Постанова 4803 № 182/2086/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9601/20 Справа № 182/2086/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Рунчева О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2020 року м.Кривий Ріг Справа № 182/2086/16-ц Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», відповідачка - ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2020 року, яке ухвалено суддею Рунчевою О.В. у місті Нікополі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 17 вересня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: У листопаді 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», на теперішній час Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (надалі АТ КБ «ПРИВАТБАНК»), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 16 лютого 2012 року між Банком та ОСОБА_1 був укладений договір б/н, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 8 000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у Заяві. Банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі. Внаслідок невиконання відповідачкою своїх зобов`язань за договором, станом 31 січня 2016 року, утворилась заборгованість у розмірі 15 931,45 грн., з яких: 6608,42 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, 7088,20 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, 1 000,00 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, 500,00 грн. штраф (фіксована частина) та 734,83 грн. штраф (процента складова),яку позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь та вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2020 рокупозовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за Договором б/н від 16.02.2012 року в сумі 6 608,42 грн. та судові витрати у розмірі 571,60 грн. В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неповне з`ясування обставин справи, що потягло за собою неправильне застосування норм матеріального права. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не доведено факт отримання нею кредитної картки із зазначенням її номеру та терміну дії, встановленим кредитним лімітом в розмірі 8 000.00 грн. та її обізнаність із таким лімітом по картці. Матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами кредитного договору, у зв`язку з чим відсутня підстава й для стягнення заборгованості за кредитом. При цьому, відповідачка зазначає, що автоматичне списання грошових коштів з рахунку позичальника не свідчить про визнання нею боргу внаслідок бездіяльності боржника, що не було взято до уваги судом першої інстанції. Також, відповідачка наголошує на тому, що з її картки АТ КБ «ПРИВАТБАНК», за період з січня 2015 року по жовтень 2020 року, було автоматично погашено заборгованість у розмірі 3424,18 грн., однак суд першої інстанції не вирішував питання про зменшення заборгованості за тілом кредиту. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 16 лютого 2012 року Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», укладено договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 8 000,00 грн., шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У Заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця Заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді (а.с. 5). До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитної карти «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 6-7, 8-31). Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №б/н від 16.02.2012 року, станом на 31 січня 2016 року, становить 15 931,45 грн. та складається з наступного: 6608,42 грн. заборгованість за поточним тілом кредиту, 7088,20 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, 1 000,00 грн. заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, 500,00 грн. штраф (фіксована частина) та 734,83 грн. штраф (процента складова). Між сторонами виник спір щодо належного виконання відповідачкою кредитних зобов`язань та наявності правових підстав для стягнення заборгованості в судовому порядку. Судом першої інстанції встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 не виконувала умови договору в частині повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення на користь позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з ОСОБА_1 суми заборгованості за тілом кредиту у сумі 6 608,42 грн. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не надано належних та допустимих доказів погодження з позичальницею ОСОБА_1 умов щодо розміру та порядку нарахування відсотків за користування кредитними коштами та неустойки за порушення строків виконання зобов`язань, а тому відмовив в задоволенні цих позовних вимог з підстав їх недоведеності та необґрунтованості. Зважаючи на те, що відповідачка ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить суд скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, та доводи апеляційної скарги зводяться саме до незгоди з висновками суду в частині покладення на неї зобов`язань з повернення тіла кредиту, у визначеному позивачем розмірі, колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в частині задоволення позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6 608,42 грн., адже, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, і зважаючи на роз`яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції. З матеріалів справи слідує, що 16 лютого 2012 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву б/н, в якій зазначено, що ця Заява разом з "Умовами та Правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складають між нею та банком договір про надання банківських послуг (далі кредитний договір), що підтверджується підписом відповідачки у заяві, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не оспорюється в апеляційному порядку, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/розуміла відповідачка ОСОБА_1 та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, банку, яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період з часу виникнення спірних правовідносин, до моменту звернення до суду із вказаним позовом 18.07.2019 року, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин, та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Аанкеті-заяві домовленості сторін про розмір отриманих кредитних коштів, сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, а ОСОБА_1 категорично заперечує факт наявності між ними договірних відносин, що притаманні кредитним відносинам. Вище зазначене повністю узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17-ц від 03 липня 2019 року, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування до правовідносин сторін Умов та Правил банківських послуг. Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції, вказані обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вцілому, оскільки, фактично отримані та використані позичальницею кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а тому відповідачка має перед позивачем зобов`язання із повернення фактично отриманих грошових коштів, враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК Україниза змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Наведене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами кредитного договору, у зв`язку з чим відсутня підстава й для стягнення заборгованості за кредитом. Оскільки, Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 16 лютого 2012 року не містить відмітки відповідачки ОСОБА_1 про отримання кредитних коштів, заявляючи вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту, позивач мав належними та допустимими доказами довести суду факт отримання відповідачкою кредитних коштів, які не повернуто Банку на час звернення до суду з даним позовом. Згідно з ч. 6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Стаття 129 Конституції Українивизначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої). Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано у суді апеляційної інстанції, на виконання підписаної відповідачкою Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 16 лютого 2012 року, Банк надав ОСОБА_1 картку № НОМЕР_1 , що визнавалося нею в суді першої інстанції (а.с. 45-51), а тому колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено факт отримання відповідачкою кредитної картки із зазначенням її номеру та терміну дії, встановленим кредитним лімітом в розмірі 8 000.00 грн. та її обізнаність із таким лімітом по картці. До того ж необхідно зауважити й на тому, що до апеляційної скарги відповідачкою ОСОБА_1 надано виписки з карткового рахунку № НОМЕР_1 , що свідчить про те, що саме вона являється держателем та користувачем цієї картки, та, як наслідок, беззаперечно обізнана про термін її дії, який зазначається на лицьовій стороні картки, та встановлений на ній кредитний ліміт. За таких обставин, виписка за картковим рахунком № НОМЕР_1 є належним доказом використання кредитних коштів саме відповідачкою ОСОБА_1 та підтверджує рух коштів за цим рахунком. Таким чином, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів дійшла висновку, що надані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що відповідачка ОСОБА_1 , відповідно до виписки за рахунком, користувалася кредитними коштами, наданими їй АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за договором б/н від 16.02.2012 року у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, у зв`язку з чим має зобов`язання перед позивачем з повернення кредитних коштів, виходячи з фактичного використання позичальницею кредитних коштів, які не повернуто станом на час звернення позивача до суду з даним позовом, у розмірі 6 608, 42 грн., який відповідачкою не спростовано в суді апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги про те, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК», за період з січня 2015 року по жовтень 2020 року, було автоматично погашено заборгованість у розмірі 3424,18 грн., однак суд першої інстанції не вирішував питання про зменшення заборгованості за тілом кредиту, колегією суддів відхиляються, оскільки вказані суми включено до розрахунку заборгованості за кредитом, наданого позивачем до суду першої інстанції, й підстави для повторного врахування таких платежів відсутні. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 17 грудня 2020 року. Головуючий: Судді: