Постанова 4851 № 520/4440/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2020 р.Справа № 520/4440/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Сіренко О.І., Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. , за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., повний текст складено 27.04.20 року по справі № 520/4440/2020 за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якому просить суд: - визнати дії Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо відмови у наданні відповіді на запит на отримання публічної інформації ОСОБА_1 (ненадання публічної інформації) від 18.03.2020 неправомірними; -зобов`язати Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) надати відповідь на запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 18.03.2020, а саме: повідомити чи є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) правонаступником Головного територіального управління юстиції у Харківській області (код ЄДРПОУ 34859512). В обґрунтування позову позивач зазначив, що оскаржувані дії Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо відмови у наданні відповіді на запит на отримання публічної інформації ОСОБА_1 (ненадання публічної інформації) від 18.03.2020 є неправомірними та такими, що порушують права позивача на отримання публічної інформації. 27 квітня 2020 року рішенням Харківського окружного адміністративного суду в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовлено. В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач вказав на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вважає, що у спірних правовідносинах його права порушені. Стверджує, що відповідачем протиправно відмовлено у наданні відповіді на запит на отримання публічної інформації ОСОБА_1 від 18.03.2020 року. З викладених підстав вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню. Відповідач, у надісланому відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на викладені доводи, вказав на дотримання Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків) у спірних правовідносинах вимог чинного законодавства, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що19.03.2020 ОСОБА_1 , звернувся до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) із запитом на отримання публічної інформації, в якому просив відповідача повідомити чи є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) правонаступником Головного територіального управління юстиції у Харківській області (код ЄДРПОУ 34859512. Відповідь позивач просив надіслати на електронну адресу infopublic@ukr.net. 23.03.2020 відповідачем на електронну адресу позивача було надано відповідь на запит позивача від 19.03.2020 року, в якій зазначено, що питання правонаступництва врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції". Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Харків) не відмовляло у задоволенні запиту ОСОБА_1 , а повідомило позивача про питання правонаступництва установ юстиції. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України від 13.01.2011 №2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон №293 9-VI). Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації», право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації. Згідно зі статтею 4 Закону України «Про доступ до публічної інформації», доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: 1) прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; 2) вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом; 3) рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак. Стаття 5 Закону №2939-VI гарантує, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію. Відповідно до частини 2 статті 19 Закону №2939-VI запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. За змістом пункту 1 частини першої статті 13, пункту 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VI розпорядники інформації, до яких, зокрема належать органи державної влади і органи місцевого самоврядування, зобов`язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 20 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Відповідно до частини 1 статті 22 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Наведений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Згідно з ч.2 ст. 6 Закону №2939-VI, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) Виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошення інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) Розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) Шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Частиною сьомою статті 6 Закону №2939-VI передбачено, що обмеженню підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої не обмежений. У такому випадку копія документа повинна надаватися у звичайному порядку, при цьому інформація, доступ до якої обмежено, вилучається шляхом ретушування або іншим способом на вибір розпорядника інформації. Відповідно до частини 2 статті 22 Закону №2939-VI відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Матеріалами справи підтверджено, що 23.03.2020 відповідачем на електронну адресу позивача було надано відповідь на запит позивача від 19.03.2020 року, в якій зазначено, що питання правонаступництва врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції". Таким чином, відповідь Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел (постанова Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції") згідно вимог чинного законодавства вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Отже, колегія суддів вважає хибним висновком суду першої інстанції про те, що Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Харків) не відмовляло у задоволенні запиту ОСОБА_1 , а повідомлено про питання правонаступництва установ юстиції. Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З огляду на зазначене, вимоги ч. 2 ст. 2 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв без дотриманням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації». Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано належних доказів на обґрунтування правомірності відмови позивачу в наданні інформації. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання неправомірними дій Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо відмови ОСОБА_1 у наданні публічної інформації. Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96). Таким чином, враховуючи встановлення протиправності дій відповідача у спірних правовідносинах, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, колегія суддів приходить до висновку про необхідність зобов`язати Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) надати відповідь на запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 18.03.2020, а саме: повідомити чи є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) правонаступником Головного територіального управління юстиції у Харківській області (код ЄДРПОУ 34859512). Також, колегія суддів вважає необхідним зазначити, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96). У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людиниЛелас проти Хорватіїсуд зверну увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. Колегія суддів враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_1 , які підлягають задоволенню. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ Згідно ч. 1ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 року по справі № 520/4440/2020 скасувати. Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати дії Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо ненадання публічної інформації неправомірними. Зобов`язати Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) надати відповідь на запит ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 18.03.2020, а саме: повідомити чи є Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) правонаступником Головного територіального управління юстиції у Харківській області (код ЄДРПОУ 34859512). Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.І. Сіренко Судді З.О. Кононенко В.А. Калиновський Повний текст постанови складено 08.07.2020 року