Постанова 4855 № 620/2244/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/2244/19 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 квітня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В. В., суддів Василенка Я. М., Ганечко О. М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Менської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Менської районної державної адміністрації Чернігівської області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.01.2020, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Менської районної державної адміністрації у якому просив: - визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Менської районної державної адміністрації Чернігівської області щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни 3 групи та видачі посвідчення інваліда війни. - зобов`язати Управління соціального захисту населення Менську районну державну адміністрацію Чернігівської області встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи та видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни. - здійснити судовий контроль за виконанням винесеного судового рішення по даній справі і встановити для Управління соціального захисту населення Менської районної державної адміністрації Чернігівської області для надання суду звіту про виконання судового рішення. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.08.2019 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.08.2019 - без змін. Позивач, 12.12.2019 звернувся до суду з заявою про перегляд справи № 620/2244/19 у зв`язку з нововиявленими обставинами, в якій просив суд скасувати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.08.2019 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 скасовано рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.08.2019 та позов задоволено повністю. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Враховуючи, що безпосередня участь сторін у судовому засіданні, в даному випадку, не є обов`язковою, оскільки матеріали справи містять достатньо письмових доказів для з`ясування фактичних обставин, та з огляду на постанову Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», колегія суддів у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін в порядку письмового провадження. Відповідно до положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відкладення розгляду справи спричинить невиправдане порушення процесуального строку її розгляду. Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 21.02.2019. Позивач брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи з 05.05.1986 по 12.05.1986, що підтверджується довідкою №137 від 19.11.1992, довідкою № 179 від 26.09.1990, трудовою книжкою (запис 10, 11). На час аварії позивач був військовозобов`язаний, що підтверджується військовим квитком НОМЕР_2. Захворювання (інвалідність) позивача пов`язані з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою акту огляду у МСЕК серії МСЕ-ЧНВ № 339921 від 06.07.2010. Позивач перебуває на обліку у Головному Управлінні Пенсійного фонду України Чернігівської області. Має посвідчення серії НОМЕР_3 від 09.12.2008. На даний час позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (категорії 1), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 21.02.2019. Настання інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з участю у роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС також відповідачем не оспорюється. На позивача, як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії та компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». 27.03.2019 позивач звернувся із заявою до відповідача, у якій просив встановити йому статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, на що йому було надано відмову. Як зазначено відповідачем, для встановлення зазначеного статусу необхідне документальне підтвердження залучення особи до складу формувань Цивільної оборони. Цей документ має містити дані про таке залучення з посиланням на наказ чи розпорядження штабу цивільної оборони та інформацію про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Таким чином, вважає відсутні підстави для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до умов, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551. Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з позовом до суду. Ухвалюючи рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.08.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 про відмову у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, необхідною умовою є встановлення факту, що прийняття такою особою участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відбувалось саме у складі Формувань Цивільної оборони. Враховуючи, що вказаного факту позивачем на доведено, судами відмовлено у задоволенні вимог. Подаючи до суду заяву про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, ОСОБА_1 вказує, що на момент розгляду справи судом, позивачу не було відомо про наявність у Чернігівської спеціалізованої автобази № 19 інформації про те, що ОСОБА_1 , як військовозобов`язаний, в званні рядового, направлявся для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Таку інформацію позивач отримав лише після набрання рішенням суду законної сили. Суд першої інстанції прийшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, оскільки ця обставина є істотною для набуття позивачем статусу інваліда війни згідно п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII. Відповідно до ст.361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, зокрема, є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Нормами пункту2 ч.4 ст.367 КАС України передбачено, що за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення. У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 2 ч.5 ст.361 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду (п.1 ч.1 ст.369 КАС України). Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України від 22.10.1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Так, відповідно до п. 9 ч. 2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до інвалідів війни відносять осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Отже, дійсно, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. У відповідності до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Так, факт настання інвалідності позивача внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та участь позивача у цій ліквідації жодною з сторін не заперечується та матеріали справи підтверджується, отже, не підлягають доказуванню. Пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302, передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Згідно з пунктом 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302, посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності. Згідно п. 7 Положення, посвідчення інваліда війни видаються пенсіонерам, які отримують пенсії в органах Пенсійного фонду, органами праці та соціального захисту населення, іншим пенсіонерам - органами, в яких вони перебувають на обліку для призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання. Отже, право встановлювати статус «інваліда війни» та видавати посвідчення відноситься до повноважень відповідних органів праці та соціального захисту населення. Для забезпечення заходів з цивільної оборони, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та проведення спеціальних робіт у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, місцевих державних адміністраціях, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування створюються спеціалізовані служби цивільної оборони: енергетики, захисту сільськогосподарських тварин і рослин, інженерні, комунально-технічні, матеріального забезпечення, медичні, оповіщення і зв`язку, протипожежні, торгівлі і харчування, технічні, транспортного забезпечення та інші. Для проведення евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій на базі місцевих державних адміністрацій створюються евакуаційні комісії. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Виконання завдань виробничого характеру на них не покладалось. Також, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Таким чином, формування ЦО, в т.ч. невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків) залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони. Верховний Суд у постанові від 07.06.2018 (справа № 377/797/17) висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пп. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 796-ХІІ. За відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останнього немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ. Згідно з інформації Чернігівської спеціалізованої автобази № 19 вих. № 286 від 14.05.1986 вбачається, що ОСОБА_1 , як військовозобов`язаний, в званні рядового, направлявся для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ( т. 2, а.с. 12), що підтверджує його залучення до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Також, позивачем надано копії документів з Державного архіву Київської області: - розпорядження начальника Цивільної оборони Київської області від 05 травня 1986 року № 25. - розпорядження начальника Цивільної оборони Київської області від 15 травня 1986 року № 09 «Про створення комплексних пунктів перевантаження і дезактивації». - розпорядження начальника Цивільної оборони України від 20 травня 1986 року №010 «Про організацію функціонування спеціальних комплексних пунктів перевантаження і дезактивації». - виступ начальника Цивільної оборони Київської області «Про організацію всебічного життєзабезпечення евакуйованого населення». - рішення звуженого засідання Київського облвиконкому від 26 квітня 1986 року № 10-дск «Про міри по підготовці до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. - рішення звуженого засідання Київського облвиконкому від 04 травня 1986 року №8-с «Про введення в дію планів цивільної оборони». - рішення звуженого засідання Київського облвиконкому від 19 травня 1986 року № 12-дсн «Про заходи по забезпеченню, харчуванням і торгівельним обслуговуванням колективів, які зайняті на роботах по ліквідації аварії на Чорнобильській ЧЕС». - розпорядження начальника Цивільної оборони Київської області від 03 травня 1986 року №

16. Таким чином, залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підтверджена належним та допустимими доказами, якими є розпорядчі документи по підприємству про залучення його до дій у складі формувань Цивільної оборони. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач відмовляючи у наданні ОСОБА_1 статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством, з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Так, відповідач, наполягаючи на тому, що документи, які підтверджують залучення позивача особисто до формувань цивільної оборони у вигляді наказу чи розпорядження, повинен був надати саме позивач, разом з тим, обов`язок доказування лежить саме на відповідачеві. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було спростовано твердження позивача про те, що він був залучений до складу відповідних формувань, за наявності поданих доказів, не надано належних доказів на обґрунтування правомірності відмови у наданні позивачу статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни. При цьому, позивачем було надано достатньо доказів, які дають підстави вважати, що він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони. Таким чином, колегія суддів приходить висновку про наявність достатніх доказів для встановлення ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. В справі «East/WestAllianceLimited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96). Зважаючи на природу та підстави даного спору та, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати вчинити дії з приводу встановлення ОСОБА_1 статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни. Враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі не підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Менської районної державної адміністрації Чернігівської області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Менської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. М. Ганечко Повний текст постанови виготовлено 23.04.2020