Постанова Київський апеляційний суд № 754/6949/23

справа № 754/6949/23 головуючий у суді І інстанції Зотько Т.А. провадження № 22-ц/824/14881/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Калініченко Олександрою Вікторівною на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року та на додаткове рішення від 27 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих внаслідок ДТП,- В С Т А Н О В И В: У травні 2023 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Конюшка Д.Б. звернулася до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих внаслідок ДТП у розмірі 165 654,73 грн., моральної шкоди у розмірі 15 000,00 грн. та понесених судових витрат. Позовна заява обґрунтована тим, що 02 вересня 2022 року, о 12 год. 40 хв., водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем «TOYOTA CAMRY», д.н.з. НОМЕР_1 , по бульв. Дружби Народів в м. Києві не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого вчинив зіткнення з автомобілем «RENAULT MASTER», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 . Під час ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Згідно із постановою Печерського районного суду м. Києва від 30 вересня 2022 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, однак спричинені матеріальні збитки позивачці не відшкодовано, а відтак вона вимушена звертатись до суду з вказаним позовом за захистом своїх порушених прав. 11 липня 2023 року на адресу суду представником відповідача - адвокатом Калініченко О.В. подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечують проти позовних вимог, посилаючись на те, що відповідач дійсно винний у вчиненні ДТП, але зіткнення відбулося з невеликою швидкістю, пошкодження відбулося у задню частину автомобіля позивача, однак, таке пошкодження ніяк не могло привести до повністю знищення автомобіля. Крім того, звіт про оцінку наданий суду, завищений та має низку порушень. При проведенні експертизи позивачем не було запрошено ні представника відповідача, ні представника страхової компанії, жодного доказу на підтвердження протилежного позивач суду не надала. Щодо моральної шкоди зазначають, що у матеріалах справи відсутні докази, як б підтверджували сильну психологічну напругу, душевні страждання та триваючий стрес, який є суто медико-психологічною категорією і має бути підтверджений відповідним спеціалістом. Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду, завдану внаслідок ДТП у розмірі 165 654,73 гривні, моральну шкоду - 10 000,00 гривень, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 730,15 гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 гривень. В задоволенні інших вимог позову відмовлено. Під час виготовлення повного тексту рішення суду, було встановлено, що судом під час ухвалення та проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду від 18 червня 2024 року не було вирішено питання про розподіл судових витрат в частині оплати позивачкою витрат, пов`язаних зі збиранням доказів, а саме проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу у розмірі 8 500 грн. У зв`язку з цим, 27 червня 2024 року Деснянським районним суду м. Києва ухвалено додаткове рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати, пов`язані з проведенням оцінки пошкодженого транспортного засобу у загальному розмірі 8 500 грн. Не погодившись із таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Калініченко Олександра Вікторівна 22 липня 2024 року через систему «Електронний суд» подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просила скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у позові у повному обсязі, а також скасувати додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року. Посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що відповідно до Звіту про оцінку вартість автомобіля 435 077, 76 грн, а вартість відновлювальних робіт 436 830,76 грн. Тобто, транспортний засіб вважається фізично знищеним і в такому разі авто передається відповідачу. Термін використання висновку Суб`єкта оціночної діяльності і Звіту про оцінку складає 6 місяців від дати оцінки тобто він є недійсним та не може бути використаний. При цьому, при проведенні експертизи позивачем не було запрошено ні представника відповідача, ні представника страхової компанії, жодного доказу на підтвердження протилежного позивач суду не надав. Експерт не попереджений про кримінальну відповідальність. Провести повторну товарознавчу експертизу у апелянта не було можливості, оскільки позивач продав автомобіль, за не відому суму коштів, чим отримав вигоду. Також, суд першої інстанції не врахував, що транспортний засіб позивача не є новим, а тому вартість відновлювального ремонту перевищує його загальну вартість. Позивач отримав від страхової компанії 110 000 грн, натомість не надає жодних доказів про дану виплату, лише зазначає у позові про отримання за згодою позивача 130 000 грн, але таких доказів також не надає, що вказує на те, що позивач погодилась на компенсацію яку отримала від страхової компанії, не оскаржила її та не оскаржила оцінку збитків. Позивач, отримавши страхове відшкодування в максимально можливому розмірі 130 000,00 грн (як вказано у позові) автомобіль забрав собі та в подальшому відчужив, тим самим не погодився з визначенням транспортного засобу фізично знищеним. У разі його згоди з визнанням автомобіля фізично знищеним позивач повинен був передати залишки транспортного засобу особі, яка відповідає за завдану шкоду, і тим самим набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП. Даних щодо залишкової вартості пошкодженого автомобіля після ДТП вказаний звіт експерта не містить, а тому не може бути покладений в основу судового рішення. Крім того апелянт заперечує розмір відшкодування моральної шкоди позивачу. Оскільки адвокат позивача нічим не довів моральні страждання позивача, не взяв до уваги той факт, що на момент ДТП позивача навіть близько не було біля місця ДТП, вона лише власник авто і ніяк не причетна до події. Стягнуті судом першої інстанції витрати на правничу допомогу вважає завищеними оскільки, позовна заява є простої форми, типова та не тягне за собою такої кількості годин для роботи. Також у позові відсутні будь які докази які б зібрав особисто адвокат, вартість яких склала 3 125 грн, жодних запитів адвокатом до суду не надавалось, а звіт експерта був замовлений самою позивачкою. Крім того адвокат жодного разу не був присутній на слухані. Тому на думку апелянта, подібного роду виконання робіт має не перевищувати 5 000 грн. Також на думку апелянта не підлягає стягненню додаткові витрати за додатковим рішенням. Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Калініченко Олександрою Вікторівною на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року та на додаткове рішення від 27 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих внаслідок ДТП, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. 30 вересня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Конюшко Денис Борисович подав відзив, у якому заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законними та обґрунтованими. Свої доводи обґрунтував обставинами, на які посилався у заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції. Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 жовтня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. У судове засідання учасники справи не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без їх участі не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Зокрема, 11 грудня 2024 року представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Калініченко Олександра Вікторівна подала клопотання, у якому просила розглянути справу без участі адвоката, апеляційну скаргу підтримала у повному обсязі та просила задовольнити. Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Щодо рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 02 вересня 2022 року, о 12 год. 40 хв., водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем «TOYOTA CAMRY», д.н.з. НОМЕР_1 , по бульв. Дружби Народів в м. Києві не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого вчинив зіткнення з автомобілем «RENAULT MASTER», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 . Під час ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Згідно Постанови Печерського районного суду м. Києва від 30 вересня 2022 року, якою ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Згідно Звіту №276/09-22 складеного 23 вересня 2022 року про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику автомобіля «RENAULT MASTER», д.н.з. НОМЕР_2 , вартість відновлювального ремонту автомобіля «RENAULT MASTER», д.н.з. НОМЕР_2 , складає 463 830, 76 грн., ринкова вартість вказаного транспортного засобу на момент ДТП складала 435 077,76 грн. Згідно Звіту №276/09-22/1 складеного 23 вересня 2022 року вартість транспортного засобу з урахуванням аварійних пошкоджень складає 139 423,03 грн.. На час вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність власника транспортного «TOYOTA CAMRY», д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована у ПрАТ СК «ІНТЕР-ПОЛІС» відповідно до полісу №206456303, яким передбачено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб в сумі 130 000,00 грн. Вирішуючи спір в частині відшкодування завданої позивачу майнової шкоди, місцевий суд вважав, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП: 435 077,76 грн. (вартість транспортного засобу до ДТП) - 139 423,03 грн. (вартість транспортного засобу внаслідок аварійних пошкоджень), за вирахуванням також - 130 000,00 грн. (ліміт відповідальності Страховика), що = 165 654,73 грн. Вирішуючи спір в частині стягнення моральної шкоди суд першої інстанції вважав, що пред`явлений до стягнення з ОСОБА_1 розмір моральної шкоди у 15 000,00 грн. є надмірно завищеним, а тому, виходячи із принципу розумності, виваженості і справедливості, з урахуванням обставин справи, а саме обсягу моральних страждань, що стали причиною дорожньо-транспортної пригоди, визначив до стягнення моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як вказано у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №234/16272/15-ц, з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається. Згідно з положеннями ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Таким чином, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні ДТП за участі транспортних засобів сторін, що мала місце 02 вересня 2022 року о 12-40 год. у м. Києві по вул. Дружби Народів, встановлена та в порядку ч. 6 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає. Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. Пунктом першим частини першої статті 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону). Таким чином, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація). Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. За ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений в договорі. Пунктом 12.1. статті 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Статтею 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Статтею 28 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в чинній редакції транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП. У цій справі ремонт пошкодженого транспортного засобу, належного позивачу, у розумінні ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є економічно необґрунтованим та автомобіль вважається фізично знищеним, оскільки за даними звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ №276/09-22 від 28 вересня 2022 року, вартість автомобіля становить 435 077,76 грн та є меншою ніж вартість відновлюваного ремонту - 463 830,76 грн. При ухваленні рішення про компенсацію шкоди за статтею 1194 ЦК України з урахуванням вимог вищезгаданої статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в суду відсутні підстави зобов`язувати потерпілого передати залишки транспортного засобу особі, яка застрахувала свою цивільну відповідальність (винному). Законом України від 05 липня 2012 року №5090-VІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який набрав чинності 05 лютого 2013 року, до статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» були внесені зміни, які полягали, зокрема в тому, що із вказаної статті виключено пункт 30.3, яким передбачалося, що якщо транспортний засіб визнано фізично знищеним, відшкодування шкоди виплачується у розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП та витратам з евакуації транспортного засобу з місця ДТП, а право на залишки транспортного засобу отримує страховик. Позивач не позбавлений можливості реалізувати залишки його транспортного засобу шляхом продажу технічно справних деталей та металобрухту, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 207/2838/15-ц, від 11 січня 2023 року у справі №211/3277/20. Отже, доводи апелянта щодо обов`язку позивачки передати залишки транспортного засобу особі, яка відповідає за завдану шкоду і, тим самим, набути право отримати від останнього відшкодування шкоди в розмірі, який відповідає вартості транспортного засобу до ДТП, не відповідають Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та практиці Верховного Суду, а тому відхиляються апеляційним судом. Враховуючи викладене, у справі, яка переглядається, у ПрАТ «СК «Інтер-поліс» виник обов`язок з відшкодування різниці між вартістю транспортного засобу до та після ДТП. Верховний суд у складі судової палати Касаційного цивільного суду у постанові №686/17155/15-ц від 03 жовтня 2018 року підтримав правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15, де зазначено, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці, незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). На підставі цього висновку Верховний Суд визначив, що страховик за договором обов`язкового страхування відповідає у межах страхового ліміту за вартість матеріального збитку пошкодженого транспортного засобу, а винна особа, дії якої спричинили дорожньо-транспортну подію - відповідає за різницю між вартістю відновлювального ремонту автомобіля та вартістю матеріального збитку. Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком. За обставин цієї справи полісом страхового забезпечення ОСОБА_1 за шкоду, заподіяну майну визначено ліміт у сумі 130 000,00 грн. Отже, з урахуванням фактичних обставин справи та практики Верховного Суду, місцевий суд правильно розрахував вартість матеріального збитку, який належить стягнути з ОСОБА_1 як особи, дії якої спричинили дорожньо-транспортну подію, на користь ОСОБА_2 наступними чином: 435 077,76 грн (вартість транспортного засобу до ДТП) - 139 423,03 грн (вартість транспортного засобу внаслідок аварійних пошкоджень) - 130 000,00 грн (ліміт відповідальності Страховика) = 165 654,73 грн. При цьому колегія суддів констатує, що визначення вартості матеріального збитку, який належить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 з розрахунку виплаченого позивачці страхового відшкодування у розмірі 110 000,00 грн (на що посилається представник апелянта), призведе до збільшення відповідальності апелянта, що є недопустимим відповідно до принципу «заборони повороту до гіршого» (див. постанову Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №201/2288/20), а також не відповідає межам позовних вимог. Згідно з частиною третьої статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частин першої та другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. За текстом апеляційної скарги апелянт посилається на недопустимість наданого позивачкою звіту про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ №276/09-22 від 28 вересня 2022 року та повідомляє про неможливість проведення експертизи у зв`язку з продажем пошкодженого автомобіля. Разом з тим, за обставин цієї справи, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06 вересня 2023 року за клопотанням представника ОСОБА_1 - адвоката Калініченко О.В. призначено у справі судову транспортно-товарознавчу експертизу, на вирішення якої поставлено наступні запитання: -який перелік та яка середня вартість робіт з відновлювального ремонту ушкодженого в дорожньо- транспортній пригоді автомобіля «RENAULT MASTER»,д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 станом на дату проведення цього ремонту?; -який перелік та яка середня вартість матеріалів та запасних запчастин, необхідних для відновлювального ремонту ушкодженого в дорожньо-транспортній пригоді «RENAULT MASTER»,д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_2 станом на дату проведення цього ремонту? Виконання експертизи доручено Незалежному інституту судових експертиз. Витрати по проведенню експертизи покладено на ОСОБА_1 , визначено строк здійснення оплати у 5 днів з дня отримання відповідного повідомлення. Листом від 16 січня 2024 року за вих. №027 Незалежним інститутом судових експертиз у зв`язку з неоплатою та у відповідності до п. 1.13 «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5 із змінами, матеріали справи повернуто до суду, а ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 06 вересня 2023 року залишено без виконання. Частина четверта статті 12 ЦПК України покладає ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням процесуальних дій на сторони. Оскільки відповідач належними та допустимими доказами не спростував визначений позивачкою розмір завданого матеріального збитку її транспортному засобу внаслідок ДТП, його вартість до ДТП та після ДТП, у суду були відсутні підстави не приймати як доказ звіт про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ №276/09-22 від 28 вересня 2022 року. Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Відповідно до статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. За викладених позивачем обставин на обґрунтування позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, яку переніс позивач, суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення, з урахуванням обставин справи, тривалості часу, протягом якого позивач вживав заходи для відновлення своїх порушених прав, вимушеності змін звичного способу життя у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу, визначив до стягнення моральну шкоду у розмірі 5 000,00 грн, яку колегія суддів вважає справедливою та співмірною, фактично стягнув моральну шкоду у розмірі 10 000 грн., без відповідного обгрунтування. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За приписами ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. За результатами апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року слід змінити, зменшивши розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди з 10 000,00 грн до 5 000,00 грн. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст.382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення. Ураховуючи, що позов підлягає задоволенню частково, слід зменшити стягнутий з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за розгляд справи судом першої інстанції з 2 730,15 до 2 014,21 грн, з яких 1 656,55 грн судовий збір за майнову шкоду та 357,86 грн судовий збір за моральну шкоду. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі. У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18). Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19 зазначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року в справі №750/2055/20 вказано, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 квітня 2021 року у справі №757/60277/18-ц. Суд першої інстанції встановив, що на підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги представником позивачки надано суду копію Договору про надання правової допомоги №29/01/23-ЮП/ІL від 27 січня 2023 року; копію Акту виконаних робіт №1 від 27 квітня 2023 року до Договору про надання правової допомоги №29/01/23-ЮП/ІL. У Акті виконаних робіт адвокат і клієнт погодили виконання та прийняття робіт (послуг) на загальну суму 15 000,00 грн, з яких: юридична консультація замовника - 1,5 год - 1 875,00 грн; вивчення документів, наданих замовником - 1,5 год - 1 875,00 грн; збирання доказів - 2,5 год - 3 125,00 грн; складання і підготовка до подання до суду позовної заяви - 6,5 год - 8 125,00 год. з розрахунку 1 250 грн/ год. Суд першої інстанції вважав, що позивачем надано суду належні та достатні докази, які підтверджують понесення нею витрат на професійну правничу допомогу по даній справі у розмірі 10 000,00 гривень. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки виходячи з обсягів та складності справи та виконаної адвокатом роботи (відсутності доказів на підтвердження збирання адвокатом доказів та яких саме) принципу справедливості, співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру (позовна заява на 6 аркушах у типовій справи щодо відшкодування шкоди завданої ДТП), з урахуванням принципу пропорційного відшкодування понесених стороною у справі судових витрат до розміру задоволених позовних вимог, апеляційний суд вважає, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 723,00 грн, оскільки саме цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи та розміру задоволених позовних вимог. Отже, слід зменшити стягнуті з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи судом першої інстанції з 10 000,00 грн до 4723,00 грн. Щодо додаткового рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року. Відповідно до ч. 6, 8, 9 ст. 139 ЦПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами. На підтвердження понесених судових витрат до позовної заяви долучено копію квитанції до прибуткового касового ордеру №171 від 23 вересня 2022 року про сплату оцінки матеріального збитку у розмірі 3 500,00 грн. та копію квитанції до прибуткового касового ордеру №172 від 23 вересня 2022 року про сплату оцінки ринкової вартості з урахуванням аварійних пошкоджень у розмірі 5 000,00 грн. За висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 листопада 2023 року у справі №712/4126/22 відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Відтак сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема якщо судом враховано відповідний висновок експерта як доказ (п. 148). Під час розгляду справи та ухвалення судового рішення суд врахував як доказ звіт про оцінку вартості матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ №276/09-22 від 28 вересня 2022 року а також Висновок щодо ринкової вартості колісного транспортного засобу з урахуванням аварійних пошкоджень №276/09-22/1 від 23 вересня 2022 року, а тому витрати позивача за проведення експертизи підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача. З урахуванням принципу пропорційного відшкодування понесених стороною у справі судових витрат до розміру задоволених позовних вимог, апеляційний суд враховує, що за результатами судового розгляду позов задоволено частково, а тому з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пфдлягає стігненню 8 029,10 грн в рахунок витрат, пов`язаних з проведенням оцінки пошкодженого транспортного засобу. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За приписами ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року підлягає зміні шляхом зменшення розміру стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат, пов`язаних з проведенням оцінки пошкодженого транспортного засобу з 8 500,00 грн до 8 029,10 грн. Відповідно до ст.382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Ураховуючи, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню (5,54%) з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 належить стягнути судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 181,50 грн. Керуючись ст. ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Калініченко Олександрою Вікторівною - задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року в частині стягнення моральної шкоди - змінити, зменшивши розмір стягнутої з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди з 10 000,00 грн до 5 000,00 грн. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 червня 2024 року в частині стягнення матеріальної шкоди - залишити без змін. Змінити розподіл судових витрат у зв`язку з розглядом справи: Зменшити розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за розгляд справи судом першої: судового збору з 2 730,15 грн до 2 014,21 грн, а витрат на професійну правничу допомогу з 10 000,00 грн до 4 723,00 грн. Додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 27 червня 2024 року - змінити, зменшивши розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат, пов`язаних з проведенням оцінки пошкодженого транспортного засобу з 8 500,00 грн до 8 029,10 грн. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судовий збір за розгляд справи судом апеляційної інстанції у розмірі 181 (сто вісімдесят одна гривня) 50 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 20 грудня 2024 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова