Постанова 4855 № 320/5136/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5136/19 Суддя (судді) першої інстанції: Колеснікова І.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради про визнання протиправними дій, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про визнання протиправними дій Управління праці та соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення; зобов`язання Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області прийняти рішення та встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення встановленого зразка. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Так, у відповідності до положень частини першої ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та вкладкою до нього від 18.07.2007 № НОМЕР_2. Відповідно до експертного висновку від 21.06.2007 № 533, виписки із акта огляду МСЕК серії КИО-І № 285664, виписки з акта огляду МСЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги до довідки серії КИО-І № 285664, позивачу встановлено довічно інвалідність 2 групи в зв`язку із захворюванням, пов`язаним із роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Відповідно до виписки з наказу від 24.02.1987 № 143 автобази тресту «Київводбуд» Мінводгоспу України, посвідчення про відрядження від 24.02.1987, шляхового листа № 498527, довідки від 23.03.1987 № 84, списку осіб автобази, що були залучені на ліквідації аварії на ЧАЕС у 1987 році в складі формувань Цивільної оборони ВАТ «Бориспільська автобаза» (автобаза тресту «Київводбуд»), ОСОБА_1 відряджався в якості водія автоколони в м. Чорнобиль в період з лютого по березень 1987 року. Листом Управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області від 20.08.2019 № 8895, позивачу повідомлено про відсутність підстав для встановлення йому статусу інваліда війни в зв`язку з відсутністю у наданих документах відомостей про залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони під час роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем до відповідача не було подано всіх необхідних документів на підтвердження того, що він дійсно приймав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони, а тому, відповідачем правомірно визнано, що позивач не має права на встановлення статусу інваліда війни із видачею відповідного посвідчення. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що чинне на той час законодавство з питань Цивільної оборони не передбачало такої однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення кожної конкретної особи до дій по ліквідації Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони, а тому, позивач має право на встановлення статусу інваліда війни та на отримання документа, що підтверджує зазначений статус. Крім того, апелянт вважає, що сам по собі факт залучення до участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, є вичерпним доказом залучення до складу формувань Цивільної оборони адже всі залучались до таких формувань. Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне. Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаться Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ. Відповідно до положень п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Так, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Відповідно до частини першої ст. 10 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Зазначене пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт, згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Отже, для визначення статусу інваліда війни ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, слід надати довідку, яка є витягом з розпорядження начальника Цивільної оборони Київської області про те, що громадянин був залучений до складу зведеного загону ЦО Київської області. Водночас, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав, однак, ця обставина є істотною, позаяк, у протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-ХІІ) поширювався б на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що не відповідає меті Закону №3551-ХІІ. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.06.2018 у справі № 377/797/17, від 10.05.2018 у справі № 279/12162/15-а та від 21.08.2018 у справі № 279/2285/16-а. Верховний Суд у постанові від 7 червня 2018 року у справі № 377/797/17, висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Колегія суддів також бере до уваги, що Верховний Суд вже висловлював правову позицію щодо відсутності підстав для набуття позивачем статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Вказана позиція також була викладена у постановах від 10.10.2019 у справі № 278/1320/17, від 20.12.2019 у справі № 315/594/15-а. Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що на підтвердження участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у тому числі в складі формувань Цивільної оборони, встановлення інвалідності, позивачем надано посвідчення серії НОМЕР_1 особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та вкладку до нього від 18.07.2007 № НОМЕР_2, експертний висновок від 21.06.2007 № 533, виписку із акта огляду МСЕК серії КИО-І № 285664, виписку з акта огляду МСЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги до довідки серії КИО-І № 285664, виписку з наказу від 24.02.1987 № 143 автобази тресту «Київводбуд» Мінводгоспу України, посвідчення про відрядження від 24.02.1987, шляховий лист № 498527, довідку від 23.03.1987 № 84, список осіб автобази, що були залучені на ліквідації аварії на ЧАЕС у 1987 році в складі формувань Цивільної оборони ВАТ «Бориспільська автобаза» (автобаза тресту «Київводбуд»), з яких вбачається, що позивач відряджався в якості водія автоколони в м. Чорнобиль в період з лютого по березень 1987 року. Проте, надані позивачем документи не підтверджують участі позивача під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони, а лише вказують про його статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вказав на те, що належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, саме в складі формувань Цивільної оборони, позивачем не надано, про такі докази не зазначено, а клопотань з цього приводу до суду першої інстанції не було заявлено. Так, зазначення в наданих довідках ВАТ «Бориспільська автобаза» відомостей про залучення позивача до участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1987 році в складі формувань транспортної ланки Цивільної оборони, у даному випадку, не є достатнім доказом участі позивача у складі формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, оскільки відсутні докази (розпорядчі акти, накази по підприємству тощо) про безпосереднє залучення/зарахування позивача до складу невоєнізованих формувань Цивільної оборони, які мають відповідну структуру, назву, підпорядкування. З огляду на те, що позивач не має права на встановлення статусу інваліда війни, то, у відповідача були відсутні підстави для видачі йому відповідного посвідчення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Висновки суду апеляційної інстанції за наслідком розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 . Доводи, наведені у апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують. Згідно з приписами частини першої ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді В.В. Кузьменко О.І. Шурко