Постанова 4804 № 227/4287/19

Єдиний унікальний номер 227/4287/19 Номер провадження 22-ц/804/775/20 Головуючий у 1-й інстанції Здоровиця О.В. Доповідач Азевич В.Б. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 лютого 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Азевича В.Б., суддів: Кішкіної І.В., Никифоряка Л.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 227/4287/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 грудня 2019 року (суддя Здоровиця О.В., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Добропілля Донецької області),- В С Т А Н О В И В: В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Українська залізниця») про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Свої вимоги обґрунтував тим, що перебував з відповідачем у трудових відносинах. 17.07.2017 року був звільнений на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. З вказаним наказом про звільнення особисто був ознайомлений. Проте відповідач при його звільненні не здійснив з ним повний розрахунок по заробітній платі та іншим виплатам. Просив стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати за березень-липень 2017 року в розмірі 35 447,95 грн та компенсацію за втрату частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати станом на 01.07.2019 року 7 534,64 грн. Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень-липень 2017 року в загальному розмірі 35 447,95 грн та компенсацію втрати частини грошових доходів у розмірі 4 560,88 грн, а всього 40 008,83 грн. Зобов`язано АТ «Українська залізниця» при виплаті ОСОБА_1 доходу у розмірі 40 008,83 грн утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 715,22 грн. АТ «Українська залізниця» на вказане судове рішення подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати в частині стягнення 40 008,83 грн і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог в сумі 2 441,45 грн не отриманий аванс за березень 2017 року. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що з 16.03.2017 року у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах відповідно Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15.03.2017 року № 62/2017, нарахування заробітної плати було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв`язку з виробничими підрозділами СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також передачі з непідконтрольної території первинних документів. За першу половину березня 2017 року позивачу нараховано аванс в сумі 2 441,45 грн, який позивач станом на 05.11.2019 року не отримав в касі СП «Донецька дирекція залізничних перевезень». За інший період у відповідача відсутня заборгованість з заробітної плати, оскільки нарахування заробітної плати за цей період не здійснювалося через відсутність первинних документів. Крім того, на думку скаржника, суд першої інстанції помилково не врахував положення та висновки, викладені в Науково-правовому висновку Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року, щодо вимоги про стягнення заборгованості з заробітної плати. До Донецького апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник позивача просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» без задоволення. Посилається на те, що відповідачем не наведено жодного аргументованого доводу, що надані позивачем розрахунки заборгованості не відповідають дійсному розміру заборгованої заробітної плати, з урахуванням вимог пункту 8 наказу про нарахування заробітної плати за час простою не з вини працівників із розрахунку двох третин встановленої тарифної ставки посадового окладу. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». В частині 1 статті 274 ЦПК України зазначено, що в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових відносин. Крім того, згідно із частиною 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В даній справі спір виник із трудових правовідносин, тому така справа відповідно до вищевказаних норм розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем і працював заступником начальника виробничого підрозділу «Іловайське будівельно-монтажне експлуатаційне управління» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», що підтверджується копією трудової книжки позивача АХ № НОМЕР_1 , наказом про звільнення позивача № 6292/ДН-ос від 10 липня 2017 року. Наказом (розпорядженням) № 6292/ДН-ос від 10 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнено 17.07.2017 року з посади начальника ВП «Іловайське будівельно-монтажне експлуатаційне управління» СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», у зв`язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. Відповідно до змісту вказаного наказу при звільненні ОСОБА_1 необхідно виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку та компенсацію за 26 днів невикористаної відпустки. Відповідач факт перебування позивача з ним у трудових відносинах до 17 липня 2017 року не оспорював. Судом також встановлено, що позивач звернувся з позовною заявою до АТ «Українська залізниця» (юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815). Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року № 938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменованого його в акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815. Запис про звільнення позивача, в трудовій книжці ОСОБА_1 зроблений на підставі наказу № 6292/ДН-ос від 10 липня 2017 року і засвідчений підписом начальника відділу кадрів ОСОБА_2 Н.О. та печаткою відділу кадрів Донецької структурного підрозділу дирекції залізничних перевезень ПАТ «Укрзалізниця». Позивачем, на підтвердження нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, надані суду розрахункові листи (табуляграми) за період з березня по липень 2017 року, в яких зазначені суми нарахованої позивачу заробітної плати до виплати. Вказані табуляграми видані ВП БМЕУ Іловайськ СП «ДДЗП» філії «Дон.зал.» ПАТ (ЄДРПОУ 40150216). Так, згідно розрахунку заробітної плати за березень 2017 року позивачу нараховано 6 673,07 грн (сума до виплати після утримання податку з доходів, профспілкових внесків та іншого 5 306,31 грн.), з яких оплата за простій (80 годин) 2 358,67 грн. Згідно розрахунку заробітної плати за квітень 2017 року позивачу нараховано 4 149,26 грн (сума до виплати після утримання податку з доходів, профспілкових внесків та іншого 3 299,43 грн.), з яких оплата за простій (120 годин) 4 073,36 грн. Згідно розрахунку (табуляграми) заробітної плати за травень 2017 року позивачу нараховано 5 255,73 грн., з яких оплата простою (159 годин) 5 159,59 грн., матеріальна допомога 96,14 грн. Сума до виплати після утримання податку з доходів, профспілкових внесків та іншого 4 179,26 грн. Згідно розрахунку (табуляграми) заробітної плати за червень 2017 року позивачу нараховано 1 322,20 грн., з яких оплата простою (40 годин) 1 298,01 грн., матеріальна допомога - 24,19 грн. Сума до виплати після утримання податку з доходів, профспілкових внесків та іншого 1 051,40 грн. Згідно розрахунку заробітної плати за липень 2017 року позивачу нараховано 18 047,69 грн., з яких: оплата простою (8 годин) 245,69 грн, матеріальна допомога - 330,14 грн, вихідна допомога при звільненні 9 286,80 грн, компенсація за невикористану відпустку 8 185,06 грн. Сума до виплати після утримання податку з доходів, профспілкових внесків та іншого 14 444,08 грн. Відповідно до статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно зі статтею 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону - суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. В частині статті 115 КЗпП України зазначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно з вимогами статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме, в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за березень-липень 2017 року в сумі 35 447,95 грн та в частині стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 4 560,88 грн. Зазначені висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими. Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі статтею 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може вивляти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Суд першої інстанції правильно прийняв до уваги надані позивачем розрахункові листи, та табуляграми, оскільки зазначені документи не мають суперечностей та не викликають у суду сумнівів, щодо їх достовірності, і дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі. Вимоги позивача, зокрема, підтверджуються наказами відповідача від 17.03.2017 року № 236/ДНД про встановлення простою, від 28.04.2017 року № 645-НЗ-1 про деякі питання діяльності регіональної філії «Донецька залізниця», від №6292/ДН-ос від 10.07.2017 року про припинення трудового договору, а також довідкою Добропільського об`єднаного управління Пенсійного фонду України за формою ОК-5. Крім того, правильним є висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за втрату грошових доходів. Пунктами 20, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Таким чином позивачем не пропущено строку звернення до суду з даним позовом. Так, ОСОБА_1 має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою виплати розрахунку при звільненні, яка відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці» мала бути виплачена відповідачем відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, визначеному чинним законодавством. Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Порядок та підстави компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати регулюється Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», з метою реалізації якого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Відповідно до пункту 4 вказаного Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Колегія суддів погоджується з розміром компенсації, визначеної судом першої інстанції. Апеляційний суд також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач вимог закону про повний розрахунок при звільненні не дотримався, заробітна плата у встановлені строки не виплачувалася, внаслідок чого існує заборгованість по заробітній платі та іншим платежам. Інших належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем, відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано. Відсутність первинної документації, що унеможливлює нарахування заробітної плати та інших виплат, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки працівник довів що він продовжував працювати на підприємстві після 20 березня 2017 року, виконував роботу згідно трудового договору та заробітна плата була йому нарахована, про що відповідач надав відповідні відомості та нарахування. Також апеляційний суд вважає, що обставини на які посилається відповідач, щодо здійснення діяльності на території тимчасово непідконтрольній Україні виникли не з березня 2017 року, як визначено висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2, а мали місце у період з 14 квітня 2014 року в населених пунктах, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, згідно з положеннями Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року та суд апеляційної інстанції виходить з того, що Товариство, яке на час проведення антитерористичної операції продовжувало здійснювати діяльність на території непідконтрольній Україні, визначивши свої права та реалізовуючи їх за своїм розсудом повинно відповідати за негативні наслідки від такої діяльності. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про належність наданих позивачем документальних доказів та обґрунтовано вважав, що відповідач у жодний належний спосіб не спростував наявні в розрахунках відомості, а тому рішення в частині наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, вимогам матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не має. Враховуючи зазначене, відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. За пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Оскільки в даній справі ціна позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись статтями 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Донецький апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді: В.Б. Азевич І.В. Кішкіна Л.П. Никифоряк