Постанова 4803 № 202/843/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1106/21 Справа № 202/843/20 Суддя у 1-й інстанції - Бєсєда Г. В. Доповідач - Макаров М. О. Категорія 53 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 лютого 2021 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. при секретарі Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з додатковою відповідальністю концерн «Весна» про поновлення на роботі, виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И Л А: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з додатковою відповідальністю концерн «Весна» про поновлення на роботі, виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Позов мотивований тим, що своє звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України позивач вважає незаконним, безпідставним, необґрунтованим та здійсненим у зв`язку з неприязним відношенням до нього зі сторони заступника директора ТДВ концерн «Весна». На протязі багато років на зазначеному підприємстві він мав кращі показники по витребуванню дебіторської заборгованості, мав авторитет серед співробітників та не притягався до дисциплінарної відповідальності. При звільненні йому не було запропоновано посаду адміністратора з використання майна або будь-яку іншу. 22 жовтня 2019 року він отримав наказ про звільнення, що стало наслідком погіршення його стану здоров`я та він потрапив до лікарні, де знаходився на стаціонарному лікуванні з 27 грудня 2019 року по 10 січня 2020 року. Звільнення його з роботи призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків та вимагало додаткових зусиль для організації його життя. Також ці обставини вплинули й на стан здоров`я його матері, у зв`язку з чим йому діями відповідача була заподіяна моральна шкода, яку він оцінює в 40 000 грн. Просив суд поновити його на посаді старшого адміністратора управління з використання майна № 2 товариства з додатковою відповідальністю концерн «Весна», стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю концерн «Весна» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 січня 2020 року до дня поновлення на роботі та моральну шкоду в сумі 40 000 грн. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 були дотримані вимоги трудового законодавства та процедури звільнення у зв`язку із скороченням чисельності штату роботодавця. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Так, судом встановлено, що згідно наказу № 20-о/с від 31 березня 2008 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду начальника управління з використання майна акціонерного товариства відкритого типу «Концерн «Весна». 28 квітня 2011 року ОСОБА_1 був переведений на посаду старшого адміністратора управління з використання майна № 2 з 01 травня 2011 року зі збереженням неповного робочого часу, а саме триденного робочого тижню, з оплатою праці пропорційно відпрацьованого часу, з посадовим окладом згідно штатного розпису. Згідно наказу директора товариства з додатковою відповідальністю «Концерн «Весна» № 8 від 28 жовтня 2019 року у зв`язку з відсутністю функціональних потреб у посаді старшого адміністратора та пов`язаних з цим змін в організації виробництва та праці здійснено скорочення штату працівників, а саме: скорочено посаду старшого адміністратора управління з використання майна № 2 і виключено її зі штатного розпису 31 грудня 2019 року. Директором товариства з додатковою відповідальністю «Концерн «Весна» було складено попередження від 28 жовтня 2019 року, в якому ОСОБА_1 повідомлено про майбутнє звільнення із займаної посади старшого адміністратора управління з використання майна № 2 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП 30 грудня 2019 року, з повідомленням, що відсутні вакантні посади у товаристві. Із наказом № 8 від 28 жовтня 2019 року та попередженням про звільнення від 28 жовтня 2019 року ОСОБА_1 відмовився ознайомлюватися, про що складено акт від 28 жовтня 2019 року та ОСОБА_1 було роз`яснено зміст і вимоги пункту 1 статті 40 і статті 49 КЗпП України. Наказом директора товариства з додатковою відповідальністю концерн «Весна» № 5-к від 13 січня 2020 року ОСОБА_1 , старшого адміністратора управління з використання майна № 2, звільнено у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Із зазначеним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 13 січня 2020 року. Згідно штатного розпису керівників, спеціалістів, службовців, робітників ТДВ «Концерн «Весна» на 2019 рік, затвердженого директором ТДВ «Концерн «Весна», станом на 26 жовтня 2019 року вільні посади у відповідача були відсутні. У товаристві з додатковою відповідальністю «Концерн «Весна» вакантні посади були відсутні до дня звільнення позивача, тобто до 13 січня 2020 року, що підтверджується наданою відповідачем довідкою № 104/1 від 06 березня 2020 року. Позивач не був членом будь-якої профспілкової організації. Так встановлено, що у відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці, а саме скорочення чисельності штату працівників, позивача попередили про наступне вивільнення за два місяці з дати його попередження та було повідомлено про неможливість запропонувати йому іншу вакансію та роботу в силу їх відсутності. Повідомлення позивача про наступне вивільнення відбулося 28 жовтня 2019 року і до моменту звільнення ОСОБА_1 , тобто до 13 січня 2020 року, відповідач не здійснював набір нових працівників на роботу, вакантні посади були відсутні. Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд обґрунтовано виходив з того, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 були дотримані вимоги трудового законодавства та процедури звільнення у зв`язку із скороченням чисельності штату роботодавця. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. За положенням частини першої статті 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадку звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації. Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільняється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Доводи апеляційної скарги про те, що судом порушені умови Колективного Договору, а саме п. 3.3 Договору, в якому зазначено, що роботодавець зобов`язаний проводити вивільнення працівників після використання всіх можливостей забезпечення їх зайнятості на підприємстві, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки позивача було звільнено у зв`язку з скороченням чисельності штату працівників, позивача попередили про наступне вивільнення за два місяці з дати його попередження, а інші посади на підприємстві були відсутні. Посилання апелянта на те, що 04 жовтня 2019 року відповідачем було прийнято на посаду адміністратора ОСОБА_2 , тим самим підтвердив наявність вільних посад, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки рішення про скорочення штату працівників, а саме посади старшого адміністратора управління з використання майна № 2 прийнято 28 жовтня 2019 року, тоді як ОСОБА_2 було прийнято на посаду ще 04 жовтня 2019 року. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не надано доказів реальності здійснення змін в організації виробництва, колегія суддів відхиляє, оскільки ці посилання спростовуються матеріалами справи. Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону, а тому доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). З`ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко