Постанова Львівський апеляційний суд № 466/9521/17

Справа № 466/9521/17 Головуючий у 1 інстанції: Баєва О.І. Провадження № 22-ц/811/1693/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:84 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В., секретаря - Юзефович Ю.І. з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідачів Львівської міської ради та виконавчого комітету Львівської міської ради Балюєва С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Яцишин А.В. на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 квітня 2019 року, постановлене в складі головуючого судді Баєвої О.І., у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівської міської ради, Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про зобов`язання до вчинення дій, - В С Т А Н О В И Л А: позивач ОСОБА_1 звернулась в суду з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівської міської ради, Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради в якому просила зобов`язати виконавчий комітет Львівської міської ради виконати належним чином покладені на нього організаційно-розпорядчі функції, а саме: здійснити державну реєстрацію права власності територіальної громади м. Львова на будинок по АДРЕСА_1 , розглянути питання повернення незаконно приватизованих житлових приміщень будинку, розглянути звернення громадян щодо законності приватизації окремих житлових приміщень по суті, ініціювання перед уповноваженими органами, які здійснюють контролюючі функції відносно арбітражних керуючих ліквідаторів перевірити законність тривалого завершення ліквідаційної процедури ДП «Текстиль» ЗАТ «Левтекс», вжити заходів до приведення житлових приміщень до технічних вимог для житлових квартир, розглянути питання стосовно правомірності закріплення за окремими мешканцями житлових приміщень будинку, які тривалий час в ньому не проживали; зобов`язати виконавчий комітет Львівської міської ради внести зміни до рішення №995 від 23.08.2006 року, а саме: замінити п.1.3 із «надати статус житлового будинку гуртожитку на АДРЕСА_1 на «здійснити перепланування житлових приміщень у гуртожитку на АДРЕСА_1 до технічних вимог для житлових квартир»; п.4 рішення вважати п.5; рішення доповнити п.4 «надати статус житлового будинку гуртожитку на АДРЕСА_1 після виконання п.п.1.1, 1.2, 1.3, 2,

3. В обґрунтування позовних вимог, покликалась на те, що вона є мешканкою будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який є гуртожитком. Актом приймання-передачі будинку по АДРЕСА_1 від 29.03.2006 року будинок АДРЕСА_1 передано у комунальну власність. На підставі колективних звернень 23.06.2006 року виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято рішення № 995 «Про зміну статусу гуртожитку та оформлення договорів житлового найму з мешканцями будинку по АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 1.3 зазначеного рішення передбачено надання гуртожитку на АДРЕСА_1 статусу житлового будинку. Проте, в рішенні не вказано про здійснення перепланування гуртожитку до вимог житлового будинку, що є невід`ємною частиною зміни статусу гуртожитку. Прокурором прокуратури Шевченківського району м. Львова на підставі звернень мешканців гуртожитку порушено кримінальну справу № 183-0728 за ч. 2 ст. 364 КК України за фактом незаконної приватизації службовими особами ДП «Текстиль» ЗАТ «Левтекс» 86 кімнат гуртожитку. Вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 17.10.2017 року ОСОБА_3 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України. Зокрема, вироком встановлено, що ОСОБА_3 працюючи на посаді директора ДП «Текстиль» ЗАТ «Левтекс» всупереч вимогам Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» видавала розпорядження, якими передавала мешканцям гуртожитку житлові приміщення у приватну власність, в той час, коли кімнати гуртожитку приватизації не підлягали. Позивач зазначала, що згідно з листом Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області від 23.09.2011 року вказано, що в результаті обстеження квартири АДРЕСА_2 а та АДРЕСА_3 встановлено, що при зміні статусу гуртожитку на житловий будинок реконструкція приміщень даних квартир не проводилася і відповідно не відповідають вимогам квартири згідно з ДБН В.2.2-15-2005 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення». З урахуванням викладеного, позивач зазначала, що виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення № 995 від 23.06.2008 року з порушенням приписів чинного законодавство України. У зв`язку із чим саме через бездіяльність відповідача позивач не має можливості у встановленому порядку реалізувати своє право на приватизацію житла. Просила позов задовольнити. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 11 квітня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівської міської ради, Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про зобов`язання до вчинення дій відмовлено за безпідставністю. Не погоджуючись з даним рішенняпредставника позивача - адвокат Яцишин А.В. оскаржив таке в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі зазначає, що рішення прийняте внаслідок неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм чинного законодавства. Вважає, що суд першої інстанції взагалі не надав оцінки доказам та правовій позиції позивача. В обґрунтування вимог покликається на те, що станом на даний час не вчинено жодних дій щодо реєстрації права власності на спірний будинок за територіальною громадою м. Львова. Передача будинку на баланс ОСББ «А.Лінкольна, 29» абсолютно не свідчить про виконання зазначених позивачем вимог, а лише вказує на факт передачі будинку на обслуговування даного ОСББ, проте абсолютно не у власність. Згідно інвентаризаційних матеріалів будинок за адресою: АДРЕСА_1 є житловим, однак право власності на будинок в цілому не зареєстроване, тобто будинок перебуває у державній власності. Відповідно до п. 1.3 рішення Львівської міської ради від 23.06.2006 року №995 передбачено надання гуртожитку на АДРЕСА_1 статусу житлового будинку. Проте в рішенні не вказано про здійснення перепланування гуртожитку до вимог житлового будинку, що є невід`ємною частиною зміни статусу гуртожитку. Відповідно, без здійснення перепланування кімнат в гуртожитку є неможлива зміна статусу самого гуртожитку. Така позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.12.2013 року. Судом залишено поза увагою той факт, що ряд допоміжних приміщень у цьому будинку було незаконно приватизовано і передано у власність, тоді як відповідно до рішення Конституційного суду України від 02.03.2004 року допоміжні приміщення передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у будинках) багатоквартирних будинків. Власник неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласниками допоміжних приміщень на рівні з власниками приватизованих квартир. Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 квітня 2019 року скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. 15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п. 9 ст. 1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Таким чином, дана справа розглядається за правилами ЦПК України в редакції Закону №2147-У111 від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15.12.2017 року. Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017 року) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові. 04 жовтня 2018 року у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду. А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що ухвалою Львівської міської ради від 12.01.2006 року № 3076 гуртожиток по АДРЕСА_1 прийнято у власність територіальної громади м. Львова. Ухвалою від 18.05.2006 року № 18 Львівська міська рада внесла зміни до ухвали міської ради від 12.01.2006 року № 3076, зобов`язавши комісію з приймання вказаного об`єкта, утворену при Шевченківській районній адміністрації, забезпечити у встановленому порядку передачу гуртожитку на АДРЕСА_1 на баланс ЛКП «Балатон-409», а інженерних мереж, що обслуговують будівлю гуртожитку - на баланс та технічне обслуговування спеціалізованим організаціям. Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 23.08.2006 року № 995 гуртожитку на АДРЕСА_1 надано статус житлового будинку та зобов`язано Шевченківську районну адміністрацію провести інвентаризацію житлових і нежитлових приміщень гуртожитку, скласти акти обстеження фактичного проживання та реєстрації мешканців із зазначенням номерів, житлової і загальної площі приміщень; виготовити технічну документацію на будинок з врахуванням фактично існуючих перепланувань житлових і нежитлових приміщень; укласти договори житлового найму з мешканцями, які проживають і зареєстровані у житлових приміщеннях будинку; з мешканцями, які зареєстровані у будинку без визначення номера житлового приміщення за фактичним проживанням у житлових приміщеннях в будинку АДРЕСА_1 . Даним рішенням зобов`язано управління житлово-комунального господарства укласти з мешканцями житлових приміщень, які займають ліжко-місця, договори оренди житлових приміщень відповідно до рішення виконавчого комітету від 27.12.2002 року № 584 «Про порядок надання в оренду житлових приміщень (будинків)». Позивачка є мешканкою будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до розпорядження Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради від 26.04.2018 року № 238 та наказу департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 16.07.2018 року № 395 будинок по АДРЕСА_1 переданий в цілому на баланс ОСББ «А.Лінкольна, № 29» з балансу ЛКП «Балатон-409» Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частина перша статті 4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Завданням цивільного судочинства, відповідно до статті 1 цього Кодексу, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року). Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, пункт 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц). Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувшись до суду з вказаним позовом просила зобов`язати виконавчий комітет Львівської міської ради виконати належним чином покладені на нього організаційно-розпорядчі функції, а саме: здійснити державну реєстрацію права власності територіальної громади м. Львова на будинок по АДРЕСА_1 , розглянути питання повернення незаконно приватизованих житлових приміщень будинку, розглянути звернення громадян щодо законності приватизації окремих житлових приміщень по суті, ініціювання перед уповноваженими органами, які здійснюють контролюючі функції відносно арбітражних керуючих ліквідаторів перевірити законність тривалого завершення ліквідаційної процедури ДП «Текстиль» ЗАТ «Левтекс», вжити заходів до приведення житлових приміщень до технічних вимог для житлових квартир, розглянути питання стосовно правомірності закріплення за окремими мешканцями житлових приміщень будинку, які тривалий час в ньому не проживали; зобов`язати виконавчий комітет Львівської міської ради внести зміни до рішення № 995 від 23.08.2006 року, а саме: замінити п.1.3 із «надати статус житлового будинку гуртожитку на АДРЕСА_1 на «здійснити перепланування житлових приміщень у гуртожитку на АДРЕСА_1 до технічних вимог для житлових квартир»; п.4 рішення вважати п.5; рішення доповнити п.4 «надати статус житлового будинку гуртожитку на АДРЕСА_1 після виконання п.п.1.1, 1.2, 1.3, 2,

3. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що будинок по АДРЕСА_1 знятий з балансу Львівської міської ради, а тому жодних дій виконавчим комітетом Львівської міської ради відносно даного будинку вчинятися не може, крім того, Львівська міська рада є неналежним відповідачем, а до Шевченківської районної адміністрації ЛМР або до ОСББ «А.Лінкольна, № 29» ОСОБА_1 жодних вимог не пред`являла. Окрім цього, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову вірно виходив з того, що оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування права позивачки не порушуються, а обраний нею спосіб захисту зобов`язання до вчинення певних дій відповідача, не може ефективно захистити порушені, на її думку, проте не доведене, право на отримання житла у власність. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Яцишин А.В. залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 11 квітня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст постанови складено 14 лютого 2020 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.