Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/8026/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2174/20 Справа № 202/8026/18 Суддя у 1-й інстанції - Бєльченко Л. А. Доповідач - Макаров М. О. Категорія 39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого судді Макарова М.О. суддів Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. при секретарі Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, треті особи: Шоста Дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 про визнання права користування земельною ділянкою, визнання права забудовника в порядку спадкування за законом,- В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Дніпровської міської ради, треті особи: Шоста Дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 про визнання права користування земельною ділянкою, визнання права забудовника в порядку спадкування за законом. Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки, ОСОБА_4 . Після його смерті вона оформила спадщину на частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Також за час життя ОСОБА_4 на підставі рішення Індустріальної районної ради народних депутатів № 493 від 08 вересня 1989 року була виділена земельна ділянка площею 0.06 га по АДРЕСА_2 для будівництва індивідуального житлового будинку. Проте за час життя її батько не закінчив будівництво будинку і не здійснив його державну реєстрацію. Тому позивач просила суд визнати за нею право на користування цією земельною ділянкою і право забудовника на будинок АДРЕСА_2 з надвірними будівлями з правом здачі будинку і надвірних будівель в експлуатацію та отримання на її ім`я документів, що посвідчують право власності. Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2019 року позовні ОСОБА_1 задоволено частково та ухвалено визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право забудовника на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 ; в решті позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 входять права забудовника на незавершене будівництвом домоволодіння АДРЕСА_2 , а тому позивач ОСОБА_1 має право на успадкування всіх майнових прав спадкодавця, в тому числі і на права забудовника. Що стосується вимог ОСОБА_1 в частині визнання за нею права введення домоволодіння в експлуатацію, отримання правовстановлюючого документа, то вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, оскільки само по собі визнання прав забудовника надає особі право для введення домоволодіння в експлуатацію і отримання ним правовстановлюючого документу на домоволодіння. А вирішення питання про визнання права на користування земельною ділянкою, котра знаходиться у комунальній власності, відноситься в даному випадку до компетенції міської ради і не належить до компетенції суду. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Так, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який є батьком позивачки. Після його смерті залишилося спадкове майно та ОСОБА_1 звернулася 10 грудня 2013 року до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а також ОСОБА_3 , син спадкодавця, третя особа у справі, 10 грудня 2013 року подав заяву про відмову від права на прийняття спадщини на користь позивача. 21 жовтня 2016 року Шостою дніпровською державною нотаріальною конторою позивачеві ОСОБА_1 видано свідоцтва про право на спадщину на частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 . У видачі свідоцтва про право на житловий будинок АДРЕСА_2 і земельну ділянку за цією ж адресою постановою від 05 грудня 2016 року ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з відсутність правовстановлюючих документів (а.с.14,68-95). Судом встановлено, що ОСОБА_4 на підставі рішення Індустріальної районної ради народних депутатів № 493 від 08 вересня 1989 року була виділена земельна ділянка площею 0.06 га по АДРЕСА_2 для будівництва індивідуального житлового будинку. Актом Головного архітектурно-планового управління виконкому Дніпропетровської міської ради народних депутатів від 22 вересня 1989 року установлені межі земельної ділянки в натурі. Проте за час життя ОСОБА_4 не добудував будинок. Згідно технічного паспорту на цей будинок його будівництво завершено у 2014 році, тобто після смерті спадкодавця (а. с.112). Задовольняючи частково позовні вимоги, районний суд обґрунтовано виходив з того, що до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 входять права забудовника на незавершене будівництвом домоволодіння АДРЕСА_2 , тому позивач ОСОБА_1 має право на успадкування всіх майнових прав спадкодавця, в тому числі і на права забудовника. Що стосується вимог ОСОБА_1 в частині визнання за нею права введення домоволодіння в експлуатацію, отримання правовстановлюючого документа, то вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, оскільки само по собі визнання прав забудовника надає особі право для введення домоволодіння в експлуатацію і отримання ним правовстановлюючого документу на домоволодіння. А вирішення питання про визнання права на користування земельною ділянкою, котра знаходиться у комунальній власності, відноситься в даному випадку до компетенції міської ради і не належить до компетенції суду. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до статті 1261 ЦК України позивач є спадкоємцем першої черги за законом. Положенням статті 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі статтею 1218 цього Кодексу до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно зі статтею 3 Закону України від 12 липня 2001 року «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами визнаються будь - які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та право вимоги. Як роз`яснено у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини. Відповідно до положень частини другої статті 158 Земельного кодексу України судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Відповідно до частини першої статті 116 цього Кодексу громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Положенням частини першої статті 122 Земельного кодексу встановлено, що у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад передають сільські, селищні, міські ради. Доводи апеляційної скарги про те, що право на земельну ділянку та збудовані будівлі не було зареєстровано за померлим, а тому позивач не має можливості зареєструвати дану земельну ділянку на своє ім`я, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки рішенням суду першої інстанції визнано за позивачем право забудовника, яке в свою чергу дає особі право для введення домоволодіння в експлуатацію і отримання ним правовстановлюючого документу на домоволодіння. Посилання апелянта на те, що спадкодавець ОСОБА_4 не втрачав право користування наданою йому у безстрокове користування земельною ділянкою, будь-яких обмежень щодо продовження наданими земельними ділянками чи будь-яких строків для документального оформлення таких ділянок законом встановлено не було, а отже дана земельна ділянка може передаватися землекористувачем у порядку спадкування, колегія суддів не може прийняти до уваги, оскільки позивач не позбавлений права звернутися до міської ради для вирішення питання про визнання права на користування земельною ділянкою. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків районного суду щодо наявності у відповідача невиконаних боргових зобов`язань. Таким чином, вимоги апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. З`ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2019 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко