Постанова Хмельницький апеляційний суд № 686/6535/20

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 686/6535/20 Провадження № 22-ц/4820/1227/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 вересня 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Янчук Т.О. (суддя-доповідач), Купельського А.В., Ярмолюка О.І., секретаря: Дубової М.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2020 року (суддя Козак О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, в с т а н о в и в : У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Держави Україна в особі Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України про стягнення інфляційних втрат та 3% річних. В обґрунтування позову зазначав, що рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 27 липня 2017 року стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України в рахунок відшкодування, заподіяної ОСОБА_1 незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, моральної шкоди в розмірі 300 000 грн. Вказане рішення апеляційного суду набрало законної сили з моменту його ухвалення - 27 липня 2017 року, проте виконано і кошти в розмірі 300 000 грн. були зараховані на його картку в АТ «Ощадний банк» 17 січня 2020 року з простроченням виконання, що є підставою для стягнення сум відповідно до статті 625 ЦК України. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у сумі 82800 грн. та три проценти річних у сумі 22290,41 грн., а всього 105090,41 грн. В задоволенні решти позову відмовлено. На обґрунтування висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 суд першої інстанції зазначив, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Суд зробив висновок, що на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання у зв`язку зі стягненням грошових коштів на відшкодування моральної шкоди, невиконання якого зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України. При цьому суд вважав, що хоч виконання рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 27 липня 2017 року року було зупинено до закінчення касаційного провадження ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.09.2017 року за касаційною скаргою представника Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, проте позивач не повинен нести негативні наслідки від знецінення грошових коштів, які стягнуті на його користь на захист порушеного права. Суд вважав наявними підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у сумі 82800 грн. та три проценти річних у сумі 22 290,41 грн. за період: з 27.07.2017 року по 16 січня 2020 року. В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України не погоджується із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. В обґрунтування скарги зазначено, що Державна казначейська служба України виконала виконавчий лист Хмельницького міськрайонного суду по справі №686/2708/17 у порядку черговості та у межах суми, передбаченої законом, 17.01.2020 року. Вважає, що оскільки Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди йому не завдало, а тому відповідно до вимог закону не повинно нести обов`язок з відшкодування інфляційних втрат та 3% річних чи будь-якої шкоди, завданої позивачу діями інших органів державної влади, і покладення будь-якої відповідальності на Казначейство свідчить про невірне вирішення справи по суті. Крім того, зазначає, що законодавством не передбачено строку виконання судових рішень про відшкодування шкоди з Державного бюджету України фізичним та юридичним особам і, як наслідок, не встановлено порядку нарахування та виплати трьох відсотків річних та інфляційних втрат чи нарахування іншої компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішеннями, які виконуються за рахунок бюджетних коштів. Відносини, які склалися між позивачем та Казначейством є відносинами, які склалися в процесі виконання рішення суду про стягнення коштів з Державного бюджету України і є за своєю природою процедурно-правовими, а тому на спори зазначеної категорії поширюється юрисдикція адміністративних судів. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. В судове засідання представник Державної казначейської служби України не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки. Представник Міністерства фінансів України в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки. Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення. Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний суд вважає, що рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують. Судом встановлено, та підтверджується наявними у справі доказами, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області у справі № 686/2708/17 від 18.05.2017 року: стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, в рахунок відшкодування заподіяної ОСОБА_1 незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду моральної шкоди кошти в сумі 200 000 грн. У решті позову відмовлено; стягнуто з прокуратури Хмельницької області, Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, Державної казначейської служби України, судовий збір у дохід держави по 561,33 грн. з кожного; стягнуто на користь ОСОБА_1 з прокуратури Хмельницької області, Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, Державної казначейської служби України судові витрати на правову допомогу по 2400 грн. з кожного. Рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 27.07.2017 року, рішення Хмельницького міськрайонного суду від 18 травня 2017 року в частині розміру відшкодування моральної шкоди змінено, абзац другий резолютивної частини рішення викладено в наступній редакції: Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України в рахунок відшкодування, заподіяної ОСОБА_1 незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, моральної шкоди в сумі 300 000 грн. Рішення Хмельницького міськрайонного суду від 18 травня 2017 року в частині стягнення з Прокуратури Хмельницької області, Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, Державної казначейської служби України судового збору та судових витрат на правову допомогу скасовано. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України судові витрати на правову допомогу в сумі 7200 грн. В решті рішення залишено без змін. Рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 27.07.2017 року набрало чинності 27.07.2017 року та 15.08.2017 року було видано виконавчий лист № 686/2708/17. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.09.2017 року: відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, прокуратури Хмельницької області, Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Хмельницькій області, про відшкодування моральної шкоди; витребувано із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області вищезазначену цивільну справу № 686/2708/17-ц; зупинено виконання рішення апеляційного суду Хмельницької області від 27 липня 2017 року до закінчення касаційного провадження. Постановою Верховного Суду від 09 грудня 2019 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 травня 2017 року в частині, яка не змінена і не скасована апеляційним судом, та рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 27 липня 2017 року залишено без змін. Поновлено виконання рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 27 липня 2017 року. 26 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав до Державної казначейської служби України заяву про виконання рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 27.07.2017 року. Кошти в розмірі 300 000 грн. були зараховані на картку позивача ОСОБА_1 в АТ «Ощадний банк» 17 січня 2020 року. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням. Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зобов`язання виникають і із завдання шкоди. Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то у даному випадку між сторонами виникло грошове зобов`язання, оскільки одна сторона зобов`язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу. У разі виникнення спору щодо відшкодування шкоди та вирішення його у судовому порядку, визначення конкретного розміру шкоди, тобто грошового зобов`язання, здійснюється судом у порядку, передбаченому, у разі, якщо позивачем є фізична особа, ЦПК України. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Саме такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). Отже, положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду. У рішенні суду визнано грошові зобов`язання держави, визначено їх розмір; ці зобов`язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 ЦК України підлягають застосуванню. Розглядаючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано вважав безпідставним посилання відповідача на зупинення виконання рішення Апеляційного суду Хмельницької області від 27.07.2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2017 року, зазначивши, що позивач не повинен нести збитків від знецінення грошових коштів, які стягнуті на його користь на захист порушеного права. З матеріалів цивільної справи вбачається, що рішенням Апеляційного суду Хмельницької області від 27 липня 2017 року стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь, ОСОБА_1 300 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Того ж дня рішення набрало законної сили, і з того часу зобов`язання держави відшкодувати шкоду стало конкретизоване і визначене. І з указаного часу воно мало бути виконане. Оскільки рішення суду фактично виконано лише 17 січня 2020 року, суд першої інстанції правильно зробив розрахунок компенсаційного відшкодування. Стосовно наведених у апеляційній скарзі доводів щодо належності цього спору до адміністративної юрисдикції слід зазначити таке. Однією з визначальних особливостей адміністративного судочинства також є те, що позивачем в адміністративній справі може бути як фізична, так і юридична особа, яка вважає порушеними свої права, свободи чи інтереси, а відповідачем, за загальним правилом, - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові або службові особи (частини друга та третя статті 50 КАС України). До компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Однак спір у цій справі не можна вважати публічно-правовим, оскільки він не пов`язаний із захистом прав громадянина від порушень з боку суб`єкта владних повноважень. Спір у цій справі виник внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем стягнутих на підставі рішення суду грошових коштів на відшкодування моральної шкоди. За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. З викладеного можна зробити висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, що передбачають як відповідальність за порушення грошового зобов`язання (частина друга статті 625 цього Кодексу). Спір про застосування статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) у схожих правовідносинах. Спір у справі, що розглядається, не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки за вказаних обставин цей спір має приватноправовий характер і підлягає судовому розгляду в межах цивільної юрисдикції. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року). Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судовому рішення. Повне судове рішення складено 24 вересня 2020 року. Судді: Т.О. Янчук А.В. Купельський О.І. Ярмолюк