Постанова Волинський апеляційний суд № 163/1792/19

Справа № 163/1792/19 Головуючий у 1 інстанції: Чишій С. С. Провадження № 22-ц/802/301/20 Категорія: 39 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 березня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., розглянувши в місті Луцьку в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Любомльського районного суду Волинської області від 27 листопада 2019 року, В С Т А Н О В И В: Позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що відповідач звернулась до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку із чим підписала заяву без номера від 29.12.2007 року, згідно з якою отримала кредит в сумі 1 000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Тому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором станом на 15.08.2019 року в сумі 12085,08 грY та витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн. Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 27 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що відповідач укладення чи не укладення кредитного договору не оспорював, розрахунок заборгованості не спростував, а тому суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог. Таким чином, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу в даній справі не подавався. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до положень ч.ч. 1- 4 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на таке. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ставить вимогу про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 29.12.2007 року, укладеним між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , тоді як із долученої до матеріалів справи анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг вбачається, що остання укладена між сторонами 17.01.2008 року. Позивачем АТ КБ «ПриватБанк» належними та допустимими доказами не доведено факт отримання відповідачем кредиту у розмірі 1000,00 грн від позивача АТ КБ «ПриватБанк» за договором від 29 грудня 2007 року. Судом першої інстанції встановлено що 17.01.2008 року відповідачем в якості клієнта банку подана заява, з якої вбачається, що вона підтвердила свою згоду на те, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею і банком договір надання банківських послуг. Відповідач своїм підписом підтвердила факт ознайомлення і погодження з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були наданій їй для ознайомлення у письмовому вигляді. У заяві просила відкрити рахунок і надати їй кредит. Заявою передбачено, що строк дії кредитної картки визначений до 12/09, кредитний ліміт становить 1 000,00 гривень, базова процентна ставка 36% з розрахунку 360 днів у році. Строк дії кредитного ліміту відповідає терміну дії картки. Заборгованість погашається щомісячними платежами в розмірі 7% від суми заборгованості. Цього ж дня 17.01.2008 року відповідачу надано кредитну картку і пін-конверт до неї. 17.01.2008 року відповідач також своїм підписом посвідчила ознайомлення з довідкою про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" (далі Умови). Цими Умовами встановлено базову процентну ставку 3,0 % в місяць (36% річних), що нараховується на залишок заборгованості з розрахунку 360 днів у році, та сплатою обов`язкового щомісячного платежу у розмірі 7 % від заборгованості, але не менше 50 гривень і не більше залишку заборгованості, до 25 числа кожного місяця, наступного за звітним. Умови кредитування передбачають комісію за зняття готівки у пунктах Приватбанку в розмірі 3 % від суми операції; комісію за несвоєчасне погашення заборгованості (при виникненні прострочки на суму більше 50,00 гривень) в розмірі 1% від загальної суми заборгованості, але не менше 10 гривень в місяць. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем АТ КБ «ПриватБанк» належними та допустимими доказами не доведено факт отримання відповідачем кредиту у розмірі 1000,00 грн від позивача АТ КБ «ПриватБанк», а також наявності заборгованості у визначеному ним розмірі, оскільки позовні вимоги стосуються договору від 29 грудня 2007 року на суму кредиту 1000 грн, а додані документи свідчать про укладення іншого договору - від 17.01.2008 року, борг за тілом кредиту якого становить, за розрахунком банку, 544,10 грн і за простроченим тілом кредиту - 1980,91 грн. Разом з тим, у матеріалах справи міститься витяг з Умов і правил надання банківських послуг, які відповідачкою не підписані, а у змісті яких згадується дата від 29.07.2009 року, тобто значно пізніша за дату укладення кредитного договору. Позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписанні сторонами кредитного договору діяли Умови і правила надання банківських послуг саме в такій редакції, а тому не можна вважати їх складовою частиною укладеного між сторонами договору. Також відсутні тарифи банку, підписані сторонами, які є складовою частиною договору. З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 15 серпня 2019 року загальна заборгованість відповідачки по наданому кредиту складає 12085,08 грн, з якої: 5444,10 грн заборгованість за кредитом, 1980,91 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту, 2908,40 грн заборгованість за пенею; 700 грн нарахована пеня за несвоєчасне сплачення боргу на суму від 100 грн, а також 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 551,67 грн штраф (процентна складова). Наданий банком розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору від 29 грудня 2007 року на умовах, які вказані банком у позовній заяві. Крім того, банк не надав суду копії виписки по рахунку відповідача ОСОБА_1 . Згідно із заявою відповідачки термін виданої їй кредитної картки визначений до грудня 2009 року із кредитним лімітом в сумі 1 000,00 гривень. Із розрахунку заборгованості вбачається, що останнє використання кредитних коштів мало місце 05.02.2019 року на суму 53,79 гривень, а заборгованість за тілом кредиту станом на 15.08.2019 року становить 5 444,10 гривень. Проте доказів про продовження дії кредитної картки або видачі нової картки, а також збільшення кредитного ліміту позивач суду не надав. Отже, колегія суддів не бере до уваги вказані в позові обставини, оскільки суду не надано доказів, на якій підставі відповідач надалі користувалась платіжною карткою. Докази, які підтверджують, що боржнику були видані інші картки саме на підставі укладеного договору від 29 грудня 2007 року у матеріалах справи відсутні. Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до частини ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. ст. 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України). Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 375 ЦПК України). Зміст позовної заяви, оскаржуваного судового рішення та доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а також про невідповідність висновків суду обставинам справи. На підставі наведеного, враховуючи встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Любомльського районного суду Волинської області від 27 листопада 2019 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 16 березня 2020 року. Головуючий Судді