Постанова 4851 № 520/10001/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2020 р. Справа № 520/10001/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Жигилія С.П. , Присяжнюк О.В. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 29.05.19 року по справі № 520/10001/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановлені статусу, як особі з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення інваліда. Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до вимог п.9 ч.2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" 33552-ХІІ та видати відповідне посвідчення. Відповідач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Позивач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає. В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином. Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось. Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інвалідом II групи захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до положень пункту дев`ятого частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивач віднесений до осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни. З метою встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення інваліда війни позивач звернувся із відповідною письмовою заявою до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради. Листом від 20.08.2019 №С-01-49/648/6/19 відповідач відмовив позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни. Підставою для відмови слугувало ненадання документів, які підтверджують залучення до складу формувань Цивільної оборони. Не погодившись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та не доведеності відповідачем правомірності прийнятого ним рішення. Колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту визначаються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до ст.4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни. Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у ст. 7 вказаного Закону. У відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. № 3551-XII (далі - Закон № 3551) до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Таким чином, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених вказаною нормою є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. У відповідності до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Так, факт настання інвалідності позивача внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та участь позивача у цій ліквідації жодною з сторін не заперечується та матеріали справи підтверджується, отже, не підлягають доказуванню. З приводу залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони, колегія суддів зауважує, що приписами Закону № 3551-XII не встановлено вимог, які визначають порядок та форму залучення осіб до складу формувань Цивільної оборони. При цьому, згідно з вимогами нормативно-правових актів з Цивільної оборони, які були чинними на момент аварії на Чорнобильській катастрофі, зокрема, Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 18.03.1976 №201-78, наказів заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 №90 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та від 29.06.1976 №92 (настанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (Сільському на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 №01, від 30.04.1986 №02, та інші), цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей. Тобто, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювалися саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварії, катастроф і стихійних лих. Отже, громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони. Зазначене також підтверджується листом Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 03.09.2019р. №02-12521/162 (а.с.99). Разом з тим, колегія суддів зауважує, що жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони. Така ж правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2017 у справі № К/800/11747/17. Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що наказом Міністерства енергетики і електрифікації СРСР від 28.05.1981 № 45с "Про створення спецформувань на атомних електростанціях" (на виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 25.11.1980 № 833-283 "Про заходи щодо подальшого підвищення безпеки атомних електростанцій" (наказ Міненерго СРСР від 11.11.1980 №81сс), було зобов`язано Міністерство енергетики і електрифікації СРСР створити на кожній діючій атомній електростанції (у тому числі і ЧАЕС у ІІІ кварталі 1981 року) спеціальні відомчі формування та забезпечити залучення невоєнізованих формувань цивільної оборони для захисту персоналу, населення і для відновлення атомних електростанцій у випадку аварій, стихійних лих у мирний час та масових руйнувань у військовий час та затвердити штат та табель штату спец формувань атомних станцій. Листом Всесоюзного промислового об`єднання по атомній енергетиці "Союзатоменерго" Міністерства енергетики і електрифікації СРСР №672с від 06.12.1982 р. "Про використання нормативних документів з питань захисту персоналу та населення в разі аварії на АС" директору Чорнобильської АЕС, зокрема, роз`яснено, що ліквідація наслідків радіаційних аварій, включаючи МПА (максимальна проектна аварія), може проводитися персоналом або в складі звичайної цехової структури, або структури Цивільної оборони, на розсуд директора атомної станції. Переведення роботи персоналу в структуру Цивільної оборони є обов`язковим при виникненні гіпотетичної аварії на атомній станції або введення періоду "Загальної готовності Цивільної оборони". З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що створення документів, на наявності яких наполягає відповідач, не залежить від волі позивача, адже позивач не є видавцем таких документів, у зв`язку з чим на нього не може бути покладений обов`язок доводити те, що від нього не залежить. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач відмовляючи у наданні ОСОБА_1 статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством, з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Так, відповідач, наполягаючи на тому, що не надано документи, які підтверджують залучення позивача особисто до формувань цивільної оборони, повинен був вказати які саме документи повинен надати позивач на підтвердження такого залучення або доводити відсутність прізвища позивача у відповідних документах про залучення, тобто обов`язок доказування лежить на самому відповідачеві. Однак, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було спростовано твердження позивача про те, що він був залучений до складу відповідних формувань, не надано належних доказів на обґрунтування правомірності відмови у наданні позивачу статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни. Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. В справі "East/WestAllianceLimited" проти України" (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96). Зважаючи на природу та підстави даного спору та, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до вимог п.9 ч.2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" 33552-ХІІ та видати відповідне посвідчення. Таким чином, колегія суддів вважає позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2019 року по справі № 520/10001/19 - скасувати. Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 у встановлені статусу, як особі з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення інваліда. Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Слобідського району Харківської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про встановлення ОСОБА_1 статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до вимог п.9 ч.2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" 33552-ХІІ та видати відповідне посвідчення. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Спаскін О.А. Судді Жигилій С.П. Присяжнюк О.В. Повний текст постанови виготовлений 26.03.2020 року