Постанова Київський апеляційний суд № 752/12559/24

справа № 752/12559/24 головуючий у суді І інстанції Данілова Т.М. провадження № 22-ц/824/5485/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 червня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Березовенко Р.В., суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Голосною Аліною Володимирівною на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, В С Т А Н О В И В: У червні 2024 року представниця ОСОБА_1 - адвокатка Голосна А.В. звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у якому просила: стягнути з відповідача на користь позивачки страхове відшкодування у розмірі 75 785,91 грн, а також судові витрати зі сплати судового збору та витрати на правову допомогу. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 03 грудня 2023 року приблизно о 20 год. 05 хв. в м. Києві, Кільцева дорога, 15, сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої належний ОСОБА_1 автомобіль «Хонда Сівік», номерний знак НОМЕР_1 отримав механічні пошкодження. Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 08 січня 2024 року у справі №752/26215/23 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, визнаний ОСОБА_2 , який під час зіткнення керував автомобілем «Тойота» номерний знак НОМЕР_2 . На момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була забезпечена в ПрАТ «СК «Уніка» на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (полісу) №213126084, згідно умов якого франшиза становить 2 500,00 грн. Позивач подала страховику повідомлення про ДТП, заяву про виплату страхового відшкодування та інші документи, необхідні для здійснення виплати страхового відшкодування. Згідно звіту №32055 від 12 січня 2024 року розмір відновлювального ремонту складає 166 068,80 грн, а розмір матеріального збитку, завданого власнику ТЗ «Хонда Сівік» номерний знак НОМЕР_1 , складає 101 408,31 грн., включаючи ПДВ на запасні частини та матеріали. На підставі вказаного звіту страховиком було розраховано суму страхового відшкодування (вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу та з вирахуванням франшизи) та 16 січня 2024 року ПрАТ «СК «Уніка» здійснило виплату страхового відшкодування на користь ОСОБА_1 у розмірі 90 283,59 грн. Проте, розмір страхового відшкодування, виплаченого ПрАТ «СК «Уніка», не покриває фактичного розміру шкоди на відновлення пошкодженого транспортного засобу «Хонда Сівік», номерний знак НОМЕР_1 . Оскільки вартість відновлювального ремонту належного позивачу ТЗ у зв`язку з його пошкодженням з вини відповідача перевищує суму страхового відшкодування, виплачену страховою компанією, на думку позивача, необхідно стягнути з ОСОБА_2 на її користь різницю між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого ТЗ та сумою страхового відшкодування з боку страховика, зокрема 75 785,21 грн. (160 068,80 грн. - 90 283,59 грн.) Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11 124,72 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, судовий збір в розмірі 201,86 грн. та 2 500,00 грн. витрат на правову допомогу. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, представниця ОСОБА_1 - адвокатка Голосна Аліна Володимирівна, 13 грудня 2024 року засобами поштового зв`язку подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 листопада 2024 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Підтримавши доводи позовної заяви, апелянтка вказала на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам. Вважає, що фактичний розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню потерпілому включає як реальну вартість пошкодженого майна так і витрати потерпілого на виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (повна вартість відновлювального ремонту транспортного засобу). Чинне законодавство, а також судова практика не передбачають надання суду доказів проведення відновлювального ремонту автомобіля за власний рахунок для того, щоб потім в судовому порядку отримати компенсацію від особи, що завдала шкоди. Посилаючись на п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вказала, що стягнення з ОСОБА_2 різниці між визначеним у Звіті №32055 від 12 січня 2024 року розміром відновлювального ремонту з врахуванням зносу з ПДВ та розміром відновлювального ремонту з врахуванням зносу без ПДВ, тобто ПДВ не має правового обґрунтування. Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 березня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Голосною Аліною Володимирівною на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої в наслідок дорожньо-транспортної пригоди, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Ухвалу про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги надіслано за адресою реєстрації ОСОБА_2 , однак поштове повідомлення направлене відповідачу повернулося на адресу апеляційного суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що свідчить про належне повідомлення учасника справи у розумінні вимог ст. ст. 130, 131 ЦПК України. Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно вимог ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 03 грудня 2023 року приблизно о 20 год. 05 хв. в м. Києві по Кільцевій дорозі, 1-Б, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Тойота», номерний знак НОМЕР_2 під керуванням відповідача ОСОБА_2 , автомобіля «Хонда Сівік», номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Пежо», номерний знак НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_4 . Постановою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 08 січня 2024 року у справі №752/26215/23 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, визнаний відповідач ОСОБА_2 . Постанова набрала законної сили 19 січня 2024 року. У результаті ДТП пошкоджено автомобіль «Хонда Сівік», номерний знак НОМЕР_1 , що належить позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 . Відповідно до звіту №32055 від 12 січня 2024 року розмір відновлювального ремонту складає 166 068,80 грн., а розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Хонда Сівік» номерний знак НОМЕР_1 , складає 101 408,31 грн., включаючи ПДВ на запасні частини та матеріали. На дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 була забезпечена в ПрАТ «СК «Уніка» на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (полісу) №213126084, згідно умов якого франшиза становить 2 500,00 грн. У зв`язку з цим, позивач подала страховику повідомлення про ДТП, заяву про виплату страхового відшкодування та інші документи, необхідні для здійснення виплати страхового відшкодування. ПрАТ «СК «Уніка» визнало зазначений випадок страховим та 16 січня 2024 року здійснило виплату страхового відшкодування на користь ОСОБА_1 у розмірі 90 283,59 грн. Вирішуючи спір по суті позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не зазначено про розмір фактичних витрат, понесених у зв`язку з відновленням автомобіля, а тому стягнув з ОСОБА_2 різницю між вартістю майнової шкоди (101 408,31 грн.) та сумою виплаченого ПрАТ «СК «Уніка» страхового відшкодування (90 283,59 грн.) в розмірі 11 124,72 грн. Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Як вказано у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №234/16272/15-ц, з огляду на презумпцію вини заподіювана шкоди (частина друга статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається. Згідно з положеннями ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Таким чином, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що вина ОСОБА_2 у вчиненні ДТП за участі транспортних засобів сторін, що мала місце 03 грудня 2023 року о 20-05 год. у місті Києві, встановлена та в порядку ч. 6 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає. Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини. Пунктом першим частини першої статті 1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відноси, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 Закону). Таким чином, відповідно до наведених положень чинного законодавства, у випадку укладення між страховою організацією та юридичними або фізичними особами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів, особою, відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором, є страховик (страхова організація). Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. За ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений в договорі. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи. Тобто, вимога про стягнення усієї суми майнової шкоди, завданої ушкодженням транспортного засобу, не відповідає меті інституту страхування, про що зазначено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц з урахуванням постанови від 14 грудня 2021 року у справі №147/66/17. Таким чином Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Водночас, відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхове відшкодування не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. За положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика. З огляду на вказане, стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність. Як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов`язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП. При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується. Верховний суд у складі судової палати Касаційного цивільного суду у постанові №686/17155/15-ц від 03 жовтня 2018 року підтримав правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15, де зазначено, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці, незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). На підставі цього висновку Верховний Суд визначив, що страховик за договором обов`язкового страхування відповідає у межах страхового ліміту за вартість матеріального збитку пошкодженого транспортного засобу, а винна особа, дії якої спричинили дорожньо-транспортну подію - відповідає за різницю між вартістю відновлювального ремонту автомобіля та вартістю матеріального збитку. Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Виходячи з наведеного, внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком. Відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства ПДВ. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Ставка ПДВ встановлюється від бази оподаткування у розмірі 20 відсотків (підпункт «а» пункту 193.1 статті 193 ПК України). Тобто вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. Судам у таких випадках слід з`ясовувати наявність двох обставин: 1) фактичне здійснення ремонту автомобіля; 2) чи є надавач послуг з ремонту автомобіля платником ПДВ, а також понесення позивачем витрат зі сплати ПДВ. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22 грудня 2020 року у справі №565/1210/19, від 21 грудня 2020 року у справі №911/286/20 та від 12 липня 2023 року у справі №591/1861/22 Отже висновки суду першої інстанції щодо розрахунку вартості матеріального збитку з урахуванням ПДВ за відсутності доказів фактичного понесення ОСОБА_1 витрат на ремонт автомобіля, у т.ч. витрат зі сплати ПДВ, не відповідають фактичним обставинам справи та не грунтуються на Законі. Згідно звіту №32055 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу від 12 січня 2024 року, вартість відновлювального ремонту автомобіля «Хонда Сівік» номерний знак НОМЕР_1 , дорівнює 166 068,80 грн. Однак, зі страхового акту/ наказу №15055944385/1 від 15 січня 2024 року встановлено, що полісом №213126084 від 27 січня 2023 року ліміт страхового забезпечення автомобіля «Тойота», номерний знак НОМЕР_2 визначено у сумі 160 000,00 грн. з франшизою 2 500,00 грн. Оскільки позивачем доведено факт заподіяння належному йому транспортному засобу матеріальних збитків винними діями ОСОБА_2 , обґрунтованими є вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача різниці між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу у розмірі 166 068,25 грн та лімітом відповідальності страховика за полісом №213126084 від 27 січня 2023 року у розмірі 157 500,00 грн.(-2 500 грн. франшиза), що складає 8 568,80 грн, а з урахуванням 2 500,00 грн. франшизи повинно становити - 11 068,80 грн. Поряд з цим, апеляційний суд переглядаючи дану справу та ухвалюючи судове рішення бере до уваги, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України). У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №201/2288/20 зазначено, що «рішення суду здатне бути джерелом для набуття цивільних прав і обов`язків тільки у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Рішення суду, як правомірна приватноправова конструкція, не повинно використовуватися учасниками цивільного обороту всупереч його призначенню для набуття цивільних прав і обов`язків, за відсутності вказівки про це в актах цивільного законодавства». Касаційний суд зауважує, що принцип заборони повороту до гіршого відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги. Аналогічні за змістом висновки сформовано Верховним Судом у постанові від 24 травня 2023 року у справі №179/363/21, та відповідно до ч. 4 ст. 263 підлягають врахуванню судом. Оскільки за результатами перегляду апеляційної скарги позивача, з урахуванням позиції відповідача, який рішення суду першої інстанції не оскаржує, а вважає законним та обґрунтованим, колегія суддів дійшовши висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 шкоди у меншому розмірі, вважає за необхідне з метою недопустимості погіршення становища апелянта, рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Голосною Аліною Володимирівною - залишити без задоволення. Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий: Р.В. Березовенко Судді: О.Ф. Лапчевська Г.І. Мостова