Постанова Київський апеляційний суд № 756/7087/24

справа № 756/7087/24 головуючий у суді І інстанції Рева О.І. провадження № 22-ц/824/10835/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 серпня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Горщаром Сергієм Васильовичем на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватне акціонерне товариство «Страхова група «УСГ» про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, - В С Т А Н О В И В: У червні 2024 року представник позивача - адвокат Горщар С.В. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив: стягнути з відповідачки на користь позивача матеріальну шкоду, завдану внаслідок пошкодження транспортного засобу у розмірі 41 789,83 грн, а також судові витрати. Обґрунтував позовні вимоги тим, що 27 березня 2024 року о 07:30 год на проспекті Степана Бандери в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю сторін. Так, відповідачка, керуючи автомобілем мари «NISSAN JUKE», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не вибрала безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не дотрималася безпечної дистанції, внаслідок чого здійснила зіткнення з автомобілем марки «TOYOTA COROLLA», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням позивача. Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 10 квітня 2024 року ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 була застрахована в ПАТ «Страхова компанія «УСГ» (поліс №ЕР-218910268 від 15 січня 2024 року). На замовлення ПАТ «Страхова компанія «УСГ» був проведений огляд пошкодженого автомобіля позивача, що підтверджується актом огляду №2700 від 04 квітня 2024 року. Відповідно до звіту, складеного ФО-П ОСОБА_4 , вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «TOYOTA COROLLA», реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 30 161 грн 64 коп. ПАТ «Страхова компанія «УСГ» листом №ОСЦВ 2700/1 від 25 квітня 2024 року повідомила позивача про прийняте рішення щодо виплати йому страхового відшкодування в розмірі 28 810,18 грн, що були сплачені 25 квітня 2024 року на поточний рахунок позивача в банківській установі. Проте, на замовлення позивача ФОП ОСОБА_5 здійснив відновлювальні роботи пошкодженого автомобіля і їх вартість склала 70 600,00 грн, які були сплачені позивачем у повному обсязі відповідно до рахунку та акту виконаних робіт. Таким чином, відповідно до приписів ч. 1 ст. 1194 ЦК України та Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» просив стягнути із відповідача на користь позивача різницю між фактичним розміром шкоди та сумою регламентної виплати в розмірі 41 789,83 грн. 25 листопада 2024 року та 25 лютого 2025 року відповідачка подала відзив на позов у якому просила у задоволенні позову відмовити. Вказала, що страхова виплата була здійснена її страховиком на підставі вимог закону з урахуванням звіту про оцінку вартості матеріального збитку, що був складений на замовлення страхової компанії. Подані позивачем докази про проведення ремонту автомобіля, відрізняються від вищевказаного звіту в частині найменування ремонтних робіт. На думку відповідача, позивач не надав доказів підтвердження необхідності заміни окремих деталей пошкодженого нею автомобіля, які не були зафіксовані оцінювачем під час огляду автомобіля на замовлення страхової компанії. 02 грудня 2024 року та 18 березня 2025 року позивач подав відповідь на відзив, у якому вказав на те, що із винного водія слід стягувати різницю між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці, незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Якщо потерпілий звернувся до страховика та отримав страхове відшкодування, якого не достатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається за особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку, згідно із ст. 1194 ЦК України, відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою, яка ним одержана від страховика. Тому, відповідач має сплатити різницю між вартістю майнового збитку та страховою виплатою. Щодо доказів, що свідчать про проведення ремонту автомобіля, які відрізняються від звіту оцінювача в частині найменування ремонтних робіт указує, що окремі деталі пошкодженого автомобіля, які зафіксовані оцінювачем під час огляду автомобіля на замовлення страхової компанії та у калькуляції ремонту є синонімами. Зокрема, «двері задка» та «кришка багажника» є одним і тим самим елементом конструкції автомобіля. 18 вересня 2024 року від третьої особи ПрАТ «СК «УГС» надійшло пояснення, відповідно до яких відповідач застрахувала свою цивільно-правову відповідальність як власник автомобіля 15 січня 2024 року. 01 квітня 2024 року від позивача до страхової компанії була подана заява про здійснення страхової виплати внаслідок заподіяння шкоди його майну застрахованим транспортним засобом. 21 квітня 2024 року складений звіт про оцінку вартості матеріального збитку, завданого транспортному засобу позивача, а 25 квітня 2024 року ПАТ «СК «УСГ» склало розрахунок суми страхового відшкодування та виплатило позивачу 28 810,17 грн, направивши позивачу повідомлення про прийняте рішення щодо здійснення страхової виплати, виконавши таким чином свій обов`язок страховика. Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ПрАТ «СК «УСГ» про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Горщар Сергій Васильович 22 квітня 2025 року засобами поштового зв`язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, неправильно застосував норми матеріального права, зробив висновки, які суперечать встановленим обставинам справи, наданим доказам і вимогам практики Верховного Суду, що призвело до ухвалення необґрунтованого та несправедливого рішення, яке підлягає скасуванню. Оскаржуване рішення ґрунтується на хибному припущенні про те, що позивач погодився з розміром страхового відшкодування. Проте згода не може презюмуватися і не може виводитися з факту отримання часткової компенсації збитків. Позивач не лише не підтверджував у жодній формі свою згоду з розміром страхової виплати, але навпаки - невдовзі після її отримання звернувся до суду з позовом про стягнення саме тієї частини шкоди, яка залишилася невідшкодованою. Саме це є прямим і беззаперечним доказом того, що сторони не дійшли згоди щодо розміру компенсації. Доводи про «досягнення згоди» не мають жодного документального підтвердження, не ґрунтуються на нормах права і є виключно припущенням. Така оцінка суду суперечить презумпції добросовісності потерпілого, який добивається повного відшкодування фактично понесених витрат, підтверджених належними доказами. Крім того, рішення не враховує численну практику Верховного Суду, який чітко визначив: якщо фактичні витрати потерпілого перевищують суму страхової виплати, різниця підлягає відшкодуванню винною особою, навіть у разі належного виконання страховиком свого обов`язку. Верховний Суд також прямо зазначає, що знос деталей враховується лише у взаємовідносинах потерпілого зі страховиком, але не з особою, яка заподіяла шкоду. Будь-яке інше тлумачення, запропоноване судом першої інстанції, свідчить про відступ від верховенства права, недотримання принципу повного відшкодування збитків та неправомірне звуження обсягу деліктної відповідальності. Також судом були проігноровані належні, допустимі, достовірні докази, що підтверджують понесення позивачем реальних витрат на ремонт автомобіля. Надані рахунки, акти виконаних робіт, платіжна інструкція - це документи, які прямо й однозначно доводять факт відновлення автомобіля, обсяг робіт та їхню вартість. Суд першої інстанції помилково вивів із обмеженості страхового покриття (тобто суми з урахуванням зносу) висновок про те, що у відповідача відсутній обов`язок компенсувати залишок шкоди. Така позиція прямо суперечить закону: на винну особу не поширюється механізм обмеження відповідальності страховою сумою. Відповідальність страховика та відповідальність деліктного боржника не є тотожними ні за обсягом, ні підставами, а деліктне зобов`язання припиняється лише у разі повного відшкодування шкоди. Крім того, згідно з висновком незалежної оцінки №2700, наданої ФОП ОСОБА_4 (що наявна в матеріалах справи та виготовлена на замовлення страховика - третьої особи), вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля Toyota Corolla становить 49 082,19 грн, що обрахована без врахування фізичного зносу. Саме ця сума є об`єктивним, документально підтвердженим та експертно виведеним показником фактичної шкоди, якої зазнав позивач у зв`язку з пошкодженням його транспортного засобу внаслідок дій відповідача. Оцінка проведена відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки КТЗ, затвердженої наказом Мін`юсту та ФДМУ, з урахуванням усіх методичних підходів - витратного, порівняльного та ринкового. Висновок про обсяг збитків базується на калькуляції ремонтних робіт, погоджених діючими ринковими ставками нормо-годин та вартості запчастин, з врахуванням умов сертифікованої СТО. Вартість ремонту не викликає сумнівів щодо свого джерела чи розрахунків - вона є незалежною, неупередженою та кваліфікованою. Однак страховиком ПрАТ «СК «УСГ» було сплачено лише 28 810,17 грн, що визначено шляхом зменшення об`єктивної вартості ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу у розмірі 0,70. Такий підхід страховика, хоч і допускається у межах зобов`язань за договором обов`язкового страхування, жодним чином не впливає на розмір шкоди у межах деліктного зобов`язання винної особи - відповідача. Суд першої інстанції, натомість, необґрунтовано поставив знак рівності між страховою виплатою з урахуванням зносу і фактичним розміром завданої шкоди, не взявши до уваги імперативну норму ст. 1194 ЦК України, яка прямо передбачає, що у разі недостатності страхового відшкодування, винна особа несе обов`язок щодо компенсації різниці. Цей обов`язок має не факультативний, а безумовний характер. Більше того, в аналізованій оцінці вказано, що власник КТЗ для відновлення функціонального стану автомобіля повинен звертатися до СТО, яка має належне обладнання, кваліфікований персонал і технічні умови для проведення повного циклу ремонту з дотриманням стандартів виробника. Вартість 49 082,19 грн не гіпотетична сума, а виведена з реальної ринкової калькуляції, яка повністю відповідає витратам, що були дійсно понесені позивачем, що підтверджено актом виконаних робіт, рахунком та платіжними документами. В цьому сенсі факт оплати ремонту на суму 70 600,00 грн свідчить не лише про обґрунтованість позовних вимог, але й про відповідність між експертно встановленою вартістю збитку та реально понесеними витратами. Частина витрат могла бути вищою через технологічні особливості ремонту, інфляцію чи варіативність постачання запчастин. Але основний орієнтир 49 082,19 грн є репрезентативним і юридично значущим. Суд не врахував принцип повного відшкодування шкоди, зміст обов`язку винної особи, та не оцінив належним чином подані докази, що підтверджують реальний розмір матеріального збитку. Різниця між оціненою вартістю шкоди (49 082,19 грн) та виплаченою страховою сумою (28 810,17 грн) становить 20 272,02 грн щонайменше. Враховуючи, що фактично позивач сплатив навіть більшу суму за ремонт, ніж та, що визначена в оцінці, у повному обсязі підтверджується як принципова, так і процесуальна правомірність позовних вимог. Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Горщаром Сергієм Васильовичем на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватне акціонерне товариство «Страхова група «УСГ» про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 травня 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи. Ухвала про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги були надіслані за адресою реєстрації ОСОБА_2 та рекомендоване поштове повідомлення вручено відповідачці особисто 27 травня 2025 року, що відповідно до вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України вважається належним повідомленням. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно вимог ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 02 лютого 2019 року ОСОБА_1 є власником автомобіля марки «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_2 . 27 березня 2024 року о 07.30 год по вул. С. Бандери в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Nissan Juke», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля марки «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок цієї ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження, в тому числі автомобіль марки «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_2 , що належить позивачу. Відповідно до постанови Оболонського районного суду міста Києва від 10 квітня 2024 року у справі №756/4375/24 ОСОБА_2 було визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано до неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850,00 грн. Постанова набрала законної сили 21 квітня 2024 року. Відповідно до Полісу №218910268 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, автомобіль марки «Nissan Juke», реєстраційний номер НОМЕР_1 є забезпеченим транспортним засобом. Страховиком за таким договором є ПАТ «СК «УСГ». Оскільки цивільно-правову відповідальність відповідачки, як винуватця ДТП, застраховано в ПАТ «СК «УСГ», 01 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «СК «УСГ» із заявою про виплату страхового відшкодування. 04 квітня 2024 року ФОП ОСОБА_4 на замовлення страховика (третьої особи у справі) склав протокол (акт) 2700 огляду колісного транспортного засобу - автомобіля марки «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_2 , у якому зафіксував пошкодження цього автомобіля. Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ №2700 від 21 квітня 2024 року, складеного ФОП ОСОБА_4 вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з врахуванням фізичного зносу складників становить 30 161,64 грн; вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з ПДВ, становить 30 161,64 грн. 25 квітня 2024 року уповноважена особа ПАТ «СК «УСГ» склала розрахунок суми страхового відшкодування, що належить до виплати власнику автомобіля марки «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_2 . Розмір матеріального збитку був визначений у сумі 28 810,17 грн. У цей же день був складений страховий акт №ОСЦВ-000000000002700, яким був визначений такий же розмір страхового відшкодування та зазначені реквізити для його виплати. Окрім того, того ж дня, позивачу було направлене повідомлення про те, що страховиком на підставі ст. 36.2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прийнято рішення про виплату позивачу страхового відшкодування в розмірі 28 810,17 грн. Випискою із банківського рахунку позивача, що відкритий в АТ «КБ «ПриватБанк» підтверджений факт зарахування 25 квітня 2024 року на поточний рахунок ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 28 810,17 грн. 30 квітня 2024 року ФОП ОСОБА_5 виставив позивачу рахунок на оплату вартості ремонту автомобіля марки «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_2 із якого вбачається, що вартість робіт (з матеріалом) склала 70 600 грн, без ПДВ. 22 травня 2024 року указана в такому рахунку робота була виконана, що підтверджено актом №22/05 здачі-приймання робіт (надання послуг). На виконання такої угоди позивач сплатив на користь ФО-П ОСОБА_5 70 600 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №@2PL602169. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вважав, оскільки позивач фактично погодився із визначеною оцінювачем на замовлення страховика сумою страхового відшкодування, фактично між потерпілим і страховиком було досягнуто згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і жоден із них не наполягав на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна, позивач (потерпілий) отримав від третьої особи (страховика) узгоджений розмір страхового відшкодування. Позаяк цивільно-правова відповідальність відповідача, як власника наземного транспортного засобу на час ДТП була застрахована у ПАТ «СК «УСГ», покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, про що зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц. Позивачем позовні вимоги до ПАТ «СК «УСГ» не заявлені, клопотання про залучення страхової компанії в якості співвідповідача позивачем не заявлялося, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 . Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як вказано у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №234/16272/15-ц, з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається. Згідно з положеннями ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Таким чином, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що вина ОСОБА_2 у вчиненні ДТП за участі транспортних засобів сторін, що мала місце 27 березня 2024 року о 07-30 год. в м. Києві по просп. С. Бандера, встановлена та в порядку ч. 6 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає. Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. Пунктом першим частини першої статті 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відноси, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону). Таким чином, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація). Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. За ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений в договорі. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи. Тобто, вимога про стягнення усієї суми майнової шкоди, завданої ушкодженням транспортного засобу, дійсно не відповідає меті інституту страхування, про що зазначено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц з урахуванням постанови від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17. Таким чином Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. За положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика. З огляду на вказане, стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність. Як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов`язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП. При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується. Верховний суд у постанові №686/17155/15-ц від 03 жовтня 2018 року підтримав правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15, де зазначено, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці, незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). На підставі цього висновку Верховний Суд визначив, що страховик за договором обов`язкового страхування відповідає у межах страхового ліміту за вартість матеріального збитку пошкодженого транспортного засобу, а винна особа, дії якої спричинили дорожньо-транспортну подію - відповідає за різницю між вартістю відновлювального ремонту автомобіля та вартістю матеріального збитку. Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Виходячи з наведеного, внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком. Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку завданого власнику КТЗ №2700 від 21 квітня 2024 року вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Toyota Corolla», реєстраційний номер НОМЕР_2 , з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, складає 30 161,64 грн. Страховик відповідачки саме на підставі звіту про оцінку вартості матеріального збитку завданого власнику КТЗ №2700 від 21 квітня 2024 року за його заявою здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 28 810,17 грн. З розрахунку суми страхового відшкодування від 25 квітня 2024 року встановлено, що полісом страхування №ЕР-218910268 від 15 січня 2024 року ліміт страхового забезпечення ОСОБА_2 за шкоду, заподіяну майну визначено у сумі 160 000,00 грн без визначення розміру безумовної франшизи, що більше матеріального збитку, спричиненого позивачу внаслідок ДТП від 27 березня 2024 року (70 600,00 грн), у зв`язку з чим покладення на відповідача обов`язку з відшкодування різниці між розміром фактичної майнової шкоди, завданої ушкодженням транспортного засобу та виплаченим страховим відшкодуванням у межах ліміту відповідальності страховика, не відповідатиме меті інституту страхування. За приписами статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції на момент виникнення спірних відносин) страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Відповідно до статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції на момент виникнення спірних відносин) рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або про відмову у здійсненні страхової (регламентної) виплати може бути оскаржено страхувальником або потерпілою особою, або іншою особою, яка має на неї право, у судовому порядку. Оскільки рішення страховика ПрАТ «СК «УГС» про здійснення страхової виплати ОСОБА_1 не оскаржував, місцевий суд правомірно вважав, що позивач погодився із визначеною сумою страхового відшкодування. Отже, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову є цілком обґрунтованими, відповідають встановленим обставинам у справі. Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду. Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Горщаром Сергієм Васильовичем - залишити без задоволення. Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04 квітня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова