Постанова 4824 № 754/15269/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М. 22-ц/824/5046/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа №754/15269/19 04 червня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Ратнікової В.М. суддів - Борисової О.В. - Левенця Б.Б. при секретарі - Савлук І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Галась І.А., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в: 17 жовтня 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до укладеного договору № б/н від 04.12.2017 року, ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2700 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Вказує на те, що відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Також відповідачка на час укладення кредитної угоди дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Посилається на те, що відповідачка не виконує належним чином умови укладеного договору, що спричинило виникнення заборгованості за кредитом, яка станом на 14.07.2019 року становить 13493,10 грн. та складається із: заборгованості за тілом кредиту 7235,56 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту 4741,92 грн.; заборгованості по відсотках за користування кредитом 396,90 грн.; штрафу (фіксована частина) 500 грн. та штрафу (процентна складова) - 618,72 грн. Враховуючи наведене, просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 13493,10 грн. та судовий збір в сумі 1921 грн. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 30 січня 2020 року представник Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилова Олена Леонідівна подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів у справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права. Відмовляючи у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відсутність підпису боржника на відповідних Тарифах, Умовах та Правилах надання послуг у ПриватБанку не свідчить про неукладеність договору. Звертає увагу на те, що відповідачка не лише отримала кредитну картку, а і зверталася до банку за її перевипуском, а тому визнала укладення кредитного договору та погодилася з його умовами, вчинивши дії, спрямовані на його виконання, зокрема, на погашення заборгованості. Відповідачка не спростувала факту наявності заборгованості за укладеним договором та її розміру. З огляду на те, що банк надав відповідачці кредит, а остання його не повернула, суд першої інстанції не мав жодних правових підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих коштів, тобто, заборгованості за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту. Зазначала що , відмовляючи у стягненні з відповідачки на користь позивача процентів за користування кредитними коштами, суд порушив вимоги ст.ст.1048, 1054 ЦК України, оскільки відповідачка користувалася кредитними коштами, а тому зобов`язана повернути суму отриманих кредитних коштів та сплатити проценти за користування ними, так як право банка на отримання процентів за користування кредитом гарантоване ст.1048 ЦК України. Вказувала, що відмова суду першої інстанції у стягненні з відповідачки відсотків за користування кредитом призводить до порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. Відзиву на апеляційну скаргу відповідачкою не подано. Представник позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилися, про день та час слухання справи судом повідомлялися у встановленому законом порядку, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 04.12.2017 року ОСОБА_3 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. У зв`язку з розірванням шлюбу, відповідачкою змінено прізвище із « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 ». Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем АТ КБ «ПриватБанк», відповідачка має заборгованість за договором б/н від 04.12.2017 року, яка станом на 14.07.2019 року становить 13493,10 грн. та складається із: заборгованості за тілом кредиту 7235,56 грн.; заборгованості за простроченим тілом кредиту 4741,92 грн.; заборгованості по відсотках за користування кредитом 396,90 грн.; штрафу (фіксована частина) 500 грн. та штрафу (процентна складова) - 618,72 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не надано будь-яких відомостей про номер карткового рахунку, дату отримання картки відповідачкою, повідомлення їй пін-коду, строку дії картки саме за цим договором та наданим розрахунком заборгованості. Також позивачем не надано належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів відповідачці та рахунок, на який вказані кошти були перераховані. З огляду на вказане, суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено факту укладення між ним та відповідачкою кредитного договору, не надано доказів на підтвердження тих умов, на яких укладався вказаний договір , в тому числі, і щодо розміру відсотків та штрафних санкцій за користування кредитними коштами, а також строку дії договору та особи позичальника. Наданий позивачем розрахунок не може бути доказом укладення кредитного договору, оскільки по суті є письмовим обґрунтуванням заявлених вимог. Позивачем не надано доказів на підтвердження розміру наданого відповідачці кредиту, а тому неможливо перевірити правильність розрахунків банку щодо суми боргу по тілу кредиту, нарахованих процентів та штрафних санкцій, а тому доводи позивача про обґрунтованість позовних вимог не підтверджені належними доказами. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що відповідно до укладеного договору № б/н від 04.12.2017 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 2700,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. На підтвердження укладення кредитного договору та наявності у відповідачки ОСОБА_1 заборгованості за вказаним договором, позивачем АТ КБ «ПриватБанк» було надано до суду першої інстанції розрахунок заборгованості за кредитним договором, копію анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, Витяг з тарифів банку, копію паспорта відповідачки. Як вбачається з матеріалів справи, анкета-заява від 04.12.2017 року містить анкетні дані ОСОБА_3 , її контактну інформацію. Зі змісту вказаної заяви вбачається, що ОСОБА_3 погодилася з тим, що дана заява разом із Пам`яткою, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають між нею та банком договір банківського обслуговування. Відповідно до частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Отже, з моменту підписання особою анкети-заяви, між банком та нею укладено кредитний договір. З досліджених доказів встановлено, що 04 грудня 2017 року відповідачкою підписано анкету-заяву, в якій вона погодилася на укладення договору про надання банківських послуг, пройшла ідентифікацію у банку, активувала картку та користувалася нею. Таким чином, приєднання відповідачки до Умов та Правил надання банківських послуг надало їй право на користування банківськими послугами без укладення окремого договору. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факту укладення між ним та відповідачкою кредитного договору, а доводи апеляційної скарги про неправильність такого висновку є обґрунтованими. Згідно частини першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 04 грудня 2017 року процентна ставка за відсотками не зазначена, також у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути з відповідачки, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), складові його повної вартості, зокрема проценти та штрафи. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про стягнення з відповідачки відсотків за користування кредитним коштами та штрафів за порушення строків виконання грошового зобов`язання, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, позивач, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання клієнтом заяви про приєднання п.1.1.6.1.), позовну давність щодо вимог банку - 15 років (пункт 1.1.6.4. згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, і щодо сплати відсотків та штрафів, саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядку нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Отже в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків та штрафів, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні кредитного договору з відповідачкою АТ КБ "ПриватБанк" дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Саме до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, вказані висновки є обов`язковими для судів першої, апеляційної інстанції. З урахуванням викладеного, сам по собі розрахунок заборгованості без надання доказів про те, які саме умови договору були узгоджені сторонами не є підтвердженням наявності заборгованості по відсоткам за користування кредитом та штрафам у розмірі, визначеному позивачем. Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що відповідачка погодилася з Умовами та Правилами наданими до позову, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки судом встановлено, що вказані Умови і Правила не підписані відповідачкою. Колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги про необхідність стягнення з відповідачки на користь позивача процентів за користування кредитними коштами у розмірі, визначеному законом, а не договором на підставі ст.ст. 1048, 1049 ЦК України, оскільки такі вимоги позивачем в суді першої інстанції не заявлялись, позивач посилався на те, що розмір процентів за користування кредитом визначений договором і становить 3% в місяць на залишок заборгованості. Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції суперечить вимогам ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та ст.169 Кодексу європейського договірного права, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки саме на АТ КБ " ПриваБанк", як позивача у справі, лежить обов`язок викласти умови договору приєднання таким чином, щоб вони були зрозумілими для споживача та надати споживачеві повний розрахунок сукупної вартості кредиту, а суду належні докази на підтвердження своїх позовних вимог. Посилання у апеляційній скарзі на те, що відмова суду у стягненні з відповідачки на користь позивача коштів за порушення виконання зобов`язань не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще й наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави, колегія суддів відхиляє, так як вони не стосуються предмету доказування у вказаній справі. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом доказів, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідачки на користь позивача процентів за користування кредитом та штрафів. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по тілу кредиту, суд першої інстанції посилався на не доведеність позивачем факту укладання між банком та відповідачкою кредитного договору, на необґрунтованість розрахунку заборгованості за тілом кредиту, наданого банком. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, так як, підписавши анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідачка приєдналась до публічного договору з АТ КБ " ПриватБанк", а тому між сторонами укладено договір про надання банківських послуг у ПриватБанку. Помилковим є висновок суду першої інстанції про необгрунтованість наданого позивачем розрахунку заборгованості за тілом кредиту, так як у вказаному розрахунку відображені суми фактично отриманих відповідачкою кредитних коштів, суми повернутих нею платежів та суми несплачених платежів по тілу кредиту з моменту укладення договору 04.12.2017 і станом на 14.07.2019 року. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 наведено правовий висновок про те, що кредитор вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Частинами 1-4 ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У силу ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка користувалася картковим рахунком та кредитними коштами. Наданий позивачем розрахунок заборгованості по тілу кредиту відповідачка не спростувала, власного розрахунку заборгованості суду не надала. За таких обставин, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави ставити під сумнів розрахунок заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7235,56 грн. та заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 4741,92 грн., а тому вказана сума підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача. Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни підлягає частковому задоволенню, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову банку, стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7235,56 грн. та заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 4741,92 грн., та про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування кредитними коштами та штрафів. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. В ході розгляду даної справи Акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» було понесено судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції в розмірі 1 921 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 2 881,50 грн., позовні вимоги та апеляційна скарга банку задоволені частково на загальну суму 11977,48 грн., що становить 88,8 % від суми заявлених вимог. З урахуванням розміру задоволених вимог відшкодуванню відповідачем на користь позивача підлягають судові витрати у загальному розмірі 4264,62 грн. Отже, з урахуванням вимог ч.10 ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору на загальну суму 4264,62 грн. Керуючись ст.ст. 634, 638, 1048, 1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.13, 76, 77, 78, 81, 141, 263, 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» Крилової Олени Леонідівни задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за тілом кредиту в розмірі 7235,56 грн. та заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 4741,92 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4264,62 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 05 червня 2020 року. Головуючий: Судді: