Постанова 4824 № 367/7880/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 367/7880/15 Головуючий у суді першої інстанції - Чернов Д.Є. Номер провадження № 22-ц/824/4550/2021 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 серпня 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Владімірової О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - ВСТАНОВИВ: У листопаді 2015 року ПАТ «Акцент-Банк»звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що 06 лютого 2012 року між ПАТ «Акцент-банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № А3К2RM39250159, відповідно до умов якого 06 лютого 2012 року відповідач отримав кредит у розмірі 4 118,97 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Проте, всупереч вимогам кредитного договору, відповідач не виконував належним чином свої зобов`язання за договором, в результаті чого виникла заборгованість. Позивач вказував, що станом на 27 жовтня 2015 року загальна сума заборгованості за кредитним договором становила 11 312,15 грн, з яких: заборгованість за кредитом 3 449,01 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом 1,30 грн, заборгованість по комісії за користування кредитом 478,85 грн, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором 6 368,13 грн, штраф (фіксована частина) 500 грн, штраф (процентна складова) 514,86 грн. В зв`язку з вище викладеним, позивач ПАТ «Акцент-Банк» просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь суму заборгованості у розмірі 11312,15грн та судовий збір. Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2016 року позовні вимоги ПАТ «Акцент-Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Акцент-Банк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 11 312,15 грн та судовий збір у розмірі 1 218 грн. У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення та ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 10 грудня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, вважаючи його незаконним через недоведеність та неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, відповідно якої просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та допустити поворот виконання такого рішення, судові витрати стягнути з позивача. Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 мотивує тим, що він був позбавлений не тільки додержання під час розгляду справи основних засад судочинства, зокрема, принципу змагальності, а й можливості реалізації своїх прав, як сторона по справі, передбачених ст. 43, 49 ЦПК України. Вказує, що такі порушення його прав стались через його необізнаність про розгляд справи, адже в матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження отримання ним процесуальних документів та судових викликів. Пояснює, що наявність в матеріалах справи зворотного повідомлення про отримання судової повістки на 29 січня 2016 року із нібито його підписом не можна розцінювати як належне його повідомлення, оскільки підпис на вказаному повідомлені не відповідає справжньому його підпису, а його прізвище зазначено із помилкою, що свідчить про те, що відповідач не отримував такої повістки та не ставив свій підпис на зворотному повідомленні. Апелянт вказує, що відповідно до діючого на момент розгляду справи законодавства, суд міг постановити заочне рішення лише у разі повторної неявки належним чином повідомленого відповідача, а з урахуванням вказаного вище зворотного повідомлення, неявка в судове засідання 29 січня 2016 року була першою неявкою відповідача. Також апелянт посилається на пропуск позивачем строку на звернення до суду із позовом, та вказує, що така заява подавалась ним разом із уточненою заявою про перегляд заочного рішення, а позивачем заява про поновлення строків позовної давності не заявлялась взагалі. Вважає, що строк позовної давності в 3 роки щодо стягнення боргу по кредиту сплив у квітні 2015 року, оскільки такий строк почався із дати останнього чергового платежу по кредиту у квітні 2012 року, а позов подано аж в листопаді 2015 року, тому просить застосувати правові наслідки пропуску строку позовної давності. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив. Представник відповідача у справі ОСОБА_1 , адвокат Лебединська Н.С. підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі та просила суд задовольнити її , скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити у справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки зазначене рішення суду постановлено з порушенням норм процесуального законодавства - у відсутність відповідача у справі, та з порушенням норм матеріального права - судом не враховано, що позивачем пропущений строк позовної давності при зверненні до суду із вказаними позовами. Крім того судом не враховано, що за умовами договору повернення кредиту повинно було здійснюватися щомісячно по 446,44 грн, що також свідчить про пропуск позивачем строку звернення за вимогами по окремих платежах строк на вимогу яких сплив. Позивач, будучи належним чином повідомленим (а.с.104, 107, 108, 113,114) до суд апеляційної представника не направив та будь яких заперечень щодо доводів апеляційної скарги не висловив, тому суд апеляційної інстанції враховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянув справу у відсутність представника позивача. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає, виходячи з наступного. Так, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ПАТ «Акцент-Банк», мотивував своє рішення тим, що оскільки ОСОБА_1 не виконує належним чином свої зобов`язання за кредитним договором від 06 лютого 2012 року, укладеним із ПАТ «Акцент-Банк», в результаті чого у нього виникла не погашена заборгованість у розмірі 11 312,15 грн, то суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог банку. Апеляційний суд не в повній мірі погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним. Так, одним із доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 є те, що суд першої інстанції не мав процесуального права ухвалювати заочного рішення, оскільки він, як відповідач, не був належним чином повідомлений про розгляд справи й не було повторної неявки відповідача для ухвалення заочного рішення. Відповідно до положень частини 4 статті 169 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Відповідно до частини 1 статті 224 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що стаття 224 ЦПК України відноситься до Глави 8 Заочний розгляд справи, та врегульовує питання щодо умов проведення заочного розгляду, а статті 169 ЦПК України стосується загальних положень щодо судового розгляду справи, що свідчить про те, що стаття 224 ЦПК України є спеціальною по відношенню до статті 169 ЦПК України. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 10 листопада 2015 року було відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду на 11 грудня 2015 року (а.с.27). Однак, конверт із вкладенням та рекомендованим повідомленням, адресований ОСОБА_1 повернувся на адресу районного суду без вручення (а.с.30-31), що свідчить про неналежне повідомлення останнього про розгляд справи. Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 11 грудня 2015 року розгляд справи відкладено на 29 січня 2016 року (а.с.32). Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0820504768071, ОСОБА_1 отримав судову повістку про розгляд справи 29 січня 2016 року - 21 січня 2016 року (а.с.34), що свідчить про належне повідомлення відповідача про вказану дату розгляду. В подальшому, 29 січня 2016 року Ірпінський міський суд Київської області ухвалив заочне рішення про задоволення позовних вимог банку. Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що відповідач по справі був належним чином повідомленим про розгляд справи, призначений на 29 січня 2016 року, доводів та доказів поважності неявки в судове засідання останнім надано не було. Враховуючи зазначені обставини, суд першої інстанції, керуючись положеннями статті 224 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) ухвалив заочне рішення, що не суперечить нормам процесуального права. Твердження апелянта про те, що підпис на зворотному повідомленні про отримання судової повістки на 29 січня 2016 року йому не належить, оскільки прізвище написано із помилкою, апеляційним судом сприймається критично, оскільки базується лише на припущеннях й не підтверджено жодними належними і допустимими доказами. Щодо доводів апеляційної скарги про те, що банком було пропущено трьох річний строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав та просить у зв`язку із цим застосувати наслідки такого пропущення, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 06 лютого 2012 року між ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №А3К2RM39250159. Відповідно до умов вказаного кредитного договору 06 лютого 2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4118,97 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.6). Вказаним кредитним договором передбачено, що строк дії договору становить 12 місяців, тобто з 06 лютого 2012 року по 05 лютого 2013 року включно й передбачено, що кредитний договір укладається на наступні цілі - придбання товару. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «11» по «15» число кожного місяця позичальник повинен сплатити банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 446,44 грн для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами та правилами. Також зазначено, що дата останнього погашення заборгованості має бути не пізніше ніж 05 лютого 2013 року. Також в матеріалах справи міститься рахунок № НОМЕР_1 від 06 лютого 2012 року, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав комунікатор НТС Sensation Z710e Black за загальною ціною в 4 999 грн (а.с.14). Відповідно до положень статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Європейський суд з прав людини у справах «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» та «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність та остаточність, а також захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в тому випадку, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що відбувалися в далекому минулому, спираючись на докази, які вже могли втратити достовірність та повноту із плином часу. Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до положень статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, зокрема про стягнення неустойки (штрафу, пені). Так, відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно із ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Так, до позовних вимог ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості за тілом кредиту застосовується позовна давність в три роки, а до вимог про стягнення пені, штрафів - в один рік. У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов`язання у повному обсязі (за періодичними платежами з моменту несплати окремого платежу) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково (ст.1050 ЦК України). Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, де Велика Палата зазначила, що встановлення у договорі окремих зобов`язань, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування (п.63). З матеріалів справи вбачається, що банк звернувся до суду із позовом 10 листопада 2015 року. Відповідно до укладеного між сторонами договору, передбачено, що строк дії договору становить 12 місяців, тобто з 06 лютого 2012 року по 05 лютого 2013 року включно. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з «11» по «15» число кожного місяця позичальник повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 446,44 грн для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з Умовами та правилами. Також зазначено, що дата останнього погашення заборгованості має бути не пізніше ніж 05 лютого 2013 року. Таким чином, ОСОБА_1 мав сплачувати з «11» по «15» число кожного місяця платіж у розмірі 446,44 грн. Оскільки до даних правовідносин щодо стягнення тіла кредиту застосовуються загальна позовна давність в три роки, а позовну заяву подано 10 листопада 2015 року, то апеляційний суд доходить висновку, що позивач має право на стягнення заборгованості за період з 10 листопада 2012 року по 05 лютого 2013 року, що становить 1785,76 грн (446,44х4 місяці). Враховуючи, що сторони обумовили сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 0,01 % на суму залишку заборгованості, то апеляційний суд вважає за необхідне стягнути суму заборгованості по вказаним відсоткам, яка становить 0,44 грн (0,04+0,09+0,13+0,18). Вказаний розмір було отримано наступним шляхом: за листопад 2012 року - 446,44 х 0,01% = 0,04 грн; за грудень 2012 року - (446,44х2) х 0,01% = 0,09 грн; за січень 2013 року - (446,44х3) х 0,01% = 0,13 грн; за лютий 2013 року - (446,44х4) х 0,01% = 0,18 грн. Таким чином, розмір заборгованості за тілом кредиту та відсотками за користування кредитом становить 1786,20 грн (1785,76+0,44). Щодо позовних вимог про стягнення пені та штрафів, то слід зазначити, що у підписаній заяві позичальника №А3К2RM39250159 відсутні умови договору щодо встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Позовні вимоги, які б ґрунтувались на положень статті 625 ЦК України банком заявлено не було, а тому дані позовні вимоги задоволенню не підлягають. В поданій апеляційній скарзі апелянтом заявлено вимогу про поворот виконання рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2016 року. Так, відповідно до вимог статті 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він, зокрема, задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. До заяви про поворот виконання рішення шляхом повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості додається документ, який підтверджує те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним або приватним виконавцем. Дослідивши матеріали справи, апеляційним судом було встановлено, що апелянтом ОСОБА_1 не було надано належних та допустимих доказів того, що грошові суми, стягнуті оскаржуваним заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2016 року були списані установою банку з рахунку апелянта. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи і аргументи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для відмови у задоволенні частини позовних вимог у стягненні тіла кредиту у зв`язку із пропуском строку позовної давності. Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову. Оскільки за подачу позову ПАТ «Акцент-Банк» сплачено судовий збір у розмірі 1218 грн, а позовні вимоги визнано апеляційним судом доведеними лише в межах 15 % (1786,20х100/11312,15) тому позивач має право на стягнення із відповідача судових витрат в розмірі 182,70 грн. Апелянт ОСОБА_1 при подачі апеляційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 1 827 грн, а апеляційну скаргу задоволено на 85%, тому на користь апелянта із позивача підлягає стягненню понесені витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам викладених в апеляційній скарзі 1552,95 грн. (1827 х 85 /100). З врахуванням взаємозаліку судових витрат з ПАТ «Акцент-Банк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1370,25 грн. Керуючись ст.ст. 7, 367, 374, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 січня 2016 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (ЄДРПОУ 14360080, 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд.11) суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 1786,20 грн, що складається з тіла кредиту - 1785,76 грн та нарахованих відсотків - 0,44 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (ЄДРПОУ 14360080, 49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд.11) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1370,25 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови викладено 18 серпня 2021 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв