Постанова 4814 № 544/1737/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 544/1737/19 Номер провадження 22-ц/814/1054/20Головуючий у 1-й інстанції Ощинська Ю.О. Доповідач ап. інст. Гальонкін С. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 квітня 2020 року м. Полтава Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі: головуючого - судді: Гальонкіна С.А., суддів: Кузнєцової О.Ю., Хіль Л.М., розглянула в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у приміщені суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в особі генерального директора Ревунова Р.О. на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 27 січня 2020 року у складі головуючого судді Ощинської Ю.О., ухвалене в залі суду в м. Пирятин, відомості про дату складання повного тексту рішення відсутні, у справі № 544/1737/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, - в с т а н о в и л а : 26 грудня 2019 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» засобами поштового зв`язку звернулось до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/0959/82/0035206 від 30 січня 2012 року в розмірі 29159,25 грн. та кредитним договором № 010/0959/82/0046416 від 03 липня 2012 року в розмірі 10537,85 грн. Позовна заява отримана місцевим судом 28.12.2019. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитні договори № 014/0959/82/0035206 від 30 січня 2012 року та № 010/0959/82/0046416 від 03 липня 2012 року. Між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний Індустріальний Банк» (далі - АТ «КІБ») 25 квітня 2017 року було укладено Договір відступлення права вимоги №114/33, відповідно до умов якого до АТ «КІБ» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитними договорами № 014/0959/82/0035206 та № 010/0959/82/0046416. 25 квітня 2017 року між АТ «КІБ» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» ( далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») укладено договір відступлення права вимоги № 20170425, у відповідності до умов якого АТ «КІБ» передало (відступило) TOB «ФК «ЄАПБ» за плату, а TOB «ФК «ЄАПБ» прийняло належні АТ «КІБ» права вимоги до боржників, зазначених у Реєстрі Боржників (Портфель Заборгованості). Відповідно до Реєстру боржників до Договору відступлення права вимоги № 20170425 від 25 квітня 2017 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 по кредитному договору № 014/0959/82/0035206 від 30 січня 2012 року в сумі 29159,25 грн. та по кредитному договору № 010/0959/82/0046416 від 03 липня 2012 року в сумі 10537,85 грн. Оскільки відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання, внаслідок чого станом на 26.04.2017 за кредитними договорами виникла заборгованість, то ТОВ «ФК «ЄАПБ» звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, в якій просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитними договорами та понесені судові витрати. 24.01.2020 відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про застосування строків позовної давності та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Рішенням Пирятинського районного суду Полтавської області від 27 січня 2020 року в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами - відмовлено. З рішенням суду не погодилось ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів». В апеляційній скарзі просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 в повному обсязі посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим судом надано невірну оцінку пропуску строку позовної давності, оскільки дія договору № 010/0959/82/0046416 від 03 липня 2012 року була пролонгована, а по договору 014/0959/82/0035206 від 30 січня 2012 року, виходячи з кінцевої дати повернення кредиту - 30.01.2018, строк позовної давності не пропущений. Також позивач вважає, що загальний строк позовної давності для нього повинен обраховуватися з моменту укладення договору про відступлення права вимоги, тобто з 25.04.2017. 01 квітня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в доводах якого вважає рішення місцевого суду законним та обґрунтованим, ухваленим з повним дослідженням судом обставин справи та наданих сторонами доказів. Просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін. Зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази щодо відступлення права вимоги, виконання позивачем умов договору про відступлення права вимоги щодо сплати коштів та переходу до позивача прав кредитора. Також зазначає, що матеріали справи не містять доказів видачі кредиту та розмір пені значно перевищує розмір заборгованості по основному боргу. 07 квітня 2020 року представником позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» надано відповідь на відзив, в якій доводи позивача про недоведеність позивачем відступлення права вимоги не визнаються, обґрунтовуючи такі твердження судовою практикою. Окрім того, з метою повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження доказів позивачем повторно надано копії договорів відступлення права вимоги, а також копію реєстру боржників та копію платіжного доручення про сплату коштів за відступлення права вимоги згідно з договором № 20170425 від 25.04.2017. Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін у справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу із забезпеченням сторонам справи права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи. Відповідно до ч. 1 , ч. 2 та ч. 3 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України). Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з підстав визначених п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України -невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 89 ЦПК України). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд, пославшись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем строк позовної давності пропущений. Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погодитись не може, оскільки вони не відповідають встановленим фактичним обставинам у справі, суд не дав належної оцінки наданим сторонами доказам, що призвело до невірного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, між Публічним акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 було укладено кредитні договори № 014/0959/82/0035206 від 30 січня 2012 року та № 010/0959/82/0046416 від 03 липня 2012 року. Відповідно до умов кредитного договору № 014/0959/82/0035206 від 30 січня 2012 року (а.с.5-7) Банк надав кредит в сумі 15631,43 грн. строком на 72 місяці з дати надання кредиту - 30.01.2012, на наступні цілі : на споживчі цілі в розмірі 15200 грн. та на сплату страхового платежу в розмірі 431,43 грн. (пункти 1.1.1., 1.1.2., 1.1.3., 1.1.6.) з визначенням фіксованої процентної ставки на рівні 35,9 % річних (п. 1.1.8). Датою повного погашення кредиту визначено 30 січня 2018 року (п. 1.1.4.). Також закріплено, що погашення кредиту здійснюється шляхом внесення позичальником щомісячних платежів 30 числа кожного календарного місяця відповідно до Графіка погашення кредиту та сплати інших платежів (додаток № 1 до договору). Графік є невід`ємною частиною договору (пункти 1.1.4., 1.5.) (а.с.5, 11-12). Щомісячний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування (пункти 3.1., 3.2.) та відповідно до Графіка (додаток № 1) складає 531,25 грн. Відповідно до умов кредитного договору № 010/0959/82/0046416 від 03 липня 2012 року (а.с.20-23) Банк надав кредитний ліміт в розмірі 3500 грн. строком на 48 місяців, що починається з 03 липня 2012 року та закінчується 03 липня 2016 року (пункти 1.1., 1.2.) з визначенням фіксованої процентної ставки на рівні 36 % річних (п.1.3.). Кредитний ліміт встановлений на картковий рахунок клієнта № НОМЕР_1 (п. 1.5.) шляхом випуску кредитної картки (а.с.26). Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження переходу до нього права вимоги за кредитними договорами з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та Публічним акціонерним товариством «Комерційний Індустріальний Банк» (далі - АТ «КІБ») 25 квітня 2017 року було укладено Договір відступлення права вимоги №114/33 (а.с.34-35), відповідно до умов якого до АТ «КІБ» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитними договорами № 014/0959/82/0035206 та № 010/0959/82/0046416. 25 квітня 2017 року між АТ «КІБ» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» ( далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») укладено договір відступлення права вимоги № 20170425 (а.с.36-37), у відповідності до умов якого, АТ «КІБ» передало (відступило) TOB «ФК «ЄАПБ» за плату, а TOB «ФК «ЄАПБ» прийняло належні АТ «КІБ» права вимоги до боржників, зазначених у Реєстрі Боржників (Портфель Заборгованості). Згідно з п. 2.2. Договору відступлення права вимоги№ 20170425, відступлення ТОВ «ФК «ЄАПБ» зазначених в Попередньому реєстрі боржників Прав вимоги відбувається за умови виконання ТОВ «ФК «ЄАПБ» п. 3.2. Договору, та з моменту підписання сторонами реєстру (ів) боржників, складених за формою, наведеною в Додатку №2 до Договору. Відповідно до п. 2.3. Договору відступлення права вимоги, внаслідок передачі (відступлення) Портфеля Заборгованості за цим Договором, ТОВ «ФК «ЄАПБ» заміняє AT «КІБ» у Кредитних договорах, що входять до Портфеля Заборгованості і відповідно вказані у Реєстрі Боржників, та набуває прав грошових вимог AT «КІБ», включаючи право вимагати від Боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань за Кредитними договорами. Згідно з п. 2.5. Договору відступлення права вимоги, AT «КІБ» гарантує, що на дату укладення Договору Права Вимоги, Кредитні договори та Договори забезпечення є дійсними. Відповідно до витягу з Реєстру боржників до Договору відступлення права вимоги № 20170425 від 25.04.2017 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача: по кредитному договору № 014/0959/82/0035206 від 30 січня 2012 року в сумі 29159,25 грн, по кредитному договору № 010/0959/82/0046416 від 03 липня 2012 року в сумі 10537,85 грн. (а.с.33). 12 травня 2017 року на адресу ОСОБА_1 АТ «КІБ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» направлено повідомлення про заміну кредитора у зобов`язаннях за кредитними договорами № 014/0959/82/0035206 від 30 січня 2012 року та № 010/0959/82/0046416 від 03 липня 2012 року (а.с.16,17,29,30). До відповіді на відзив на апеляційну скаргу позивачем повторно надано копії договорів відступлення права вимоги (94-101), а також копію реєстру боржників (а.с.112-114) та копію платіжного доручення про сплату коштів за відступлення права вимоги згідно договору № 20170425 від 25.04.2017 (а.с.108). Відповідно до вимог статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. У частині другій статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15. Колегією суддів встановлено, що боржник за кредитними договорами належним чином не сплачував заборгованість ні новому, ні попередньому кредитору, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість. Відповідно до статті 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора. Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов`язання первинному кредитору належним. Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань. З огляду на викладене, неналежне повідомлення позичальника про відступлення права вимоги, на що посилається відповідач, не припиняє зобов`язань сторін за кредитними договорами і не може бути підставою для відмови у стягненні заборгованості на користь нового кредитора. Вищевказане узгоджується з висновками Верховного Суду, висловленими в постанові від 26 березня 2020 року у справі № 522/21219/14-ц. Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що встановлені судом першої інстанції обставини неотримання відповідачем повідомлення про відступлення права вимоги до ТОВ «ФК «ЄАПБ», повідомлення про порядок погашення заборгованості по кредитним договорам та включення персональних даних відповідача до бази персональних даних, не носять переконливого значення та не можуть бути однією із підстав для відмови у задоволенні позову. Окрім того, як вбачається із матеріалів справи, відповідач на ці обставини не вказував, а позивачем надано копії направлених повідомлень на адресу відповідача, зазначену у кредитних договорах.. Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем доведено право вимоги до відповідача про стягнення заборгованості за спірними кредитними договорами, оскільки воно підтверджено належними і допустимими доказами, наявними в матеріалах справи (а.с.16,17,29,30,33,34-35,36-37,94-101,108,112-114). Окрім того, колегія суддів не бере до уваги твердження відповідача про відсутність доказів видачі кредитних коштів, оскільки такі твердження спростовуються відомостями про розрахунок заборгованості за кредитними договорами, з яких вбачається періодичне проведення відповідачем погашення кредиту. Зазначені обставини також підтверджуються встановленими місцевим судом обставинами, зокрема тим, що останній платіж за кредитним договором № 014/0959/82/0035206 здійснено 05.06.2016, а за договором № 010/0959/82/0046416 - 08.06.2016. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до норм статей 629, 610, 612, 625 ЦК України - договір є обов`язковим до виконання; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором та не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору у встановлений договором строк, як закріплено нормами статей 526, 530 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її першої частини, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті). За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності. Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу. На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені. Окремо слід зазначити, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Саме така правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. Також слід звернути увагу на те, що право позикодавця (кредитора) нараховувати обумовлену в договорі неустойку також припиняється після спливу визначеного договору строку повернення коштів чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Аналогічні висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц. У випадку спливу позовної давності заява про захист цивільного права або інтересу приймається судом до розгляду, проте сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частини друга, третя та четверта статті 267 ЦК України). 24.01.2020 відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про застосування строків позовної давності та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Колегія суддів зауважує, що висновки Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного. Доводи апеляційної скарги про те, що дія договору № 010/0959/82/0046416 від 03 липня 2012 року була пролонгована, колегією суддів відхиляються. Позивач вказану свою позицію обґрунтовує тим, що п. 1.7. договору № 010/0959/82/0046416 визначено, що без укладення додаткової угоди до Договору, Банк має право продовжити строк користування кредитом на той самий строк за умови, що на останній робочий день строку користування кредитом Банк не отримав листа Клієнта про відмову від продовження користування кредитом. Однак даний договір взагалі не містить п. 1.7. Разом з цим такі положення визначені у п. 9.3. договору № 010/0959/82/0046416, відповідно до якого без укладення додаткових угод до договору, Банк має право продовжити строк користування кредитом на той самий строк, за умови, що на останній робочий день строку користування кредитом Банк на отримав листа Клієнта про відмову від продовження строку користування кредитом. Використання Клієнтом за рахунок кредиту будь-якої суми коштів після продовження строку користування кредитом розглядається сторонами, як згода Клієнта на подовження строку користування кредитом. Строк користування кредитом може бути подовжений, в тому числі без перевипуску платіжної картки в разі настання обставин згідно п. 3.14. або п. 10.5. Договору з метою виконання обов`язку Клієнта погашення Кредиту без права його отримання, про що Банк повідомляє Клієнта в порядку, аналогічному тому, що вказаний в пункті 10.3. Пункт 10.3. в свою чергу визначає, що Банк здійснює повідомлення Клієнта шляхом надсилання або надання Клієнту під підпис відповідного письмового повідомлення за 7 (сім) календарних днів до початку наступного періоду. Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази про виконання Банком п. 9.3. та дотримання порядку, визначеного п. 10.3. Договору щодо продовження строку дії кредитування (із зазначенням конкретного періоду продовження такого строку), належного повідомлення боржника про вчинення таких дій, перевипуску кредитної картки або використання відповідачем будь-якої суми кредитних коштів після 03 липня 2016 року. Тому, колегія суддів прийшла до висновку, що строк дії договору № 010/0959/82/0046416 від 03 липня 2012 року закінчився 03 липня 2016 року, як визначено у пункті 1.2. Не підлягають взагалі оцінці доводи щодо погодження сторонами збільшення строку позовної давності відповідно до умов договору № 014/0080/82/0092353 від 06 листопада 2013 року, оскільки такий договір не є предметом розгляду у даній справі. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про будь-яке погодження сторонами умов щодо збільшення строку позовної давності у договорах № 014/0959/82/0035206 від 30 січня 2012 року та № 010/0959/82/0046416 від 03 липня 2012 року або окремо укладених додаткових договорів між банком та відповідачем з цього приводу. Так само не беруться до уваги доводи апеляційної скарги про те, що загальний строк позовної давності для позивача повинен обраховуватися з моменту укладення договору про відступлення права вимоги, тобто з 25.04.2017, оскільки дане твердження суперечить нормам матеріального права, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника (частини перша та друга ст. 1078 ЦК України). Таким чином загальний строк позовної давності для позивача виник з моменту настання вимоги первісного кредитора до боржника на умовах, які були погоджені кредитними договорами, а не з моменту укладенням ним договору факторингу. Разом з цим, доводи апеляційної скарги щодо невірної оцінки суду першої інстанції умов договору № 014/0959/82/0035206 від 30 січня 2012 року є обґрунтованими. Колегія суддів, надавши оцінку встановленим у справі фактичним обставинам, доводам і заперечення учасників справи, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, враховуючи норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та правові позиції Верховного Суду, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного. Суд першої інстанції, вірно пославшись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, здійснив неправильне її тлумачення, внаслідок чого взагалі не надав оцінки умовам кредитних договорів щодо строків їх дії, визначення обов`язку щомісячного виконання, початку обрахування строку перебігу позовної давності та його закінчення. Місцевий суд не врахував, що право вибору способу захисту, передбаченого законом або договором належить виключно позивачеві. Тобто, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й використання права вимагати дострокового повернення позики в повному обсязі відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, є правом, а не обов`язком кредитора. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог внаслідок пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції прийшов до таких висновків, зазначивши в рішенні, що останній платіж, внесений відповідачем у погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0959/82/0035206 був 05.06.2016, а отже, при несплаті платежу 30.06.2016, позивачу було відомо про його порушене право вже в липні 2016 року, за кредитним договором № 010/0959/82/0046416 останній платіж внесений 08.06.2016, а отже, при несплаті платежу 25.06.2016, позивачу було відомо про його порушене право вже в липні 2016 року після укладення договорів відступлення. У зв`язку з викладеним, строк позовної давності до позовних вимог закінчився у червні 2019 року, а позивач звернувся з даним позовом 28.12.2019, тобто з порушенням строків позовної давності. Такі висновки місцевого суду є неправильними, оскільки суд фактично ототожнив поняття початку виникнення права на пред`явлення дострокової вимоги повернення позики (з моменту припинення внесення платежів) та початку обрахування строку позовної давності (з моменту закінчення строку договору або строку виконання зобов`язань за щомісячними платежами), які за своєю правовою природою є різними та не можуть збігатися. Виходячи із умов кредитного договору № 010/0959/82/0046416 від 03 липня 2012 року, колегія суддів вважає, що як загальний, так і спеціальний строк позовної давності по ньому позивачем був пропущений, оскільки строк дії даного договору визначений до 03 липня 2016 року (п.1.2.). В даному договорі сторони не обумовили його виконання щомісячними платежами. З позовом до суду позивач звернувся 26 грудня 2019 року. За таких обставин, враховуючи подану відповідачем заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором № 010/0959/82/0046416 від 03 липня 2012 року не підлягають задоволенню. Що стосується позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/0959/82/0035206 від 30 січня 2012 року, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного. У вказаному договорі сторони погодили строк його дії 72 місяці (п. 1.1.6.), термін закінчення кредитування (повного погашення) до 30 січня 2018 року (п.1.1.5.), а також термін щомісячного виконання зобов`язання (п. 1.1.4.) - до 30 числа кожного календарного місяця згідно графіка погашення (додаток № 1 до договору) у сумі 531,25 грн. (щомісячний платіж) упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання. Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 30 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (72 місяці), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування. Враховуючи те, що позивач із позовною заявою звернувся 26 грудня 2019 року та те, що кінцевий строк погашення встановлений до 30 січня 2018 року, то право на стягнення заборгованості по щомісячних платежах у позивача виникло в межах трирічного строку загальної позовної давності, тобто починаючи з грудня 2016 року. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем розмір заборгованості визначений станом на квітень 2017 року. Таким чином, колегія суддів вважає, що по кредитному договору № 014/0959/82/0035206 від 30 січня 2012 року підлягає стягненню заборгованість щодо щомісячних платежів, починаючи з грудня 2016 року (межа загального строку позовної давності) по квітень 2017 року (межі пред`явлених вимог). Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки цим обставинам та прийшов до невірних висновків про наявність підстав для відмови в задоволенні позову в повному обсязі. Щомісячний платіж включає в себе погашення частини основної суми кредиту та процентів за його користування (пункти 3.1., 3.2.) та відповідно до Графіка (додаток № 1) складає 531,25 грн. (а.с.11-12). Вирішуючи питання щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, колегія суддів виходить з наступного. Розрахунок заборгованості по кредитному договору № 014/0959/82/0035206, який міститься на а.с. 18-19, в частині розміру планових платежів (тіло кредиту, відсотки) не відповідає визначеному у графіку погашення заборгованості (а.с.11-12) розміру щомісячних платежів за цими складовими. Внаслідок цього розрахунок заборгованості (а.с.18-19) не береться колегією суддів до уваги при вирішенні питання щодо розміру заборгованості, яка підлягає стягненню. При вирішенні вказаного питання колегія суддів бере за основу саме графік погашення заборгованості, який є невід`ємною складовою частиною договору № 014/0959/82/0035206 (а.с.11-12). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів прийшла до висновку про те, що на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту та відсоткам за користування кредитом за п`ять місяців (грудень 2016 року, січень, лютий, березень, квітень 2017 року), виходячи з розміру щомісячного платежу, визначеного у графіку погашення заборгованості, в загальному розмірі 2656,25 грн. (531,25х5=2656,25). Що стосується стягнення пені, нарахованої по кредитному договору № 014/0959/82/0035206 від 30 січня 2012 року, колегія суддів вважає, що вона не підлягає стягненню, оскільки позивачем пропущений спеціальний (річний) строк позовної давності для пред`явлення цієї вимоги навіть щодо останнього щомісячного платежу (30 січня 2018 року), враховуючи дату пред`явлення позову (26 грудня 2019 року). Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог з мотивів викладених в тексті даної постанови. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Здійснюючи розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, колегія суддів виходить з наступного. Згідно позовних вимог позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у загальній сумі 39697,10 грн. Колегія суддів прийшла до висновку, що задоволенню підлягають позовні вимоги у загальному розмірі 2656,25 грн. Таким чином пропорційність задоволених вимог становить 6,7% (2656,25х100:39697,10=6,6912948, що з врахування математичного заокруглення становить 6,7). Позивачем за позовну вимогу майнового характеру було сплачено судовий збір при поданні позову до суду в сумі 1951 грн. (а.с.1). та за подання апеляційної скарги в сумі 2881,50 грн. (а.с.64). Таким чином загальний розмір судових витрат, понесених позивачем під час розгляду даної справи в суді першої та апеляційної інстанцій становить 4802,50 грн. (1951+2881,50=4802,50). Оскільки, вимоги позивача підлягають задоволенню на 6,7%, то на користь позивача слід стягнути понесені ним судові витрати в сумі 321,77 грн. (4802,50х6,7%=321,77). Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що дана цивільна справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову (39697,1 грн.) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою. За обставин викладених вище, постанова апеляційного суду в даній справі не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 141; 367; 374 ч.1 п. 2; 376 ч. 1 п. 3, 4; 381; 382; 383; 384; 389 ч. 3 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в особі генерального директора Ревунова Р.О. - задовольнити частково. Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 27 січня 2020 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами - задовольнити частково. Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, код ЄДРПОУ 35625014, реквізити IBAN НОМЕР_3 в АТ «ТАСкомбанк») заборгованість за кредитним договором № 014/0959/82/0035206 від 30 січня 2012 року станом на 26.04.2017 в розмірі 2656,25 грн. (дві тисячі шістсот п`ятдесят шість гривень 25 копійок), яка складається з заборгованості по основному боргу (тілу кредиту) та відсотках. В задоволенні позовних вимог про стягнення пені за кредитним договором № 014/0959/82/0035206 від 30 січня 2012 року та заборгованості за кредитним договором № 010/0959/82/0046416 від 03 липня 2012 року - відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Стягнути зі ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, код ЄДРПОУ 35625014, реквізити IBAN НОМЕР_3 в АТ «ТАСкомбанк») в рахунок відшкодування понесених судових витрат по оплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги 321,77 грн. (триста двадцять одна гривня 77 копійок). Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Повний текст постанови складено 09 квітня 2020 року. Головуючий: С.А. Гальонкін Судді: О.Ю. Кузнєцова Л.М. Хіль