Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/2081/19

17.03.20 22-ц/812/490/20 Провадження № 22-ц/812/490/20 Суддя першої інстанції Коваленко І.В. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 17 березня 2020 року м. Миколаїв Справа № 489/2081/19 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Коваленка І.В., в залі судового засідання в м. Миколаїв, повний текст якого складений 26 грудня 2019 року, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини, В С Т А Н О В И В: 10 квітня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина у розмірі 10 000 грн. щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду з цією заявою до досягнення дитиною повноліття. В обґрунтування позовних вимог позивач вказувала, що з 11 вересня 1998 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з нею і перебуває на її утриманні. Відповідач залишив їх спільне місце проживання та перестав надавати матеріальну допомогу на утримання дитини. Неповнолітній ОСОБА_3 страждає на хворобу Шинца , за станом здоров`я потребує лікування, на платній основі навчається у музичній школі № 2 м. Миколаєва. Разом з цим, лікування, реабілітаційні заходи та навчання у музичній школі, які є необхідними для гармонійного розвитку дитини, потребують значних коштів. У той же час, відповідач інших неповнолітніх чи непрацездатних осіб на утриманні не має, працює заступником директора у ТОВ «ІТС» і є його засновником, а також є засновником ТОВ Морське агентство «ІСМА» та отримує відповідні доходи. У свою чергу вона є безробітною, перебуває на обліку у Миколаївському центрі зайнятості та отримує незначну допомогу по безробіттю. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 4 000 грн. щомісячно з індексацією відповідно до закону, починаючи з 10 квітня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Рішення суду допущено до негайного виконання в межах платежу за один місяць та стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог районний суд виходив з того, що сторони є батьками неповнолітнього ОСОБА_3 та обов`язок утримувати дітей є рівною мірою як матері, так і батька. Дитина мешкає з матір`ю та перебуває на її утриманні, врахував вікову категорію неповнолітньої дитини та звичайні потреби, стан її здоров`я. Також врахував, що відповідач є людиною працездатного віку, який не має інших утриманців крім дітей сторін, матеріальне становище сторін, наявність у сторін також іншої повнолітньої дитини, яка продовжує навчання та знаходиться на утриманні позивача, а також те, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на необґрунтованість і незаконність оскарженого рішення, прийнятого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 не надала суду відомості про місце реєстрації неповнолітнього сина разом з нею, а також доказів того, що відповідач проживає окремо та ухиляється від утримання дитини. Наразі відповідач зареєстрований та проживає разом із позивачкою та сином, отже позивач не довела суду наявність в неї права на стягнення аліментів з відповідача, оскільки не надала відповідні докази проживання дитини разом із нею. Визначаючи розмір аліментів, що підлягають до стягнення, суд першої інстанції ототожнив поняття аліментів та додаткових витрат на дитину, прийнявши до уваги доводи позивача про наявність хронічного захворювання у дитини, а також необхідність розвитку її творчих здібностей. До того ж, виходячи із позовних вимог, на підтвердження отримання оплатних послуг з розвитку музичних здібностей дитини, на підтвердження понесених додаткових витрат на придбання ліків, спеціального ортопедичного взуття, отримання санаторно-курортного лікування сином або будь-яких інших доказів та потреби у витратах на лікування. Позивач також не надала жодних доказів того, що перебуваючи на обліку як безробітна особа, вона намагалася працевлаштуватися. Крім того, суд помилково прийняв за основу для його розрахунку його доходів Довідку про джерела доходів ОСОБА_1 за формою № 8 ДР, оскільки в цій довідці фактично зазначається поквартальний обсяг прибутку підприємства взагалі, а не доходу фізичної особи - засновника чи найманого працівника підприємства. Відповідно до вимог чинного законодавства, рівень доходу фізичної особи може бути підтверджений Довідкою про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням. Саме така довідка про заробітну плату ОСОБА_1 на ТОВ Морське агентство «ІСМА» за останні 7 місяців за відповідною формою, була надана відповідачем до суду першої інстанції. Позивач ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу доводи відповідача не визнала та погодилася з висновками рішення суду першої інстанції. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Із матеріалів справи вбачається, що з 11 вересня 1998 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, про що Центральним відділом реєстрації актів громадянського стану зроблено запис за №

224. Від спільного шлюбу мають неповнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебуває на диспансерному обліку у хірурга-ортопеда з 19 січня 2017 року. За станом здоров`я потребує лікування, санаторно-курортного оздоровлення, реабілітаційних заходів. На утриманні позивача також перебуває син сторін ОСОБА_6 , 1998 року народження, який продовжує навчання у Національній музичній академії у м. Києві на денній формі навчання з 01 вересня 2018 року про 30 червня 2022 року та у Національній академії внутрішніх справ на заочній формі навчання з вересня 2019 року. Позивач з 08 листопада 2018 року зареєстрована у центрі як безробітна та її дохід за період з 08 листопада 2018 року по 28 лютого 2019 року становить 8 836 грн. 69 коп. Також позивач має не систематичні доходи за договором купівлі-продажу електричної енергії за зеленим тарифом, укладеним з ТОВ «Миколаївська енергопостачальна компанія». Відповідач є засновником двох суб`єктів господарювання ТОВ «ІТС» та ТОВ Морське агентство «ІСМА», видом діяльності яких є діяльність у сфері транспорту. ОСОБА_1 має місце роботи у ТОВ Морське агентство «ІСМА», де отримує заробітну плату. Таким чином, відповідач працевлаштований, отримує стабільний дохід у вигляді заробітної плати та дивідендів. Крім того, відповідач підтвердив свою участь в утриманні дитини перерахуванням позивачу квитанціями починаючи з квітня по грудень 2019 року грошових коштів в розмірі від 300 грн. до 1 002 грн. Отже, між сторонами виникли правовідносини з утримання неповнолітньої дитини, стягнення аліментів на дитину за рішенням суду. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі (ч. 2 ст. 181 СК України). Згідно з ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. За умовами ч.ч. 1 та 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Згідно із ст.ст. 180, 191 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частиною 2 ст. 182 СК України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Положення ст. 182 СК України зобов`язує суд при визначені розміру аліментів враховувати: 1)стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2)стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. За змістом зазначених норм права будь-які витрати на утримання дітей мають визначатись за домовленістю між батьками або за рішенням суду. При цьому слід враховувати, що у разі спору суд має визначати не лише сам факт стягнення витрат, а також їхній розмір. Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини. Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої дитини в твердій грошовій сумі, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що відповідач має дохід за місцем роботи та як учасник господарських товариств має право на отримання дивідендів. Визначаючи розмір аліментів на утримання неповнолітньої дитини, суд першої інстанції, правильно застосувавши наведенні вище положення СК України, на підставі доказів, поданих сторонами, та враховуючи відомості про зазначені позивачем доходи відповідача, виходячи із того, що відповідач має достатню платоспроможність, отримує мінливий дохід, його стан здоров`я дозволяє нести витрати на утримання сина, інших осіб на утриманні відповідач не має, за такого суд дійшов обґрунтованого висновку, що розмір аліментів у сумі 4 000 грн відповідає нормам закону та є достатнім для дитини відповідного віку, з урахуванням обов`язку обох батьків утримувати дитину. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не надала суду відомості про місце проживання неповнолітнього сина разом з нею, а також доказів того, що відповідач проживає окремо від сім`ї, а відтак це доводить відсутність права позивача на звернення до суду, не заслуговують на увагу, оскільки ці обставини відповідач в суді першої інстанції визнавав та будь-яких доказів на спростування цих обставин не надавав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду. Більш того, відповідач наголошував, що він добровільно сплачує аліменти, що є також підтвердженням зазначених позивачем обставин. Аргументи скарги про те, що суд першої інстанції ототожнив поняття аліментів та додаткових витрат на дитину, прийнявши до уваги доводи позивача про наявність хронічного захворювання у дитини, а також необхідність розвитку її творчих здібностей, є безпідставними, оскільки суд в даному випадку виходив із обов`язку суду, визначеному приписами ст. 182 СК України, зокрема, враховувати при визначенні розміру аліментів стан здоров`я дитини та достатність аліментів для забезпечення гармонійного розвитку дитини. При цьому позивач надала достатньо переконливі докази, які підтверджують патологічне захворювання дитини та відвідування музичної школи для розвитку музичних здібностей сина. З тих же підстав не підлягають задоволенню й доводи скарги про те, що суд врахував при визначенні розміру аліментів права на результати корпоративних права відповідача в господарських товариствах, оскільки врахування таких прав визначено ст. 182 СК України. Не погоджується колегія суддів також із ствердженнями скаржника, що суд помилково прийняв до уваги при визначенні розміру аліментів довідку про джерела його доходів за формою № 8 ДР, оскільки в цій довідці фактично зазначається поквартальний обсяг прибутку підприємства взагалі, з огляду на те, що така довідка видана органами державної податкової служби, має відповідний підпис відповідальної особи та печатку зазначеного органу. Надання доказів про те, що перебуваючи на обліку як безробітна особа, позивач намагалася працевлаштуватися, на чому наголошує скаржник в апеляційній скарзі, не є обов`язком позивача по цій справі, оскільки ці обставини не належать до предмету доказування за даним спором. Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає в апеляційній скарзі заявник. Викладене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін із підстав, передбачених ст. 375 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту в порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Л.М. Царюк Судді Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 17 березня 2020 року.