Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/4710/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3208/20 Справа № 202/4710/19 Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О. М. Доповідач - Макаров М. О. Категорія 48 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Макарова М.О. суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Індустріальний районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про оспорювання батьківства та виключення з актового запису відомостей про батьківство,- В С Т А Н О В И Л А: У липні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: Індустріальний районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, про оспорювання батьківства та виключення з актового запису відомостей про батьківство. Позов мотивовано тим, що сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах з 2007 року до 2018 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач народила сина ОСОБА_4 та зареєструвала його народження. Батьком народженої дитини було записано позивача. Позивач зазначив, що після припинення відносин, відповідач не однократно зазначала, що він не є біологічним батьком дитини. У зв`язку з чим, просив виключити відомості про його батьківство з актового запису № 11 від 11 січня 2010 року у Індустріальному районному у місті Дніпрі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про народження ОСОБА_4 . Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано, тим, що з урахуванням предмету доказування в даній категорії справ, неподання позивачем належних доказів про відсутність кровного споріднення батька з дитиною, суд не знаходить достатніх законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позову виключно у зв`язку з визнанням позову відповідачем. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок експерта не є обов`язковим, оскільки відповідачка не заперечувала того факту, що позивач не є біологічним батьком дитини. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Так, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4 , у свідоцтві про народження якого батьками вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини серія НОМЕР_1 . Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд обґрунтовано виходив з того, що з урахуванням предмету доказування в даній категорії справ, неподання позивачем належних доказів про відсутність кровного споріднення батька з дитиною, суд не знаходить достатніх законних підстав для ухвалення рішення про задоволення позову виключно у зв`язку з визнанням позову відповідачем. Визнання позову відповідачем, без наявності належних доказів, порушує права дитини знати своїх батьків і право на їх піклування, що закріплено в ст. 7 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, схваленої резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27.02.1991 року. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Згідно з ст. 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 126 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Положеннями статей 1, 2, 18, 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що внесення змін до актового запису цивільного стану, в тому числі про народження дитини, проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що предметом доказування у справах про оспорювання батьківства є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року). Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Частиною 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно зі статтею 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно із ч.1 ст.103, ст.109 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ст.212 ЦПК (у редакції, яка діяла до 15.12.2017 року), згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. У зв`язку з вищенаведеним, а також тим, що будь-яких належних та допустимих доказів щодо відсутності кровного споріднення батька з дитиною, позивачем не подано, а судом не здобуто, колегія суддів не може визнати факт відсутності кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною у зв`язку з недоведеністю такого факту. Доводи апеляційної скарги про те, що висновок експерта не є обов`язковим, оскільки відповідачка не заперечувала того факту, що позивач не є біологічним батьком дитини, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки предметом доказування у даній категорії справ є саме відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною, а факт визнання відповідачкою позову, не впливає на правильність ухваленого рішення по справі. Статтею 3 Конвенції "Про права дитини", схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 року та ратифікованою постановою ВРУ від 27.02.1991 року № 789-XII, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У даному випадку суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, першочергово виходив з інтересів дитини, її віку та стану здоров`я. Таким чином, колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачає. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін. В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко