Постанова 4820 № 686/22674/20

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 686/22674/20 Провадження № 22-ц/4820/269/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Грох Л.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Костенка А.М., секретар судового засідання Чебан О.М., з участю апелянта, представника відповідачів, розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Хмельницької області, правонаступником якої є Хмельницька обласна прокуратура, Державної казначейської служби України про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 грудня 2020 року та апеляційними скаргами Хмельницької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області в складі судді Продана Б.Г. від 04 грудня 2020 року та ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 грудня 2020 року про внесення виправлень у рішення. Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд в с т а н о в и в : У вересні 2020 року ОСОБА_1 , звертаючись в суд з цим позовом до відповідачів, вказував, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27.11.2018 року стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь вартість неповернутих 1262715 штук простих іменних акцій ВАТ «Хмельницький комбінат хлібопродуктів» в сумі 1106009,43 грн. Постановою Верховного Суду від 13.12.2019 року вказане судове рішення залишено без змін. Вважає, що право вимагати від відповідачів сплати коштів та їх обов`язок сплатити кошти виникли з моменту виникнення зобов`язання - 01 травня 2004 року, з цієї дати почався перебіг прострочення виконання грошового зобов`язання і на його користь підлягає сплата інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов?язання щодо повернення коштів, стягнутих судовим рішенням. 11.09.2019 року Державна казначейська служба України виконала рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 листопада 2018 року та перерахувала на його рахунок 1106009,43 грн. Відповідно до розрахунку позивача 3% річних від суми боргу за час прострочення грошового зобов`язання з 01.05.2004 року по 11.09.2019 року становить 510067,31 грн. Інфляційні втрати за цей період становлять 5913204,67 грн. Тому просив стягнути на підставі ч.2 ст.625 ЦК з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного рахунку на його користь 3% річних від просточеної суми грошового зобов`язання у розмірі 510067,31 грн. та інфляційні втрати 5913204,67 грн., всього - 6423271,98 грн. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 грудня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 20.02.2019 року по 11.09.2019 року у сумі 18453 грн. та інфляційних втрат у сумі 11325 грн., а всього 29778 грн. В решті позову відмовлено. Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 грудня 2020 року виправлено описку у рішення Хмельницького міськрайонного суду від 04.12.2020 року, - вказано в мотивувальній та резолютивній частині «та інфляційних втрат в сумі 13184,80 грн., а всього 31638,49 грн.» В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення суду, задовольнити його позов у повному обсязі та стягнути на його користь 6423271,98 грн. На думку апелянта, судом першої інстанції неправильно визначено період, за який слід розрахувати інфляційні втрати та 3 % річних (з 20.02.2019 року), оскільки вартість іменних акцій відповідно до висновку судово-економічної експертизи у розмірі 1106009,43 грн. була встановлена станом на 01 травня 2004 року, а тому саме з цієї дати повинен бути проведений розрахунок за прострочення виконання зобов?язання і до повного його фактичного виконання. У зв`язку з цим суд неправильно застосував ст. 625 ЦК України до цих правовідносин. В апеляційній скарзі Хмельницька обласна прокуратура вважає рішення суду та ухвалу суду про виправлення описки незаконними та необґрунтованими, просить їх скасувати і відмовити у позові повністю. Вважає, що судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення ст.ст. 509, 625 ЦК України. Ці правовідносини регулюються Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким визначено порядок перерахування грошових коштів на підставі судового рішення. При цьому судом не встановлено дати звернення позивача до казначейської служби щодо виплати йому грошових коштів за рішенням суду. Також цим законом не передбачена можливість відшкодування інфляційних втрат за невиконання судового рішення. Крім цього, на думку апелянта, вказаний спір відноситься до юрисдикції адміністративного суду. В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України вважає рішення суду та ухвалу суду про виправлення описки незаконними та необґрунтованими, просить їх скасувати та відмовити у позові. На думку апелянта, відносини між позивачем та Державною казначейською службою України склалися в процесі виконання рішення суду про стягнення коштів з Державного бюджету України, і регулюються Бюджетним кодексом України та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою КМУ від 03.08.2011 року №845, і не є цивільно-правовими відносинами. Жодних зобов`язань цивільно-правового характеру у Державної казначейської служби України перед позивачем не виникало, а тому й відсутні підстави нести відповідальність за ч.2 ст. 625 ЦК України. Законодавством України не передбачено виконання грошових зобов`язань держави Державною казначейською службою в добровільному порядку за відсутності виконавчого документа, відсутні строки виконання виконавчих документів за бюджетною програмою. У відзиві ОСОБА_1 вважає апеляційні скарги відповідачів безпідставними і просить їх залишити без задоволення. Зазначає, що суд обґрунтовано застосував ст.ст. 509, 625 ЦК України до спірних правовідносин. Враховуючи висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, суд першої інстанції правильно зазначив державу відповідачем у справі, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через Хмельницьку обласну прокуратуру, що незаконно наклала арешт та зобов`язана була у відповідності до чинного законодавства забезпечити збереження і повернення арештованих нею належних позивачу 1262715 штук простих іменних акцій ВАТ «Хмельницький комбінат хлібопродуктів» та Державну казначейську службу України, що здійснює списання коштів з Державного бюджету на підставі рішення суду. В засіданні апеляційного суду позивач підтримав подану апеляційну скаргу з викладений в ній мотивів, апеляційні скарги відповідачів просив відхилити як безпідставні. Представник Хмельницької обласної прокуратури підтримав апеляційні скарги відповідачів з наведених у них мотивів і просив відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, будучи повідомленим про розгляд справи. Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав. Так, відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Судами встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27.11.2018 року у цивільній справі №686/21680/15-ц стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 вартість неповернутих простих іменних акцій ВАТ «Хмельницький комбінат хлібопродуктів» в кількості 1262715 штук належних ОСОБА_1 у розмірі 1106009,43 грн. (а.с. 5-8). Постановою Верховного Суду від 13 грудня 2019 року рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 листопада 2018 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 20 лютого 2019 року залишено без змін (а.с. 12-16). Вказана постанова суду касаційної інстанції набрала законної сили з моменту її прийняття і є остаточною. 12.03.2019 року Хмельницьким міськрайонним судом Хмельницької області у цій справі видано виконавчий лист (а.с. 33-34). Головним управлінням Державної казначейської служби України у Хмельницькій області заяву позивача ОСОБА_1 та виконавчий лист отримано 14.03.2019 року (а.с. 56). Державна казначейська служба України на виконання виконавчого листа Хмельницького міськрайонного суду від 12.03.2019 року здійснила безготівковий перерахунок грошових коштів на банківський рахунок позивача - 11.09.2019 року 1106009,43 грн. Відповідно до виписки АТ КБ «Приватбанк» з карткового рахунку ОСОБА_1 вказані грошові перекази Державної казначейської служби України ОСОБА_1 отримані (а.с. 17). Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що грошове зобов`язання між сторонами виникло на підставі судового рішення рішення Хмельницького міськрайонного суду від 27.11.2018 року року, яке набрало законної сили 20.02.2019 року, відтак позивач має право на стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за весь час прострочення виконання цього зобов`язання з 20.02.2019 року та до виконання цього рішення - 11.09.2019 року. Обговорюючи доводи апеляційної скарги Хмельницької обласної прокуратури щодо адміністративної юрисдикції цього спору, та неправильного застосування норм матеріального права апеляційний суд приймає до уваги таке. Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин. Відповідно до частини першої, пункту 5 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на публічно-правові спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (стаття 2 КАС України). У пункті 1 частини першої статті 3 КАС України справу адміністративної юрисдикції визначено як публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Спір у цій справі не є публічно-правовим, оскільки він не пов`язаний із захистом прав громадянина від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, а виник внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем стягнутих на підставі рішення суду грошових коштів. За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди . Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Спір про застосування статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов`язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства. Отже, спір у цій справі не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки має приватноправовий характер і підлягає судовому розгляду в межах цивільної юрисдикції. Відтак правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами ЦК України, що передбачають відповідальність за порушення грошового зобов`язання (частина друга статті 625 цього Кодексу), що цілком спростовує твердження відповідачів про необхідність застосування до спірних правовідносин норм Бюджетного кодексу України та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників. Такі висновки цілком узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц. Обговорюючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 по суті спору, апеляційний суд приймає до уваги таке. За змістом частини першої статті 509 ЦК України правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням. Відповідно до ч.1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. В окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та судового рішення. Стаття 625 ЦК входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18). Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 листопада 2018 року у справі №680/21680/15-ц визнано грошові зобов`язання держави перед ОСОБА_1 та визначено їх розмір; ці зобов`язання виконані у повному обсязі лише 11.09.2019 року, тому позивач має право на компенсаційні виплати, передбачені ч.2 ст. 625 ЦК. Відповідно до частини другої статті ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч.ч. 3-4 ст. 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови. Відповідно до ст. 384 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. За змістом ст. 419 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття. З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані або визнані нечинними рішення, постанови та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судом правильно встановлено, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2018 року стягнуто з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 вартість неповернутих простих іменних акцій ВАТ «Хмельницький комбінат хлібопродуктів» в кількості 1262715 штук належних ОСОБА_1 у розмірі 1106009,43 грн. Отже, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 27 листопада 2018 року набрало законної сили з 20 лютого 2019 року, і з цього часу зобов`язання держави відшкодувати шкоду стало конкретизоване і визначене, а відтак, саме з цього часу підлягало виконанню. Тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов в частині стягнення інфляційних втрат та 3 % річних за період з 20.02.2019 року по 11.09.2019 року (дату виконання судового рішення). Такі висновки суду першої інстанції цілком узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 19.06.2019 року у справі № 646/14523/15-ц. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних слід робити за період з 01 травня 2004 року, оскільки вартість іменних акцій відповідно до висновку судово-економічної експертизи у розмірі 1106009,43 грн. була встановлена саме на цю дату, не ґрунтуються на нормах закону, і є безпідставними. Доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про відсутність зобов`язань цивільно-правового характеру у цього органу перед позивачем є безпідставними. Так, кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до ч. 2 ст. 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. Згідно з п. п. 1, 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року №215, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Державна казначейська служба України. Відповідно до покладених завдань Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення). Відтак участь органів Державного казначейства України як іншого відповідача є ознакою, притаманною для всіх спорів про зобов`язання зі сплати коштів державного бюджету. Встановивши наявність підстав для стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що таке відшкодування має здійснюватися Державною казначейською служби України, яка виконувала вказане судове рішення та є органом, який здійснює списання коштів з державного бюджету. Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційних скарг не вбачається. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд постановив: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Хмельницької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України залишити без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 грудня 2020 року, ухвалу Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 18 лютого 2021 року. Судді Л.М. Грох Р.С. Гринчук А.М. Костенко