Постанова 4804 № 229/874/20

Єдиний унікальний номер 229/874/20 Номер провадження 22-ц/804/3243/20 ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 грудня 2020 року м. Бахмут справа № 229/874/20 провадження № 22-ц/804/3243/20 Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого Хейло Я.В., суддів Мірути О.А., Тимченко О.О. учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця» розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 19 серпня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати, суми винагороди за підсумками роботи за 2016 рік (суддя Лебеженко В.О.), ухваленого в приміщенні суду в місті Дружківка Донецької області, - ВСТАНОВИВ: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У лютому 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Дружківського міського суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі АТ «Українська залізниця») про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати, суми винагороди за підсумками роботи за 2016 рік. Позов мотивовано тим, що 21 липня 1988 року вона була прийнята на роботу до «Ясинуватської дистанції сигналізації і зв`язку» Донецької залізниці. 06.04.2009 року «Ясинуватська дистанція сигналізація і зв`язку» Донецької залізниці перейменовано у «Ясинуватська дистанція сигналізації і зв`язку Державного підприємства» Донецька залізниця». 08.07.2016 року Державне підприємство «Донецька залізниця» була реорганізована шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». 08.07.2016 року «Ясинуватська дистанція сигналізації і зв`язку Державного підприємства Донецька залізниця» реорганізована шляхом злиття у виробничий підрозділ «Ясинуватська дистанція сигналізації і зв`язку структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства Українська залізниця». Наказом ПАТ від 17 березня 2017 року № 236/ДНД було встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції. Згідно з п. 8 даного наказу за час простою нараховувалась працівникам заробітна плата. У порушення ст. 22 Закону України «Про оплату праці» та ст. 115 Кодексу законів про працю України відповідач з березня 2017 року у односторонньому порядку припинив виплату заробітної плати без повідомлення причин. Згідно з наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 28.04.2017 року № 645-НЗ-1 «Ясинуватську дистанція сигналізації і зв`язку» разом зі всіма іншими підприємствами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» було ліквідовано з 17.07.2017 року. Таким чином, позивача було звільнено на підставі частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (наказ від 10 липня 2017 року № 8855/ДН-ос). На день звільнення відповідач має перед позивачем заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 23 561,74 грн, що складається з заборгованостей за березень 2017 року 4008.94 грн, за квітень 2017року 3683,33 грн, за травень 2017 року 2539,14 грн, за червень 2017 року 2673,67 грн, за липень 2017 року -10656, 66 грн. Загальна сума компенсації за втрату частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів їх виплати становить 5174,49 грн. Також зазначила, згідно додатку до наказу №Ц-2-25/1666-17 винагорода за 2016 рік для працівників Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» проводиться у розмірі 52,5 % від окладу за грудень 2016 року. Відповідно до наказу №Ц-2-25/1666-17, сума винагороди за підсумками роботи за 2016 рік, яка належить їй до виплати, складає 2599,75 грн., що підлягає стягненню з відповідача. Просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 23561,74 грн., компенсацію за втрату частини заробітної плати в розмірі 5174,49 грн., суму винагороди за підсумками роботи за 2016 рік у розмірі 2599, 75 гривень. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 19 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Позивач ОСОБА_1 просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга позивача мотивована тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом неповно з`ясовано всі обставини справи та порушено норми процесуального та матеріального права. Посилається на статті 47, 94, 116 КЗпП України та зазначає, що на підтвердження позовних вимог позивачем надано суду копії табуляграм за спірний період та трудову книжку, проте відповідач зазначені докази не спростував. Посилання на висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2 є необґрунтованим, оскільки на його підставі відповідач звільнений від відповідальності на підставі статті 117 КЗпП України. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу відповідачем АТ «Українська залізниця» не подано. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2018 року №938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову складає 31335,98 гривень, що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 знаходилась у трудових відносинах з ВП «Ясинуватська станція сигналізації та зв`язку» СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Наказом №8855/ДН-ОС від 10.07.2017 року позивача звільнено на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, з компенсацією за 26 днів відпустки та виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку. Відповідно до довідки про доходи позивача №655/2 від 23.03.2020 року, наданої АТ «Українська залізниця», за період березень липень 2017 року позивачу нараховано заробітну плату за березень 2017 року у розмірі 2597,36 грн, до виплати 2065,38 грн (а.с.53) Також відповідачем надано видаткового касового ордеру №2139 від 18 вересня 2017 року, з якої вбачається, що позивачу було виплачено за першу половину березня 2065,38грн (а.с. 54) На підтвердження позовних вимог позивачем надано копію трудової книжки (а.с. 10-14), табуляграми за грудень 2016 року, березень-липень 2017 року (а.с.17-21), які їй були видані відповідачем відповідно до статті 110 КЗпП України, частини першої статті 30 Закону України «Про оплату праці», згідно яких при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Відомості, зазначені у наданих позивачем розрахунках заробітної плати за березень - липень 2017 року узгоджуються з іншими доказами по справі, зокрема, наказом відповідача від 17 березня 2017 року № 236/ДНД про встановлення простою. Порядок оплати часу простою, зазначений у цьому наказі, відповідає положенням статті 113 КЗпП України, згідно якої час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Посилаючись на відсутність об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків, відповідач конкретних заперечень щодо сум оплати за час простою за березень - червень 2017 року не наводить. Відповідно до частини 4 статті 97 КЗпП України, статті 22 Закону України «Про оплату праці» власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Враховуючи, що в період встановленого структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень», простою позивачка на виконання наказу виходила на своє робоче місце до дня звільнення, що підтверджується наданими до суду першої інстанції розрахунками заробітної плати, на день звільнення позивачки наказ про встановлення простою скасовано не було (відповідачем такі відомості не надано, структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» з травня 2017 року свою діяльність здійснює у м.Лиман, тобто на території України, яка контролюється органами державної влади), у відповідача відсутні підстави не здійснювати позивачу оплату за час простою. Розрахунок заробітної плати за липень 2017 року узгоджується з наказом від 10 липня 2017 року № 3740/ДН-ОС про припинення трудового договору, згідно якого позивач звільнена за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату та має право на компенсацію за 26 днів невикористаної відпустки, одноразову грошову допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку. Відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Згідно розрахунку заробітної плати позивачки за липень 2017 року сума компенсації за невикористану відпустку складає 6108,96 грн. та відповідачем її розмір не оспорюється. (а.с. 22) Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Розмір нарахованої позивачці вихідної допомоги у зв`язку із звільненням на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України згідно розрахунку заробітної плати за липень 2017 року складає 6499,33 грн. та відповідачем не оспорюється. Доводи відповідача про відсутність первинних документів в структурному підрозділі «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», що унеможливлює нарахування заробітної плати в період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, є необґрунтованими. Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі №243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією роботодавця. Отже, відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати. Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Відповідно до статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (ч. 1 статті 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату. Відповідно до статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до частин 1, 2 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Враховуючи, що відповідач в порушення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Закону України «Про оплату праці» не надав суду першої інстанції документів ні про нараховану позивачу заробітну плату за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, ні про наявність заборгованості по заробітній платі за цей період, ні про відсутність такої заборгованості, у відзиві на апеляційну скаргу визнає, що з 16 березня 2017 року нарахування позивачу заробітної плати припинено через відсутність первинних документів, що розрахунок з позивачем при його звільненні не проведено, суд першої інстанції передчасно прийшов до висновку про недоведеність заявлених позивачем вимог. Форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у науково-правовому висновку Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Проте жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заробітної плати та цей обов`язок роботодавця не залежить від наявності або відсутності його вини. Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» № 1669-VII від 02 вересня 2014 року не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України. Вказаним законом встановлено, що єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України (стаття 10). Проте заробітна плата, в тому числі оплата за час простою не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати. Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», яка ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Суханов та Ільченко проти України», справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги», відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. В рішенні у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «власності», яке міститься в першій частині ст. 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (п. 22). Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Враховуючи, що позивачка до 17 липня 2017 року знаходилася з регіональною філією «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» у трудових відносинах, майнові вимоги позивачки щодо оплати його праці, зокрема в доведеній частині заборгованості, відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Отже, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню заробітна плата, з врахуванням частково отриманої заробітної плати за першу половину березня 2017 року у розмірі 2597,36 грн (до виплати 2065,38 грн), за період з 01 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у сумі 26955,32 грн. з урахуванням компенсації за невикористані 26 днів відпустки у сумі 6108,96 грн. та вихідної допомоги в сумі 6499,33 грн. Заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня - по 17 липня 2017 року в сумі 26955,32 грн підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачкою наявності у відповідача заборгованості по заробітній платі перед позивачем за період з березня 2017 року по липень 2017 року не відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Щодо позовних вимог в частині стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, то апеляційний суд виходить з наступного. Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України, Законами України «Про оплату праці», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати», Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою КМУ від 20 грудня 1997 року № 1427. Під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші. У рішенні Конституційного суду України від 15 жовтня 2013 року № 9 рп/2013 зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати, ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`зку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Згідно із статтею 3 цього Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМУ від 20 грудня 1997 року № 1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою КМУ від 23 квітня 1999 року № 692) компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 01 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток. Апеляційний суд не погоджується з наданим позивачем розрахунком компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки зазначений розрахунок було проведено, виходячи з сум заробітної плати без утримання з цієї суми передбачених законом податків і зборів. Таким чином, компенсація втрати частини доходу складає: 1) за березень 2017 року 2597,36 грн. (сума нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за першу половину березня 2017 року (після утримання податків і обов`язкових платежів) * індекс інфляції за період квітень 2017 року вересень 2017 року = 278,09 грн.; за березнь 2017 року 2444,21 грн (сума нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за березень 2017 року (після утримання податків і обов`язкових платежів) * індекс інфляції за період квітень 2017 року лютий 2020 року = 495,83 грн.; 2) за квітень 2017 року - 4632,05 грн. (сума нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за квітень 2017 року (після утримання податків і обов`язкових платежів) * індекс інфляції за період травень 2017 року лютий 2020 року = 894,91 грн.; 3) за травень 2017 року 3193,16 грн. (сума нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за травень 2017 року (після утримання податків і обов`язкових платежів) * індекс інфляції за період червень 2017 року - лютий 2020 року = 575,79 грн.; 4) за червень 2017 року 3362,33 грн. (сума нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за травень 2017 року (після утримання податків і обов`язкових платежів) * індекс інфляції за період червень 2017 року - лютий 2020 року = 554,87 грн.; 5) за липень 2017 року 13323,57 грн. (сума нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за липень 2017 року (після утримання податків і обов`язкових платежів) * індекс інфляції за період серпень 2017 року - лютий 2020 року = 2177,27 грн. Загальна сума компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати становить 4976,76 грн., і саме ця сума підлягає стягненню з відповідача. Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в матеріалах справи. Щодо вимог про стягнення з відповідача винагороди за підсумками роботи за 2016 рік, апеляційний суд зазначає наступне. Статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати, яка складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат. До останніх належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Отже, при вирішенні спорів про виплату премій необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. Згідно п.п. 3.2.24 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілки на 2002 - 2006 роки (з наступними змінами та доповненнями), винагорода за підсумками роботи за весь рік виплачується згідно Положення, яке є невід`ємною частиною Галузевої угоди. Положенням про виплату винагороди за підсумками роботи за рік передбачено, що виплата винагороди проводиться при умові забезпечення виконання обсягу роботи (перевезень, товарної продукції, реалізації та інш.) за рік та наявності прибутку в цілому по Укрзалізниці. Винагорода виплачується за результатами роботи календарного року після підведення підсумків фінансово-господарської діяльності. Винагорода за підсумком роботи за рік виплачується працівникам, які знаходяться в штаті підприємства (організації, відособленого структурного підрозділу) і пропрацювали весь календарний рік. Беручи до уваги наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що підстав для нарахування та стягнення на користь позивача винагороди за підсумком роботи за 2016 рік відсутні, оскільки відповідного наказу по структурному підрозділу, де працювала позивачка, не видавалося. Оскільки рішення про виплату винагороди за підсумками роботи за 2016 рік керівництвом структурного підрозділу не приймалося, а також відсутні докази про те, що такі виплати здійснювалися іншим працівникам, підстави для задоволення вимог позивачки в цій частині відсутні. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Оскільки апеляційним судом встановлено, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального права і порушено норми процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про скасування рішення рішення суду першої інстанції, та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі у розмірі 26955,32 грн, а також компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати 4976,76 грн. та про відмову у задоволенні вимоги про стягнення винагороди за підсумком роботи за 2016 рік. Апеляційний суд зауважує, що визначена ОСОБА_1 ціна позову складає 31335,98 гривень, оскільки суми заборгованості по заробітній платі до стягнення позивачем визначено без утримання податку та інших обов`язкових платежів, проте в силу положень статтей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України вирахування суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів є обов`язком податкового агента, яким є АТ «Українська залізниця», тому апеляційний суд визначає розмір суми заборгованості по заробітній платі з утриманням податку та інших обов`язкових платежів, що не є виходом за межі доводів апеляційної скарги та позовних вимог. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору. Задовольняючи частково апеляційну скаргу відповідача, апеляційний суд, з урахуванням вимог статті 141 ЦПК України та того, що позивач звільнений від сплати судового збору як особа, що подала позов про стягнення заробітної плати, з урахуванням ставок судового збору, передбачених статтею 4 ЗУ «Про судовий збір», з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840, 80 гривень. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 19 серпня 2020 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄРДПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі за період березень-липень 2017 року, компенсацію за невикористану відпустку, вихідну допомогу в сумі 26955 (двадцять шість тисяч дев`ятсот п`ятдесят п`ять) гривень 32 копійки з утриманням податку та інших обов`язкових платежів. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄРДПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у сумі 4976 (чотири тисячі сімдесят шість) гривень 76 копійок. В задоволенні позовної вимоги про стягнення винагороди за підсумками роботи за 2016 рік відмовити. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Я.В. Хейло Судді: О.А. Мірута О.О. Тимченко