96 грн, нарахованих за межами строку кредитування, та пені, нарахованої за подвійною обліковою ставкою НБУ, котра становить 12 073,57 грн з огляду на те, що ні нормами закону, ні умовами договору не передбачений обов`язок відповідача їх сплачувати. Колегія суддів не приймає аргументи, які викладені в апеляційній скарзі, з таких мотивів. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає. Відповідно до вимог ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Так, згідно зі статтею 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. У відповідності зі статтею 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК). Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Згідно з частиною першою ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12). Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК ). Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день простроченого виконання, а штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (стаття 549 ЦК). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК). Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Діюче законодавство (глава 47 ЦК) передбачає порядок та підстави заміни сторони у зобов`язанні, в тому числі кредитора. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК). Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора (стаття 518 ЦК). Судом встановлено, що 02.07.2015 р. між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір з можливістю перенесення платежу №244/8709DCLRKPT2, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 28477,86 грн до кінцевого строку - 03.09.2016 року зі сплатою 125,60% річних (реальна процентна ставка за кредитом). Умовами договору (п.1.2) передбачено фіксовану процентну ставку за користування кредитом - 0,0001%, комісію за обслуговування кредиту - 1196 грн, розмір щомісячного платежу -3570,00 грн. (пункт 1.5 ), пеню в розмірі 0,3% від суми простроченої заборгованості (пункт 4.3), строк дії кредитного ліміту - 14 платіжних періодів (п.1.2), відповідно до додатку № 1 до даного договору, та наслідки порушення строків внесення платежів. Строк дії кредитування закінчився 03 вересня 2016 року. 22.03.2018 року між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Женева» (далі ТОВ «ФК «Женева») укладено договір купівлі-продажу майнових прав, згідно з яким ПАТ «Платинум Банк» передає (відступає) ТОВ «ФК «Женева» за плату права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, в тому числі і за кредитним договором №244/8709DCLRKPT2 від 02.07.2015 року, укладеним між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_1 . Оскільки на підставі даного договору відбулась заміна кредитора ПАТ «Платинум Банк» на ТзОВ «Фінансова компанія «Женева», тому останній вправі заявляти вимоги до відповідача про повернення кредитної заборгованості. Із п. 2.2. кредитного договору вбачається, що первісний кредитор ПАТ «Платинум Банк» надав відповідачу кредит у розмірі 28 477,86 грн, що визнається відповідачем. Відповідач зобов`язався повністю повернути кредит - 03.09.2016 р., шляхом внесення щомісячної плати за ним, відповідно до графіка платежів, котрі визначені у додатку №1 до даного договору. Із дослідженого судом графіка платежів вбачається, що останній платіж у розмірі 3595,46 грн. відповідач зобов`язався здійснити 03.07.2016 р. Зі змісту п. 1.2 кредитного договору вбачається, що банк формує графік платежів (Додаток № 1) із зазначенням сум погашення основного боргу за кредитом, сплати процентів, комісії, вартості всіх супутніх послуг та ін. Платіжні періоди у кінці Графіку платежів, в яких не зазначена сума щомісячного платежу, використовуються для перенесення платежу за зверненням позичальника у порядку, визначеному в розділі 3 цього договору. Перенесений платіж за кредитом сплачується в дату наступного платежу згідно з Графіком платежів, при цьому усі наступні платежі зміщуються на один платіжний період. Із приєднаного до матеріалів справи Додатку № 1 до кредитного договору, який був підписаний сторонами, вбачається, що після 03 липня 2016 року платежів за даним кредитом не передбачалося (а.с.13). Як стверджує представник позивача в апеляційній скарзі, суд першої інстанції неправильно визначив початок відліку строку позовної давності, оскільки ОСОБА_1 просив у телефонному режимі перенести платіж на один місяць, а тому строк позовної давності почав текти на місяць пізніше, а відтак вважається не пропущеним. Проте, ні в позовній заяві, ні в поясненнях у суді першої інстанції про вказані обставини позивач не заявляв, та жодними належними і допустимими доказами їх не підтвердив. Як вбачається з витягу із рахунку ОСОБА_1 , наданого позивачем, жодної проплати за кредитом відповідач впродовж дії договору не вчиняв, а останні дії по рахунку позичальника щодо віднесення за призначенням простроченого кредиту в сумі 2363,86 грн, яка визначена Графіком, банком здійснювалися 05.07.2016 р. Крім того, як видно із розрахунку самого позивача, датою виникнення заборгованості ним вказано 31 липня 2016 року (а.с.17). При визначенні підстав та обсягу відповідальності ОСОБА_1 за кредитним договором апеляційний суд насамперед виходить із аналізу складових заборгованості відповідача та підстав виникнення права вимоги у ТОВ «ФК «ЖЕНЕВА». Так, станом на 01.08.2019 року ТОВ«ФК «ЖЕНЕВА» визначила кредитну заборгованість у розмірі 119 904,18 гривень, з яких: 33 826,02 грн - заборгованість за кредитом, 58 773,96 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 3047,00 грн - 3 % річних, 12 183,63 грн - сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів; 12 073,57 грн - нарахована пеня за подвійною обліковою ставкою НБУ. Заборгованість за тілом кредиту в сумі 33 826,02 грн була передана позивачеві як новому кредитору 22 березня 2018 року за Договором №

147. Зі змісту поданого відповідачем до суду першої інстанції 29.10.2019 року відзиву на позовну заяву вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_1 визнає частково, а саме в розмірі 15 227,97 грн. Відзив обгрунтовував тим, що кредитний договір передбачає повернення кредиту частинами і самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку. Останній платіж згідно узгодженого сторонами графіку платежів у розмірі 3559,86 грн підлягав сплаті 03.07.2016 р. Перебіг позовної давності щодо кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування починається після невиконання чи неналежного виконання позичальником обов`язку із внесення чергового платежу та обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Оскільки позовна заява подана 21.08.2019 р., тобто поза межами строку позовної давності, тому позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 33 826,02 грн не підлягають до задоволення. Обґрунтовуючи відмову у стягненні боргу за спірним кредитним договором, суд виходив з того, що відповідач не здійснював жодних щомісячних платежів і останній такий платіж повинен був здійснити 03.07.2016 р., а позов пред`явлено до суду через поштовий зв`язок 16.08.2019 р. і відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності,а тому суд відмовив у задоволенні даної позовної вимоги у зв`язку із пропуском строку позовної давності. Такі висновки, на думку колегії суддів, є правильними і відповідають нормам матеріального права та правовим висновкам Верховного Суду. Згідно з умовами кредитного договору відповідач зобов`язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором. У відповідності до п.3.2 Кредитного договору для перенесення платежу позичальнику необхідно звернутися до банку за номером телефону НОМЕР_1 не пізніше ніж в останній день поточного платіжного періоду, визначеного пунктом 2.7 цього договору, та не раніше наступного банківського дня після дати попереднього платежу. Згідно з п. 2.7 Кредитного договору перерахунок коштів для погашення заборгованості за кредитом в сумі щомісячного платежу здійснюється позичальником в період з 26 по 31 число кожного місяця включно. Позивач в апеляційній скарзі вказує, що позичальник скористався таким правом у відповідності до умов Кредитного договору. Проте, аргументованих доказів щодо зазначеного позивач суду не надав. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до частини першої, п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18) зроблено висновок, що оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до певного числа кожного місяця впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. З огляду на обставини справи та висловлену правову позицію з приводу спірних правовідносин, апеляційний суд доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено факт пропущення позивачем строку позовної давності. Отже, з ОСОБА_1 не підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту за даним кредитним договором у розмірі 33 826,02 грн. Крім того, Верховний Суд у даній постанові зазначив, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Разом з тим, заборгованість за процентами, визначена банком станом на день купівлі позивачем права вимоги, тобто на 22 березня 2018 року становила 0,00 грн, як зазначено в першій таблиці розрахунку ТОВ «ФК «Женева» (а.с.16). Із наданого суду розрахунку відсотків встановлено, що відповідач здійснив нарахування відсотків за користування кредитом за період з 22.03.2018 року по 01.08.2019 року, тобто після закінчення строку кредитування. Проте, як зазначено вище, проценти, розмір яких передбачено кредитним договором, не можуть бути нараховані та не підлягають стягненню з позичальника після закінчення строку кредитування - після 03 вересня 2016 року. Отже, проценти, нараховані в межах дії кредитного договору за його умовами, складають 0,00 грн., а за період з 22.03.2018 р. по 01.08.2019 р. - в розмірі 58 773,96 грн, тобто поза межами дії кредитного договору, а тому позивач не має права їх отримати. За таких обставин висновки суду щодо безпідставності нарахування процентів за користування кредитом після 03.09.2016 р. є законними та обґрунтованими. Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з іншими висновками суду, зокрема і щодо відмови у стягненні суми нарахованої пені в розмірі 12 073,57 грн, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ, оскільки вони узгоджуються із висновками щодо застосування норм матеріального та процесуального права та не передбачені ні умовами договору, ні нормами закону. Судом у відповідності до вимог ст.625 ЦК України задоволено позов в частині стягнення з відповідача нарахованих банком та визнаних ОСОБА_1 3% річних в сумі 3044,34 грн та інфляційних втрат у розмірі 12 183,63 грн, а всього на суму 15 227,97 грн. Правильними також є висновки суду першої інстанції і в частині відмови у стягненні пропорційно до задоволених вимог з відповідача витрат за правничу допомогу, оскільки доданими до справи документами позивач не довів, що ним дійсно понесено витрати в сумі 20 000 грн на оплату правничої допомоги саме у зв`язку з цією справою. Як вірно зазначено судом, не взято до уваги покликання на копію платіжного доручення № 997 від 29 березня 2019 року, оскільки заявка про надання правових послуг в даній справі була датована 12 серпня 2019 року, та в платіжному документі не вказано, за надання послуг у яких справах перерахована вказана сума. Разом з тим, у заявці та в акті прийому-передачі виконаних робіт від цього ж числа зазначено вартість роботи по складанню позовної заяви про стягнення боргу в сумі 8000 грн, однак позовна заява підписана і подана до суду адвокатом Радченко В. Ю. як представником позивача, а про зв`язок із АО «Вердикт» даного адвоката суду доказів не надано. Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення рішення суду без змін. За таких обставин рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, а апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Женева» залишити без задоволення. Рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 27 грудня 2019 року в даній справі залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 02 квітня 2020 року. Головуючий Судді