Постанова 4824 № 2610/23391/2012

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 лютого 2020 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 2610/23391/2012 номер провадження: 22-ц/824/498/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В., Савченка С.І., за участю секретаря - Орел П.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційної скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року у складі судді Фролової І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , кредитна спілка «КС Володар», товариство з обмеженою відповідальністю «Квадрига», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Журавльова Лариса Михайлівна, про поділ майна подружжя, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила поділити майно набуте нею та ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі, виділивши їй трикімнатну квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 135 кв.м та паркувальне місце у підземному паркінгу АДРЕСА_2 , загальною площею 135 кв.м. Також позивач просила визнати право власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 , за їх спільними дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про уточнення позовних вимог та просила визначити за нею право на частку майна в спільному майні колишнього подружжя ОСОБА_1 , як колишньої дружини ОСОБА_2 , у вигляді права власності на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на машиномісце/паркувальне місце АДРЕСА_2 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на частку в спільному майні колишнього подружжя Ісакових у вигляді отриманих коштів від продажу 75% та 25% часток товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Гемафонд» від компанії «Мелтон Лимитед»; зарахувати на користь ОСОБА_2 , як однорідні зустрічні вимоги, втрати ОСОБА_1 від інфляції та три відсотки річних від набутих/збережених ОСОБА_2 без належних правових підстав грошових коштів - 50% від коштів отриманих ним від продажу 75% та 25% часток товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Гемафонд» від компанії «Мелтон Лимитед», звільнивши його від обов`язку сплачувати суму шкоди на користь ОСОБА_1 01 листопада 2019 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення вказаного вище позову шляхом заборони вчиняти певні дії щодо квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 135,4 кв.м, житловою площею 79,2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 39122480000, а саме, передавати, продавати, відчужувати у будь-який спосіб та переводити в об`єкт нежитлової нерухомості. Заява про забезпечення позову мотивована тим, що предметом позову є поділ майна подружжя, зокрема, квартири АДРЕСА_1 . Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 185395437 спірна квартира на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М., перейшла у приватну власність ОСОБА_3 . Крім того, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, № 185395437 спірна квартира на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М., передана в іпотеку кредитній спілці «КС Володар», а 10 квітня 2015 року на підставі цього договору іпотеки передана у власність товариству з обмеженою відповідальністю «Квадрига» (далі - ТОВ «Квадрига»). Тому заявник вважала, що наведені вище обставини свідчать про необхідність забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії щодо спірної квартири, оскільки невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її заяву про забезпечення позову, посилаючись неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що між сторонами виник спір з приводу спірної квартири, а тому невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову. Вказує, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 11 квітня 2013 року спірна квартира АДРЕСА_1 , на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М., перейшла у приватну власність ОСОБА_3 . Також 06 серпня 2013 року вказана квартира на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М., передана в іпотеку кредитній спілці «КС Володар», іпотекодавець: ОСОБА_3 , а 10 квітня 2015 року ця квартира на підставі цього договору про іпотеку перейшла у приватну власність ТОВ «Квадрига». Вказує, що ці докази щодо відчуження спірної квартири, а також рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 30 січня 2018 року у справі №761/19942/15-ц, яким визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 11 квітня 2013 року, а також рішення цього ж суду від 09 листопада 2017 року у справі №761/38184/15-ц, яким визнано незаконними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Журавльової Л.М., були надані суду першої інстанції, однак їм суд належної оцінки не дав. Тому вважає, що наведені обставини свідчать про необхідність забезпечення позову, оскільки обраний нею вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, а невжиття заходів забезпечення може зробити неможливим виконання рішення суду у даній справі. Учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону. Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не зазначила підстав про те, що у разі задоволення судом її позову виконання рішення суду може бути утрудненим чи не можливими. Оскільки позивачем заявлено вимогу про визнання права на частку в спільному майні колишнього подружжя ОСОБА_1 , при цьому вона просить заборонити вчиняти певні дії щодо квартири АДРЕСА_1 , а саме, передавати, продавати, відчужувати у будь-який спосіб та переводити в об`єкт нежитлової нерухомості, то суд дійшов висновку, що обраний позивачем вид забезпечення позову є неспівмірним із заявленими позовними вимогами. Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна з таких підстав. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі. Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з ч.1 та 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Отже, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 ч.1 ст.150 ЦПК України. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим. Відповідно до ч.3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Такий висновок щодо застосування вказаних вище норм права узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03 квітня 2019 року, у справі № 211/129/18-ц та у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 175/59/18. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки: 185395437, дата, час формування: 19 жовтня 2019 року, 13:45:04), 11 квітня 2013 року квартира АДРЕСА_1 , на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М., перейшла у приватну власність ОСОБА_3 . Також відповідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки: 185395437, дата, час формування: 19 жовтня 2019 року, 13:45:04), 06 серпня 2013 року квартира АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Журавльовою Л.М., передана в іпотеку кредитній спілці «КС Володар», іпотекодавець: ОСОБА_3 10 квітня 2015 року квартира АДРЕСА_1 на підставі цього договору про іпотеку перейшла у приватну власність ТОВ «Квадрига» (а.с.15-28). Тобто, на час вирішення судом першої інстанції заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, спірна квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності третій особі по справі ТОВ «Квадрига», а не відповідачу ОСОБА_2 . Отже, враховуючи предмет спору та склад учасників справи, заява ОСОБА_1 про забезпечення позову в обраний нею спосіб не підлягає до задоволення, оскільки це може призвести до порушення права власності ТОВ «Квадрига» на спірне майно. Однак суд першої інстанції у порушення вимог ст.263 ЦПК України на наведені вище обставини справи, вимоги закону та правові висновки Верховного Суду, належної уваги не вище звернув, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову з тих підстав, що заявник не обґрунтувала належним чином необхідність вжиття вказаного заходу забезпечення позову і не зазначила причини, що можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову. Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин ухвала суду першої інстанції не може бути залишена в силі та підлягає зміні в мотивувальній частині з наведених вище підстав. Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05 листопада 2019 року в мотивувальній частині змінити, виклавши її в редакції цієї постанови, в іншій частині цю ухвалу залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді: