Постанова 4824 № 752/12700/18

справа № 752/12700/18 головуючий у суді І інстанції Мазур Ю.Ю. провадження № 22-ц/824/12642/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лівінського С.В., Нежури В.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, - В С Т А Н О В И В: В червні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Свої вимоги мотивувала тим, що шлюбні відносини із відповідачем припиненні, спільне господарство не ведеться, відновлення подружніх відносин, збереження сім`ї неможливо у зв`язку із різними поглядами на життя, різними характерами та інтересами. Від шлюбу сторони мають дитину: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначає, що утримання спільної дитини сторін проводиться за рахунок її коштів. На даний момент позивач знаходиться у відпустці по догляду за дитиною інвалідом. У зв`язку з хворобою сина, він потребує постійного лікування та підтримуючої терапії. Витрати на таке лікування складають орієнтовно 6 700,00 грн. на місяць. Зважаючи на те, що позивач не має наразі реальної можливості матеріально забезпечити дитину в повній мірі, тому звернулася до суду. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задоволено частково. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 23.07.2011 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деражнянського районного управління юстиції у Хмельницькій області, актовий запис №

56. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 3000 (три тисячі) гривень щомісяця до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 22 червня 2018 року. Не погодившись із рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року в частині розміру стягнутих аліментів відповідач, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити частково. При цьому зазначає, що не заперечує щодо свого обов`язку утримувати дитину, але не має можливості платити аліменти визначені судом у розмірі 3000 грн., оскільки у нього змінився майновий стан. Вказує, що не працює, не є фізичною особою підприємцем, має мінливий дохід, що є недостатнім для сплати аліментів у визначеному розмірі. Просив, стягнути з нього аліменти у розмірі ј всіх видів доходу, але не менше 50 % розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження позивачу було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 10 листопада 2020 року до суду надійшов відзив позивачки ОСОБА_2 , де вона зазначає, що рішення суду є законним і обґрунтованим та підлягає залишенню без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи щодо розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом першої інстанції встановлено, що 23 липня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , було зареєстровано шлюб, про що було складено відповідний актовий запис № 56, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Деражнянського районного управління юстиції у Хмельницькій області 23 липня 2011 року. Сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві 23 червня 2015 року. Згідно заяви ОСОБА_1 від 17.01.2019 року, посвідченої приватним нотаріусом Деражнянського районного нотаріального округу Хмельницької області, зареєстровано в реєстрі за № 19, відповідач надав згоду на зміну прізвища дитини сторін з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ». Повторно видано свідоцтво про народження дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_3 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві 09 лютого 2019 року. ОСОБА_4 має хронічне захворювання, що підтверджується висновком № 470 від 10.03.2015 року, диспансерним оглядом від 18.04.2018 року, витягом з історії хвороби від 31.01.2017 року. Окрім того, його було направлено на проведення операції 02.07.2018 року для видалення пахової кили, що підтверджується направленням на госпіталізацію №

206. Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Враховуючи викладене колегія суддів переглядає дану справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, тобто виключно в частині стягнутих аліментів. Задовольняючи позов частково, місцевий суд враховуючи матеріальний стан відповідача, з урахуванням обставин справи, вважав за можливе стягнути аліменти з відповідача в розмірі 3000,00 грн. на утримання неповнолітньої дитини, оскільки, такий розмір аліментів відповідає вимогам розумності та є співмірний витратам, які мають нести батьки на утримання дітей. Колегія суддів оцінюючи висновки суду першої інстанції в цій частині виходить з наступного. Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати. Відповідно до частин 3, 4 п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України. При цьому необхідно мати на увазі, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до ч. 3 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 % заробітної плати цієї особи. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Відповідач зобов`язаний утримувати дитину до досягнення нею повноліття, створювати необхідні умови для її розвитку та життя нарівні з позивачем, тобто витрати на утримання дітей мають нести спільно обоє батьків. При визначенні розміру аліментів на утримання дітей суд першої інстанції виходив з наступного. Прожитковий мінімум для дитини відповідного віку встановлюється Законом України про держаний бюджет на відповідний рік. Так, ст. 7 Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік», встановлено прожитковий мінімум для дітей віком дітей віком до 6 років: з 1 січня 2020 року - 1779 гривень, з 1 липня - 1859 гривень, з 1 грудня - 1921 гривня. Згідно ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Відповідно до ст.79 СК України, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня подання позовної заяви. Судом першої інстанції встановлено, що позивачем надано докази наявності у неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 особливостей розвитку, хронічних захворювань, що впливає на обчислення розміру аліментів у твердій грошовій сумі. Окрім того, позивачем було надано докази: квитанції та чеки щодо витрат на лікування дитини. Відповідач зазначив, що не має заробітку, так як ніде не працює на даний час, проживає з батьками пенсіонерами проте жодних відповідних доказів не надав. Відповідач під час розгляду справи у судді першої інстанції позовні вимоги в частині аліментів визнав частково, просив задовольнити стягнення з нього аліментів у розмірі 1000 грн. в твердій грошовій сумі. Колегія суддів вважає, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а запропонований відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції розмір 1 000 грн. є недостатнім для утримання дитини, яка проживає разом із матір`ю, враховуючи її стан здоров`я та матеріальне забезпечення. Беручи до уваги вказані обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з відповідача необхідно стягнути аліменти в розмірі 3000 грн. на утримання неповнолітньої дитини, оскільки такий розмір аліментів відповідає вимогам розумності та є співмірний витратам, які мають нести батьки на утримання дітей. Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта про зміну його майнового стану, оскільки вказані обставини відповідно до ст. 192 СК України є підставою для звернення платника аліментів до суду з відповідним позовом, та не є підставою для скасування судового рішення. Крім того, відповіднодо ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що стягувачу аліментів надано виняткове право вибору способу стягнення аліментів (в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі), а тому платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів. Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що відповідач, як сам зазначає ніде не працює. Тобто, не має постійного доходу. А тому, визначення розміру аліментів у частці від доходу платника, на думку колегії суддів, є не доцільним та не обгрунтованим. За таких обставин, доводи апелянта про визначення розміру аліментів у вигляді частки від його доходу є безпідставними та не відповідають вимогам закону. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції викладеними в рішенні суду в частині виду та розміру стягнутих аліментів, а посилання апелянта оцінює критично, оскільки вони є не доведеними, а отже, не є підставами для скасування судового рішення. Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення аліментів. Доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства, недоведені належними та допустимими доказами та жодним чином не спростовують висновки суду, викладені в рішенні. Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: С.В. Лівінський В.А.Нежура