Постанова 4807 № 315/1448/19

Дата документу 05.08.2020 Справа № 315/1448/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/2280/20 Головуючий у 1-й інстанції: Ярош С.О. Є.У.№ 315/1448/19 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Кримської О.М., Дашковської А.В., розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, із апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 06 травня 2020 року, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року АТ КБ «Приватбанк» (далі - Банк) звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором б/н від 19.10.2017 р., яка отримала кредит у сумі 2000,00 у вигляді встановленого кредитного ліміту. В обґрунтування позову Банк зазначав, що у зв`язку із порушенням позичальником зобов`язань за договором станом на 18.08.2019 утворилася заборгованість у сумі 12 120,44 грн., із яких заборгованість за тілом кредиту 8 028,99 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 2 597,82 грн., заборгованість за нарахованими відсотками в сумі 440,28 грн., штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штраф (фіксована частина) в сумі 500 грн., штраф (процентна складова) в сумі 553,35 грн. Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 06 травня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» р/р № НОМЕР_1 МФО 305299 ЄДРПОУ 14360570 заборгованість за договором про надання банківських послуг №б/н від 19.10.2017 року станом на 18.08.2019 року в сумі 2000 грн., а також судовий збір в сумі 316,99 грн., а всього 2316,99 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на картковий рахунок ОСОБА_1 був установлений кредитний ліміт у розмірі 2000 грн., які остання Банку не повернула, а тому вказана сума заборгованості і підлягає стягненню на користь Банку. Оскільки умови і правила надання банківських послуг відповідач не підписувала, відсутні підстави для стягнення з неї на користь банку заборгованості за всім тілом кредиту, відсотками і судовими штрафами. Не погоджуючись з рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з`ясовані фактичні обставини справи, порушено норми матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, і ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні решти заборгованості. Суд не дав належної оцінки розрахунку заборгованості та не прийняв доводи банку про те, що відповідачка користувалась грошовими коштами, частково виконувала умови кредитного договору, частково сплачувала заборгованість, у тому числі відсотки, пеню та комісію, а тому на думку позивача такими своїми діями відповідачка визнала свої зобов`язання за угодою та розміри встановлених обов`язкових платежів. Копія апеляційної скарги і ухвала про відкриття апеляційного провадження отримані відповідачем 26.06.2020 року. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив, проте це не заважає її розгляду за наявними матеріалами справи. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. За змістом ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частинами1, 2, 5 ст.263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка як споживач банківських послуг не була належним чином ознайомлена з умовами укладеного з нею договору про банківське обслуговування при підписанні анкети-заяви, так як їй не були надані Умови та Правила надання банківських послуг у ПАТ КБ «Приватбанк», пам`ятка клієнта та тарифи банку, а тому не можна вважати укладеним між сторонами договір про банківське обслуговування. За таких обставин суд ухвалив задовольнити позовні вимоги частково, а саме лише в частині повернення кредитного ліміту в розмірі 2000 грн., який відповідачка отримала, але не повернула. Проте таких висновків суд першої інстанції дійшов із порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому з ними погодитися не можна. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України). Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно до змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Встановлено, що 19 жовтня 2017 року між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації (а.с. 11). У заяві відмітка про те, що відповідач згодна з тим, що вказана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с.12, 13-29). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк» від 26.03.2020 (а.с.126) за спірним кредитним договором ОСОБА_1 отримала 2 картки з відповідними номерами, перевипущена картка зі строком дії до останнього дня листопада 2022 року. Згідно розрахунку заборгованості (а.с. 9,10) станом на 18 серпня 2019 року ОСОБА_1 має заборгованість у загальному розмірі 12120,44 грн., з якої заборгованість за тілом кредиту в сумі 8028,99 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту в сумі 2597,82 грн., заборгованість за нарахованими відмотками в сумі 440,28 грн., судові штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: фіксована частина в сумі 500 грн., штраф (процентна складова) в сумі 553,35 грн. Дійшовши висновку про недоведеність позовних вимог щодо факту отримання кредитних коштів у розмірі 10 626, 81 грн., суду першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до виписки по картці з жовтня 2017 року ОСОБА_1 активно користувався кредитною карткою, періодично вносила платежі на погашення кредитної заборгованості, останній із яких було внесено16.05.2018 на суму 300 грн. (а.с.152). Із наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що сума боргу ОСОБА_1 за її картковим рахунком за тілом кредиту становить 10 626, 81 грн., із яких 8 028,00 грн. поточна заборгованість, 2 597, 82 грн. прострочена (а.с.9-10). Розмір заборгованості за тілом кредиту підтверджується і витягом про рух коштів на банківському рахунку відповідачки, із якого вбачається, що остання перевищила платіжний ліміт і має фактичну заборгованість за тілом кредиту на 10 626,81 грн. У відзиві ОСОБА_1 не оспорювала факту укладення кредитного договору, її заперечення проти позову зводилися до того, що пам`ятку, Умови та Правила надання банківських послуг та тарифи банку їй для ознайомлення не надавались, кредитний ліміт був 2000 грн., коли вона звернулася до банку, то їй відмовили у видачі копії договору про надання банківських послуг, у неї було дві кредитні картки, однак в день отримання другої кредитної картки останньою вона не змогла користуватися, так як її в той же день заблокували, прохала в задоволенні позову відмовити. За вказаних обставин висновки суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог щодо розміру заборгованості за тілом кредиту не відповідають фактичним обставинам справи і зібраним у справі доказам. Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про недоведеність вимог Банку щодо стягнення відсотків, комісії та судових штрафів. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Аналіз зазначених норм дає підстави дійти до висновку про те, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений, при цьому умови договору повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Тобто, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Заява анкета позичальника від 19 жовтня 2017 року не містить відомостей стосовно визначеної процентної ставки, а також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), а саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. За таких підстав не підлягають застосуванню до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Відповідно до частин 1-4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків. Відповідно до статей 77, 78, 79 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно зі статтею 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог в частині підстав стягнення з відповідача процентів, пені, комісії та штрафів, а тому вказані вимоги задоволенню не підлягають. Однак, враховуючи, те що фактично позичальником були отримані та використані кредитні кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, то позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення кредитних коштів в частині заборгованості за тілом кредиту. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За ст. 89 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За положеннями ст. 206 ЦПК навіть у разі визнання позову відповідачем, суд ухвалює рішення про задоволення позову лише за наявності для того законних підстав. Аналіз вищевикладеного дає підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права, у зв`язку з чим на підставі статті 376 ЦПК України в частині відмови у стягненні з позичальника заборгованості за тілом кредиту на суму 10 626, 81 грн. воно підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову в цій частині. В іншій частині оскаржуване рішення відповідає вимогам закону і матеріалам справи, підстав для його скасування судова колегія не вбачає. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інтонації, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При пред`явленні позову Банком сплачено 1 921 грн. судового збору (а.с.38), при подачі апеляційної скарги 2 881, 50 грн., а всього Банком сплачено 4 802, 50 грн. судових витрат. Оскільки і позовні вимоги, і апеляційна скарга Банку задоволена частково, він у відповідності до ст.141 ЦПК України має право на компенсацію понесених судових витрат пропорційно частці задоволених позовних вимог, що складає 4 210, 70 грн. Керуючись ст.ст. 374,376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 06 травня 2020 у цій справі в частині задоволення стягнення заборгованості на суму 2000,00 грн. і розподілу судових витрат скасувати. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь АТ КБ «Приватбанк» (МФО:305299, ЄДРПОУ:14360570, юридична адреса 49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 50) заборгованість за кредитним договором №б/н від 19 жовтня 2017 року у розмірі 10 626, 81 гривня (десять тисяч шістсот двадцять шість гривень 81 копійка). Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь АТ КБ «ПриватБанк» МФО:305299, ЄДРПОУ:14360570, юридична адреса:49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, 50) судовий збір у розмірі 4 210, 70 грн. (чотири тисячі двісті десять гривень 70 копійок). В іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Головуючий: І.В. Кочеткова Судді: А.В. Дашковська О.М. Кримська