Постанова 4811 № 461/5912/19

Справа № 461/5912/19 Головуючий у 1 інстанції: Фролова Л.Д. Провадження № 22-ц/811/4246/19 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О. Категорія:64 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П. секретаря: Цапа П.М. з участю: Расяка М.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2019 року,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся з позовом до Національного університету «Львівська політехніка» про виселення з наданням житла. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що протягом 22 років, починаючи з 6 січня 1986 по 21 лютого 2008 року працював в університеті «Львівська політехніка», був зарахований на квартирний облік для забезпечення житлом у Львівській міській раді, у зв`язку з чим був включений у контрольний список черговиків НУ «Львівська політехніка». На виконання рішення Апеляційного суду Львівської області від 10 грудня 2007 року керівництвом НУ «Львівська політехніка» йому надано кімнату в студентському гуртожитку АДРЕСА_1 що АДРЕСА_2 , проживання у якому є нестерпним через проживання у ньому студентів, гуртожиток знаходиться в аварійному стані, розпочато капітальний ремонт. Посилається на те, що його проживання у студентському гуртожитку суперечить Примірному положенню про студентські гуртожитки. З наведених підстав просив відселити його зі студентського гуртожитку № НОМЕР_1 що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 АДРЕСА_2 , з наданням повноцінного житла в новозбудованому будинку, що знаходиться на АДРЕСА_4 , який будується відповідачем для працівників університету. Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права. Апелянт посилається на те, що судом при розгляді справи та ухваленні судового рішення не досліджувалися докази неможливості його проживання в гуртожитку, а також відповідь на його запит з відділу приватизації житла Франківської районної адміністрації Львівської міської ради. Зазначає, що його реєстрація в гуртожитку є фіктивною, оскільки йому надана кімната № НОМЕР_2 , якої в гуртожитку АДРЕСА_1 не було і немає в даний час, і оскільки гуртожиток АДРЕСА_1 , в якому йому надано житло, є студентським, а згідно Примірного положення про студентські гуртожитки, гуртожиток надається на період навчання, проживання сторонніх осіб в студентських гуртожитках заборонено, що свідчить про відсутність правових підстав для його проживання в гуртожитку, як сторонньої особи. Відповідно до ст. 125 Житлового кодексу України виселити його без надання іншого житла відповідач немає права, і оскільки відсутні правові підстави для його проживання в гуртожитку, він підлягає виселенню з наданням йому іншого житла, яке відповідач може надати в новозбудованому будинку. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким зобов`язати відповідача надати йому повноцінну квартиру в новозбудованому будинку, що знаходиться на АДРЕСА_4 , із числа квартир, що належать Національному університету «Львівська політехніка». Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Згідно з ч. 2 ст. 9 ЖК України забезпечення постійним житлом громадян, які відповідно до законодавства мають право на його отримання, може здійснюватися шляхом будівництва або придбання доступного житла за рахунок надання державної підтримки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 34 ЖК України громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, беруться на облік для одержання жилих приміщень у будинках державного і громадського житлового фонду та вносяться до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, порядок ведення якого визначає Кабінет Міністрів України. Відповідно до ст. 42 ЖК України жилі приміщення надаються тільки громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, крім випадків, передбачених статтею 46, частинами першою і другою статті 54, частиною першої статті 90, частиною шостою статті 101, статтями 102, 110, частиною першою статті 114 цього Кодексу, а також інших випадків, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР. Згідно зі ст. 52 ЖК України жилі приміщення в будинках відомчого житлового фонду надаються громадянам за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації, затвердженим виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів, а у випадках, передбачених Радою Міністрів СРСР, - за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчому комітетові відповідної Ради народних депутатів про надання жилих приміщень для заселення. Відповідно до абз. 3 п. 3 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених Постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470 (далі Правила) на підприємствах, в установах, організаціях пропозиції з питань квартирного обліку і надання жилих приміщень підготовляються комісією по житлово-побутовій роботі профспілкового комітету і вносяться нею на спільний розгляд адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету. Згідно з абз. 2 п. 8 Правил… облік громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що мають житловий фонд і ведуть житлове будівництво або беруть пайову участь у житловому будівництві, здійснюється за місцем роботи, а за їх бажанням - також і в виконавчому комітеті Ради народних депутатів за місцем проживання. Відповідно до п.п. 3 п. 26 Правил громадяни знімаються з квартирного обліку у випадку припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених законодавством Союзу РСР, Житловим кодексом УРСР, пунктом 29 цих Правил та іншими актами законодавства Української РСР. Відповідно до п. 29 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених Постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470 право громадянина перебувати на квартирному обліку за місцем попередньої роботи зберігається у випадках: 1) виходу на пенсію; 2) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на дійсну військову службу на строк до трьох років; 3) направлення підприємством, організацією на навчання; 4) якщо на тому ж підприємстві, в установі, організації працює член його сім`ї, який перебуває разом з ним на обліку. Час перебування даної сім`ї на обліку зберігається у межах часу роботи на даному підприємстві, в установі, організації цього члена сім`ї; 5) в інших випадках, установлених законодавством Союзу РСР і Української РСР. Судом першої інстанції встановлено, що 02 лютого 2010 року Національним університетом «Львівська політехніка», на підставі рішення Апеляційного суду Львівської області від 10 грудня 2007 року, яким зобов`язано Національний університет «Львівська політехніка» надати ОСОБА_1 окрему (відособлену) кімнату в гуртожитку АДРЕСА_5 , та на підставі ухвали Галицького районного суду м. Львова від 28 травня 2009 року, якою задоволено подання державно го виконавця Галицького відділу ДВС Бойко О.В. про встановлення способу і порядку виконання судового рішення та встановлено такий спосіб та порядок виконання судового рішення, за яким зобов`язано Національний університет «Львівська політехніка» надати ОСОБА_1 окрему (відособлену) кімнату в гуртожитку АДРЕСА_6 , видано ордер № 01-239 серії СГ на жилу площу в гуртожитку, яким надано ОСОБА_1 кімнату АДРЕСА_7 . Судом першої інстанції також встановлено, що з 21 лютого 2008 року ОСОБА_1 не працює у Національному університеті «Львівська політехніка», був звільнений за прогул, а тому п. 29 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених Постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470, який передбачає випадки залишення у громадянина права перебувати на квартирному обліку за місцем попередньої роботи, до позивача не може бути застосовано. Пункт 41 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених Постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470, передбачає, Громадянам, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, що не ведуть квартирний облік, і перебувають на обліку у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, у тих випадках, коли вони забезпечуються жилими приміщеннями вказаними підприємствами, установами, організаціями, жилі приміщення надаються згідно з контрольним списком, який ведеться за місцем їх роботи, у порядку черговості. Відтак, у зв`язку з припиненням трудових відносин з Національним Університетом «Львівська політехніка» ОСОБА_1 не може бути включений в контрольний список працівників НУ «Львівська політехніка», які потребують поліпшення житлових умов, оскільки до контрольного списку можуть бути включені лише працівники Національного університету. Долучений позивачем до матеріалів справи проект загального контрольного списку працівників Національного університету «Львівська політехніка» станом на 22 березня 2007 року, які зараховані на облік для забезпечення державним житлом (а.с.8), не є належним та допустимим доказом на підтвердження перебування ОСОБА_1 на момент звернення до суду з позовом в контрольному списку працівників НУ «Львівська політехніка», які зараховані на облік для забезпечення державним житлом, оскільки він з 21.02.2008 року не є працівником НУ «Львівська політехніка», а перебувати у контрольному списку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, можуть лише його працівники. Долученими до матеріалів справи довідками Управління житлового господарства Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 20.11.2007 року, від 15.12.2011 року підтверджується, що ОСОБА_1 перебуває на квартирному та кооперативному обліку з 11.11.1986 року, тобто, перебуває на квартирному обліку за місцем проживання. Перебування ОСОБА_1 на квартирному обліку за місцем проживання не є підставою для забезпечення його житлом за рахунок житлового фонду НУ «Львівська політехніка», звідки він був звільнений за прогул. За вищенаведеного, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА_1 з 21.02.2008 року не є працівником НУ «Львівська політехніка», відтак він не може претендувати на отримання квартири в житлових будинках, замовником будівництва яких є НУ «Львівська політехніка», так як квартири в цих будинках можуть бути розподілені лише між працівниками НУ «Львівська політехніка», які перебувають на обліку у виконкомі Львівської міської ради та включені у контрольний список працівників НУ «Львівська політехніка», які зараховані на облік для забезпечення житлом. Надання квартир повинно відбуватися з дотримання правил черговості. З листа первинної профспілкової організації працівників НУ «Львівська політехніка» від 26 липня 2019 року № 68-32-019 вбачається, що оскільки ОСОБА_1 не належить до категорій громадян, за якими зберігається право перебувати на квартирному обліку за місцем попередньої роботи, то він був знятий з квартирного обліку працівників для забезпечення державним житлом і питання про виділення йому квартири в порядку черговості НУ «Львівська політехніка» не розглядалося. Не можна не погодитись з судом першої інстанції, який відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про виселення зі студентського гуртожитку з наданням квартири, дійшов висновку про те, що позивачем, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не доведено належними та допустимими доказами обставин, які б свідчили про підставність та обґрунтованість вимог про виселення зі студентського гуртожитку АДРЕСА_1 із наданням житла у новозбудованому будинку АДРЕСА_8 АДРЕСА_4 , квартири у якому підлягають розподілу лише між працівниками НУ, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження незадовільного стану будівлі гуртожитку № НОМЕР_1 та неможливість його експлуатації без проведення капітального ремонту або реконструкції. Слід зазначити і те, що позивач протягом тривалого часу проживає у кімнаті в гуртожитку АДРЕСА_6 , судові рішення щодо надання якого та виданий на їх підставі ордер на вселення, ОСОБА_1 не оскаржувалися. Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо відсутності у нього правових підстав для проживання в гуртожитку, як сторонньої особи, оскільки виданий йому ордер № 01-239 серії НОМЕР_3 на жилу площу в гуртожитку, яким надано ОСОБА_1 кімнату АДРЕСА_7 , є документом, що дає право на вселення в гуртожиток, підтверджує правомірність вселення ОСОБА_1 в гуртожиток та законність проживання у ньому. Крім того, матеріали справи не містять доказів порушення відповідачем права позивача на вільний вибір місця свого проживання, на зміну ним місця свого проживання, самостійного визначення місця його проживання, права на виселення. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог в частині виселення ОСОБА_1 з гуртожитку АДРЕСА_6 , який сам і звернувся з позовом до суду про своє виселення. Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Частина 3 ст. 376 ЦПК України передбачає, які порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Зазначені апелянтом доводи щодо скасування оскаржуваного рішення суду з підстав порушення судом першої інстанції при розгляді справи норм процесуального права, то такі, на думку колегії суддів, не є підставами для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки не призвели до неправильного вирішення справи, і окрім цього, зазначені апелянтом в апеляційній скарзі порушення норм процесуального права не є такими, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 02 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 23.03.2020 року. Головуючий: Шеремета Н. О. Судді: Крайник Н. П. Цяцяк Р. П.