Постанова 4820 № 686/29245/18

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 686/29245/18 Провадження № 22-ц/4820/455/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 березня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Грох Л.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Костенка А.М., секретар судового засідання Дубова М.В., з участю позивача, представників сторін, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Хмельницької області, Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 грудня 2019 року та апеляційними скаргами заступника прокурора Хмельницької області, Державної казначейської служби України на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в складі судді Логінової С.М. від 17 грудня 2019 року та ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2019 року про внесення виправлень у рішення. Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд в с т а н о в и в: В грудні 2018 року ОСОБА_1 , звертаючись в суд з цим позовом до відповідачів, вказував, що в ході кримінального провадження на його іменні акції у ВАТ «Хмельницький комбінат хлібопродуктів» був накладений арешт. Згодом кримінальне провадження було закрито з підстав відсутності у його діях складу злочину. У зв`язку із неможливістю відчужити іменні акції під час незаконного кримінального переслідування та втратою права розпоряджатися ними, звертався в суд з позовом до прокуратури Хмельницької області та Державної казначейської служби про стягнення вартості неповернутих іменних акцій. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2015 року стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь вартість неповернутих 1657056 штук простих іменних акцій ВАТ «Хмельницький комбінат хлібопродуктів» в сумі 1451411,89 грн. Постановою Верховного Суду від 06 червня 2018 року вказане судове рішення залишено без змін. 22.05.2004 року рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ було реорганізовано у ТОВ «Хмельницький комбінат хлібопродуктів». Відповідно до висновку судової економічної експертизи № 05-03/105 від 19.06.2014 року вартість акцій ОСОБА_1 , виходячи з вартості чистих активів товариства станом на 01.05.2004 року, складала 1 451 411,89 грн. Вважає, що право вимагати від відповідачів сплати коштів та їх обов`язок сплатити кошти виникли з моменту виникнення зобов`язання - 01 травня 2004 року, тому саме з цієї дати почався перебіг прострочення виконання грошового зобов`язання і на його користь підлягає сплата інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов?язання щодо повернення коштів, стягнутих судовим рішенням. В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про збільшення позовних вимог, в якій зазначив, що на виконання судового рішення про сплату грошових коштів у сумі 1451411,89 грн. Державною казначейською службою України 28-29 березня 2019 року та 25 квітня 2019 року йому були перераховані грошові кошти окремими платежами на загальну суму 1444154,83 грн. У зв`язку з цим надав уточнений розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов?язання з врахуванням здійснених йому платежів. З урахуванням уточнень позову, остаточно ОСОБА_1 просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на свою користь три відсотки річних від простроченої суми грошового зобов?язання у розмірі 651511,67 грн. та інфляційні втрати нараховані на суму грошового зобов?язання у розмірі 7964963,77 грн., а всього 8616475,44 грн. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 грудня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у сумі 140660,91 грн. та три проценти річних у сумі 36670,03 грн. В решті позову відмовлено. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2019 року у вступній та резолютивній частині цього судового рішення виправлено описку, вказано в резолютивній частині: «Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у сумі 141445,75 грн. та три проценти річних у сумі 37670,03 грн.» В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду як незаконне та необґрунтоване, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. На думку апелянта, судом першої інстанції неправильно визначено період, за який слід розрахувати інфляційні втрати та 3 % річних (починаючи з дати набрання законної сили судовим рішенням про стягнення коштів, тобто 06 червня 2018 року), оскільки вартість іменних акцій відповідно до висновку судово-економічної експертизи у розмірі 1451411,89 грн. була встановлена станом на 01 травня 2004 року, а тому саме з цієї дати повинен бути проведений розрахунок за прострочення виконання зобов?язання і до повного його фактичного виконання. У зв`язку з цим суд неправильно застосував ст. 625 ЦК України до цих правовідносин. В апеляційній скарзі заступник прокурора Хмельницької області вважає рішення суду та ухвалу суду про виправлення описки незаконними та необґрунтованими, просить їх скасувати і відмовити у позові повністю. Вважає, що судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення ст.ст. 509, 625 ЦК України. Ці правовідносини регулюються Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким визначено порядок перерахування грошових коштів на підставі судового рішення. При цьому судом не встановлено дати звернення позивача до казначейської служби щодо виплати йому грошових коштів за рішенням суду. Також цим законом не передбачена можливість відшкодування інфляційних втрат за невиконання судового рішення. Посилання суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц є помилковим, оскільки в даній справі спір виник з інших правовідносин та предмету спору. Крім цього, на думку апелянта, вказаний спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів. В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України також вважає рішення суду та ухвалу суду про виправлення описки незаконними та необґрунтованими, просить їх скасувати та відмовити у позові. На думку апелянта, відносини між позивачем та Державною казначейською службою України склалися в процесі виконання рішення суду про стягнення коштів з Державного бюджету України, і регулюються Бюджетним кодексом України та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою КМУ від 03.08.2011 року №845, і не є цивільно-правовими відносинами. Жодних зобов`язань цивільно-правового характеру у Державної казначейської служби України перед позивачем не виникало, а тому й відсутні підстави нести відповідальність за ч.2 ст. 625 ЦК України. У відзиві ОСОБА_1 вважає апеляційні скарги відповідачів безпідставними і просить їх залишити без задоволення. Зазначає, що суд обґрунтовано застосував ст.ст. 509, 625 ЦК України до спірних правовідносин. Цей спір не підсудний адміністративним судам, про що помилково вказано прокуратурою в скарзі. Виконання судових рішень, які передбачають списання коштів з державного бюджету, здійснюється Державною казначейською службою України, тому цей орган є належним відповідачем у справі. В засіданні апеляційного суду позивач та його представник підтримали подану апеляційну скаргу, апеляційні скарги відповідачів просили відхилити як безпідставні. Представник Державної казначейської служби України підтримала апеляційні скарги відповідачів з наведених у них мотивів і просили відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1 як безпідставну. Представник прокуратури Хмельницької області в судове засідання не з`явився, будучи повідомленим про розгляд справи. Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Так, відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Судом встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2015 року з врахуванням ухвали Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 червня 2015 року у цивільній справі №686/26129/14-ц стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 вартість неповернутих 1657056 штук простих іменних акцій ВАТ «Хмельницький комбінат хлібопродуктів» в сумі 1451411,89 грн. та 20000 грн. витрат на правову допомогу (а.с. 6-9). Вказане судове рішення переглядалося судами вищих інстанцій неодноразово. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2015 року в частині стягнення з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, на користь ОСОБА_1 вартості неповернених 1657056 штук простих іменних акцій ВАТ «Хмельницький комбінат хлібопродуктів» в сумі 1451411,89 грн. залишено без змін (а.с. 10-16). Вказана постанова суду касаційної інстанції набрала законної сили з моменту її прийняття і є остаточною. 25 липня 2018 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області по даній справі видано виконавчий лист (а.с. 99-100). Головним управлінням Державної казначейської служби України у Хмельницькій області заяву позивача ОСОБА_1 та виконавчий лист отримано 25 липня 2018 року (а.с 98). Державна казначейська служба України на виконання виконавчого листа Хмельницького міськрайонного суду від 25.07.2018 року здійснила безготівковий перерахунок грошових коштів на банківський рахунок позивача - 28 березня 2019 року двома платежами (223084,04 грн. та 143485,69 грн.), 25 квітня 2019 року - двома платежами у сумі 345600 грн. та 739242,16 грн., всього сплачено 1451411,89 грн. (а.с 125-128). Відповідно до виписки АТ КБ «Приватбанк» з карткового рахунку ОСОБА_1 вказані грошові перекази Державної казначейської служби України ОСОБА_1 отримані (а.с. 147-148). Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, грошове зобов`язання між сторонами виникло на підставі судового рішення рішення Хмельницького міськрайонного суду від 20.05.2015 року, яке набрало законної сили 06.06.2018 року, відтак позивач має право на стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за весь час прострочення виконання цього зобов`язання. Обговорюючи доводи апеляційної скарги заступника прокурора Хмельницької області щодо адміністративної юрисдикції цього спору, апеляційний суд приймає до уваги таке. Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин. Відповідно до частини першої, пункту 5 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на публічно-правові спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (стаття 2 КАС України). У пункті 1 частини першої статті 3 КАС України справу адміністративної юрисдикції визначено як публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Спір у цій справі не можна вважати публічно-правовим, оскільки він не пов`язаний із захистом прав громадянина від порушень з боку суб`єкта владних повноважень. Вказаний спір виник внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем стягнутих на підставі рішення суду грошових коштів. За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди . Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Спір про застосування статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства. Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки має приватноправовий характер і підлягає судовому розгляду в межах цивільної юрисдикції. З викладеного також можна зробити висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, що передбачають відповідальність за порушення грошового зобов`язання (частина друга статті 625 цього Кодексу), що цілком спростовує твердження відповідачів про необхідність застосування до спірних правовідносин норм Бюджетного кодексу України та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників. Такі висновки цілком узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, постанові Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц. Обговорюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 по суті спору, апеляційний суд приймає до уваги таке. За змістом частини першої статті 509 ЦК України правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням. Відповідно до ч.1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. В окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та судового рішення. Стаття 625 ЦК входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2015 року у справі №686/26129/14-ц визнано грошові зобов`язання держави перед ОСОБА_1 та визначено їх розмір; ці зобов`язання виконані у повному обсязі лише 25.04.2019 року, тому позивач має право на компенсаційні виплати, передбачені ч.2 ст. 625 ЦК. Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи №686/26129/14-ц, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Аналогічна норма закону міститься у ч. 3 ст. 3 чинного ЦПК України. Згідно з ч.ч. 3-4 ст. 258 ЦПК України (в чинній редакції) розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови. За змістом ст. 419 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судом правильно встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20.05.2015 року стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 вартість неповернутих 1657056 штук простих іменних акцій ВАТ «Хмельницький комбінат хлібопродуктів» в сумі 1451411,89 грн. Постановою Верховного Суду від 06 червня 2018 року вказане судове рішення залишено без змін. Отже, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20.05.2015 року набрало законної сили з 06 червня 2018 року, і з цього часу зобов`язання держави відшкодувати шкоду стало конкретизоване і визначене, а відтак, саме з цього часу підлягало виконанню. Тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з 06.06.2018 року по 25.04.2019 року (дату остаточного виконання судового рішення). Такі висновки суду першої інстанції цілком узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 19.06.2019 року у справі № 646/14523/15-ц. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних слід робити за період з 01 травня 2004 року, оскільки вартість іменних акцій відповідно до висновку судово-економічної експертизи у розмірі 1451411,89 грн. була встановлена станом саме на цю дату, не ґрунтуються на нормах закону, а тому не приймаються судом до уваги. В свою чергу ОСОБА_1 підтвердив арифметичну правильність проведеного судом розрахунку компенсаційного відшкодування за вказаний судом період - з дати набрання законної сили судовим рішенням по дату його фактичного виконання. Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про відсутність зобов`язань цивільно-правового характеру у цього органу перед позивачем є безпідставними. Так, кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Згідно з п. п. 1, 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року №215, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Державна казначейська служба України. Відповідно до покладених завдань Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення). Відтак участь органів Державного казначейства України як іншого відповідача є ознакою, притаманною для всіх спорів про зобов`язання зі сплати коштів державного бюджету. Встановивши наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що таке відшкодування має здійснюватися Державною казначейською служби України, яка виконувала вказане судове рішення та є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету. Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційних скарг не вбачається. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , заступника прокурора Хмельницької області, Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 грудня 2019 року, ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повна постанова складена 04 березня 2020 року. Судді Л.М. Грох Р.С. Гринчук А.М. Костенко