Постанова 4812 № 489/3742/21

06.12.21 22-ц/812/2199/21 Єдиний унікальний номер судової справи: 489/3742/21 Провадження № 22-ц/812/2199/21 Постанова іменем України 06 грудня 2021 року м. Миколаїв Справа № 489/3742/21 Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Самчишиної Н.В., суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Біляєвою В.М., за участю позивача ОСОБА_1 , переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 жовтня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Коваленка І.В., у приміщенні цього суду, повний текст якого складено в той же день, у цивільній справі за позовом ( ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, встановив: 14 червня 2021 року ОСОБА_4 звернулася до суду з вищезазначеним позовом до ОСОБА_2 , який обґрунтовувала наступним. Позивач вказувала, що з березня 2015 року вона з відповідачем проживали спільно однією сім`єю без реєстрації шлюбу. З липня 2018 року стосунки було припинено з ініціативи відповідача. ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача народився син ОСОБА_5 . В серпні 2020 року відповідач звернувся до суду з позовом про встановлення батьківства, який рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2021 року був задоволений. Визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та внесено відповідні зміни до актового запису про народження дитини. З моменту народження сина відповідач не надає допомогу на утримання дитини, аліменти в добровільному порядку не сплачує, незважаючи на те, що сам ініціював звернення до суду для встановлення батьківства. Приймаючи до уваги те, що відповідач скриває своє місце роботи, отримує заробітну плату в іноземній валюті, позивач просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти в твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн. щомісячно, починаючи стягнення з 14 квітня 2021 року (з дати набрання законної сили рішення суду про встановлення батьківства) і до повноліття дитини. В заяві про збільшення позовних вимог ОСОБА_4 просила стягувати аліменти, починаючи з 19 серпня 2020 року дати звернення відповідача до суду з позовом про встановлення батьківства. У відзиві на позов відповідач, частково заперечуючи проти позову, просив стягнути на користь позивача аліменти на утримання дитини в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімум для дитини відповідного віку, щомісяця, посилаючись на необґрунтованість розміру аліментів зазначеного позивачем. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 жовтня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2900,00 грн. щомісячно з індексацією відповідно до закону, починаючи з 14 червня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 526,64 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції з врахуванням наданих доказів, матеріального становища платника аліментів, величини прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, дійшов висновку про можливість відповідачем сплачувати аліменти у розмірі 2 900 грн. щомісяця. Разом з тим, суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення аліментів за минулий час через їх недоведеність. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, порушення судом норм матеріального права, просив скасувати частково рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким стягнути з нього на користь позивача аліменти на утримання дитини в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 14 червня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував те, що він ніде не працює, немає стабільного заробітку, достатнього для сплати аліментів в розмірі 2900 грн. У відзиві на апеляційну скаргу позивач посилаючись на безпідставність її доводів, просила апеляційну скаргу задовольнити частково та збільшити розмір аліментів. В заяві від 25 листопада 2021 року ОСОБА_2 просив розглянути справу у його відсутність. В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_3 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно ч.ч.1,2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до частин 1,2,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Так, судом установлено, що з березня 2015 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач народила сина ОСОБА_6 . В свідоцтві про народження дитини батько був записаний у порядку ч. 1 ст. 135 СК України за заявою матері, а саме « ОСОБА_7 ». В серпні 2020 року відповідач звернувся до суду з позовом про встановлення батьківства. Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2021 року визнано ОСОБА_2 батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та внесено зміни до актового запису про народження №160 від 19 лютого 2019 року, вчиненого Інгульським районним у м. Миколаєві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Миколаївській області щодо народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вказавши в графі «батько» ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 7-8). Суду апеляційної інстанції позивачем надано свідоцтво про шлюб, згідно якого прізвище позивача змінено з ОСОБА_8 на ОСОБА_9 . В силу вимог ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), ратифікованої постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть однакову відповідальність за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Статтею 51 Конституції України та статтями 180,191 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. Згідно статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Згідно частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відповідно до частин першої-третьої статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Згідно статті 182 СК України до обставин, які суд досліджує при визначенні розміру аліментів на дитину відносяться: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. У силу вимог ст.ст. 78, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що він ніде не працює, стабільного заробітку не має. При цьому доказів на підтвердження зазначеного ОСОБА_2 не надав. Аналізуючи вищезазначені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що задовольняючи позов, суд першої інстанції правильно врахував те, що відповідач є працездатною особою, зобов`язаний утримувати дитину до досягнення нею повноліття, не має інших утриманців, інвалідності тощо, тому обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,у твердій грошовій сумі в розмірі 2900 грн. щомісячно з індексацією відповідно до закону, починаючи з 14 червня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття. На думку колегії суддів, вказаний судом розмір аліментів не є завищеним, оскільки відповідачем не надано доказів неможливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.Під час розгляду справи відповідач не довів, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів на дитину не відповідає її потребам. Отже, досліджені судом докази свідчать про те, що відсутні категоричні підстави щодо неможливості надання відповідачем утримання сина у визначеному судом розмірі. За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, оскільки його висновки щодо наявності підстав для задоволення позову ОСОБА_4 є правильними та підтверджуються матеріалами справи. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення. За таких обставин, відповідно до статті 375 ЦПК України, відсутні підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 08 жовтня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: П.П. Лисенко Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 07 грудня 2021 року.