Постанова Дніпровський апеляційний суд № 0417/9300/2012

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5755/20 Справа № 0417/9300/2012 Суддя у 1-й інстанції - Слюсар Л. П. Доповідач - Макаров М. О. Категорія 27 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 жовтня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Каратаєвої Л.О., Куценко Т.Р. при секретарі Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2020 року по справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави, - В С Т А Н О В И Л А : У липні 2012 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до кредитного договору №K3R0AU22786356 від 05.07.2007 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 23145,66 дол. США, зі сплатою за користування ним 12,00% відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 05.07.2014 року. Кредит надавався на придбання відповідачкою автомобіля BYD, модель Opel Astra, рік випуску 2007, тип ТЗ легковий хетчбек, № кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . В забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору був укладений договір застави від 05.07.2007 року, згідно з яким в заставу банку було передано вищевказаний автомобіль. Крім того вимоги до ОСОБА_1 , що випливають зі згаданого кредитного договору, були забезпечені і шляхом укладання з ПАТ "Акцент-Банк" договору поруки № 167 від 20.10.2010 року, у зв`язку з чим він є солідарним відповідачем за пред`явленим до стягнення боргом. Проте в порушення умов договору відповідачка свої зобов`язання належним чином не виконував, що стало підставою для звернення до суду. Враховуючи викладене, Банк просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 05.07.2007 року у розмірі 36830,34 дол. США здійснити вилучення предмету застави та передачі його у заклад (володіння) ПАТ КБ «ПриватБанк», що належить на праві власності ОСОБА_1 ; звернути стягнення на автомобіль Opel Astra, шляхом його продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідачки договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; стягнути з відповідачів солідарно на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 10000 грн.. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2020 року задоволено частково позовні вимоги Банку, а саме в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №КЗR0FU22786356 від 05.07.2007 року в сумі 29116,20 дол. США звернуто стягнення на предмет застави автомобіль Opel Astra, рік випуску 2007, тип ТЗ легковий хетчбек, № кузова НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 шляхом продажу вказаного автомобіля АТ КБ « ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в ДАІ України, а також надання АТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 10000 грн.. В іншій частині позову відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги Банку, суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання, яке було забезпечене заставою майна, не виконано, кредит не погашений. Крім того, суд першої інстанції вказав, що умова кредитного договору щодо встановлення комісії суперечить ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», банк не може встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які не є послугою банку, а тому суд не врахував заборгованість по комісії за користування кредитом та пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. При цьому, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідачки про застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що строк виконання основного зобов`язання за Кредитним договором закінчився 05.07.2014 року, а з цим позовом банк звернувся до суду в липні 2012 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності. Встановивши, що позов заявлено позивачем до боржника та поручителя, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя відповідно до договору поруки збігається з обсягом відповідальності боржника, суд вважав за необхідне стягнути солідарно з ОСОБА_1 та публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість в розмірі 10000 грн.. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що вона допустила прострочення з 10 червня 2009 року, тоді як Банк звернувся до суду із позовом 02 липня 2012 року, тобто з пропуском трьох річного строку. Апелянт вказує, що погашення кредиту 09 вересня 2009 року в сумі 1614,92 долари США не може братись до уваги, так як відповідне зарахування коштів банк здійснив самостійно, шляхом списання коштів. Крім того, апелянт вказує, що Банк безпідставно змінив розмір відсоткової ставки. Також апелянт вказує, що позивачем не надано доказів на підтвердження надання грошових коштів позичальникові. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Задовольняючи частково позовні вимоги Банку, суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання, яке було забезпечене заставою майна, не виконано, кредит не погашений, а тому з відповідачки підлягає стягненню суму кредитної заборгованості. При цьому, суд першої інстанції вказав, що умова кредитного договору щодо встановлення комісії суперечить ЗУ «Про захист прав споживачів», а тому відмовив у стягненні комісії за користування кредитом та пеню за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідачки про застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску строку позовної давності, суд першої інстанції виходив з того, що строк виконання основного зобов`язання за кредитним договором закінчився 05.07.2014 року, а з цим позовом банк звернувся до суду в липні 2012 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності. До того ж, встановивши, що позов заявлено позивачем до боржника та поручителя, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя відповідно до договору поруки збігається з обсягом відповідальності боржника, суд вважав за необхідне стягнути солідарно з ОСОБА_1 та публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість в розмірі 10000 грн.. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» та Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір (АВТО в кредит) №K3R0AU22786356 від 05.07.2007 року, згідно з яким остання отримала кредит у розмірі 23 145,65 дол. США зі сплатою за користування ним відсотків 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 05.07.2014 року. Відповідно до п.7.1 Кредитного договору Банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом: надання готівки через касу на строк з 05.07.2007 року по 05.07.2014 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії на наступні цілі: у розмірі 23145,66 дол. США на купівлю автомобіля, а також у розмірі 34 грн. для сплати за реєстрацію Предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до п.1.2 та у розмірі 9078,49 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, сплаті винагороди за наданням фінансового інструменту у розмірі 1% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісячної комісії в період сплати у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту, а також відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного договору. Період сплати вважати період з 5 по 9 число кожного місяця. Щомісячний платіж 317,95 доларів США. При кредитуванні нових та б/в автомобілів позичальник доручає, без додаткового узгодження, перерахувати кредитні кошти: в сумі 109158 грн. на поточний рахунок автосалону «Автоцентр на Столичному» та 6549,48 грн. на сплату страхових платежів на поточний рахунок Страхової компанії «ІНГОССТРАХ». Згідно з п.7.3 Договору забезпеченням виконання Позичальником зобов`язань за даним Договором виступає застава автомобіля Opel. 19.06.2008 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода до Кредитного договору №K3R0AU22786356 від 05.07.2007 року та пункт 7.1 Кредитного договору викладено в наступній редакції: Банк зобов`язується надати Позичальникові кредитні кошти шляхом: надання готівки через касу на строк з 05.07.2007 року по 05.07.2014 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії на наступні цілі: у розмірі 23145,66 дол. США на купівлю автомобіля, а також у розмірі 34 грн. для сплати за реєстрацію Предмету застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до п.1.2 та у розмірі 9078,49 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом, сплаті винагороди за наданням фінансового інструменту у розмірі 1% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісячної комісії в період сплати у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту, а також відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного договору. Період сплати вважати період з 5 по 9 число кожного місяця. Щомісяця в період сплати Позичальник повинен надати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 443,05 доларів США для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. В забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором №K3R0AU22786356 від 05.07.2007 року між позивачем та ОСОБА_1 укладений Договір застави транспортного засобу від 05.07.2007 року. Згідно з п.34.4 в забезпечення виконання заставодавцем зобов`язань за Кредитним договором заставодавець надає в заставу майно: автомобіль Opel Astra. Вартість предмету застави складає 109158,00 грн.. (п.34.7 договору застави). Відповідно до п.23 договору звернення стягнення на предмет застави здійснюється у випадках, передбачених п.п.15.7.1, 15.7.2, 15.7.3, 15.8 цього договору, відповідно до чинного законодавства України та цього договору. Крім того, вимоги до ОСОБА_1 були забезпечені шляхом укладання з ПАТ "А-Банк" договору поруки № 167 від 20.10.2010 року. Відповідно до договору поруки № 167 від 20.10.2010 року ПАТ «Акцент-банк» зобов`язався солідарно з боржником відповідати перед банком за виконання зобов`язань за кредитним договором №K3R0AU22786356 від 05.07.2007 року, розмір відповідальності 10 000,00 грн.. У позовній заяві Банк вказує, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору №K3R0AU22786356 від 05.07.2007 року заборгованість станом на 08.05.2012 року склала 36830,34 дол. США, що за курсом відповідно до повідомлення НБУ від 08.05.2012 7,98 складає 294090,26 грн., де: 19943,48 дол. США заборгованість за кредитом; 9172,72 дол. США заборгованість по процентам за користуванням кредитом; 1036,80 дол. США заборгованість по комісії за користування кредитом; 6677,34дол. США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Згідно ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Частиною 1 ст. 590 ЦК України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється на підставі рішення суду, якщо інше не передбачено договором або законом. У відповідності до ч. 1 ст. 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернено стягнення, проводиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 19 ЗУ "Про заставу", за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання забезпеченого заставою, воно не буде виконано. Згідно зі статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Встановлено, що Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В ході розгляду справи Київським апеляційним судом встановлено, що в липні 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» вже звертався до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №K3R0AU22786356 від 05.07.2007 року та заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 19.07.2012 року, яке набрало законної сили позов задоволено, у рахунок погашення заборгованості в сумі 284090,26 грн. звернуто стягнення на предмет застави. Судом першої інстанції встановлено, що звертаючись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави позивач змінив строк виконання зобов`язань, оскільки просив за рахунок заставного майна погасити достроково всю суму кредиту. Банк, пред`являючи вимоги про звернення стягнення на предмет застави зазначив суму заборгованості крім тіла кредиту в розмірі 19943,48 дол. США (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), проценти в розмірі 9172,72 дол. США, комісію в розмірі 1036,80 дол. США та пеню в розмірі 6677,34 дол. США. Врахувавши, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо доведеності наявності заборгованості за тілом кредиту та відсотками в розмірі 29116,20 дол. США. При цьому, суд першої інстанції вірно не взяв до уваги Аналіз розрахунків за кредитним договором №КЗR0FU22786356 від 05.07.2007 року відповідно до замовлення №21 від 02.08.2019 року, який виконаний спеціалістом Брагару С.В., оскільки він не є належним доказом по справі в розумінні ст.76 ЦПК України. До того ж, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у стягненні з відповідачки заборгованості за комісією в розмірі 1036,80 дол. США та пеню в розмірі 6677,34 дол. США, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (стаття 215 ЦК України). За положеннями ч.2 ст. 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається. Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту. Згідно із ч.ч. 1,3 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Відповідно до ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Згідно із цим Законом послуга це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1). Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними. Керуючись вказаною нормою закону, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що умова кредитного договору щодо встановлення комісії суперечить ЗУ «Про захист прав споживачів», а тому Банк не мав права встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які не є послугою банку. Відповідачка не заперечує, що основне зобов`язання у повному обсязі не виконано, однак просила відмовити у позові за пропуском строку позовної давності. Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність вказаного клопотання, з огляду на наступне. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. За змістом норми початок перебігу позовної давності пов`язується не тільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів. Так, із розрахунку заборгованості та виписки по рахунку вбачається, що останній платіж ОСОБА_1 був здійснений у вересні 2009 року, строк виконання основного зобов`язання за Кредитним договором закінчився 05.07.2014 року, а з цим позовом банк звернувся до суду в липні 2012 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності. Встановивши вказані обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для застосування строку позовної давності. Згідно ч. 6 ст. 20 ЗУ «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Пунктом 24 договору застави, звернення стягнення на Предмет застави за вибором Заставодержателя здійснюється з дотриманням встановленого чинним законодавством порядку будь-яким із способів: шляхом передачі предмета застави у власність заставодержателю в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором; шляхом продажу заставодержателем предмета застави з укладанням договору купівлі-продажу з третьою особою-покупцем або на публічних торгах, шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю, в тому числі з правом укладання заставодержателем договору купівлі-продажу Предмета застави від імені Заставодавця. Пошук Покупця на предмет застави виконується як Заставодавцем так і Заставодержателем. Відповідно до ст. 572 ЦК України та ч.2 ст.1 ЗУ«Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Відповідно до ст. 19 ЗУ «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави. Згідно ч.1 ст.20 ЗУ «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Відповідно до ч.1, 3 ст. 24 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим законом. Згідно до п. 4 ч. 2 ст. 25 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів, або із застосуванням однієї з процедур, передбачених ст. 26 цього закону. Керуючись вказаними нормами закону, а також встановивши факт невиконання відповідачкою взятих кредитних зобов`язань, які були забезпечені заставою майна, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимоги Банку про звернення стягнення на заставне майно як законні та підлягають частковому задоволенню. При цьому, вирішуючи питання про задоволення позовних вимог Банку щодо солідарного стягнення ПАТ «Акцент - банк», ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 10 000,00 грн., суд першої інстанції вірно виходив з того, що позов заявлено позивачем до боржника та поручителя, а тому вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя відповідно до договору поруки збігається з обсягом відповідальності боржника. Доводи апелянта в скарзі про те, що Банк безпідставно змінив розмір відсоткової ставки, а також те, що позивачем не доведено факту надання грошових коштів позичальникові, - колегія суддів вважає безпідставними та такими, що заслуговують на увагу, так як відповідачкою ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції спростовані не були. Твердження апелянта в скарзі про те, що вона допустила прострочення з 10 червня 2009 року, тоді як Банк звернувся до суду із позовом 02 липня 2012 року, тобто з пропуском трьох річного строку, а також те, що погашення кредиту 09 вересня 2009 року в сумі 1614,92 долари США не може братись до уваги, так як відповідне зарахування коштів банк здійснив самостійно, шляхом списання коштів, колегія суддів також вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки вказані твердження апелянта є лише її припущенням, яке належним чином не підтверджене. Інші твердження апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення суду. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог Банку. Оскаржуване рішення як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарги без задоволення. У зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачена апелянтом сума судового збору за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 березня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Л.О. Каратаєва Т.Р. Куценко