Постанова Миколаївський апеляційний суд № 470/753/20

09.02.21 22-ц/812/322/21 Провадження 22-ц/812/322/21 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б. Постанова Іменем України 09 лютого 2021 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого Кушнірової Т.Б., суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О., із секретарем Богуславською О.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області, ухваленого 30 листопада 2020 року під головуванням судді Лусти С.А., в приміщенні цього ж суду, у цивільній справі №470/753/20, за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: У листопаді 2020 року Акціонерне товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 09 вересня 2011 року між Банком і відповідачкою укладений договір про надання банківських послуг, шляхом підписання анкети-заяви №б/н про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів банку, згідно якої відповідачка отримала кредит, у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який в подальшому неодноразово змінювався. У порушення вимог закону та умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконувала, а тому станом на 23 вересня 2020 року утворилась заборгованість в розмірі 63714 грн. 51 коп., із яких: 38277 грн. 13 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 14955 грн. 63 коп. заборгованість за відсотками згідно ст. 625 ЦК України, 10531 грн. 75 коп. заборгованість за пенею. Ураховуючи наведене, банк просив стягнути з відповідачки вищевказаний борг та судові витрати. Заочним рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2020 року відмовлено в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк». Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з безпідставністю позову Банку. При цьому зазначив, про відсутність обов`язку відповідача сплачувати пеню у розмірі 10531 грн 71 коп., оскільки у заяві позичальника відсутні умови відповідальності у вигляді пені за порушення зобов`язання. Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не містить підпису відповідачки, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами, шляхом підписання відповідачкою заяви. Отже, відсутні правові підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі відповідальності у вигляді неустойки за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Суд також вважав, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідачки тіла кредиту, оскільки розмір отриманих нею кредитних коштів склав 113585 грн 68 коп. кредиту, а фактично сплачено 115917 грн 47 коп. заборгованості. Крім того, в розрахунку за тілом кредиту зараховано погашені відсотки за рахунок кредиту. Вважав безпідставними стягнення й відсотків за ст. 625 ЦК України, сплата яких не передбачена договором, а їх нарахування будь якими доказами не підтверджено. Суд також скарзі Банк просить скасувати рішення районного суду, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невірну оцінку доказів у справі та порушення норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно із заявою від 09 вересня 2011 року, яка була підписана відповідачкою, нею було отримано кредитну картку, для чого відкрито картковий рахунок із встановленням початкового кредитного ліміту. У вказаній заяві зазначено, що відповідачка надає згоду на те, що заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, отже, договір укладено відповідно до вимог закону. Суд не врахував, що умови договору повністю відповідають вимогам чинного законодавства, а сторонами при укладенні кредитного договору були погоджені усі істотні умови цього договору. Боржник виконував його умов шляхом внесення коштів на погашення кредитної заборгованості, тому не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання. Звертає увагу, що суд помилково взяв до уваги постанову Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки у вказаній справі встановлені інші правовідносини сторін. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Банк посилався й на помилковість висновку суду про відсутність підстав для стягнення з відповідачки відсотків. Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено і таке вбачається з матеріалів справи, що 09 вересня 2011 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н у вигляді анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Розмір процентів та неустойки у вказаній заяві сторонами узгоджено не було. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що Анкета заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. До позовної заяви, крім анкети-заяви, Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна Gold» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не підписані позичальником. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та неустойки. Протягом дії договору позичальником було отримано п`ять кредитних карток, остання з яких має термін дії до травня 2021 року, а встановлений Банком кредитний ліміт в сумі 300 грн. у подальшому змінювався (а.с.93,94). З виписки по рахунку вбачається, що відповідачка користувалася кредитними коштами, а також здійснювала погашення заборгованості. Згідно з наданим Банком розрахунком заборгованості, станом на 23 вересня 2020 року заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором склала 63 714,51 грн, з яких: 38277,13 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 14955,63 грн. - заборгованість за відсотками згідно ст.625 ЦК України та 10531,75 грн. - пеня. Відповідно до ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Згідно із ч.1ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті - заяві позичальника від 09 вересня 2011 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки, зокрема пені за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру(а.с.17). Банк, пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, просив стягнути, зокрема заборгованість за тілом кредиту, заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України та пеню. Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, Банк посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ та долучені до матеріалів справи, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна Gold» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що додані до матеріалів справи, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, порядок та строк їх повернення, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними та порядках нарахування. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Суд, встановивши наведені обставини, вірно вважав, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (16 травня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (листопад 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Оскільки Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 09 вересня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав, що надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг не є складовою укладеного сторонами кредитного договору та не визначають його суттєві умови, в тому числі щодо розміру процентів за користування кредитом та сплати неустойки (як пені, так і штрафів), а колегія суддів відхиляє доводи про помилковість таких висновків в апеляційній скарзі, які суперечать наведеним положенням закону та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги про стягнення з відповідачки на користь позивача відсотків у розмірі 14 955 грн 63 коп. та пені у розмірі 10 531 грн 75 коп. нарахованих відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, не можуть бути задоволені у зв`язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов`язку відповідачки по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 09 вересня 2011 року, оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. За наведеного, відсутні підстави вважати обґрунтованими доводи апелянта стосовно того, що дії відповідачки з погашення кредитної заборгованості свідчать про визнання останнім умов кредитного договору. До того ж, зарахування Банком сплачених відповідачкою сум на погашення процентів, або неустойки за кредитним договором, не може бути безперечним доказом доведеності визнання відповідачкою саме таких умов кредитного договору від 09 вересня 2011 року. Доводи апеляційної скарги на помилкове застосування судом правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, є безпідставними, а враховуючи конкретні встановлені судом обставини у даній справі, висновки суду першої інстанції не суперечать вказаній вище постанові Верховного Суду. Позивач також пред`явив вимогу про стягнення з відповідачки процентів, нарахованих на прострочений кредит на підставі ст.625 ЦК України у розмірі 14 955 грн 63 коп. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування 3% відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Як зазначалося, ОСОБА_1 були надані наступні кредитні картки № НОМЕР_1 зі строком дії до листопада 2014 року, № НОМЕР_2 до грудня 2014 року, НОМЕР_3 до вересня 2018 року, № НОМЕР_4 до вересня 2019 року та № НОМЕР_5 зі строком дії до травня 2021 року (а.с. 15) . За такого, строк дії кредитного договору ще не сплив. Проценти нараховані на поточні платежі, що виключає підстави для їх застосування у відповідності до ст. 625 ЦК України, якою передбачена відповідальність боржника виключно за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Нарахування Банком таких процентів за невиконання боржником грошового зобов`язання, у зв`язку з прострочкою виконання щодо повернення кредитних коштів, також не підтверджено відповідними доказами, так як проценти у відповідності до ст. 625 ЦК України нараховані за період до вересня 2020 року, тобто в межах строку дії платіжних карток, з якими пов`язані строки виконання зобов`язань щодо повернення позичених коштів. Тому, на думку колегії суддів, судом вірно відмовлено у стягненні заборгованості за відсотками, нарахованими на тіло кредиту у відповідності до ст. 625 ЦК України. Що стосується стягнення заборгованості за тілом кредиту, то згідно вказаного вище розрахунку заборгованості, що також підтверджується випискою по рахунку позичальника, наданого Банком, видно, що за весь період дії кредитного договору, починаючи з 13 вересня 2011 року по 30 вересня 2017 року сума фактично отриманих та використаних позичальником грошових коштів склала 113585 грн 68 коп. З наведеного розрахунку також встановлено, що сума сплачених відповідачкою на користь Банку грошових коштів на погашення заборгованості за поточним, простроченим тілом кредиту та пенею за весь час дії кредитного договору склала 115917 грн 47 коп. Проаналізуваши вказаний розрахунок, суд першої інстанції вірно вважав, що у відповідачки відсутня заборгованість у зв`язку зі сплатою нею на погашення заборгованості за тілом кредиту суми у більшому розмірі, ніж було отримано кредитних коштів, а тому суд вірно вважав, що вимоги АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення основної заборгованості за кредитом (тіло кредиту) в розмірі 38 227 грн 13 коп. не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги про те, що до правовідносин, які виникли між сторонами у цій справі, не можуть бути застосовані правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, де, на думку скаржника були розглянуті інші правовідносини сторін, не заслуговують на увагу, оскільки в зазначеній постанові наводяться висновки щодо застосування норм права, які регулюють кредитні правовідносини між банківською установою та споживачем банківських послуг, що має місце у даній справі. Доводи апеляційної скарги про те, що з моменту отримання кредитної карти відповідачка користувалася кредитними коштами та здійснювала погашення заборгованості, що передбачені умовами кредитування, не можуть бути прийняті до уваги. Підтвердженням факту погодження сторонами основних умов кредитного договору, зокрема, суми позики та процентів за користування позиченими коштами, обов`язків та відповідальності сторін за невиконання умов договору є підписи сторін у відповідних документах. Банк надав до суду тільки підписану відповідачкою анкету - заяву, за якою отримувалися кредитні кошти, а інші умови кредитування визначені Умовами та Правилами надання банківських послуг відповідачкою не підписані. Між тим, Банк при зверненні до суду відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України не надав доказів, що такі Умови і правила погоджувалися з відповідачкою та як підтвердження цього були нею підписані, хоча це є процесуальним обов`язком особи, яка звертається до суду з позовними вимогами. Наявність обставин, якими обгрунтовуються позовні вимоги повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом, а тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог банку про стягнення з позичальника заборгованості у зв`язку з недоведеністю розміру заборгованості за кредитним договором. Доводи банку щодо визнання відповідачкою позовних вимог через неоспорення самого факту укладення кредитного договору та наданого розрахунку, як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм ЦПК України. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про необхідність урахування судом позицій Верховного Суду, викладених в постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц, від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17 , від 10 квітня 2019 року у справі №356/1635/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 666/388/16-ц, з огляду на те, що висновки Великої Палати Верховного Суду, що застосував суд першої інстанції, мають перевагу над висновками колегії суддів. Таке роз`яснення було зазначено в постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 130/1001/17. Більш того, постанова Великої Палати Верховного Суду, на яку посилався суд першої інстанції при вирішенні спору, була постановлена пізніше (03 липня 2019 року), а тому слід керуватися правовими висновками саме останньої постанови. Доводи апеляційної скарги Банку про те, що суд безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів у розмірі, встановленому Умовами та правилами надання банківських послуг, оскільки дії відповідачки з користування кредитними коштами, на думку Банку, свідчать про визнання ОСОБА_1 кредитної заборгованості та згоду з умовами кредитування, зазначених в Умовах та Правилах надання банківських послуг, - суперечать встановленим обставинам справи, вищевикладеним положенням закону та викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 висновку, а тому не можуть бути прийняті до уваги. За наведених обставин колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 30 листопада 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий Судді: _____________________ Повний текст судового рішення виготовлено 09.02.2021 р.