Постанова 4804 № 243/8332/19

Єдиний унікальний номер 243/8332/19 Номер провадження 22-ц/804/269/20 Єдиний унікальний номер 243/8332/19 Номер провадження 22-ц/804/269/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 січня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Халаджи О. В. суддів: Азевича В.Б, Кішкіної І.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні в м. Бахмут апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, допомоги при скороченні та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку (суддя Сидоренко І.О. повний текст рішення виготовлено 15 листопада 2019 року), В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат. Просив стягнути на його користь з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з січня 2017 року по липень 2017 року, компенсацію за невикористану відпустку, допомогу при скорочені усього на суму 28496,67 грн., а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, допомоги при скороченні та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період травень липень у розмірі 6251,71 грн. допомогу при скороченні в розмірі 8304,23 грн., що разом становить 14555,94 грн. з утриманням податків та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість з заробітної плати за березень-квітень 2017 року у розмірі 8599,14 грн. без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» та ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 грн., з кожного. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць. В решті позовних вимог відмовлено. Із вказаним судовим рішенням не погодився представник відповідача ОСОБА_2 , та подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, не в повній мірі з`ясовані обставини, що мають значення для справи. В обґрунтування доводів скарги вказує, що з 16 березня 2017 року у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15 березня 2017 року №62/2017, нарахування заробітної плати було припинено. Зазначає, що у відповідача відсутня можливість надати докази, що відповідно до Наказу Державного комітету статистики №489 від 05 грудня 2008 року «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці», а саме N П-1 «Наказ про прийняття на роботу», N П-3 «Наказ про надання відпустки», N П-4 «Наказ про припинення трудового договору», N П-5 «Табель обліку використання робочого часу», N П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника», що можуть вважатись належними та допустимими, оскільки вони залишились у непідконтрольному Українській владі м. Донецьку, тому підтвердити інформацію щодо виконання позивачем роботи є неможливим, і відповідно здійснити нарахування заробітної плати позивачу також неможливо. У зв`язку з відсутністю первинних документів в структурному підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» підтвердити інформацію щодо фактичного виконання робіт та здійснити нарахування заробітної плати здійснити не можливо. Заборгованість за період з 16 березня 2017 року відсутня, так як її нарахування не здійснювалося. Також в апеляційній скарзі представник відповідача зазначив, що суд першої інстанції безпідставно прийняв рішення виключно на підставі наданих позивачем доказам по справи. Надані позивачем розрахунки заробітної плати виготовлені на непідконтрольній українській владі території в м. Донецьк, в захопленій невідомими особами адміністративної будівлі Донецької дирекції залізничних перевезень (м. Донецьк вул. Артема, 68). Представник АТ «Українська залізниця» Малиновський П.А. просив рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 листопада 2019 року в частині задоволених позовних вимог скасувати, та ухвалити, в задоволені позову відмовити. Від ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не надходив. Згідно п. 2 ч.1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі спір виникає із трудових відносин та ціна позову становить, 28 496,67 грн. тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (1921*100 = 192 100). а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні. Заслухавши суддю - доповідача та перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював у Структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії ПАТ «Укрзалізниця» на посаді монтера колії 5-го розряду. 17 липня 2017 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи на підставі п.1 статті 40 КЗпП України, що підтверджено наявною у матеріалах справи копією трудової книжки. Так, відповідно до розрахунків заробітної плати ВП ПЧ «Дебальцеве «СП ДДЗП» філії «Донецька залізниця» (ідентифікаційний код 40150216), ОСОБА_1 нараховані наступні суми: - у січні 2017 року 6469,74 грн. (з яких: оплата почасовиків 3631,56 грн., акордний заробіток 1452,62 грн., доплата за шкідливі умови праці 290,52 грн., доплата за вислугу 907,89 грн., індексація заробітної плати 68,80 грн., матеріальна допомога 118,35 грн.), до виплати аванс 1040,00 грн., заробітна плата 4104,63 грн.; - у лютому 2017 року 6638,64 грн. (з яких: оплата почасовиків 3320,00 грн., акордний заробіток 2032,80 грн., доплата за шкідливі умови праці 265,60 грн., доплата за вислугу 830,00 грн., індексація заробітної плати 68,80 грн., матеріальна допомога 121,44 грн.), до виплати аванс 1450,00 грн., заробітна плата 3828,93 грн.; - у березні 2017 року 11270,72 грн. (з яких: оплата почасовиків 622,56 грн., акордний заробіток 390,97 грн., доплата за шкідливі умови праці 49,80 грн., доплата за вислугу 155,64 грн., оплата чергової відпустки 5132,70 грн., відпуск за вислугу 285,15 грн., осн.відп. за мин.пер 1710,90 грн.; виплата по колективному договору 2146,54 грн.; відпуск за вислугу 570,30 грн., матеріальна допомога 206,16 грн.), до виплати 8962,30 грн.; - у травні 2017 року 2801,02 грн. (з яких: оплата простоїв 2749,78 грн., матеріальна допомога 51,24 грн.), до виплати 2227,32 грн.; - у червні 2017 року 2801,02 грн. (з яких: оплата простоїв 2749,78 грн., матеріальна допомога 51,24 грн.), до виплати 2227,32 грн.; - у липні 2017 року 8953,90 грн. (з яких: оплата простоїв 415,06 грн., матеріальна допомога 163,79 грн., допомога при скороченні 8304,23 грн., вартість одягу 70,82 грн.), до виплати 7145,67 грн. Розрахунковий лист за квітень 2017 року не надано, тому в цій частині позовних вимог суд виходить з наявних матеріалах справи індивідуальних відомостей про застраховану особу, згідно яких позивачу нарахована сума заробітної плати у розмірі 570,30 грн. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу наданих суду Слов`янським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області за № 21643/07 від 06.09.2019 року, суми нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати за січень-лютий 2017 року збігаються із розмірами заробітної плати зазначеними у перелічених вище розрахунках заробітної плати позивача за вказаний період. Крім того, згідно довідки про доходи ОСОБА_1 № 768 від 09.08.2019 року, позивачу нарахована заробітна плата за березень 2017 року становить 634,10 (до видачі 504,22 грн.). Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що відповідач не має заборгованості з заробітної плати перед позивачем за період з 01 січня 2017 року по 01 березня 2017 року, оскільки ОСОБА_1 проведено наступні виплати: - аванс за січень 2017 року в розмірі 1040,00 грн. (платіжна відомість № 180; виписка по особовому рахунку в АТ «Державний ощадний банк України»); - заробітна плата за січень 2017 року в розмірі 4104,63 грн. (платіжна відомість № 553; виписка по особовому рахунку в АТ «Державний ощадний банк України»); - аванс за лютий 2017 року в розмірі 1450,00 грн. (платіжна відомість № 827; виписка по особовому рахунку в АТ «Державний ощадний банк України»); - заробітна плата за лютий 2017 року в розмірі 3828,93 грн. (платіжна відомість № 1113; виписка по особовому рахунку в АТ «Державний ощадний банк України»). - аванс за березень 2017 року в розмірі 504,22 грн. (відомість про видачу грошей № 16 за березень 2017 року). Загальний розмір виплаченої заробітної плати позивачу відповідачем за період з 01.01.2017 року по 10.07.2017 року становить 10927,78 грн. Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону - суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. В статті 115 КЗпП України зазначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки. Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно з вимогами ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки позивач перебував у трудових відносинах, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, проте при звільненні не отримав всі належні йому виплати. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Сторонами визнано, що ОСОБА_1 отримав аванс за січень 2017 року в розмірі 1040,00 грн. (платіжна відомість № 180; виписка по особовому рахунку в АТ «Державний ощадний банк України»), заробітна плата за січень 2017 року в розмірі 4104,63 грн. (платіжна відомість № 553; виписка по особовому рахунку в АТ «Державний ощадний банк України»), аванс за лютий 2017 року в розмірі 1450,00 грн. (платіжна відомість № 827; виписка по особовому рахунку в АТ «Державний ощадний банк України»), заробітна плата за лютий 2017 року в розмірі 3828,93 грн. (платіжна відомість № 1113; виписка по особовому рахунку в АТ «Державний ощадний банк України»). аванс за березень 2017 року в розмірі 504,22 грн. (відомість про видачу грошей № 16 за березень 2017 року). Суд першої інстанції вірно прийняв до уваги надані позивачем розрахункові листи, та табулеграми, оскільки зазначені документи не мають суперечностей та не викликають у суду сумнівів, щодо їх достовірності, і дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач вимог закону про повний розрахунок при звільненні не дотримався, заробітна плата у встановлені строки не виплачувалася, внаслідок цього існує заборгованість по заробітній платі та іншим платежам. Інших належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем, відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано. Відсутність первинної документації, що унеможливлює нарахування заробітної плати та інших виплат, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки працівник довів що він продовжував працювати на підприємстві після 20 березня 2017 року, виконував роботу згідно трудового договору та заробітна плата була йому нарахована, про що відповідач надав відповідні відомості та нарахування. Також апеляційний суд вважає, що обставини на які посилається відповідач, щодо здійснення діяльності на території тимчасово непідконтрольній Україні виникли не з 20 березня 2018 року, як визначено висновком торгово - промислової палати України № 126/2/21-10.2, а мали місце у період з 14 квітня 2014 року в населених пунктах, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, згідно з положеннями Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року та суд апеляційної інстанції виходить з того, що Товариство, яке на час проведення антитерористичної операції продовжувало здійснювати діяльність на території непідконтрольній Україні, визначивши свої права та реалізовуючи їх за своїм розсудом повинно відповідати за негативні наслідки від такої діяльності. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про належність наданих позивачем документальних доказів та обґрунтовано вважав, що відповідач у жодний належний спосіб не спростував наявні в розрахунках відомості. Тому рішення в частині наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, вимогам матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не має. Разом з тим, доводи апеляційної скарги не підтверджують жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права, чи які призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався, як на підставу своїх заперечень. Відповідач мав можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, та саме відповідач несе ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ним процесуальних дій. Однак, статтею 168 Податкового кодексу України передбачений порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету. 168.1. Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом. 168.1.1. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу. 168.1.2. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету. Відповідно до ч.5 п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення. Судом першої інстанції при винесенні рішення не було додержано вказаних вище норм законодавства в частині стягнення на користь позивача суми заборгованості за березень 2017 року, оскільки в судовому рішенні сума заборгованності повинна бути зазначена саме без відрахування податків та інших обовязкових платежів, а тому в цій частині рішення суду підлягає зміні. Так, сума заборгованості за березень - квітень 2017 року становить 11270,72 гривень 504,22 (які були виплачені позивачу згідно довідки ОК-5), що складає 10766,50 гривень. Виходячи з викладеного вище розмір заборгованості по заробітній платі за березень липень 2017 року, враховуючи оплату простоїв та однаразової допомоги при скороченні та вартості компенсації за одяг - становить 10766,50 грн. + 2801,02 грн. +2801,02 + 415,06 грн. +70,82 грн. +8304,23 грн., а всього 25322,44 грн. Колегія суддів вважає, що оскільки предметом спору є саме заробітна плата за березень - липень 2017 року, то збільшення її розміру не є збільшенням позовних вимог, відповідно не є виходом за межі позовних вимог, оскільки саме ця сума є в доданій до позовної заяви довідці (а.с.4) і саме ця сума підлягає оподаткуванню при її виплаті в якості заробітної плати. Враховуючи, що суд першої інстанції правильно вирішив позов по суті, але при визначенні суми заборгованості заробітної плати допустив неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду в цієї частині підлягає зміні. Такий висновок суду є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства. Так, за результатами розгляду апеляційної скарги, апеляційну скаргу треба задовольнити частково, а оскаржуване рішення слід змінити в частині суми стягнутої заробітної плати. В іншій частині ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 14 листопада 2019 року змінити. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії «Донецька залізниця» на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), заборгованість по заробітній платі за період березень липень 2017 року в розмірі 17018 (сімнадцять тисяч вісімнадцять) гривень 21 копійка, допомогу при скороченні в розмірі 8304 (вісім тисяч триста чотири) гривні 23 копійки, що разом становить 25322 (двадцять п`ять тисяч триста двадцять дві) гривні, 44 копійки, з яких підлягають утриманню податки і обов`язкові платежі. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 30 січня 2020 року. Судді: О.В. Халаджи В.Б. Азевич І.В. Кішкіна