Постанова 4855 № 580/2920/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/2920/19 Суддя (судді) першої інстанції: Л.В. Трофімова ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 січня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В. В., суддів Василенка Я. М., Ганечко О. М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради, третя особа: Черкаська обласна державна адміністрація про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач звернувся з позовом до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради, третя особа: Черкаська обласна державна адміністрація, у якому просив: - визнати незаконною відмову департаменту соціальної політики Черкаської міської ради - витяг з протоколу № 29 засідання комісії департаменту соціальної політики Черкаської міської ради від 25.07.2019 у наданні ОСОБА_1 статусу інваліда війни відповідно до вимог пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; - зобов`язати департамент соціальної політики Черкаської міської ради встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення встановленого зразка. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 позов залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення в позову в повному обсязі. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Відповідно до положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відкладення розгляду справи спричинить невиправдане порушення процесуального строку її розгляду. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, відсутні клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З матеріалів справи вбачається, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням від 14.10.2005 НОМЕР_3 та вкладкою до нього від 14.10.2005 НОМЕР_3. Згідно посвідчення від 13.08.2019 серії НОМЕР_1 позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на чорнобильській АЕС у 1986 році. Відповідно до довідки МСЕК від 08.04.2019 серії 12ААБ № 458627 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з роботами з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Згідно висновку обласної спеціалізованої лікарсько-консультативної комісії від 28.02.2005 № 9 захворювання ОСОБА_1 пов`язано з роботами з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до довідки № 1172 ОСОБА_1 у період з 28.08.1986 до 30.09.1986 працював на ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, у тому числі 33 дні на будівництві автодороги Зелений Мис - Чорнобиль. Згідно наданої копії військового квитка НОМЕР_2 ОСОБА_1 проходив строкову військову службу з 20.10.1982 до 16.11.1984. Згідно відміток про видачу і вилучення «мобпредписаний» у військовому квитку НОМЕР_2 ОСОБА_1 було вручено мобілізаційний припис 06.01.1986, вилучено 08.07.1986 (а.с.18 - зворотній бік). 22.07.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення йому статусу інваліда війни з видачею відповідного посвідчення та нагрудного знаку, проте, 25.07.2019 відповідачем прийнято рішення № 29 про відмову позивачеві у встановленні статусу інваліда війни у зв`язку з тим, що у наданих позивачем копіях документів відсутній розпорядчий документ про залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони. Як зазначено відповідачем, для встановлення зазначеного статусу необхідне документальне підтвердження залучення особи до складу формувань Цивільної оборони. Цей документ має містити дані про таке залучення з посиланням на наказ чи розпорядження штабу цивільної оборони та інформацію про роботу, яку виконував громадянин під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Таким чином, вважає відсутні підстави для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до умов, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551. Не погоджуючись з такими діями відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з позовом до суду. Суд першої інстанції прийшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову так як позивачем не надано документального підтвердження факту залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони під час ліквідації аварії на ЧАЕС, а тому підстав для надання статусу «інваліда війни» згідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачі посвідчення інваліда війни, немає. Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Закон України від 22.10.1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них. Відповідно до частини другої статті 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Так, відповідно до п. 9 ч. 2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до інвалідів війни відносять осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Отже, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є: 1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; 2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. У відповідності до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Так, факт настання інвалідності позивача внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, та участь позивача у цій ліквідації жодною з сторін не заперечується та матеріали справи підтверджується, отже, не підлягають доказуванню. Пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302, передбачено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Згідно з пунктом 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302, посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності. Згідно п. 7 Положення, посвідчення інваліда війни видаються пенсіонерам, які отримують пенсії в органах Пенсійного фонду, органами праці та соціального захисту населення, іншим пенсіонерам - органами, в яких вони перебувають на обліку для призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання. Отже, право встановлювати статус «інваліда війни» та видавати посвідчення відноситься до повноважень відповідних органів праці та соціального захисту населення. Для забезпечення заходів з цивільної оборони, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій та проведення спеціальних робіт у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, місцевих державних адміністраціях, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування створюються спеціалізовані служби цивільної оборони: енергетики, захисту сільськогосподарських тварин і рослин, інженерні, комунально-технічні, матеріального забезпечення, медичні, оповіщення і зв`язку, протипожежні, торгівлі і харчування, технічні, транспортного забезпечення та інші. Для проведення евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій на базі місцевих державних адміністрацій створюються евакуаційні комісії. Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування Цивільної оборони СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення. Виконання завдань виробничого характеру на них не покладалось. Також, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств. Таким чином, формування ЦО, в т.ч. невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків) залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони. Верховний Суд у постанові від 07.06.2018 (справа № 377/797/17) висловив правову позицію стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пп. 1 ч. 1 ст. 9 Закону № 796-ХІІ. За відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останнього немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ. Разом з тим, колегія суддів зауважує, що жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання розпорядчого документу про залучення конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони. Наказом Міністерства енергетики і електрифікації СРСР від 28.05.1981 № 45с "Про створення спецформувань на атомних електростанціях" (на виконання постанови Ради Міністрів СРСР від 25.11.1980 № 833-283 "Про заходи щодо подальшого підвищення безпеки атомних електростанцій" (наказ Міненерго СРСР від 11.11.1980 №81сс), було зобов`язано Міністерство енергетики і електрифікації СРСР створити на кожній діючій атомній електростанції (у тому числі і ЧАЕС у ІІІ кварталі 1981 року) спеціальні відомчі формування та забезпечити залучення невоєнізованих формувань цивільної оборони для захисту персоналу, населення і для відновлення атомних електростанцій у випадку аварій, стихійних лих у мирний час та масових руйнувань у військовий час та затвердити штат та табель штату спец формувань атомних станцій. Листом Всесоюзного промислового об`єднання по атомній енергетиці "Союзатоменерго" Міністерства енергетики і електрифікації СРСР №672с від 06.12.1982 р. "Про використання нормативних документів з питань захисту персоналу та населення в разі аварії на АС" директору Чорнобильської АЕС, зокрема, роз`яснено, що ліквідація наслідків радіаційних аварій, включаючи МПА (максимальна проектна аварія), може проводитися персоналом або в складі звичайної цехової структури, або структури Цивільної оборони, на розсуд директора атомної станції. Переведення роботи персоналу в структуру Цивільної оборони є обов`язковим при виникненні гіпотетичної аварії на атомній станції або введення періоду "Загальної готовності Цивільної оборони". Згідно з пунктом 1 наказу Чорнобильської атомної електростанції імені В.І. Леніна від 03.04.1986 №4-ДСК "Про підготовку навчання цивільної оборони" до навчання залучено: увесь персонал станції - для відпрацювання дій за сигналами ЦО. Чорнобильською атомною електростанцією імені В.І. Леніна ВПО "Союзатоменерго" Міністерства енергетики і електрифікації СРСР 19.04.1986 року видано наказ № 2с від 19.04.1985 "Про керівний склад, служби та формування цивільної оборони" із грифом "Таємно", відповідно до якого створено пункт управління Цивільної оборони Чорнобильської АЕС (пункт 1 наказу); для організації виконання завдань по забезпеченню заходів цивільної оборони, підготовки спеціального формування, невоєнізованих формувань ЦО і керівництва ними при проведенні рятувальних і невідкладних аварійно-відновлювальних робіт створено служби цивільної оборони ЧАЕС. 28.05.1986 Чорнобильською атомною електростанцією імені В.І. Леніна ВПО "Союзатоменерго" Міністерства енергетики і електрифікації СРСР видано наказ "Про створення відділу мобілізаційної підготовки та цивільної оборони" №4с, згідно з яким з 01.06.1985 року створено відділ мобілізаційної підготовки та цивільної оборони у відповідності із штатним розписом, затвердженим 23.05.1985 р., в документах відкритого характеру відділ мобілізаційної підготовки та цивільної оборони іменувати умовно "другий відділ", на начальника відділу мобілізаційної підготовки та цивільної оборони покладено виконання функціональних обов`язків начальника штаба цивільної оборони Чорнобильської АЕС, наказано вважати начальника штабу ЦО і другого відділу заступником начальника цивільної оборони ЧАЕС, що має право від імені начальника ЦО віддавати з питань ЦО і мобілізаційної роботи усні і письмові розпорядження, обов`язкові для виконання усіма працівниками ЧАЕС, включаючи керівний склад. Колегія суддів приходить висновку, що створення документів, на наявності яких наполягає відповідач, не залежить від волі позивача, адже позивач не є видавцем таких документів, у зв`язку з чим на нього не може бути покладений обов`язок доводити те, що від нього не залежить. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач відмовляючи у наданні ОСОБА_1 статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством, з порушенням вимог ч.3 ст.2 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Так, відповідач, наполягаючи на тому, що документи, які підтверджують залучення позивача особисто до формувань цивільної оборони у вигляді наказу чи розпорядження, повинен був надати суду такі документи або доводити відсутність прізвища позивача у таких документах, тобто обов`язок доказування лежить самому на відповідачеві. Однак, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було спростовано твердження позивача про те, що він був залучений до складу відповідних формувань, не надано належних доказів на обґрунтування правомірності відмови у наданні позивачу статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни. При цьому, позивачем було надано достатньо доказів, які дають підстави вважати, що він брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони. Таким чином, колегія суддів приходить висновку про наявність достатніх доказів для встановлення ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення, передбачених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. В справі «East/WestAllianceLimited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96). Зважаючи на природу та підстави даного спору та, оскільки спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати вчинити дії з приводу встановлення ОСОБА_1 статусу інваліда війни і видачі посвідчення інваліда війни. Враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради, третя особа: Черкаська обласна державна адміністрація про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 - скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Визнати протиправною відмову Департаменту соціальної політики Черкаської міської ради у наданні ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видачі посвідчення інваліда війни. Зобов`язати Департамент соціальної політики Черкаської міської ради вчинити дії з приводу встановлення ОСОБА_1 статусу інваліда війни та видати відповідне посвідчення встановленого зразка. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. М. Ганечко Повний текст постанови виготовлено 27.01.2020