Постанова Київський апеляційний суд № 376/910/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №376/910/22 Головуючий у 1 інстанції: Батовріна І.Г. провадження №22-ц/824/3096/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 30 січня 2023 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Суханової Є.М., Сушко Л.П., розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області від 03 жовтня 2022 року у справі за позовною завою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, - в с т а н о в и в : У червні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначени позовом, в якому просила розірвати шлюб між нею та відповідачем, що зареєстрований 21.12.2002 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сквирського районного управління юстиції у Київській області (актовий запис №137). Свої вимоги обґрунтовувала тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу дітей не мають. Вказувала, що протягом останніх років стосунки подружжя погіршилися, оскільки зникло взаєморозуміння та взаємоповага. Тривалий час кожен із подружжя живе окремим життям та своїми інтересами, спільне господарство не ведеться, сім`я припинила своє існування, тому шлюбних стосунків не підтримують більш ніж пів року. Зазначала, що примирення та збереження шлюбу не можливе, а перебування у шлюбі суперечить інтересам позивачки розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим та моральним шляхом в умовах свободи та гідності, що стало підставою для звернення позивачки до суду з даним позовом. Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 03 жовтня 2022 року позов задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 21 грудня 2002 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сквирського районного управління юстиції у Київській області (актовий запис №137) - розірвано. Залишено позивачу ОСОБА_1 прізвище набуте нею в шлюбі « ОСОБА_1 ». В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Скарга обґрунтована тим, що 02 серпня 2022 року ОСОБА_1 подав заяву про надання строку для примирення терміном 6 місяців, проте її було задоволено суддею частково та надано 2 місяці строку для примирення. Вказує, що він в усному порядку пояснював суду, що йому потрібно більше часу, оскільки він є приватним підприємцем та займається перевозками вантажів, товарів. Так, оскільки робота ОСОБА_1 в більшій мірі сезонна і пов`язана з постійними від`їздами, то за ці два місяці він більше перебував в дорозі, перевозячи сільськогосподарську продукцію. Прив`язка до роботи і сезону жнив не дала йому змоги в повній мірі використати два місяці, надані для примирення з дружиною, а повністю відмовитися від роботи він не міг, оскільки це єдине джерело доходу, а також у час війни перевезення сільськогосподарської продукції є вкрай важливою частиною для підтримки економіки України. Зазначав, що саме з цією метою ОСОБА_1 03 жовтня 2022 року подав до суду вже письмове клопотання і знову все це роз`яснив, оскільки, не дивлячись на те, що ОСОБА_2 бажала розлучитися з ним, він все ж мав і має надію примиритися і зберегти сім`ю, адже сім`я та сімейні цінності є важливою складовою будь-якої людини, а також захищається державою, оскільки є основою міцної держави. До того ж, у шлюбі сторони перебувають 20 років, мали гарну сім`ю, а потім в один день ОСОБА_2 пішла, нічого не пояснивши. Вказує, що для нього важливо все обговорити з дружиною один на один, а не в судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін. Вказує, що надання строку для примирення - це право суду, а не обов`язок, однак наполягає на тому, що строк для примирення сторонам не потрібен, так як шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки, примушення чоловіка або жінки до шлюбу не допускається; факт одруження з людиною, яку не любиш, суперечить моральним засадам суспільства. Крім цього, вказує, що на даний момент вона перебуває у відносинах з іншим чоловіком, з яким у них склалися теплі, щирі та взаємні почуття один до одного, а відповідач, в свою чергу, перебуває у відносинах з іншою жінкою. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. За ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц) За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сім`я фактично розпалася, поновлювати сімейні стосунки позивачка не бажає, подальше збереження шлюбу буде суперечити її інтересам, а тому шлюб між сторонами необхідно розірвати. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Судом встановлено, що 21 грудня 2002 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сквирського районного управління юстиції у Київській області, зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що в Книзі реєстрації шлюбів 21.12.2002 року складено відповідний актовий запис №

137. Від шлюбу сторони дітей не мають. Шлюб - це сімейний добровільний та рівноправний союз жінки та чоловіка, їх спільність, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану та спрямований на створення сім`ї. Добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Загальна декларація прав людини у ч.2 ст.16 містить положення, за яким шлюб може укладатися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружуються, а за ст.23 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права жоден шлюб не може бути укладений без вільної і цілковитої згоди тих, що одружуються. Однією з причин припинення шлюбу є його розірвання. Оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, розірвання шлюбу може відбутися за їхньою спільною заявою або за заявою когось з них. За ст.110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Відповідно до ст.51 Конституції України та ст.24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді дружини і чоловіка, примус до шлюбу не допускається. Згідно з ч.3 ст.105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду. За змістом ст.112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення. Частиною 2 ст.114 СК України передбачено, що у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Відповідно до п.2 ч.3 ст.115 СК України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили. Згідно з ч.2 ст.104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання. За п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя. Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу. Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, позивачка категорично не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини з відповідачем, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, суд, ураховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою (стаття 51 Конституції України), приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу. Як вірно зазначено судом першої інстанції, незгода відповідача на розірвання шлюбу не може бути підставою для відмови в позові, оскільки це буде суперечити інтересам позивача. З огляду на бажання позивача розірвати шлюб, збереження сім`ї є неможливим. Судом також вірно враховано, що відповідно до положень статті 24 СК України примушування до шлюбу не допускається. За статтею 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Відповідно до ч.5 ст.211 ЦПК України під час розгляду справи по суті суд сприяє примиренню сторін. Згідно з ч.7 статті 240 ЦПК України у справі про розірвання шлюбу суд може зупинити розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення, який не може перевищувати шести місяців. Надання строку для примирення подружжя та визначення перебігу такого строку є правом суду, а не його обов`язком. Як встановлено судом, ухвалою Сквирського районного суду Київської областівід 02 серпня 2022 року клопотання ОСОБА_1 про надання подружжю строку для примирення задоволено і надано сторонам строк для примирення терміном два місяці. Проте, після спливу даного строку примирення не відбулось. Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки сім`я фактично розпалася, поновлювати сімейні стосунки ОСОБА_2 не бажає, так як подальше збереження шлюбу буде суперечити її інтересам, то шлюб між сторонами підлягав розірванню. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Сквирського районного суду Київської області від 03 жовтня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий: Судді: