Постанова 4803 № 199/9526/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1681/21 Справа № 199/9526/19 Суддя у 1-й інстанції - Мачуський О. М. Доповідач - Макаров М. О. Категорія 52 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 березня 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Макарова М.О. суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради про позбавлення батьківських прав, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2019 року позивачка звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради, про позбавлення батьківських прав. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають сина ОСОБА_4 , 2016 року народження, який проживає з позивачем та повністю перебуває на її утриманні. З квітня 2019 року батько дитини, тобто відповідач, не виконує жодного з обов`язків батька, покладених на нього законом. Участі у вихованні відповідач не приймає. Крім того, після рідких зустрічей Відповідача з сином, у останнього значно погіршився психо-емоційний стан, що призвело до необхідності відвідування психолога. У зв`язку з ухиленням від виконання своїх обов`язків по вихованню сина, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України ОСОБА_1 просила суд позбавити батьківських прав відповідача відносно ОСОБА_4 , 2016 року народження. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що за обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, вживає активних дій щодо надання йому можливості спілкування з дитиною (звернення до суду для встановлення часу спілкування з дитиною тощо), суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов висновку про те, що позбавлення відповідача, батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 20 липня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2018 року шлюб між сторонами було розірвано. Від шлюбу сторони мають малолітню дитину - сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 , виданого 21 жовтня 2016 року Амур-Нижньодніпровським районним у місті Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції у Дніпропетровській області. Позивачем, як на підставу позову зазначено, що відповідач ухиляється від виконання обов`язків. Разом з тим, відповідно до наявних в справі доказів та встановлених обставин у сторін складні напружені стосунки після розлучення, зокрема, у зв`язку з неможливістю врегулювання питання спілкування дитини з батьком. Відповідач звертався до суду з позовом про встановлення порядку спілкування з дитиною. Згідно висновку Органу опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради від 18 лютого 2020 року вих. № 4/1-223 та Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 березня 2019 року ОСОБА_3 , за його позовом, встановлений порядок побачень з малолітнім ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 кожен четвер та неділю з 10:00 до 12:00 годин у присутності матері. Крім того, згідно висновку Органу опіки та піклування Амур-Нижньодніпровської районної у місті Дніпрі ради від 22 липня 2020 року вих. № 5/5-107, виходячи з інтересів дитини, орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно його малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд обґрунтовано виходив з того, що за обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, вживає активних дій щодо надання йому можливості спілкування з дитиною (звернення до суду для встановлення часу спілкування з дитиною тощо), суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов висновку про те, що позбавлення відповідача, батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Статтею 164 СК України встановлено вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав, який складається з шести пунктів та є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК). Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Отже, відповідно ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, у випадках коли вона, він не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Згідно із ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Пленум Верховного Суду України в п. 15, 18 Постанови N 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських прав. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яке тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, яка є частиною національного законодавства України, у рішенні по справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року зазначив, що позбавлення батьківських прав має бути виправдане інтересами дитини, і такі інтереси повинні мати переважний характер над інтересами батьків, між інтересами дитини та інтересами батьків має існувати справедлива рівновага. Виходячи з викладеного, конкретних обставин справи та інтересів дитини, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності; враховуючи, що законодавством передбачений вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав, - колегія суддів дійшла висновку про недоведеність факту винної поведінки ОСОБА_3 та відсутність підстав для застосування крайнього заходу - позбавлення його батьківських прав стосовно його сина. Отже, рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав є обґрунтованим, правомірним, тому підлягає залишенню без змін. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач вчинив жорстке поводження з власним сином, що відповідно до ч. 1 ст. 164 СК України, є підставою для позбавлення батьківських прав, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки вказані обставини не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи. Посилання в апеляційній скарзі на той факт, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання свого сина, а тому у суду першої інстанції не було правових підстав для відмови у задоволенні позову, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не впливають на правильність оскаржуваного рішення суду, оскільки матеріалами справи встановлено, що відповідач проти позбавлення батьківських прав заперечує та вживає активних дій щодо надання йому можливості спілкування з дитиною. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). З`ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко