Постанова Київський апеляційний суд № 363/4525/25

справа № 363/4525/25 головуючий у суді І інстанції Чірков Г.Є. провадження № 22-ц/824/6117/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Березовенко Р.В., суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., з участю секретаря Щавлінського С.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 листопада 2025 року та на додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, В С Т А Н О В И В: представник позивачки звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з даним позовом, у якому просив: стягнути з відповідачки на відшкодування в повному обсязі майнової та моральної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 164 188,00 грн та 20 000,00 грн відповідно, а також судові витрати. Посилався на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини відповідачки, автомобілю ОСОБА_2 завдано шкоди, яку частково відшкодовано страховиком відповідачки АТ «СК «ІНГО». В порядку ст. 1194 ЦК України, відповідач у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої ним шкоди зобов`язаний сплатити йому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідачка подала до суду відзив, в якому просила в задоволенні позову відмовити. Зазначила, що позивачка належними, допустимими та достатніми доказами факту та розміру заподіяної їй матеріальної та моральної шкоди не довела. Зокрема, надані нею документи - висновок експерта №4351 та кошторис вартості робіт і матеріалів ФОП ОСОБА_3 містять ідентичні показники щодо номенклатури робіт, вартості запасних частин і матеріалів, що свідчить про можливе штучне узгодження цих документів з метою завищення вартості ремонту. При цьому, ФОП ОСОБА_3 зареєстрований 16 червня 2025 року, тобто за 15 днів до укладення договору підряду, що викликає сумнів у його спроможності фактично виконати такі ремонтно-відновлювальні роботи. Крім того, обчислення вартості ремонту проведено з урахуванням ПДВ, тоді як у матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження, що виконавець є платником ПДВ, чи що позивач сплатив зазначену суму податку, що суперечить положенням Податкового кодексу України та правовим висновкам Верховного Суду. Враховуючи відсутність документального підтвердження факту оплати позивачем відновлювального ремонту автомобіля саме з урахуванням ПДВ, вважала, що вартість матеріалів та запасних частин, використаних для такого ремонту, мала бути зменшеною на суму податку на додану вартість згідно наступного розрахунку: 220 422,80 грн вартість запчастин + 21 780,20 грн вартість матеріалів -20% ПДВ = 193 768,80 грн. Окрім цього, позивачка не надала доказів, які б підтверджували факт заподіяння моральних страждань, їхній зв`язок із діями відповідачки чи обґрунтований розмір моральної шкоди. Вважала, що вказані обставини свідчать про недоведеність заявлених позовних вимог і відсутність правових підстав для їх задоволення. Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 11 листопада 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, грошові кошти в розмірі 184 188,01 грн, а також судовий збір в розмірі 1 841,88 грн, а всього 186 029,89 грн. 17 листопада 2025 року до суду надійшла заява представника позивачки про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з відповідачки на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн. Додатковим рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 11 листопада 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову (правничу допомогу) в розмір в розмірі 20 000,00 грн. Не погодившись із такими рішеннями суду, ОСОБА_1 23 грудня 2025 року засобами поштового зв`язку подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, які мають значення, просила скасувати рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 листопада 2025 року та додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 листопада 2025 року ухваливши нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог ОСОБА_2 . Посилається на те, що в якості доказів заподіяння матеріальної шкоди, до матеріалів справи позивачем були надані два різних за своєю природою документи з ідентичним розміром завданих збитків. Так, на підтвердження розміру завданої матеріальної шкоди внаслідок ДТП, позивачка посилалася у позовній заяві на висновок експерта №4351, складений 20 червня 2025 року експертом-автотоварознавцем Филь О.П. згідно якого вартість відновлювального ремонту належного позивачу автомобіля Рено Кенго д.н.з. НОМЕР_1 становить 300 011,69 грн. Зазначений висновок був складений експертом відповідно вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №1335/5/1159 від 24 липня 2009 року на підставі та з урахуванням інформації про усереднену вартість нормо-години ремонтно-відновлювальних робіт на СТО в різних регіонах України. Разом з цим, на момент звернення повивача до суду з цим позовом, нею був фактично здійснений відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу Рено Кенго д.н.з. НОМЕР_2 , вартість якого склала 300 801,00 грн. На підтвердження чого надано копію Договору підряду №01-01/07-25 на виконання ремонту автомобіля від 01 липня 2025 року, копію акту здачі-приймання виконаних робіт від 31 липня 2025 року, укладених з ФОП ОСОБА_4 , а також копію квитанції про оплату робіт за вказаним Договором на загальну суму 300 801,00 грн. Апелянтка вважає сумнівним співпадіння вартості відновлювальних робіт автомобіля Рено Кенго д.н.з. НОМЕР_2 , здійснених ФОП ОСОБА_4 з оцінкою матеріального збитку, визначеною у висновку експерта №4351. При цьому, номенклатура робіт, перелік запчастин та їх вартість, а також хронологічна послідовність записів - повністю ідентичні у обох вищезазначених документах. Однак, експерт у висновку №4351 розраховував вартість складових частин автомобіля Рено Кенго д.н.з. НОМЕР_2 , що підлягають заміні і матеріалів з урахуванням ставки ПДВ. Проте, вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ може бути стягнута судом лише за умови, якщо надавач послуг з ремонту автомобіля є платником ПДВ, а також в разі понесення позивачем витрат зі сплати ПДВ. Оскільки із матеріалів справи не вбачається, що надавач послуг з відновлювального ремонту автомобіля Рено Кенго д.н.з. НОМЕР_3 , ФОП ОСОБА_4 , є платником ПДВ і позивачем не надано доказів на понесення витрат з ПДВ, то відповідно й такий розмір не підлягає до відшкодування, оскільки у позивача відсутні правові підстави для його отримання. Суд першої інстанції, надаючи правову оцінку вказаним обставинам, не взяв їх до уваги мотивуючи це тим, що позивачкою достатньо підтверджено факт оплати проведеного ремонту, а тому вона має право на відшкодування завданої шкоди в повному розмірі, що відповідає вимогам статті 22 ЦК України. Проте, рішення суду в цій частин не може вважатись законим і обґрунтованим, оскільки фактичні витрати позивача на відновлення автомобіля після ДТП мають бути обов`язково співмірними з дійсним розміром заподіяної позивачу шкоди, визначеному у встановленому законом порядку висновком №4351, складеним відповідно вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №1335/5/1159 від 24 липня 2009 року) і не перевищувати цей розмір безпідставно. Судом мало бути враховано, що за принципом відшкодування реальних (фактичних) збитків відшкодовується лише дійсна шкода, а не будь-які фактично понесені витрати без оцінки їх обґрунтованості та необхідності. Отже, оскільки ФОП ОСОБА_4 , як суб`єкт господарювання, не обмежений чиним законодавством в частині ціноутворення на власні послуги, фактична сплата позивачем вартості таких послуг не може означати їх автоматичне стягнення з відповідачки. На підставі наведеного вважає, що вартість відновлювального ремонту належного позивачу автомобіля є завищеною на суму 20% ставки ПДВ. Висновки суду першої інстанції в частині безпідставного посилання на п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV, у зв`язку із втратою ним чинності, не відповідають дійсності, оскільки у відзиві на позовну заяву відповідачка на нього не посилалася. Також апелянтка вважає необґрунтованим стягнення з неї моральної шкоди у заявленому позивачкою розмірі адже така вимога належним чином не була доведена. Оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження наявності обставин, на які вона посилається у позовній заяві обґрунтовуючи заподіяння їй моральної шкоди, а також не надано обґрунтованого розрахунку розміру такої шкоди, рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині є необґрунтованим і безпідставним. Заперечуючи проти ухваленого судом додаткового рішення у справі, ОСОБА_1 вказала, що розмір задоволених судом витрат не відповідає критерію розумності та виправданості, суперечить принципу розподілу таких витрат та створює для неї надмірний тягар. Крім того, розгляд даної справи відбувся за одне судове засідання, за відсутності сторін та їх представників. Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 січня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 листопада 2025 року та на додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 лютого 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи. 06 лютого 2026 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Крезе О.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якій він заперечив проти доводів апелянтки вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Крезе Олексій Олександрович заперечив проти доводів апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві. У судове засідання апелянтка не з`явилася, належним чином повідомлена про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань щодо неможливості розгляду справи без її участі не надходило, однак її неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши думку учасника справи, який прибув в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Щодо доводів апеляційної скарги на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 листопада 2025 року Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 08 квітня 2025 року о 15 год. 56 хв. по вул. Широкій, 54, в с. Хотянівка Вишгородського району, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем BMW Х3 д.н.з. НОМЕР_4 , в порушення п.

16. ПДР України, виїжджаючи з другорядної дороги на голову, не надала перевагу автомобілю Renault Kangoo д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_5 , який рухався по головній дорозі, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 24 квітня 2025 року, яка набрала законної сили, відповідачку визнано винною у вчиненні вказаного адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Відповідно до свідоцтва про реєстрації транспортного засобу серії НОМЕР_5 власником транспортного засобу Renault Kangoo д.н.з. НОМЕР_1 є ОСОБА_2 . Згідно відомостей із сайту МТСБУ цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Renault Kangoo д.н.з. НОМЕР_1 на момент настання дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у АТ «СК «ІНГО» (поліс ОСЦПВВНТЗ №228115052). Згідно вказаного полісу максимальний розмір страхової суми за шкоду заподіяну майну становить 160 000,00 грн. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів, власником транспортного засобу BMW Х3 д.н.з. НОМЕР_4 з 07 серпня 2024 року є ОСОБА_1 . Зазначене також підтверджується даними протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №294536 від 08 квітня 2025 року. Відповідно до відомостей із сайту МТСБУ цивільно-правова відповідальність водія автомобіля BMW Х3 д.н.з. НОМЕР_4 на момент настання дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ТВД СК «Альфа Гарант» (поліс ОСЦПВВНТЗ №222707454). 09 травня 2025 року ОСОБА_2 звернулася до АТ «СК «ІНГО» із заявою №8211517 про виплату страхового відшкодування. Із платіжного доручення АТ «ОТП Банк» №10555 від 14 травня 2025 року встановлено, що АТ «СК «ІНГО» на рахунок ОСОБА_2 перераховано 160 000,00 грн, призначення платежу - оплата страхового відшкодування Renault Kangoo д.н.з. НОМЕР_1 , договір №222707545. АТ «СК «ІНГО» та ТВД СК «Альфа Гарант» здійснено пряме врегулювання страхового випадку. Згідно страхового акту №821157 від 09 травня 2025 року АТ «СК «ІНГО» відповідно до калькуляції на виплату за вибором потерпілої особи здійснено виплату страхового відшкодування на банківський рахунок ОСОБА_2 у розмірі вартості відновлювального ремонту розрахованого страховиком, який не перевищує ліміт - максимальний розмір страхової суми за таку шкоду згідно полісу ОСЦПВВНТЗ №228115052. Відповідно до висновку судового експерта Филя О.П. №4351 від 20 червня 2025 року, матеріальний збиток, завданий власнику колісного транспортного засобу Renault Kangoo д.н.з. НОМЕР_1 внаслідок ДТП 08 квітня 2025 року на дату оцінки дорівнює сумі відновлювального ремонту колісного транспортного засобу і величини втрати товарної вартості та складає 323 398,70 грн (з якої втрата товарної вартості - 23 387,01 грн). 01 липня 2025 року між ОСОБА_2 (замовник) та ФОП ОСОБА_3 (виконавець) укладено договір підряду №01-01/07-25. Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Договору, підрядник зобов?язується виконати та здати замовнику в установлені терміни роботи з ремонту належного Замовнику автомобіля Renault Kango д.н.з. НОМЕР_6 , номер кузову НОМЕР_7 . Перелік робіт, запчастин та матеріалів визначається кошторисом, який є невід?ємним додатком до даного Договору. Відповідно до кошторису, який є Додатком №1 до вказаного договору, загальна вартість робіт та матеріалів виконання ремонту автомобіля Renault Kango д.н.з. НОМЕР_6 становить 300 801,00 грн. 31 липня 2025 року ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 підписано акт здачі-приймання виконаних робіт до договору підряду №01-01/07-25 від 01 липня 2025 року. Відповідно до квитанції АТ «Райффайзен Банк» №2548997822 від 06 серпня 2025 року ОСОБА_2 06 серпня 2025 року перерахувала на рахунок ФОП ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 300 801,00 грн, призначення платежу - оплата згідно рахунку №013107-25 від 31 липня 2025 року за Договором підряду на виконання ремонту автомобіля №01-01/07-25 від 01 липня 2025 року. Вирішуючи спір у справі в частині матеріальної шкоди суд першої інстанції виходив з того, що вартість майнового збитку, завданого ОСОБА_2 пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідачки, перевищує виплачений розмір страхового відшкодування, тому із ОСОБА_1 , як винної особи, на користь позивачки підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди та страховим відшкодуванням, який позивачка отримала в цій справі в розмірі 160 000 грн. Крім того, у зв`язку із пошкодженням транспортного засобу позивачка зазнала втрати його товарної вартості у розмірі 23 387,01 грн, яка відповідно до положень ч. 2 ст. 22 ЦК України також підлягає включенню до загального розміру відшкодування збитків, оскільки є прямим наслідком пошкодження майна з вини відповідачки. Оскільки ОСОБА_2 надано належні, допустимі і достатні докази фактичних витрат понесених на відновлення автомобіля після ДТП у розмірі 300 801,00 грн, а вирахування податку на додану вартість стосується виключно порядку страхової виплати, суд вважав відсутніми підстави для зменшення вартості відновлювального ремонту автомобіля на суму ПДР (20%). Вирішуючи спір у справі в частині моральної шкоди суд вважав доведеним, що позивачка зазнала душевних страждань у зв`язку з пошкодженням її майна, що перебуває у прямому причинному зв`язку з протиправною поведінкою відповідачки. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як вказано у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №234/16272/15-ц, з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається. Згідно з положеннями ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 24 квітня 2025 року у справі №363/1922/25 ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Таким чином, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні ДТП за участі транспортних засобів сторін, що мала місце 08 квітня 2025 року о 15-56 год. в с. Хотянівка по вул. Широка, 54, встановлена та в порядку ч. 6 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає. Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. Пунктом першим частини першої статті 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відноси, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». Відповідно до пункту 9 частини першої статті 7 Закону України «Про страхування» в Україні одним із видів обов`язкового страхування є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». 01 січня 2025 року введено в дію Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21 травня 2024 року №3720-ІХ (далі Закон №3720-ІХ). Відповідно до пункту 6 розділу VI Закону № 3720-ІХ договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами. Дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов`язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». За даними страхового акту №8211517 від 09 травня 2025 року, цивільно-правова відповідальність сторін на час ДТП була застрахована за договорами, укладеними у 2025 році, а тому до спірних правовідносин належить застосовувати положення Закону №3720-IX. Згідно ч. 1 ст. 14 Закону №3720-ІХ у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату в межах страхової суми відповідно до цього Закону. Відповідно до ст. 18 Закону №3720-ІХ, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов`язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю та/ або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні. У разі настання події, що є підставою для здійснення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, чинних на день настання такої події, а для регламентної виплати, визначеної пунктом 4 частини першої статті 43 цього Закону, - у межах страхових сум, встановлених на день укладення внутрішнього договору страхування, за яким здійснюється така виплата, зобов`язано у встановленому цим Законом порядку здійснити регламентну виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи. Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 19 Закону №3720-ІХ, у разі дорожньо-транспортної пригоди, що сталася за участю лише двох забезпечених транспортних засобів або за участю лише двох транспортних засобів, з яких забезпеченим є транспортний засіб, власником якого є потерпіла особа, і в якій потерпілій особі заподіяно шкоду виключно у вигляді пошкодження або фізичного знищення такого транспортного засобу, потерпіла особа має право на пряме врегулювання страхового випадку. Відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 3 ст. Закону №3720-ІХ, у разі заподіяння внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоди майну потерпілої особи такій особі відшкодовуються матеріальні збитки, пов`язані з пошкодженням чи знищенням транспортного засобу потерпілої особи. Загальний розмір усіх здійснених страхових (регламентних) виплат у разі заподіяння шкоди майну потерпілої особи не може перевищувати розмір страхової суми за таку шкоду, встановленої цим Законом. Згідно п. 1 ч. 1, ч.ч. 2, 3, 5 ст. 27 Закону №3720-ІХ, страхова (регламентна) виплата у разі пошкодження транспортного засобу розраховується як сума документально підтверджених витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу, включаючи пошкодження, зроблені умисно для врятування потерпілих осіб внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у порядку, визначеному частинами другою і третьою цієї статті. Витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу (страхова (регламентна) виплата), відшкодовуються страховиком (МТСБУ) у розмірі вартості відновлювального ремонту, що забезпечує приведення транспортного засобу у стан, який мав такий транспортний засіб до настання дорожньо-транспортної пригоди, та визначається відповідно до частини третьої цієї статті. Вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу включає: 1) вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, визначеного на підставі акта огляду транспортного засобу, складеного представником страховика (у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ), або висновку суб`єкта оціночної діяльності, оцінювача, судового експерта, складеного відповідно до частини четвертої статті 31 цього Закону, а також вартість матеріалів, необхідних для здійснення відповідного ремонту; 2) вартість робіт з ремонту (заміни) складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до переліку, передбаченого пунктом 1цієї частини. Для транспортного засобу, строк експлуатації якого до настання дорожньо-транспортної пригоди не перевищує п`ять років або щодо якого є чинними гарантійні зобов`язання виробника транспортного засобу, за умови документального підтвердження їх чинності, до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни новими, включається вартість невживаних складових частин (деталей), дозволених заводом-виробником для обслуговування відповідних транспортних засобів. Для інших транспортних засобів до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни, може включатися вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що відповідають технічним характеристикам такого транспортного засобу та є аналогом оригінальних складових частин (деталей) транспортного засобу. Під час ремонту транспортного засобу не допускається встановлення складових частин (деталей), що призведе до зміни конструкції транспортного засобу або до невідповідності технічного стану транспортного засобу правилам дорожнього руху та технічної експлуатації. У разі відмови потерпілої особи від здійснення страховиком (МТСБУ) відшкодування у порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті, така страхова (регламентна) виплата здійснюється страховиком (МТСБУ) на банківський (платіжний) рахунок потерпілої особи в розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, розрахованого страховиком (МТСБУ) з використанням ліцензованих програмно-технічних комплексів із розрахунку вартості відновлювальних ремонтів транспортних засобів чи суб`єктом оціночної діяльності, оцінювачем, судовим експертом на замовлення страховика (МТСБУ), а у випадку, передбаченому абзацом четвертим частини четвертої статті 31 цього Закону, - потерпілої особи, за вирахуванням суми податку на додану вартість або в розмірі витрат на здійснення відновлювального ремонту, погодженому між страховиком (МТСБУ) і потерпілою особою. Як вбачається з п. 12 ч. 1 ст. 30 Закону №3720-ІХ, страхова (регламентна) виплата не здійснюється за шкоду у частині втрати товарної вартості транспортного засобу, визначеної відповідно до законодавства. Відповідно до ч. 4 ст. 31 Закону №3720-ІХ, водії, причетні до дорожньо-транспортної пригоди, власники пошкодженого (знищеного) майна зобов`язані зберігати пошкоджене (знищене) майно, у тому числі транспортні засоби, у тому стані, в якому воно перебувало після настання дорожньо-транспортної пригоди, до того часу, поки його не огляне представник страховика (у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - МТСБУ), а також забезпечити можливість проведення огляду пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, представниками страховика (МТСБУ). Страховик (МТСБУ) зобов`язаний провести огляд пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, протягом 10 робочих днів з дня повідомлення страховика (МТСБУ) про дорожньо-транспортну пригоду чи в більший строк за зверненням осіб, зазначених у цій частині, щодо належного їм майна. Зазначені особи звільняються від обов`язку зберігання пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортних засобів, у тому стані, в якому воно перебувало після настання дорожньо-транспортної пригоди, якщо з причин, що не залежать від них, їхніх дій чи бездіяльності, представник страховика (у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - МТСБУ) не провів огляд пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, у строк, передбачений цим абзацом. Огляд представником страховика (у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - МТСБУ) пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, оформляється актом огляду, що складається у двох примірниках та підписується представником страховика (МТСБУ) та потерпілою особою (її представником), один із яких надається потерпілій особі (її представнику). Акт огляду може оформлюватися у формі електронного документа відповідно до вимог законодавства. Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - МТСБУ) не провів огляд пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, протягом визначеного абзацом другим цієї частини строку, після повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, такий страховик (МТСБУ) відшкодовує потерпілій особі здійснені витрати на визначення розміру шкоди у зв`язку з пошкодженням (знищенням) майна. Визначення розміру шкоди у зв`язку з пошкодженням (знищенням) майна здійснюється відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні. У разі якщо представник страховика (МТСБУ) не провів огляд пошкодженого (знищеного) майна, у тому числі транспортного засобу, з причини незабезпечення потерпілою особою можливості для проведення такого огляду, зазначене відшкодування не здійснюється. Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. За положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика. З огляду на вказане, стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність. Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком. У цій справі згідно Страхового акту №8211517 від 09 травня 2025 року ТДВ СК «Альфа Гарант» виплатило в межах максимального ліміту страхового відшкодування страхувальнику ОСОБА_2 160 000,00 грн. У зв`язку з цим залишок невідшкодованої суми належить стягнути з винуватиці ДТП - ОСОБА_1 . Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Оскільки звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просила стягнути з відповідачки вартість відновлювального ремонту, що є реальними збитками, яких вона зазнала у зв`язку з відновленням пошкодженого у ДТП автомобіля, місцевий суд правомірно при визначенні вартості такого збитку врахував акт здачі-приймання виконаних робіт від 31 липня 2025 року, укладений з ФОП ОСОБА_4 , а також копію квитанції про оплату робіт за вказаним Договором підряду на загальну суму 300 801,00 грн. Крім того, частина 5 ст. 27 Закону №3720-ІХ, чинного на час виникнення спірних правовідносин, передбачає вирахування податку на додану вартість лише у взаємовідносинах між страховиком та потерпілою особою і стосується виключно порядку страхової виплати та норма не обмежує обов`язку винної особи відшкодувати шкоду в повному обсязі, коли потерпіла особа документально і в повному обсязі підтвердила факт оплати проведеного ремонту на заявлену суму, а тому врахування ПДВ і зменшення суми відшкодування в даному випадку буде безпідставним. У зв`язку з викладеним не є релевантними до цієї справи висновки Верховного Суду у постановах від 22 грудня 2020 року у справі №565/1210/19, від 21 грудня 2020 року у справі №911/286/20 та від 12 липня 2023 року у справі №591/1861/22, як такі, що прийняті під час чинності Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV. Що стосується доводів апеляційної скарги у частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди, апеляційний суд виходить з наступного. Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц міститься висновок про те, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. У справі, яка переглядається, місцевий суд цілком обґрунтовано вважав, що позивачем доведено факт заподіяння відповідачем йому моральної шкоди, а тому з урахуванням обставин справи, тривалості часу, протягом якого позивач вживала заходи для відновлення своїх порушених прав, вимушеності змін звичного способу життя у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу, відшкодування заявленої моральної шкоди у розмірі 20 000,00 грн є справедливим та співмірним стражданням позивача. Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумаченню норм права на розсуд апелянтки. Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 листопада 2025 року Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). У відповідності до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно з вимогами частин 1, 2, 5, 6 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. З матеріалів справи встановлено, що у позовній заяві представник ОСОБА_2 - адвокат Крезе О.О. повідомив попередній (орієнтовний) розмір витрат на правничу допомогу у зв`язку з розглядом справи - 20 000,00 грн, розподіл яких просив здійснити при ухваленні рішення. 17 листопада 2025 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Крезе О.О. до суду першої інстанції надійшла заява про винесення додаткового рішення, до якої долучено копію договору про надання правничої допомоги від 09 квітня 2025 року, Акт наданих послуг від 12 листопада 2025 року, квитанцію №2766518742 від 13 листопада 2025 року. Приймаючи до розгляду заяву позивача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на правничу допомогу місцевий суд не врахував висновки Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі №626/133/21, що докази понесення витрат на правничу допомогу є складовими заяви про ухвалення додаткового рішення у справі та до заяви підлягають застосуванню правила статті 183 ЦПК України та відповідні процесуальні наслідки у разі недотримання вимог процесуального закону щодо форми та порядку подання такої заяви. Загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви, клопотання, заперечення передбачені статтею 183 ЦПК України, а саме будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити: 1) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає заяву чи клопотання або заперечення проти них, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 2) найменування суду, до якого вона подається; 3) номер справи, прізвище та ініціали судді (суддів), якщо заява (клопотання, заперечення) подається після постановлення ухвали про відкриття провадження у справі; 4) зміст питання, яке має бути розглянуто судом, та прохання заявника; 5) підстави заяви (клопотання, заперечення); 6) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви (клопотання, заперечення); 7) інші відомості, що вимагаються цим Кодексом. До заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження). Відповідно до вимог частини 4 статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду. Оскільки до заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Крезе О.О. про винесення додаткового рішення щодо розподілу витрат на правничу допомогу не долучено докази надсилання такої заяви та доказів понесення витрат на правничу допомогу відповідачці ОСОБА_1 , вона не відповідає вимогам ст. 183 ЦПК України та підлягала поверненню без розгляду, що суд першої інстанції залишив поза увагою. У зв`язку з викладеним, місцевий суд безпідставно прийняв до розгляду заяву та стягнув заявлені позивачем витрати на правничу допомогу з ОСОБА_1 . Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду вважає, що додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 листопада 2025 року належить скасувати, а заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Крезе О.О. про винесення додаткового рішення залишити без розгляду. Керуючись ст. ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 11 листопада 2025 року - залишити без змін. Додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 листопада 2025 року - скасувати. Заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Крезе Олексія Олександровича про винесення додаткового рішення - залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 09 березня 2026 року. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова