Постанова 4824 № 760/32197/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 760/32197/19 Головуючий у суді першої інстанції: Жовноватюк В.С. № апеляційного провадження: 22-ц/824/3225/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Волошиної В.М. Суддів Слюсар Т.А., Мостової Г.І. Секретаря судового засідання Спеней О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Карпе нко Оксана Михайлівна , Приватний нотаріус Падалка Роман Олегович, Приватний нотаріус Степаненко Дмитро Васильович, Приватний нотаріус Гончаренко Світлана Юріївна, Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради про визнання договору дарування та шлюбного договору недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя. Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, в с т а н о в и л а: У листопаді 2019 року ОСОБА_2 , з урахуванням усунутих недоліків на виконання ухвали суду, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Карпе нко Оксана Михайлівна , Приватний нотаріус Падалка Роман Олегович, Приватний нотаріус Степаненко Дмитро Васильович, Приватний нотаріус Гончаренко Світлана Юріївна, Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради про визнання договору дарування та шлюбного договору недійсними, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя. Одночасно з поданим позовом звернулась до суду із заявою, в якій просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на наступні об`єкти нерухомості: квартиру площею 32,9 кв.м., яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ); квартиру площею 90,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер НОМЕР_5); квартиру площею 45,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер НОМЕР_6); квартиру площею 72 кв.м., яка розташована за адресою : АДРЕСА_4 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ); квартиру площею 58 кв.м., яка розташована за адресою : АДРЕСА_5 (реєстраційний номер НОМЕР_3 ). А також накласти арешту на транспортний засіб марки Nissan Qashgai 2015 р.в. (номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_4 ). Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі порушує питання про скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову, мотивуючи тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції формально обґрунтував свою відмову, посилаючись виключно на загальні норми, що містяться в Цивільному процесуальному кодексі, при цьому не врахував, що предметом позову є визнання договору дарування та шлюбного договору недійсними, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, витребування майна із чужого незаконного володіння та поділ майна подружжя. Викладені обставини у заяві вказують на те, що квартири вибули з володіння позивача поза її волею, а також те, що за останній рік здійснений перепродаж цих квартир. Вважає, що заява містила достатню інформацію щодо предмета забезпечення, як того вимагає стаття 151 ЦПК України, а тому питання щодо недостатності інформації могло бути вирішене судом на підставі норми статті 153 ЦПК України шляхом виклику заявника для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову. У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_9 просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції у відповідності до вимог процесуального законодавства, а саме ст. ст. 149,151,153 ЦПК України та керуючись Постановою Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів та зробив правильний висновок про те, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих посилань та доказів про наявність у відповідача на праві власності майна, на яке можливо накласти арешт у встановленому законом порядку, з`ясував сумірність виду забезпечення позову, який просила застосувати позивачка позовним вимогам, оцінив рівноцінність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог. Просила врахувати, що майно, на яке позивачка просить накласти арешт, перебуває у власності третіх осіб, що підтверджується відповідними Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідачі придбали зазначене майно на підставі договорів купівлі-продажу, які посвідчені нотаріусом, сплатили грошові кошти за придбання та є законними власниками квартир. Таким чином, задоволення заяви про забезпечення позову спричинить порушення законних прав та інтересів - третіх осіб - відповідачів, що є неприпустимим, та є порушенням їх конституційних прав. Більш того, як заява про забезпечення позову так і апеляційна скарга позивачки грунтуються на припущеннях, без підтвердження доказами. У поданому відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року без змін, посилаючись на те, що апеляційна скарга необґрунтована, її зміст повністю суперечить вимогам чинного цивільного процесуального законодавства, а наведені мотиви у заяві про забезпечення позову незаконні та необґрунтовані. Вважає, що ухвала суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову ОСОБА_2 повністю відповідає вимогам закону, обґрунтована і не підлягає скасуванню. Зазначала, що квартира АДРЕСА_6 дійсно перебувала у власності ОСОБА_3. (відповідача у справі), однак останній розпорядився своєю власністю на власний розсуд, а саме шляхом її відчуження на підставі договору купівлі-продажу відповідачу ОСОБА_5 , який в подальшому продав квартиру їй, ОСОБА_6 . Вона категорично заперечую проти задоволення позову ОСОБА_2 в частині належного їй на праві власності майна і не зацікавлена в подальшому відчуженні квартири. У визначений ухвалою суду строк, інші учасники справи не скористались процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України. У судовому засіданні представник позивачки - ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги. Представник відповідача ОСОБА_3 , - ОСОБА_9 заперечувала, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення першої інстанції - без змін. Інші учасники справи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Карпенко Оксана Михайлівна , Приватний нотаріус Падалка Роман Олегович, Приватний нотаріус Степаненко Дмитро Васильович, Приватний нотаріус Гончаренко Світлана Юріївна, Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради у судове засідання призначене Київським апеляційним судом, останнє 13 липня 2020 року, не з`явились. Про час і місце розгляду справи судом повідомлялись у встановленому законом порядку. Відповідач ОСОБА_5 та третя особа Приватний нотаріус Гончаренко Світлана Юріївна сповіщались судом також у порядку, передбаченому ч. 11 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України, з опублікуванням оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Від відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та третіх осіб: Приватного нотаріуса Карпенко О.М., Приватного нотаріуса Гончаренко С.Ю. до суду апеляційної інстанції надійшли письмові клопотання про розгляд справи у їх відсутності. У відповідності до вимог статті 128, 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Із направлених до суду апеляційної інстанції виділених матеріалів цивільної справи вбачається, що позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Карпе нко Оксана Михайлівна , Приватний нотаріус Падалка Роман Олегович, Приватний нотаріус Степаненко Дмитро Васильович, Приватний нотаріус Гончаренко Світлана Юріївна, Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради. Матеріально-правова вимога позивачки до відповідачів щодо якої вона просить ухвалити рішення зводиться до наступних вимог: визнання недійсним договору дарування квартири від 19.09.2018, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Гончаренко С.Ю.; визнання недійсним шлюбного договору від 19.09.2018, укладеного між ОСОБА_2. та ОСОБА_3. , посвідчений приватним нотаріусом Гончаренко С.Ю.. визнання спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_3 наступне майно : - квартиру площею 32,9 кв.м., яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) - квартиру площею 90,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер НОМЕР_5 ) - квартиру площею 45,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер НОМЕР_6) - квартиру площею 72,0 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) - квартиру площею 58 кв.м., яка розташована за адресою : АДРЕСА_5 (реєстраційний номер НОМЕР_3 ) - транспортний засіб марки Nissan Qashgai 2015 р.в. (номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_4 ). - дохід від здійснення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_3 в розмірі 101 645, грн.; витребування майно із чужого незаконного володіння: - у ОСОБА_6 квартиру площею 32,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), - у ОСОБА_4 квартиру площею 90,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер НОМЕР_5 ), - у ОСОБА_7 квартиру площею 45,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер НОМЕР_6 ), - у ОСОБА_5 квартиру площею 72 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ); здійснення поділу майна подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , включаючи рухоме та нерухоме майно та грошові кошти, з визнанням за відповідачем ОСОБА_3 право приватної власності на майно, загальною площею 150 кв.м., що дорівнює Ѕ частині спільного сумісного майна подружжя: 1-кімнатну квартиру площею 32,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1647527180000; 1-кімнатну квартиру площею 45,1 кв.м. по АДРЕСА_3 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна НОМЕР_6); 2-кімнатну квартиру площею 72,0 кв.м по АДРЕСА_4 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 701408080391); за позивачем ОСОБА_2 право приватної власності на майно, загальною площею 148,9 кв.м., що дорівнює Ѕ частині спільного сумісного майна подружжя: 3-кімнатну квартиру площею 90,9 кв.м по АДРЕСА_2 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 588713980000), із зобов`язанням Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вчинити реєстраційні дії щодо реєстрації права власності ОСОБА_2 на вказану квартиру; 1-кімнатну квартиру площею 58 кв.м по АДРЕСА_5 (Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 111065080000); стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації в розмірі 1/2 частки від отриманого ОСОБА_3 доходу за 2017-2018 рік від здійснення підприємницької діяльності, що становить 50 822,88 грн. (п`ятдесят тисяч вісімсот двадцять дві гривні 88 коп.), із зобов`язанням ОСОБА_3 перерахувати грошову компенсацію в розмірі 1/2 частки від отриманого доходу на банківський рахунок ОСОБА_2 за наступними реквізитами: AT Комерційний банк «Приватбанк» ІBAN - НОМЕР_13, код ЄДРПОУ одержувача НОМЕР_8, Картковий рахунок НОМЕР_14; визнання за позивачем ОСОБА_2 право особистої приватної власності на 1/2 частину транспортного засобу марки Nissan Qashqai 2015 р.в., номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_7 . Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 11 серпня 2007 року по 21 червня 2019 року сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу ними за спільні кошти придбано рухоме та нерухоме майно. До спільного майна входить п`ять квартир та транспортний засіб, а саме: - квартира площею 32,9 кв.м., яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) - квартира площею 90,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер НОМЕР_5 ) - квартира площею 45,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер НОМЕР_6 ) - квартира площею 72,0 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) - квартира площею 58 кв.м., яка розташована за адресою : АДРЕСА_5 (реєстраційний номер НОМЕР_3 ) - транспортний засіб марки Nissan Qashgai 2015 р.в. (номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_4 ). Зазначала, що з серпня 2018 року, після подачі нею позовної заяви про розірвання шлюбу, чоловік цілеспрямовано почав здійснювати психологічний тиск на неї, з метою примусити її укласти шлюбний договір, за яким усі квартири, які подружжя Аланбусі придбали у шлюбі, залишились у власності чоловіка, за виключенням однокімнатної квартири площею 58 кв.м., яка придбана за кошти матері позивачки, та є лише частиною, що складає 20 % від обсягу спільного сумісного нерухомого майна. Вказала, що 19 вересня 2018 року, всупереч моральним засадам суспільства, із застосуванням примусу, психологічного тиску та повного фізичного виснаження позивачки, чоловік домігся свого і отримав в особисту приватну власність спільне сумісне майно подружжя, з посвідченням приватним нотаріусом Гончаренко С.Ю. як договору дарування квартири від 19.09.2018, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо квартири АДРЕСА_7 , так і шлюбного договору, укладеного між ОСОБА_2. та ОСОБА_3. , за яким все майно, в тому числі рухоме і нерухоме, придбане та/або набуте чоловіком або дружиною після реєстрації шлюбу, є особистим майно і належить на праві особистої приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно було придбане, набуте, в тому числі: квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві особистої власності ОСОБА_3. квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 належить на праві особистої власності ОСОБА_3. квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 належить на праві особистої власності ОСОБА_3. квартира, яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 належить на праві особистої власності ОСОБА_3. квартира, яка розташована за адресою : АДРЕСА_5 належить на праві особистої власності ОСОБА_2 (а.с. 180, 181, 182-183 том 1). Їй стало відомо, що у листопаді 2018 року чоловік оформив договори купівлі-продажу чотирьох квартир на користь свого друга ОСОБА_5 та матері ОСОБА_4 (відповідачі у справі), а 17 травня 2019 року та 05 червня 2019 року відповідач ОСОБА_5 перереєстрував квартиру АДРЕСА_6 на ОСОБА_6 , квартиру АДРЕСА_8 на фізичну особу ОСОБА_7 . Посилаючись на те, що укладений договір дарування та шлюбний договір поставили позивачку у вкрай невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством, правочини вчинені із застосуванням до неї примусу, психологічного тиску, просила суд визнати оспорювані договори недійсними, з витребування майна у недобросовісних набувачів та його поділу як об`єкт права спільної сумісної власності подружжя за визначеним нею варіантом. З метою забезпечення позову позивачка просила суд застосувати арешт на нерухоме та рухоме майно, що є предметом спору, а саме на: квартиру площею 32,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ); квартиру площею 90,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер НОМЕР_5); квартиру площею 45,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер НОМЕР_6); квартиру площею 72 кв.м., яка розташована за адресою : АДРЕСА_4 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ); квартиру площею 58 кв.м., яка розташована за адресою : АДРЕСА_5 (реєстраційний номер НОМЕР_3 ). транспортний засіб марки Nissan Qashgai 2015 р.в. (номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_4 ). В обґрунтування доводів заяви посилалась на те, що вжиття заходів забезпечення позову зумовить охорону матеріально-правових інтересів від недобросовісних дій з боку відповідачів щодо відчуження спірних майнових прав та є гарантією реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на її користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, оскільки за останній рік квартири неодноразово переоформлювались на близьких колишньому чоловіку осіб, а тому є підстави стверджувати, що дії відповідача ОСОБА_3 спрямовані на те, щоб максимально унеможливити їх повернення у спільну сумісну власність та їх поділу. Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не обґрунтовано відповідність заходу забезпечення позову, який просить застосувати, заявленим позовним вимогам. Перевіряючи додержання судом першої інстанції вимог процесуального законодавства при вирішенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову, колегія суддів виходить з такого. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Відповідно до вимог статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявна тоді, коли у сторони спору є можливість розпорядитися об?єктом прав, що став предметом спору. Саме з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача (ів) на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову з урахуванням співмірності із заявленими вимогами, відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу. Як встановлено колегією суддів та вбачається з матеріалів справи, що предметом позову у цій справі є поділ майна подружжя, з поєднанням вимог про визнання недійсним з моменту вчинення договору дарування квартири та шлюбного договору, укладених між подружжям, з витребування майна у набувачів для його поділу як об`єкту права спільної сумісної власності подружжя. Подані позивачкою та досліджені письмові докази свідчать про те, що відповідачем ОСОБА_3 за оспорюваними договорами одноосібно реалізовані правомочності власника майна, про що здійснено державну реєстрацію права власності на спірні квартири за ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , правомірність набуття яких заперечують позивачкою, вважаючи вибуття такого майна зі спільної сумісної власності подружжя незаконним (а.с. 27-45 том 2 інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно). Враховуючи характер спірних правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги заяви ОСОБА_2 в частині накладення арешту на квартиру площею 32,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ).; квартиру площею 90,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер НОМЕР_5 ); квартиру площею 45,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер НОМЕР_6 ); квартиру площею 72 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) підлягають задоволенню, оскільки безпосередньо пов`язані з суб`єктивними правами позивача на предмет спору. В цій частині вказаний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами ОСОБА_2 та необхідним для виконання можливого рішення суду, так як залучені відповідачі у справі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 мають реальну можливість розпорядитися спірним нерухомим майном, оскільки відсутні будь-які юридичні обмеження щодо відчуження майна, що може призвести до знецінення вартості майна, а можливе рішення суду про задоволення позову не поновить прав позивачки. З`ясовуючи обставини для вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача в частині накладення арешту на квартиру площею 58 кв.м., яка розташована за адресою : АДРЕСА_5 (реєстраційний номер НОМЕР_3 ), колегією суддів встановлено та представником позивачки ОСОБА_1 підтверджено, що вказаний об`єкт нерухомого майна на праві власності належить позивачці у справі та до переліку об`єктів для застосування забезпечення позову у вигляді арешту включений помилково (а.с. 137 том 2). Перевіряючи вимоги заяви позивача в частині накладення арешту на транспортний засіб марки Nissan Qashgai 2015 р.в. (номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_4 ), колегією суддів встановлено та представниками сторін не заперечується, що транспортний засіб відчужено відповідачем ОСОБА_3 та відповідно до даних свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу з 03 січня 2020 року власником вказаного автомобіля значитьсяОСОБА_8 (а.с. 170-171 том 3). Постановою Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» судам роз`яснено, позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів (пункт 3, 4). З урахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що вимога заяви ОСОБА_2 в частині накладення арешту на транспортний засіб задоволенню не підлягає, оскільки стосуються прав третьої особи ОСОБА_8 , який не є відповідачем у справі та до участі у справі не залучений. При зміні певних обставин, позивачка вправі ініціювати повторно заяву про забезпечення позову в цій частині вимог на будь-якій стадії розгляду справи. Відмовляючи у повному обсязі в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову, суд першої інстанції не оцінив обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не врахував положень статті 153 ЦПК України, норма якої передбачає, що суд при вирішенні питання про забезпечення позову має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову з урахуванням співмірності із заявленими вимогами, відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу, та в залежності від встановлених обставин забезпечити позов повністю або частково. Таким чином, судом першої інстанції не досліджено усіх передбачених нормою процесуального права юридичних (доказових) фактів, наявність яких впливає на остаточний результат вирішення питання про забезпечення позову, а тому висновок суду про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову не ґрунтується на вимог цивільного процесуального законодавства. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права призвело до неправильного вирішення питання про забезпечення позову, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_2 . Доводи відзивів представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_9 та відповідачки ОСОБА_6 фактично зводяться до вирішення заявлених позовних вимог ОСОБА_2 , що не допускається на стадії вирішення заяви про забезпечення позову, оскільки при розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішується наперед результат розгляду справи по суті позову. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника ОСОБА_2 задовольнити частково. Ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 27 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнити частково. Накласти арешт на квартиру площею 32,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ). Стягувач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 . Боржник: ОСОБА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9 . Накласти арешт на квартиру площею 90,9 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер НОМЕР_5 ). Стягувач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 . Боржник: ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_10 . Накласти арешт на квартиру площею 45,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер НОМЕР_6 ). Стягувач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 . Боржник: ОСОБА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_11 . Накласти арешт на квартиру площею 72 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер НОМЕР_2 ). Стягувач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 . Боржник: ОСОБА_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_12 . Строк пред?явлення до виконання три роки. В іншій частині вимог заяви ОСОБА_2 відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий Судді: