Постанова 4804 № 227/4276/19

Єдиний унікальний номер 227/4276/19 Номер провадження 22-ц/804/854/20 Єдиний унікальний номер 227/4276/19 Номер провадження 22-ц/804/854/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Халаджи О. В. суддів: Азевича В.Б., Кішкіної І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні в м. Бахмут апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати (суддя Хандурін В.В.), В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати. Просила стягнути на її користь з відповідача заборгованість по заробітній платі за березень червень 2017 року у розмірі 30 960,39 грн., та компенсацію за втрату частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати, у розмірі 6 658,28 грн. Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень-червень 2017 року в загальному розмірі 27905,94 грн. та компенсацію втрати частини грошових доходів у розмірі 4661,04 грн. Зобов`язано Акціонерне товариство «Українська залізниця» при виплаті ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 665,21 грн. Із вказаним судовим рішенням не погодилась представник відповідача Малиновський ОСОБА_2 А, та подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права, не в повній мірі з`ясовані обставини, що мають значення для справи. В обґрунтування доводів скарги вказує, що з 16 березня 2017 року у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення, відповідно Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15 березня 2017 року №62/2017, нарахування заробітної плати було припинено. Зазначає, що у відповідача відсутня можливість надати докази, що відповідно до Наказу Державного комітету статистики №489 від 05 грудня 2008 року «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці», а саме N П-1 «Наказ про прийняття на роботу», N П-3 «Наказ про надання відпустки», N П-4 «Наказ про припинення трудового договору», N П-5 «Табель обліку використання робочого часу», N П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника», що можуть вважатись належними та допустимими, оскільки вони залишились у непідконтрольному Українській владі м. Донецьку, тому підтвердити інформацію щодо виконання позивачем роботи є неможливим, і відповідно здійснити нарахування заробітної плати позивачу також неможливо. Також вважає, що суд першої інстанції не застосував Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України №126/2/21-10,2 від 16.01.2018 року, до вимоги про стягнення заробітної плати. В зазначеному документі ретельно описуються всі події, які унеможливили здійснення нарахування та виплати заробітної плати. У зв`язку з відсутністю первинних документів в структурному підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» підтвердити інформацію щодо фактичного виконання робіт та здійснити нарахування заробітної плати здійснити не можливо. Заборгованість за період з 16 березня 2017 року відсутня, так як її нарахування не здійснювалося. Представник АТ «Українська залізниця» Малиновський М.А. просив рішення Добропільського міськрайонного суду від 17 грудня 2019 року в частині задоволених позовних вимог скасувати, та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі. Від представника ОСОБА_1 адвоката Лаврищева В.В. відзив не надходив. Згідно п. 2 ч.1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, що виникають з трудових відносин. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі спір виникає із трудових відносин та ціна позову становить, 37618,67 грн. тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (2102*100=210 200). а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні. Заслухавши суддю-доповідача перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 15 постанови Пленум Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 , заведеної на ім`я позивача ОСОБА_3 , її востаннє 04.07.2016 року переведено інженером-технологом 1 категорії виробничо-технічного відділу Вагонного депо Іловайськ Державного підприємства «Донецька залізниця (а.с. 7-15). 11.07.2016 року Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на підставі відповідного наказу, «Вагонне депо Іловайськ» «Державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у виробничий підрозділ «Іловайське вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». 16 червня 2017 року ОСОБА_1 було звільнено у зв`язку зі скороченням штату згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці та копією наказу (розпорядження) № 1952/ДН-ОС від 16.06.2017 року (а.с. 15, 22). Зі змісту вказаного наказу вбачається, що відповідачем було прийнято рішення про виплату компенсації за 30 днів відпустки з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку. Згідно розрахунку заробітної плати за березень 2017 року, проведеного ВП ВЧД Іловайськ СП «ДДЗП» філії «Дон.зал.» сума нарахованої заробітної плати склала 6746,86 грн. (без утримання відповідних податків та зборів) (а.с. 31), згідно розрахунку за квітень 2017 року 4032,70 грн. (без утримання відповідних податків та зборів) (а.с. 32), згідно розрахунку за травень 2017 року 4032,70 грн. (без утримання відповідних податків та зборів) (а.с. 33), згідно розрахунку за червень 2017 року 16148,13 грн. (а.с. 34). Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону - суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. В статті 115 КЗпП України зазначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки. Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно з вимогами ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки позивач перебувала у трудових відносинах, виконувала свої трудові обов`язки в повному обсязі, проте при звільненні не отримала всі належні їй виплати. Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Сторонами визнано, що за першу половину березня ОСОБА_1 було нараховано та виплачено аванс в сумі 2428,84 грн, який вона отримала 19.07.2017 року в касі структурного підрозділу « Донецька державна залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», що підтверджується копією відомості на виплату грошей № НОМЕР_2 (а.с.87-89). Суд першої інстанції вірно прийняв до уваги надані позивачем розрахункові листи, та табулеграми, оскільки зазначені документи не мають суперечностей та не викликають у суду сумнівів, щодо їх достовірності, і дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі. Також вірним є висновок суд першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію за втрату грошових доходів Пунктами 20, 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Таким чином позивачем не пропущено строку звернення до суду з даним позовом. Крім того, ОСОБА_1 має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою виплати розрахунку при звільненні, яка відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» мала бути виплачена відповідачем відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, визначеному чинним законодавством. Згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати`компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Порядок та підстави компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати регулюється Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», з метою реалізації якого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Відповідно до п. 4 вказаного Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Судова колегія погоджується з розміром компенсації, визначеної судом першої інстанції, яка розраховується з суми 4661,04 грн. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідач вимог закону про повний розрахунок при звільненні не дотримався, заробітна плата у встановлені строки не виплачувалася, внаслідок цього існує заборгованість по заробітній платі та іншим платежам. Інших належних та допустимих доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем, відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції не надано. Відсутність первинної документації, що унеможливлює нарахування заробітної плати та інших виплат, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки працівник довів що він продовжував працювати на підприємстві після 20 березня 2017 року, виконував роботу згідно трудового договору та заробітна плата була йому нарахована, про що відповідач надав відповідні відомості та нарахування. Також апеляційний суд вважає, що обставини на які посилається відповідач, щодо здійснення діяльності на території тимчасово непідконтрольній Україні виникли не з 20 березня 2018 року, як визначено висновком торгово - промислової палати України № 126/2/21-10.2, а мали місце у період з 14 квітня 2014 року в населених пунктах, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, згідно з положеннями Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року та суд апеляційної інстанції виходить з того, що Товариство, яке на час проведення антитерористичної операції продовжувало здійснювати діяльність на території непідконтрольній Україні, визначивши свої права та реалізовуючи їх за своїм розсудом повинно відповідати за негативні наслідки від такої діяльності. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про належність наданих позивачем документальних доказів та обґрунтовано вважав, що відповідач у жодний належний спосіб не спростував наявні в розрахунках відомості. Тому рішення в частині наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі відповідає встановленим у справі фактичним обставинам, вимогам матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не має. Разом з тим, доводи апеляційної скарги не підтверджують жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права, чи які призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався, як на підставу своїх заперечень. Відповідач мав можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, та саме відповідач несе ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ним процесуальних дій. Судом першої інстанції судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 19 лютого 2020 року. Судді: О.В. Халаджи В.Б. Азевич І.В. Кішкіна