Постанова Київський апеляційний суд № 741/475/21

Справа № 741/475/21 Головуючий 1 інстанція- Сердинський В.С. Провадження № 22-ц/824/3972/2023 Доповідач апеляційна інстанції- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 12 січня 2023 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Савченка С.І., суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Броваського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором,- в с т а н о в и в: У квітні 2021 року позивач ТОВ «Вердикт Капітал» звернувсядо суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що 17 вересня 2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» і відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 500960060, згідно якого ПАТ «Альфа-Банк» надав відповідачу кредит для погашення заборгованості за іншим кредитним договором № 500302248 від 03 вересня 2012 року в розмірі 29671,67 грн. строком на 5 років із сплатою за користування кредитними коштами 15,99 % річних, а позичальник зобов`язався повернути отриманий кредит, сплатити проценти за користування коштами та виконати інші зобов`язання у строки і на умовах, передбачених договором. Посилався, що 21 червня 2016 рокуміж ПАТ «Альфа-Банк» і ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір (факторингу) про відступлення прав вимоги, за умовами якого ПАТ «Альфа-Банк» відступив ТОВ «Кредитні ініціативи» право вимоги за кредитним договором № 500960060, укладеним з позичальником ОСОБА_1 . В подальшому ТОВ «Кредитні ініціативи» за договором від 26 грудня 2018 року відступило право вимоги за цим же кредитним договором ТОВ «Фінансова Компанія «Веста», яка у свою чергу 16 січня 2019 року відступила право вимоги позивачу ТОВ «Вердикт Капітал», який набув статусу нового кредитора і отримав право вимоги за кредитним договором № 500960060, укладеним 17 вересня 2014 року з позичальником ОСОБА_1 . Вказував, що за умовами кредитного договору позичальник ОСОБА_1 мав повертати кредит і проценти щомісячними платежами згідно графіку платежів (додаток № 1), однак не в повному обсязі виконувавав ці обов`язки і після закінчення терміну кредитування має заборгованість, яка станом на 18 березня 2021 року становить 54566,98 грн., з яких тіло кредиту - 28973,47 грн., проценти на дату відступлення права вимоги - 15629,51 грн., пеня - 10000 грн. Вважає, що згідно ст.625 ЦК України борг має бути сплачений відповідачем з урахуванням 3 % річних у розмірі 2609,99 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5362,55 грн.У зв`язку з наведеним, посилаючись на ст.1054 ЦК України та умови кредитного договору, просив стягнути з відповідача на його користь борг за кредитним договором у розмірі - 2 - 57212,97 грн., судовий збір у розмірні 2102 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 20000 грн. Рішенням Броваського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором від 17 вересня 2014 року в розмірі 47212,97 грн., судовий збір у розмірі 2270 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 грн. В решті позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на його незаконність, необгрунтованість, необ`єктивність та несправедливість, порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права. Скарга мотивована тим, що позивачем не були надані суду оригінали документів на підтвердження заборгованості, які б відповідали вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п.2.1.1. постанови НБУ № 566 від 30 грудня 1998 року, як і не були надані первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та його часткового погашення, що унеможливлює встановлення розміру боргу. Суд не встановив істотні для справи обставини, зокрема чи повідомлявся відповідач про заміну кредитора, чи були йому надані докази переходу до позивача прав у зобов`язанні і чи не вважається кредитор таким, що прострочив виконання зобов`язання та не врахував, що відповідач не повідомлявся жодним кредитором про заміну у зобов`язанні та не отримував про це жодного документу, що у свою чергу свідчить про порушення ст.517 ЦК України, згідно якої боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредитору до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав вимоги у зобов`язанні, а тому суд не мав підстав для задоволення вимог до надання суду повного комплексу належних і допустимих доказів про право вимоги. Рішення суду не містить жодного обгрунтування стягнутої суми у розмірі 47212,97 грн. та які зобов`язання вона включає, що суперечить постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18. Як і незрозуміло з якої суми виходив суд зменшуючи розмір боргу - з 62575,52 грн. чи із 57212,97 грн. Погодившись із правомірністю переходу права вимоги за укладеним із відповідачем кредитним договором від ПАТ «Альфа-Банк» до ТОВ «Кредитні ініціативи», суд не звернув уваги та не дав правової оцінки тому, що договір факторингу між цими особами укладено 21 червня 2016 рокув той час як ліцензію на здійснення фінансових операцій ТОВ «Кредитні ініціативи» отримало лише 31 серпня 2017 року. Суд безпідставно не задоволив клопотання відповідача про витребування у позивача на підставі ч.6 ст.95 ЦПК України оригіналів документів про перехід права вимоги до позивача. Суд, не дотримався приписів ст.89 ЦПК України щодо оцінки доказів, зокрема щодо мотивування відхилення та врахування кожного доказу, що суперечить положенням ст.263 ЦПК України щодо обгрунтованості судового рішення та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, одним із аспектів якої є мотивованість рішення. Часткове задоволення судом витрат на правничу допомогу не підтверджено належними та допустимими доказами, як і не доведена реальність таких витрат. Позивачем не надано доказів, що гонорар є розумним та враховує витрачений адвокатом час, а сума вират є співмірною із складністю справи. Таке суперечить практиці ЄСПЛ, який неодноразово вказував, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є обгрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «Баришевський проти України» п.95, у справі «Двойних проти України» п.80, у справі «Меріт проти України» п.88). Позивач ТОВ «Вердикт Капітал» подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його позов частково, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. - 3 - Згідно ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки в даній справі ціна позову становить 57212,97 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справиздійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повні мірі. Судом встановлено, що 17 вересня 2014 року між ПАТ «Альфа-Банк» і відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 500960060, за умовами якого ПАТ «Альфа-Банк» надав відповідачу кредит для погашення заборгованості за іншим кредитним договором № 500302248 від 03 вересня 2012 року в розмірі 29671,67 грн. строком до 18 вересня 2019 року із сплатою за користування кредитними коштами 15,99 % річних, а позичальник зобов`язався повернути отриманий кредит, сплатити проценти за користування коштами та виконати інші зобов`язання у строки і на умовах, передбачених договором. Повернення кредиту згідно п.2.6 кредитного договору та графіку погашення кредиту (додаток № 1 до договору) передбачено шляхом внесення позичальником щомісячних платежів на погашення тіла кредиту і процентів до 18 числа кожного місяця. Також, судом встановлено, що 21 червня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» і ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено договір факторингу № 1, за умовами якого ПАТ «Альфа-Банк» відступив ТОВ «Кредитні ініціативи» право вимоги за кредитним договором № 500960060,укладеним з позичальником ОСОБА_1 . В подальшому ТОВ «Кредитні ініціативи» за договором факторингу № 2019-1КІ/Веста від 26 грудня 2018 року відступило право вимоги за цим же кредитним договором ТОВ «Фінансова Компанія «Веста», яка у свою чергу за договором відступлення прав вимоги від 16 січня 2019 року відступила право вимоги позивачу ТОВ «Вердикт Капітал», який набув статусу нового кредитора і отримав право вимоги за кредитним договором № 500960060, укладеним 17 вересня 2014 року з позичальником ОСОБА_1 . Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 01 березня 2021 року задоволено позов ОСОБА_1 до ТОВ «Вердикт Капітал», треті особи: приватний нотаріус - 3 - Київського міського нотаріального округу Секістова Т.І., приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Коваль В.О. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Окрім того, судом встановлено, що позичальник ОСОБА_1 не виконував обов`язків по поверненню кредиту, покладених на нього кредитним договором, в результаті чого у нього виникла прострочена заборгованість. Згідно наданого позивачем розрахунку станом на 18 березня 2021 року борг за кредитом становить 62575,52 грн., з яких тіло кредиту - 28973,47 грн., проценти на дату відступлення права вимоги- 15629,51 грн., пеня - 10000 грн. Також, позивач на підставі ст.625 ЦК України нарахував на суму боргу 3 % річних у розмірі 2609,99 грн. та інфляційні втрати у розмірі 5362,55 грн.за період із 18 березня 2018 року по 18 березня 2021 року. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Вирішуючи спір, суд прийшов до висновків, що позичальник ОСОБА_1 не виконав обумовлених кредитним договором обов`язків по погашенню кредиту шляхом внесення щомісячних платежів і після закінчення строку надання кредиту має заборгованість, що у свою чергу відповідно до закону та умов кредитного договору є підставою для захисту прав нового кредитора ТОВ «Вердикт Капітал» і стягнення на його користь боргу за кредитом з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат. При цьому суд виходив з того, що ТОВ «Вердикт Капітал» як новий кредитор у встановленому законом порядку набув права вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором. З огляду на заяву відповідача суд застосував річний строк позовної давності до вимог про стягнення пені у розмірі 10000 грн. і відмовив у її стягненні. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. Згідно ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася. Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, а також інфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми. За положеннями ст.ст.512-514,516 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином.До нового кредитора переходять у повному обсязі права первісного кредитора у зобов`язанні. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Проте, колегія суддів не може погодитисяіз визначеною судом сумою заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню із відповідача ОСОБА_1 на користь позивача, оскільки, вирішуючи спір, суд допустив неправильне застосування норм матеріального права, які регулюють позовну давність. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є - 5 - підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України). Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; п.51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»). За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). За зобов`язаннями із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України). Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів має обчислюватися з моменту настання строку виконання зобов`язання у повному обсязі (за періодичними платежами з моменту несплати окремого платежу) або у зв`язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково (ст.1050 ЦК України). З матеріалів справи вбачається, що повернення відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів мало здійснюватися шляхом внесення ним до 18 числа кожного місяця платежів для погашення тіла кредиту і процентів у встановленому графіком розмірі. Отже, зобов`язання відповідача по поверненню кредиту визначене періодичними платежами, а відтак початок перебігу позовної давності за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12у спорі про стягнення боргу за кредитним договором, де Велика Палата, аналізуючи перебіг позовної давності за вимогами, що складаються із сукупності прострочених щомісячних зобов`язань, зазначила, що початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення, що унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування. Позов до суду пред`явлений новим кредитором 13 квітня 2021 року, що стверджується відміткою пошти про дату оформлення поштового відправлення. Відповідачем ОСОБА_1 у поданому до суду першої інстанції відзиві на позов заявлено про застосування строку позовної давності як до вимог про стягнення пені у розмірі 10000 грн., так і до вимог по тілу кредиту і процентам - щодо всіх чергових платежів за період до 13 квітня 2018 року, тобто за три роки до подання позову. Суд наведеного не врахував, всупереч заяві відповідача позовну давність до чергових платежів по кредиту поза межами загального трирічного строку позовної давності не застосував, що потягло невірне визначення суми боргу і як наслідок невірне визначення 3 % річних та інфляційних втрат. Окрім того, погодившись із розміром нарахованих позивачем 3 % річних та інфляційних втрат на суму боргу, суд не звернув уваги на період нарахування цих сум. - 6 - Стаття 625 ЦК України передбачає відповідальність боржника у вигляді сплати ним інфляційних втрат та 3 % річних за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Аналіз змісту наведеної норми свідчить про те, що передбачена нею відповідальність може бути застосована після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України про дострокове повернення кредиту (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року, від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року по справі № 310/11534/13-ц). Суд не звернув уваги, що нарахування 3 % річних та інфляційних втрат здійснене позивачем на всю суму боргу як за тілом кредиту так і за процентами починаючи із 18 березня 2018 року. Водночас обов`язок остаточного повернення усього тіла кредиту та процентів виникає у позичальника після закінчення строку дії кредитного договору, тобто після 18 вересня 2019 року (до цього здійснення лише періодичних платежів), а відтак нарахування на підставі ст.625 ЦК України на всю суму боргу може бути здійснене лише починаючи із наступного дня після закінчення строку кредитування, тобто із 19 вересня 2019 року. За таких обставин нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат, починаючи із 18 березня 2018 року, тобто до спливу строку кредитування не грунтується на законі. При цьому, колегія суддів враховує, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо незаконності рішення в частині неправильного періоду обрахунку інфляційних втрат і 3 % річних, проте, перевіряючи законність судового рішення за апеляційною скаргою, колегія суддів керується наступним. Відповідно до приписів ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права. Отже, дана норма покладає на суд прямий обов`язок вирішити справу у відповідності із приписами норм матеріального права незалежно від доводів апеляційної скарги. Враховуючи, що при вирішенні спору суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме - ст.625 ЦК України, колегія суддів згідно ч.4 ст.367 ЦПК України вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги з метою дотримання вимог закону. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють позовну давність, і підлягає зміні в частині розміру боргу за кредитом, який підлягає стягненню з відповідача. Визначаючи розмір боргу за кредитним договором з урахуванням заяви відповідача про застосування позовної давності, апеляційний суд керується наступним. Строк дії кредитного договору № 500960060 від 17 вересня 2014 року закінчився 18 - 7 - вересня 2019 року. Повернення відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів мало здійснюватися шляхом внесення ним чергових платежів до 18 числа кожного місяця. Позов до суду пред`явлений новим кредитором 13 квітня 2021 року, а відтак в межах строку позовної давності знаходяться чергові платежі за період із 18 квітня 2018 року по 18 вересня 2019 року включно. Згідно графіку погашення кредиту (додаток № 1 до договору) за вказаний період відповідач мав сплатити 18 чергових платежів на погашення тіла кредиту у загальному розмірі 11477,19 грн. та процентів у загальному розмірі 1507,21 грн. (а.с.13-14), а всього - 12984,40 грн., що і становить суму боргу за кредитом в межах позовної давності, яка підлягає стягненню. Згідно позовних вимог вказана сума боргу має бути повернута з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат, нарахування яких на суму боргу 12984,40 грн. здійснюється за період із 19 вересня 2019 року по 18 березня 2021 року. За вказаний період інфляційні втрати становлять 1285,60 грн., 3 % річних - 583 грн. З урахуванням викладеного суд стягує з відповідача на користь позивача борг за кредитним договором у розмірі 12984,40 грн., інфляційні втрати у розмірі 1285,60 грн. та 3 % річних у розмірі 583 грн., а всього стягує 14853 грн. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, який з огляду на заяву відповідача застосував встановлений ст.258 ЦК України річний строк позовної давності до вимог про стягнення пені у розмірі 10000 грн. і відмовив у її стягненні і залишає рішення в цій частині без змін. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не були надані суду оригінали документів на підтвердження заборгованості, які б відповідали вимогам ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та п.2.1.1. постанови НБУ № 566 від 30 грудня 1998 року, як і не були надані первинні бухгалтерські документи щодо видачі кредиту та його часткового погашення, що унеможливлює встановлення розміру боргу, необгрунтовані, оскільки в даному випадку скаржник помилково ототожнює питання ведення суб`єктами господарювання бухгалтерського обліку з дотриманням вимог закону із питаннями доказування у цивільному процесі, які врегульовані ЦПК України. Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до приписів цивільного процесуального закону докази у процесі мають відповідати певним критеріям. Зокрема докази мають бути належними, тобто такими, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.77 ЦПК), допустимими, тобто такими, що підтверджують певні обставини справи, які за законом не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.79 ЦПК), достовірними, тобто такими, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи(ст.79 ЦПК) та достатніми, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.80 ЦПК). Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. З матеріалів справи вбачається, що кредитування здійснене не шляхом видачі готівки відповідачу, а для погашення заборгованості за іншим кредитним договором № 500302248 - 8 - від 03 вересня 2012 року шляхом здійснення безготівкових перерахунків. Наданий позивачем розрахунок боргу у сукупності з іншими доказами по справі є належним, допустими і достатнім доказом наявності боргу та його розміру. Розрахунок боргу є зрозумілим та доступним, в тому числі містить усю необхідну інформацію щодо періоду та розміру виникнення боргу, дати поведених відповідачем оплат та їх розміру. У випадку, якщо відповідач вважає, що наданий позивачем розрахунок невірний, зокрема, що він невірно відображає отримані ним кошти, або сплачені позичальником кошти, чи відображає у іншому (меншому) розмірі, то згідно ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов`язок довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, відповідач був зобов`язаний його спростувати, надавши свій розрахунок чи інші, передбачені ст.76 ЦПК України докази, на його спростування, чого відповідачем не зроблено. Самі лише посилання на неналежність даного доказу, як помилково вважає відповідач, не є достатніми підставами для його неприйняття судом. Відхиляючи даний довід колегія суддів враховує, що діюче процесуальне законодавство надає стороні широке коло можливостей для надання доказів чи спростування доказів, наданих іншою стороною, в тому числі згідно ст.106 ЦПК України відповідач мав можливість провести експертне дослідження за власною ініціативою на спростування розрахунку боргу, проте не зробив цього. Згідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Це по-перше. І по-друге, такі доводи не спростовують висновків апеляційного суду про визначення боргу за кредитом у межах позовної давності згідно сум, вказаних у графіку платежів, який підписаний сторонами. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував, що відповідач не повідомлявся жодним кредитором про заміну у зобов`язанні та не отримував про це жодного документу, що у свою чергу свідчить про порушення ст.517 ЦК України, згідно якої боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредитору до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав вимоги у зобов`язанні, а тому суд не мав підстав для задоволення вимог до надання суду повного комплексу належних і допустимих доказів про право вимоги, колегія суддів відхиляє як такі, що суперечать закону, оскільки як вище вказувалося судом першої інстанції достовірно встановлено факт правонаступництва ТОВ «Вердикт Капітал» і як наслідок наявність у позивача як нового кредитора права вимоги. Апеляційний суд звертає увагу відповідача, що дана норма, а саме ст.517 ЦК України регулює правовідносини кредитора та боржника поза судовим процесом. При розгляді спору судом, новий кредитор зобов`язаний надати докази, які підтверджують наявність у нього права вимоги, саме суду, а не боржнику, як помилково вважає відповідач. Відхиляючи дані доводи, апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Отже, за змістом наведених положень закону, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення цієї заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним (правовий висновок Верховного Суду України, у постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 та постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2765цс15). - 9 - Оскільки з матеріалів справи вбачається, що боржник ОСОБА_1 не проводив оплату ністарому кредитору, ні новому кредитору, унаслідок чого виник борг, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення боргу на користь нового кредитора ТОВ «Вердикт Капітал», оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно не задоволив клопотання відповідача про витребування у позивача на підставі ч.6 ст.95 ЦПК України оригіналів документів про перехід права вимоги до позивача колегія суддів відхиляє як необгрунтовані, оскільки згідно положень вказаної норми за клопотанням учасника справи суд може витребувати у відповідної сторони оригінал письмового доказу, проте не зобов`язаний задовольняти таке клопотання безумовно. При цьому заявлене учасником справи клопотання про витребування оригіналів документів, які подані у копіях, має бути очевидно обгрунтованим з урахуванням положень процесуального закону щодо добросовісності користування правами. Позивачем у даній справі подані належним чином посвідчені копії документів, які підтверджують набуття ним права вимоги до відповідача. Заявляючи клопотання про витребування оригіналів документів відповідач не навів переконливих та об`єктивних аргументів, які ставлять під сумнів подані позивачем копії, а відтак суд підставно відмовив у їх витребуванні. Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду не містить жодного обгрунтування стягнутої судом суми у розмірі 47212,97 грн., як і незрозуміло з якої суми виходив суд зменшуючи розмір боргу - із 62575,52 грн. чи 57212,97 грн., не мають правового значення, оскільки апеляційним судом змінено рішення щодо розміру боргу та способу його обрахування. Водночас апеляційний суд звертає увагу відповідача, що як вбачається із змісту позову, загальна сума вимог позивача складала 62575,52 грн., проте в резолютивній частині позову позивачем заявлено вимогу про стягнення 57212,97 грн. З огляду на те, що суд не вправі виходити за межі вимог, суд зменшив вказану суму на 10000 грн. пені до розміру 47212,97 грн., що є зрозумілим та доступним. Доводи апеляційної скарги про те, що, погодившись із правомірністю переходу права вимоги за укладеним із відповідачем кредитним договором від ПАТ «Альфа-Банк» до ТОВ «Кредитні ініціативи», суд не звернув уваги та не дав правової оцінки тому, що договір факторингу між цими особами укладено 21 червня 2016 рокув той час як ліцензію на здійснення фінансових операцій ТОВ «Кредитні ініціативи» отримало лише 31 серпня 2017 року, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Відхиляючи дані доводи, колегія суддів враховує приписи ст.204 ЦК України, яка встановлює презумпцію правомірності правочину і згідно якої вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована в силу вимог закону (нікчемність) або на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010). Згідно ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповдіного дозволу (ліцензії) може бути визнаний судом недійсним. Отже, даний договір є оспорюваним, і не відноситься до правочинів, які є недійсними (нікчемними) в силу закону. Укладений 21 червня 2016 року між ПАТ «Альфа-Банк» і ТОВ «Кредитні ініціативи» договір факторингу № 1, за умовами якого ПАТ «Альфа-Банк» відступив ТОВ «Кредитні ініціативи» право вимоги за кредитним договором № 500960060, укладенимз позичальником - 10 - ОСОБА_1 , не є нікчемним, оскільки на рівні норм ЦК України або іншого закону відсутня вказівка про нікчемність такого правочину, як і не визнаний судом недійсним і його презумпція правомірності відповідачем не спростована, а відтак правочин вважаюється таким, що породжує цивільні права й обов`язки відповідача, а отже підстави не брати його до уваги у суду відсутні. За таких обставин намагання скаржника спонукати суд до оцінки законності укладеного між між ПАТ «Альфа-Банк» і ТОВ «Кредитні ініціативи» договоруфакторингу № 1 в межах розгляду даної справи є безпідставними. Решта доводів апеляційної скарги враховані апеляційним судом при зміні рішення. Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі та відзиві, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України у зв`язку із зміною судового рішення суд змінює розподіл судових витрат і покладає на відповідача судові витрати у вигляді судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Апеляційний суд визначає розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 4000 грн., який є співмірним та обгрунтованим, відповідає предмету спору, ціні позову, значенню справи для сторін та обсягу наданих представником відповідачів послуг, затраченому часу та підтверджується наданими відповідачами доказами: договором про надання правової допомоги, прайс-листом АО «Лігал Асістанс», платіжним дорученням про сплату, витягом з акту наданих робіт. Такий розмір відповідає прецедентній практиці ЄСПЛ, який неодноразово вказував, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір є обгрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «Баришевський проти України» п.95, у справі «Двойних проти України» п.80, у справі «Меріт проти України» п.88) необгрунтовані з таких міркувань. Окрім того, відповідно до ст.141, п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України, суд покладає на позивача витрати відповідача по оплаті судового збору за подачу апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених вимог. Згідно ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятидесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково. - 11 - Рішення Броваського міськрайонного суду Київської області від 27 липня 2022 року в частині задоволених вимог змінити, стягнувши із ОСОБА_1 (мешкає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (місцезнаходження: 04053 м.Київ, вул.Кудрявський Узвіз 5-б, код ЄДРПОУ 36799749) борг за кредитним договором № 500960060 від 17 вересня 2014 року у розмірі 14853 гривень, судовий збір у розмірі 590 гривень та витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 гривень. В незміненій частині рішення Броваського міськрайонного суду Київської областівід 27 липня 2022 року залишити без змін. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (місцезнаходження: 04053 м.Київ, вул.Кудрявський Узвіз 5-б, код ЄДРПОУ 36799749) на користь ОСОБА_1 (мешкає: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2380 гривень. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий Судді: