Постанова 4803 № 182/10004/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7950/20 Справа № 182/10004/18 Суддя у 1-й інстанції - Кобеляцька-Шаховал І. О. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2020 року м.Кривий Ріг Справа № 182/10004/18 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. секретар судового засідання - Євтодій К.С. сторони: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», відповідач - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2020 року, яке ухвалене суддею Кобеляцькою-Шаховал І.О.у місті Нікополі Дніпропетровської області (відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні), - В С Т А Н О В И В: У грудні 2018 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (надалі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 29 листопада 2012 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір б/н, відповідно до якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 50 000,00 грн. на платіжну картку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у Заяві. Банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі. ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, на вимоги про погашення заборгованості не реагував, унаслідок чого, станом на 29 листопада 2018 року, утворилась заборгованість у розмірі 479 873,96 грн., яка складається з: 270 729,94 грн. заборгованості за тілом кредиту, 209 144,02 грн. нарахованих відсотків за користування кредитом. Посилаючись на те, що позивач має право на власний розсуд розпорядитися своїми позовними вимогами, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за тілом кредиту у розмірі 270 729,94., а також судовий збір в розмірі 4 060,95 грн. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2020 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитним договором в сумі 270 729,94 грн. та судовий збір в розмірі 4 060,95 грн., а всього 274 790,89 грн. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував судову практику Верховного Суду, не взяв до уваги, що кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, а тому відсутні підстави вважати що між сторонами виникли правовідносини, притаманні кредитному договору. Крім того, відповідач вважає, що єдиним доказом надання йому кредитних коштів може бути виписка з особового рахунку, а наданий позивачем розрахунок заборгованості є неналежним доказом у справі. Зазначає, що суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що відповідач у справі не заперечує факт наявного кредитного зобов`язання, адже всі документи та виступи відповідача пронизані тезою про те, що він не визнає наявності у нього кредитного зобов`язання. При цьому, відповідач просить суд застосувати наслідки пропуску позивачем позовної давності, посилаючись на те, що відповідне клопотання ним заявлялося до суду першої інстанції, однак не було задоволено. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Сапка В.В., який приймав участь у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи EasyConта підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, представника позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - Бродька А.І., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її залишити без задоволення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 29.11.2012 року між сторонами по справі було укладено договір № б/н у виді Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, згідно якого відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява, разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у Заяві (т. 1 а.с.16). У зв`язку з тим, що відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, станом на 29.11.2018 року, має заборгованість в сумі 479 873 грн. 96 коп. (що складається з: 270 729 грн. 94 коп. заборгованість за кредитом; 209 144 грн. 02 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом) (т. 1 а.с.6-15). Відповідач, з 29.11.2012 року, отримав від позивача картки №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , термін дії останньої картки - до 11.2017 року (т. 1 а.с.126). Згідно досліджених в судовому засіданні виписок руху коштів по картковому рахунку ОСОБА_1 , за період з 01.09.2012 року по 22.07.2019 року, останній активно користувався наданими позичальником на картковий рахунок коштами (т. 1 а.с.95-125). Предметом позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» є стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором б/н від 29.11.2012 року у розмірі 270 729, 94 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту. Відповідачем ОСОБА_1 заявлено про застосування позовної давності до вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо стягнення з нього заборгованості за тілом кредиту у розмірі 270 729, 94 грн. за кредитним договором б/н від 29.11.2012 року. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не виконував умови договору в частині повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення на користь позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з відповідача суми заборгованості за тілом кредиту, розмір якої останньою не спростовано. При цьому, суд, встановивши факт погашення відповідачем ОСОБА_1 заборгованості за кредитом у листопаді 2017 року та звернення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до суду з даним позовом у грудні 2018 року, дійшов висновку про подання позову в межах трирічного строку позовної давності та відсутності правових підстав для відмови в задоволенні заявлених позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з підстав пропуску позовної давності. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. З матеріалів справи слідує, що 29 листопада 2012 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву б/н, в якій зазначено, що ця Ззаява разом з "Умовами та Правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг (далі кредитний договір), що підтверджується підписом відповідача у Заяві, а також, що він ознайомився та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді (т. 1 а.с. 16). До Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 12 листопада 2012 року, банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. т. 1 а.с. 17-36). Оскільки, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/розумів відповідач ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи, колегія суддів погоджується з доводами відповідача про те, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Аанкеті-заяві домовленості сторін про розмір отриманих кредитних коштів, наданий банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, а ОСОБА_1 категорично заперечує факт наявності між ними договірних відносин, що притаманні кредитним відносинам. Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування до правовідносин сторін Умов та Правил банківських послуг. Однак, вказані обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту (заборгованості за кредитними коштами, отриманих позичальником в межах Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 12 листопада 2012 року), оскільки, фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а тому відповідач має перед позивачем зобов`язання із повернення фактично отриманих грошових коштів, враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК Україниза змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами кредитного договору, у зв`язку з чим відсутня підстава й для стягнення заборгованості за кредитом. Оскільки, Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 29 листопада 2012 року не містить відмітки відповідача ОСОБА_1 про отримання кредитних коштів, заявляючи вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту, позивач мав належними та допустимими доказами довести суду факт отримання відповідачем кредитних коштів, які не повернуто Банку на час звернення до суду з даним позовом. Згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Стаття 129 Конституції Українивизначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої). Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій, з чим погоджується й відповідач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, на виконання підписаної відповідачем Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 29 листопада 2012 року, Банк надав ОСОБА_1 кредитні картки №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , із терміном дії останньої картки - до 11.2017 року (т. 1 а.с.126). За таких обставин, виписка за наведеними картковими рахунками є належним доказом використання кредитних коштів саме відповідачем ОСОБА_1 та підтверджує рух коштів за цим рахунком. Доводи апеляційної скарги про те, що наданий позивачем АТ КБ «ПРИВАТБАНК» розрахунок заборгованості є неналежним доказом у справі, колегією суддів не приймаються, оскільки на підтвердження наведених у цьому розрахунку сум заборгованості, позивачем надавалася до суду першої інстанції виписка за картковими рахунками відповідача ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 95-125), яка є належним та допустимим доказом та підтверджує використання позичальником кредитних коштів та розмір заборгованості за тілом кредиту. Таким чином, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що надані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що відповідач ОСОБА_1 , відповідно до виписки за рахунком, користувався кредитними коштами, наданими йому АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за договором б/н від 29.11.2012 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, у зв`язку з чим має зобов`язання перед позивачем з повернення кредитних коштів, виходячи з фактичного використання позичальником кредитних коштів, які не повернуто станом на час звернення позивача до суду з даним позовом, у розмірі 270 729,94 грн., який відповідачем не спростовано в суді апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги про те, що суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що відповідач не заперечує факт наявного кредитного зобов`язання, адже всі документи та виступи відповідача пронизані тезою про те, що він не визнає наявності у нього кредитного зобов`язання, колегією суддів відхиляються, як такі, що зводяться до довільного тлумачення мотивувальної частини оскаржуваного рішення суду, оскільки, суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваного рішення, не встановлював факту визнання позову відповідачем ОСОБА_1 , а лише зазначив, що відповідач не заперечував факт отримання кредитних карток, а лише заперечував отриману суму у вигляді 50 000,00 грн., оскільки не пам`ятає факту отримання саме такої суми, а зобов`язання, наскільки він пам`ятає, ним виконано. При цьому, як встановлено колегією суддів, судом першої інстанції фактично було процитовано відзив відповідача ОСОБА_1 на позовну заяву (т. 1 а.с. 64). Не приймаються колегією суддів аргументи апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності, з огляду на наступне. Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, відповідно до Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (статті 257 ЦК України) щодо щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Враховуючи те, що Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 29 листопада 2012 року не містить положень щодо обов`язку позичальника щомісячно вносити платіж з повернення суми кредиту у конкретно визначеному розмірі та не передбачено самостійної відповідальності за невиконання цього обов`язку, та строк погашення кредиту в повному обсязі у договорі не визначено, то в такому випадку позовна давність обраховується з моменту закінчення строку дії кредитної картки. Судом встановлено, що відповідачеві надавалися кредитні картки №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 , НОМЕР_10 , із терміном дії останньої картки - до 11.2017 року (т. 1 а.с.126). Оскільки строк дії картки закінчується в листопаді 2017 року, а з позовом до суду банк звернувся у грудні 2018 року, колегія суддів вважає, що трирічний строк на звернення з позовом не пропущено, у зв`язку з чим відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині. Крім того, як вірно встановив суд першої інстанції, відповідно до ст..264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Як вбачається із наданого позивачем розрахунку позовних вимог та виписки по рахунку відповідача, відповідачем ОСОБА_3 періодично здійснювалось погашення наявної у нього заборгованості, зокрема, востаннє таке погашення боргу мало місце 22.11.2017 року, шляхом поповнення готівковими коштами своєї карти в терміналі самообслуговування: м. Дніпро, пр.Гагаріна, 27, ТЦ «Дельмар», на суму 50 грн. З огляду на наведене, оскільки мало місце самостійне погашення заборгованості ОСОБА_1 , а не автоматичне списання коштів банком в рахунок погашення наявної заборгованості, що у свою чергу свідчить про переривання строку позовної давності, а також зважаючи на дату звернення позивача із даним позовом до суду, а саме 28 грудня 2018 року, строк позовної даності на звернення до суду за захистом свого порушеного права позивачем не пропущений. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 17 грудня 2020 року. Головуючий: Судді: