Постанова 4804 № 226/3178/19

Єдиний унікальний номер 226/3178/19 Номер провадження 22-ц/804/846/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 лютого 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Соломахи Л.І., суддів Канурної О.Д., Мальованого Ю.М., розглянувши у приміщенні суду у письмовому провадженні цивільну справу № 226/3178/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, поділ майна за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ майна подружжя за апеляційною скаргою відповідача за основним позовом ОСОБА_2 на ухвалу Димитровського міського суду Донецької області від 15 січня 2020 року про передачу справи за зустрічним позовом на розгляд іншого суду (суддя першої інстанції Рибкін О.А.), - В С Т А Н О В И В: 15 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Зазначав, що згідно договору купівлі-продажу від 03 березня 2004 року він є власником будинку АДРЕСА_1 . 28 жовтня 2005 року він уклав з відповідачкою шлюб. Від шлюбу вони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . До лютого 2018 року вони разом проживали в зазначеному будинку та мають реєстрацію місця проживання за зазначеною адресою. У лютому 2018 році відповідач забрала свої особисті речі та виїхала з будинку. З того часу вони проживають окремо. Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 19 лютого 2018 року шлюб між ними розірвано. Після розірвання шлюбу син проживає з ним. Відповідач з лютого 2018 року життям та вихованням сина не цікавиться. Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 08 жовтня 2019 року визначено місце проживання дитини разом з ним. Посилаючись на те, що відповідач своїм правом на проживання у будинку не користується з лютого 2018 року, витрати на утримання будинку (сплата платежів за житлово-комунальні послуги, поточний ремонт) не несе, її речі у будинку відсутні, що відповідач не має наміру підтримувати сімейні відносини з ним та сином, але добровільно міняти місце реєстрації не бажає, просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_1 (а.с. 2 - 4). Ухвалою Димитровського міського суду Донецької області від 18 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням; визначено, що справа підлягає розгляду за правилами спрощеного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 23). 20 листопада 2019 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. Зазначала, що 28 жовтня 2005 року вони з позивачем офіційно зареєстрували шлюб. До реєстрації шлюбу вони спільно проживали однією сім`єю з 10 вересня 2002 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_2 . Після придбання 03 березня 2004 року за спільні кошти житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , вони переїхали в цей будинок, в якому разом проживали до 2018 року. За час спільного проживання та під час шлюбу вони придбали спільне майно: 1. житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 49,7 кв.м, житлова площа 32,8 кв.м, загальна вартість придбаного 03 березня 2004 року нерухомого майна 15 756 грн.; 2. житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа 44,2 кв.м, житлова площа 23,9 кв.м, вартістю 50 000 грн. - придбано 10 квітня 2017 року; 3. земельна ділянка, площа 0,14 га, за адресою АДРЕСА_3 , вартістю 20 000 грн. - придбано 10 квітня 2017 року; 4. автомобіль Peugeot 307 - придбано у 2009 році, дійсна вартість 150 000 грн.; 5. автомобіль Ford transit - придбано у 2017 році, дійсна вартість 150 000 грн. Просила: 1. встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 01 січня 2004 року по 27 жовтня 2005 року; 2. визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 49,7 кв.м, житлова площа 32,8 кв.м; - житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_3 , загальна площа 44,2 кв.м, житлова площа 23,9 кв.м, який складається в цілому з житлового будинку літ. А-1, літня кухня літ. Б, гараж літ. В, сарай літ. Г, сарай літ. Д, погріб літ. д, сарай літ. Е, сарай літ. Ж, трубопровід № 1, огорожа № 2; - земельну ділянку, площа 0,14 га, за адресою: АДРЕСА_3 ; - автомобіль Peugeot 307; - автомобіль Ford transit. 3. поділити майно: 3.1. виділити ОСОБА_1 в особисту приватну власність: - житловий будинок з господарськими будівлями за адресою АДРЕСА_3 , загальна площа 44,2 кв.м, житлова площа 23,9 кв.м, складається в цілому з: житлового будинку літ. А-1, літня кухня літ. Б, гараж літ. В, сарай літ. Г, сарай літ. Д, погріб літ. д, сарай літ. Е, сарай літ. Ж, трубопровід № 1, огорожа № 2; - земельну ділянку, площа 0,14 га, за адресою: АДРЕСА_3 ; - автомобіль Peugeot 307; - автомобіль Ford transit; 3.2. виділити ОСОБА_2 : житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа 49,7 кв.м, житлова площа 32,8 кв.м; 4. стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю вартості майна 177 122 грн. (а.с. 35 - 40). Ухвалою Димитровського міського суду Донецької області від 11 грудня 2019 року об`єднано в одне провадження вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя (єдиний унікальний номер справи № 226/3548/19, номер провадження № 2/226/1023/2019) з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (єдиний унікальний номер справи № 226/3178/19, номер провадження № 2/226/904/2019), надано об`єднаному провадженню єдиний унікальний номер справи № 226/3178/19, номер провадження № 2/226/904/2019. Визначено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Справу призначено до підготовчого судового засідання (а.с. 59 - 60). 08 січня 2020 року позивач звернувся до суду із заявою про зміну предмета позову. Зазначав, що враховуючи те, що предметом зустрічного позову є поділ майна подружжя, що відповідач не включила до складу майна, яке підлягає поділу, грошові кошти, які є спільною сумісною власністю подружжя та містяться на рахунках, відкритих в установах банку на ім`я відповідача, на які за її дорученням банками зараховувалися грошові кошти, які є їхньою спільною сумісною власністю: частина його та її заробітної плати, частина його пенсії, інші доходи, одержані ними за час шлюбу, що за його підрахунком залишок коштів на рахунках становить близько 100 000,00 грн., просив: - визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_1 ; - стягнути з ОСОБА_2 на його користь 50 000,00 грн., що складає Ѕ частину грошових коштів, які містяться на поточних та вкладних (депозитних) рахунках (банківських рахунках), відкритих на ім`я ОСОБА_2 в банківських установах України, і є їхньою спільною сумісною власністю (а.с. 70 - 73). Ухвалою Димитровського міського суду Донецької області від 15 січня 2020 року у підготовчому судовому засіданні задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 про роз`єднання первісного та зустрічного позовів в самостійні провадження та передачу справи за зустрічним позовом на розгляд Великобагачанського районного суду Полтавської області. Роз`єднано позовні вимоги за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, і поділ майна та позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, виділено їх в самостійні провадження. Цивільну справу за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя передано на розгляд за виключною підсудністю до Великобагачанського районного суду Полтавської області (а.с. 124 - 125). Задовольняючи клопотання позивача ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що у зустрічному позові відповідач просила, зокрема, визнати спільною сумісною власністю та поділити житловий будинок АДРЕСА_1 , житловий будинок АДРЕСА_3 ; земельну ділянку площею 0,14 га по АДРЕСА_3 . Відповідачем у зустрічному позові зазначена вартість нерухомого майна: житлового будинку АДРЕСА_1 - 15 756 грн.; житлового будинку АДРЕСА_3 - 50 000 грн.; земельної ділянки площею 0,14 га по АДРЕСА_3 - 20 000 грн. Доказів на підтвердження дійсної вартості нерухомого майна, про поділ якого заявлені позовні вимоги, відповідачем до зустрічної позовної заяви надано не було, на що було звернуто увагу відповідача в ухвалі суду від 25 листопада 2019 року про залишення зустрічного позову без руху. Позивачем до відзиву на зустрічну позовну заяву, який надійшов до суду 08 січня 2020 року, додано копії договорів купівлі-продажу від 10 квітня 2017 року житлового будинку АДРЕСА_3 та земельної ділянки під будинком за вказаною адресою, згідно яких оціночна (ринкова) вартість житлового будинку АДРЕСА_3 складає - 16 400 грн., земельної ділянки - 7 000 грн. Згідно наданої позивачем копії договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 його вартість складала 15 756 грн. Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Як за зустрічним позовом ОСОБА_2 про поділ майна, так і згідно відзиву позивача ОСОБА_1 на зустрічний позов, вартість заявленого до поділу нерухомого майна - домоволодіння АДРЕСА_3 є найвищою. Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 188 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. Оскільки об`єктом нерухомого майна з найвищою вартістю за зустрічним позовом є житловий будинок з земельною ділянкою в с. Матяшівка Великобагачанського району Полтавської області, справа за зустрічними позовними вимогами за правилами виключної підсудності підсудна суду за місцезнаходженням вказаного майна, тобто Великобагачанському районному суду Полтавської області. При цьому суд враховує, що розгляд справи по суті ще не розпочато, відомості щодо вартості об`єктів нерухомості, що є предметом поділу, на момент об`єднання первісного і зустрічного позовів у суду були відсутні і об`єктивних перешкод для такого об`єднання встановлено не було. Наразі з метою виконання вимог чинного законодавства щодо виключної підсудності подібних справ та забезпечення розгляду належним судом, визначеним законом, позовні вимоги підлягають роз`єднанню (а.с. 124 - 125). Не погоджуючись з ухвалою суду, відповідач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі посилається на непослідовність висновків суду, їх логічну суперечливість, на порушення судом процесуальних правил визначення підсудності та передачі справ на розгляд іншого суду, просить скасувати ухвалу Димитровського міського суду Донецької області від 15 січня 2020 року та направити справу для подальшого розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалою судді Димитровського міського суду Донецької області від 25 листопада 2019 року зустрічна позовна заява була залишена без руху та після усунення відповідачем недоліків ухвалою Димитровського міського суду від 11 грудня 2019 року (в апеляційній скарзі помилково зазначена дата ухвали 25 листопада 2019 року) об`єднано в одне провадження вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя (ЄУН 226/3548/19, провадження №2/226/1023/2019) в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (ЄУН 226/3178/19, провадження № 2/226/904/2019), надано цьому об`єднаному провадженню ЄУН 226/3178/19, провадження № 2/226/904/2019. Ухвалою Димитровського міського суду від 11 грудня 2019 року було встановлено, що зустрічна позовна заява відповідає вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України, подана у строк для подання відзиву. Відповідно до частини 2 ст. 193 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Ухвалою Димитровського міського суду Донецької області від 11 грудня 2019 року було встановлено: "оскільки задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, суд вважає доцільним об єднати вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом ". В обґрунтування ухвали від 15 січня 2020 року суд зазначив: оскільки згідно копії договору купівлі-продажу від 10 квітня 2017 року будинку АДРЕСА_3 оціночна (ринкова вартість) будинку АДРЕСА_3 складає 16 400 грн., а згідно копії договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 його вартість складала 15 767 грн., найбільшою вартістю нерухомого майна є 16 400 грн. Таку оцінку майна судом вважає помилковою, так як ринкова вартість будинку АДРЕСА_3 визначена станом на 24 березня 2017 року (п. 3 копії договору купівлі-продажу від 10.04.2017 року). На даний час дійсна вартість майна не визначена. Ринкова вартість будинку АДРЕСА_1 не визначена до цього часу. Посилання суду першої інстанції на те, що вартість будинку АДРЕСА_1 складає 15 767 грн. є помилковим, адже за п. 1 копії договору купівлі-продажу від 04 березня 2004 року визначена лише інвентаризаційна вартість, яка не є дійсною вартістю майна. В ухвалі Димитровського міського суду Донецької області від 25 листопада 2019 року по справі 226/3548/19 (за зустрічним позовом) суд зазначив: "… До зустрічної позовної заяви відповідачем не додано документів щодо оцінки дійсної ринкової вартості на теперішній час нерухомого та рухомого майна, про поділ якого заявлені зустрічні позовні вимоги. Відповідно до частини 2 ст. 176 ЦПК України якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. Враховуючи, що визначена відповідачем ОСОБА_2 ціна позову, яка складається з вартості майна, про поділ якого заявлені зустрічні позовні вимоги, самостійно визначена відповідачем без проведення відповідної оцінки і вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, зокрема, щодо вартості нерухомого майна, а також згідно зустрічних позовних вимог вбачається відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на спірне майно, у зв`язку з чим на момент пред`явлення позову відповідач не може провести відповідну оцінку вартості спірного майна і встановити його точну ціну, розмір судового збору за позовні вимоги майнового характеру попередньо визначає суд в розмірі сплаченої відповідачем суми 3 857,56 грн. відповідно до заявленої ціни позову 385 756 грн. з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи". Тобто, суд непослідовно, спочатку ухвалою від 25 листопада 2019 року зазначив, що не можливо визначити точну вартість майна, а потім ухвалою від 15 січня 2020 року встановив таку вартість без проведення оцінки та складання відповідного висновку. Отже, визначення вартості майна на підставі інвентаризаційної вартості станом на 2004 рік та вартості іншого майна станом на 2017 рік є помилкою суду, так як станом на 2019 рік та на 2020 рік вартість майна не визначена. По-друге, суд помилково застосував частину 1 статті 30 та пункт 1 частини 1 статті 31 ЦПК України. За положенням частини 2 ст. 193 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Ухвалою Димитровського міського суду Донецької області від 25 листопада 2019 року встановлено: "оскільки задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову….". Відповідно до частини 6 ст. 30 ЦПК України зустрічний позов незалежно від його підсудності пред`являється у суді за місцем розгляду первісного позову, крім випадків, коли такий позов має розглядатися судом за правилами виключної підсудності. Проте як роз`яснено у пункті 40 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ", оскільки зустрічний позов незалежно від його підсудності пред`являється до суду за місцем розгляду первісного позову, на нього не поширюються правила про виключну підсудність. Ухвалою Димитровського міського суду Донецької області від 11 грудня 2019 року зустрічний позов було прийнято до спільного розгляду з первісним позовом в одному провадженні. Зазначена ухвала позивачем не була оскаржена та набрала законної сили. Якщо позивач вважав, що при поданні зустрічного позову порушені правила підсудності, то він мав право оскаржити ухвалу Димитровського міського суду Донецької області від 11 грудня 2019 року на підставі пункту 8 частини1 ст. 353 ЦПК України. Оскільки ця ухвала оскаржена не була, то суд не вправі передавати зустрічний позов на розгляд іншого суду з посиланням на пункт 1 частини першої статті 31 ЦПК України, так як це питання мало вирішуватися до прийняття позову до розгляду. Частиною другою статті 31 ЦПК України передбачена пряма процесуальна заборона передачі справи на розгляд до іншого суду після прийняття справи до провадження. По-третє, в обґрунтування роз`єднання позову суд посилався на частини 5, 6 ст. 188 ЦПК України. Слід зазначити, що об`єднання (роз`єднання) позовів та подання зустрічного позову мають різну правову природу, які виокремлюються відповідними статтями процесуального закону (188 ЦПК - об`єднання (роз`єднання), 193 ЦПК - зустрічний позов). Частина 1 ст. 188 ЦПК України визначає: В одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Поняття зустрічного позову визначено частиною 2 ст. 193 ЦПК України: Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Зустрічний позов не є похідною вимогою від первинного позову, а є вимогою, яка повістю (або частково) виключить задоволення первинного позову. Правова природа зустрічного позову в тому, що він робить неможливим розгляд первісного позову без зустрічного, оскільки направлений на зарахування вимог або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю чи частково задоволення первісного позову, або коли виникають з одних правовідносин. Тому на нього не поширюються правила виключної підсудності. Суд не мав права підміняти правила роз`єднання позовних вимог для роз`єднання об`єднаного провадження за різними позовами, так як таке не передбачено нормами процесуального кодексу та заборонено частиною 2 ст. 31 ЦПК України. Частина 6 ст. 188 ЦПК України зазначає: Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. Чому суд прийшов до висновку, що роз`єднання первісного та зустрічного позову буде сприяти виконанню завдання цивільного судочинства, судом в ухвалі не зазначено. Роз`єднання первісного позову та зустрічного призведе до розгляду справи у Великобагачанському районному суді Полтавської області, де позивач та відповідач не проживають, розгляд справи буде незручний з огляду на віддаленість від місця проживання сторін та призведе до ускладнення доступу до правосуддя. Предметом спору є також встановлення факту спільного проживання позивача та відповідача у м. Мирноград. Цей факт можливо підтверджувати показами свідків. На території Великобагачанського району Полтавської області такі свідки відсутні. Передання справи до іншого суду унеможливить проведення належного та якісного допиту свідків, що буде лише перешкоджати завданню цивільного судочинства (а.с. 129 - 131). Ухвалою Донецького апеляційного суду від 24 січня 2020 року відкрито апеляційне провадження у справі № 226/3178/19 за апеляційною скаргою відповідача за основним позовом ОСОБА_2 на ухвалу Димитровського міського суду Донецької області від 15 січня 2020 року в частині передачі за підсудністю до іншого суду справи за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна. Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача за основним позовом ОСОБА_2 на ухвалу Димитровського міського суду Донецької області від 15 січня 2020 року в частині роз`єднання позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, і поділ майна, та позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, виділ їх в самостійні провадження (а.с. 141 - 144). У письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення, ухвалу Димитровського міського суду Донецької області від 15 січня 2020 року - без змін. Зазначає, що відповідно до частини 6 ст. 30 ЦПК України зустрічний позов та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, незалежно від їх підсудності пред`являються в суді за місцем розгляду первісного позову. Це правило не застосовується, коли відповідно до інших визначених у цій статті правил виключної підсудності такий позов має розглядатися іншим судом, ніж тим, що розглядає первісний позов. В свою чергу частина 1 ст. 30 ЦПК України передбачає, що позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. За змістом статей 175, 176 ЦПК України ціну позову визначає позивач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом відповідно. Самостійно визначена відповідачем вартість будинку АДРЕСА_1 становить 15 756,00 грн. Натомість вартість земельної ділянки і будинку АДРЕСА_3 на переконання відповідача складає 70 000,00 грн. (50 000,00 грн. - будинок, 20 000,00 грн. - земельна ділянка), про що свідчить зміст її зустрічної позовної заяви. Таким чином, самостійно визначена відповідачем вартість об`єкта нерухомого майна, який розташований у Великобагачанському районі Полтавської області, є вищою за вартість будинку у м. Мирноград, а тому її позов підсудний Великобагачанському районному суду Полтавської області. Відповідно до частин 5, 6 ст. 188 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам. Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. Керуючись зазначеними вимогами закону та самостійно визначеною позивачкою за зустрічним позовом ціною позову (вартістю майна), суд першої інстанції до початку розгляду справи по суті цілком законно та обґрунтовано задовольнив його клопотання. Посилання в апеляційній скарзі на положення абзацу 4 пункту 40 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" щодо непоширення правил про виключну підсудність на зустрічний позов, є безпідставним (є свідомою маніпуляцією), оскільки діюча редакція ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року (набрала чинності 15.12.2017 року) чітко визначає: зустрічний позов та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, незалежно від їх підсудності пред`являються в суді за місцем розгляду первісного позову. Це правило не застосовується, коли відповідно до інших визначених у цій статті правил виключної підсудності такий позов має розглядатися іншим судом, ніж тим, що розглядає первісний позов (частина 6 ст. 30 ЦПК України). Роз`яснення, на яке посилається відповідач, стосується ЦПК України в редакції до набрання чинності Законом України № 2147-VIII від 03.10.2017 року, коли питання підсудності зустрічного позову регулювалося нормою частини 2 ст. 113 цього Кодексу, згідно якої зустрічний позов незалежно від його підсудності пред`являється в суді за місцем розгляду первісного позову. Не оскарження ним, як позивачем за первісним позовом, ухвали Димитровського міського суду Донецької області від 11 грудня 2019 року (в апеляційній скарзі зазначається неправильна дата цієї ухвали - 25.11.2019 р.) про об`єднання в одне провадження з первісним позовом вимог за зустрічним позовом, не є тією обставиною, яка позбавляє його права заявити до початку розгляду справи по суті клопотання про передачу справи на розгляд іншому суду. До отримання зустрічної позовної заяви він не був обізнаний з юридичними та фактичними підставами зустрічного позову, а ознайомившись зі змістом зустрічної позовної заяви, скористався наданим йому правом на подання разом із відзивом клопотання про роз`єднання первісного позову і зустрічного позову в самостійні провадження та передачу справи за зустрічним позовом на розгляд іншому суду, належним чином обґрунтувавши своє клопотання, що цілком відповідає вимогам ЦПК України. Відкриття провадження у справі не є перешкодою для передачі справи на розгляд іншому суду на підставі п. 1 частини 1 ст. 31 ЦПК України. Частина друга статті 31 ЦПК України, на яку посилається відповідач, до спірних правовідносин не застосовується, оскільки справа за зустрічним позовом не стала підсудна іншому суду в процесі її розгляду, а належала до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду з самого початку. Що стосується аргументу апеляційної скарги про нібито "унеможливлення проведення належного та якісного допиту свідків", зазначає, що позивачка за зустрічним позовом разом із зустрічною позовною заявою (відзивом на первісний позов) та у підготовчому судовому засіданні не подавала суду першої інстанції заяву про допит свідків, тому цей аргумент, як і аргумент про "ускладнення до доступу до правосуддя", є надуманим та неспроможним (а.с. 154 - 156). Відповідно до частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду щодо передачі справи на розгляд іншого суду, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 10 лютого 2020 року справу відповідно до частини другої статті 369, частини тринадцятої статті 7 ЦПК України призначено до розгляду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) (а.с. 158 - 159). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та доводи відзиву на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 задоволенню не підлягає. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини шостої статті 30 ЦПК України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року, тобто є діючою на час звернення відповідача ОСОБА_2 до суду із зустрічним позовом)зустрічний позов незалежно від його підсудності пред`являється в суді за місцем розгляду первісного позову. Це правило не застосовується, коли відповідно до інших визначених у цій статті правил виключної підсудності такий позов має розглядатися іншим судом, ніж тим, що розглядає первісний позов. Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року) позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. У зустрічній позовній заяві, яка прийнята судом першої інстанції, як така, ОСОБА_2 просить визнати спільною сумісною власністю її та ОСОБА_1 та поділити, в тому числі нерухоме майно, а саме: 1. житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ; 2. житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_3 ; 3. земельну ділянку площею 0,14 га за адресою: АДРЕСА_3 , тобто зустрічний позов ОСОБА_2 виник із приводу нерухомого майна і на нього розповсюджуються правила виключної підсудності - він має розглядатися відповідно до частин шостої та першої статті 30 ЦПК України за місцезнаходженням нерухомого майна або основної його частини. Доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_2 про те, що відповідно до пункту 40 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" зустрічний позов незалежно від його підсудності пред`являється до суду за місцем розгляду первісного позову і на нього не поширюються правила про виключну підсудність, не спростовують висновків суду першої інстанції щодо застосування до зустрічного позову ОСОБА_2 , який пред`явлений ІНФОРМАЦІЯ_3 , правил виключної підсудності. Як обґрунтовано зазначає позивач ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, положення абзацу 4 пункту 40 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" щодо непоширення правил про виключну підсудність на зустрічний позов стосувалися ЦПК України в редакції до набрання чинності Законом України № 2147-VIII від 03.10.2017 року, коли питання підсудності зустрічного позову регулювалося частиною другою статті 113 цього Кодексу, згідно якої зустрічний позов незалежно від його підсудності пред`являється в суді за місцем розгляду первісного позову. Відповідно до частини першої статті 30 ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017 року якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. Відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України, на яку посилається ОСОБА_2 , як підставу зустрічного позову щодо визнання спільною сумісною власністю житлового будинку АДРЕСА_1 , якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Отже, позовні вимоги про визнання спільною сумісною власністю: 1. житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_4 . житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_3 ; 3. земельної ділянки площею 0,14 га за адресою: АДРЕСА_3 , пов`язані між собою та ОСОБА_2 пред`явлені одночасно щодо трьох об`єктів нерухомого майна, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спір щодо цього нерухомого майна має розглядатися за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою. Визначаючи який же з трьох об`єктів нерухомого майна має найвищу вартість, суд першої інстанції правильно виходив з того, що за змістом статей 175, 176, 194 ЦПК України ціну позову визначає особа, яка звертається до суду з позовом, в тому числі зустрічним. Відповідно до пунктів 2, 9 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна (п. 2); у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна (п. 9). У зустрічному позові відповідач ОСОБА_2 зазначила вартість нерухомого майна, яке підлягає поділу: 1. житлового будинку АДРЕСА_1 - 15 756 грн.; 2. житлового будинку АДРЕСА_3 - 50 000 грн.; 3. земельної ділянки площею 0,14 га по АДРЕСА_3 - 20 000 грн. До зустрічної позовної заяви відповідачем не було додано доказів на підтвердження дійсної вартості нерухомого майна, про поділ якого заявлені позовні вимоги, на що було звернуто увагу відповідача в ухвалі суду від 25 листопада 2019 року про залишення зустрічного позову без руху, а саме, визначаючи розмір судового збору, що підлягає сплаті за подання зустрічного позову, суд зазначив: "Враховуючи, що визначена відповідачем ОСОБА_2 ціна позову, яка складається з вартості майна, про поділ якого заявлені зустрічні позовні вимоги, самостійно визначена відповідачем без проведення відповідної оцінки і вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна, зокрема, щодо вартості нерухомого майна, а також згідно зустрічних позовних вимог вбачається відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на спірне майно, у зв`язку з чим на момент пред`явлення позову відповідачу не можливо провести відповідну оцінку вартості спірного майна і встановити точну його ціну, тому розмір судового збору за позовні вимоги майнового характеру попередньо визначає суд в розмірі сплаченої відповідачем суми 3 857,56 грн. відповідно до заявленої ціни позову 385 756 грн. з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи. У зв`язку з цим, у випадку прийняття судом зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом, відповідачу під час розгляду справи буде необхідно додатково надати суду документи (висновки суб`єкта оціночної діяльності) про дійсну вартість на теперішній час нерухомого і рухомого майна, про поділ якого заявлені зустрічні позовні вимоги, відповідно до яких має бути розраховано та сплачено в повному обсязі судовий збір за позовні вимоги майнового характеру (а.с. 46 - 47). Проте відповідач на час вирішення питання про передачу зустрічного позову на розгляд іншому суду докази (висновки суб`єкта оціночної діяльності) про дійсну вартість нерухомого майна, про поділ якого заявлені зустрічні позовні вимоги, суду не надала. В заяві на виконання ухвали Димитровського міського суду Донецької області від 25 листопада 2019 року зазначила, що правовстановлюючі документи на нерухоме майно знаходяться у позивача ОСОБА_1 , а тому провести оцінку спірного майна може лише позивач у разі непогодження із визначеною нею вартістю майна (а.с. 56 - 57). Після прийняття зустрічного позову позивач додав до відзиву на зустрічну позовну заяву, який надійшов до суду 08 січня 2020 року (а.с. 78 - 82), копії договорів купівлі-продажу від 10 квітня 2017 року будинку АДРЕСА_3 та земельної ділянки під будинком за вказаною адресою, згідно яких оціночна (ринкова) вартість будинку АДРЕСА_3 складає - 16 400 грн., ринкова вартість земельної ділянки - 7 000 грн. (а.с. 93 - 96, а.с. 98 - 101). Згідно наданої позивачем копії договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 інвентаризаційна вартість будинку складає 15 756 грн., продаж будинку вчинено за 2 000 грн. (а.с. 15). Отже, суд першої інстанції правильно зазначив, що як за вартістю нерухомого майна, визначеною ОСОБА_2 у зустрічному позові, так і за вартістю нерухомого майна, зазначеною позивачем ОСОБА_1 у відзиві на зустрічний позов, найвищою є вартість нерухомого майна - домоволодіння АДРЕСА_3 , яка відповідачем ОСОБА_2 у зустрічному позові визначена в 50 000 грн., а позивачем ОСОБА_1 у відзиві на зустрічний позов - 16 400 грн. Заперечуючи проти такої визначеної вартості майна при вирішенні клопотання позивача ОСОБА_1 про передачу зустрічного позову на розгляд іншому суду за правилами виключної підсудності, посилаючись на помилковість оцінки майна судом, невизначеність вартості нерухомого майна станом на 2019 рік та на 2020 рік, відповідач ОСОБА_2 будь-яких доказів, які б спростовували той факт, що найвищу вартість серед об`єктів поділу нерухомого майна має житловий будинок АДРЕСА_3 , не надала. В зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 особисто визначила вартість житлового будинку АДРЕСА_3 в 50 000 грн. та просила його залишити у власності позивача ОСОБА_1 , а їй виділити житловий будинок АДРЕСА_1 вартістю 15 767 грн., стягнувши з позивача на її користь компенсацію різниці вартості часток майна, яке підлягає поділу. Посилаючись на помилковість визначення судом вартості майна, на те, що на даний час дійсна вартість майна не визначена, відповідач та її представник - адвокат Сакун В.А., який діяв на підставі ордера серії АН № 1006508 від 02.01.2020 року (а.с. 67), за участю яких у судовому засіданні 15 січня 2020 року розглядалося клопотання позивача ОСОБА_1 про передачу справи за зустрічним позовом на розгляд іншому суду, клопотання про призначення у справі судової експертизи щодо вартості нерухомого майна та відповідно визначення з урахуванням її висновків об`єкта, вартість якого є найвищою, не заявили. Доводи апеляційної скарги щодо непослідовності висновків суду щодо вартості майна в ухвалах від 25 листопада 2019 року (про залишення зустрічного позову без руху) та від 15 січня 2020 року (про передачу справи на розгляд іншому суду) є необґрунтованими, оскільки в цих ухвалах суд зробив висновки щодо оцінки майна для вирішення різних питань: - в ухвалі від 25 листопада 2019 року суд зазначив, що у випадку прийняття судом зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом, відповідачу під час розгляду справи буде необхідно додатково надати суду докази (висновки суб`єкта оціночної діяльності) про дійсну вартість на теперішній час нерухомого і рухомого майна, про поділ якого заявлені зустрічні позовні вимоги, відповідно до яких має бути розраховано та сплачено в повному обсязі судовий збір за позовні вимоги майнового характеру; - в оскаржуваній ухвалі від 15 січня 2020 року суд зробив висновки щодо об`єкту нерухомого майна, вартість якого є найвищою, з метою визначення місцезнаходження нерухомого майна, за яким мають бути пред`явлені позовні вимоги ОСОБА_2 , які нею визначені як зустрічні, виходячи з наданих суду сторонами доказів щодо вартості цього майна. Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виходячи з місцезнаходження майна, вартість якого є найвищою, позовні вимоги ОСОБА_2 про поділ нерухомого майна мають пред`являтися за місцезнаходженням житлового будинку АДРЕСА_3 , тобто до Великобагачанського районного суду Полтавської області. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм частини першої статті 30 та пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України є необґрунтованими. Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норми частини другої статті 31 ЦПК України щодо заборони передання справи на розгляд до іншого суду після прийняття справи до провадження є необґрунтованими. Відповідно до частини другої статті 31 ЦПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду. У відзиві на апеляційну скаргу позивач обґрунтовано зазначає, що частина друга статті 31 ЦПК України, на яку посилається відповідач, до спірних правовідносин не застосовується, оскільки справа за зустрічним позовом не стала підсудна іншому суду в процесі її розгляду, а належала до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду з самого початку, тобто з моменту прийняття зустрічного позову. Позивач обґрунтовано зазначає, що прийняття судом зустрічного позову не є перешкодою для передачі справи на розгляд іншому суду на підставі пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України. По-перше, позивач заперечував проти прийняття зустрічного позову ОСОБА_2 і навіть подав письмові заперечення, в яких зазначав, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ не пов`язані з його первісним позовом про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим будинком, що його первісні позовні вимоги та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 доцільно розглядати окремо, їх спільний розгляд лише ускладнить розгляд справи (а.с. 51). По-друге, після прийняття ухвалою Димитрівського міського суду Донецької області від 11 грудня 2019 року зустрічного позову ОСОБА_2 та об`єднання вимог за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом (а.с. 59 - 60), отримавши 26 грудня 2019 року копію зустрічного позову ОСОБА_2 , позивач ОСОБА_1 у відзиві на зустрічний позов заявив клопотання про роз`єднання первісного позову та зустрічного позову та передачу зустрічного позову на розгляд Великобагачанського районного суду Полтавської області, надавши суду відповідні докази щодо вартості об`єктів нерухомого майна, що підлягає поділу (а.с. 78 - 83). Доводи апеляційної скарги про те, що не погоджуючись з ухвалою суду від 11 грудня 2019 року, позивач мав право оскаржити її на підставі пункту 8 частини першої статті 353 ЦПК України, є необґрунтованими. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 353 ЦПК України, в редакції станом на 11 грудня 2019 року, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності. Проте ухвалою від 11 грудня 2019 року питання про відкриття провадження у справі не вирішувалося, цією ухвалою суд об`єднав в одне провадження вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 (а.с. 59 - 60), тобто зазначена ухвала відповідно до статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду оскарженню в апеляційному порядку не підлягала. Станом на час розгляду справи судом апеляційної інстанції пункт 8 частини першої статті 353 ЦПК України на підставі Закону України від 15.01.2020 року №460-IX взагалі виключено. Проте відповідно до частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, 3) у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви; 4) вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об`єднання справ і роз`єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше; 7) з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; 8) вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста; 10) вирішує заяви та клопотання учасників справи; 19) здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті. Відповідно до статті 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи. Отже, суд першої інстанції, розглянувши у підготовчому засіданні клопотання позивача ОСОБА_1 про передачу справи за зустрічними позовними вимогами ОСОБА_2 на розгляд іншому суду, діяв з дотриманням вимог статті 197 ЦПК України. Оскільки позивач заявив суду про непідсудність справи, про що зазначено у його відзиві на зустрічний позов, порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності), має наслідком скасування судового рішення, яким буде закінчено розгляд справи, та направлення справи на розгляд за встановленою законом підсудністю. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано усунув порушення правил територіальної підсудності пред`явлення зустрічного позову на стадії підготовчого засідання. Доводи апеляційної скарги про те, що предметом спору є також встановлення факту спільного проживання позивача та відповідача у м. Мирноград, що цей факт можливо підтверджувати показами свідків, які на території Великобагачанського району Полтавської області відсутні, що передання справи до іншого суду унеможливить проведення належного та якісного допиту свідків, що буде лише перешкоджати завданню цивільного судочинства, не ґрунтуються на процесуальному законі. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року вказав, що "фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії" ... Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". Розгляд справи судами з порушенням правил виключної підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для роз`єднання первинного позову та зустрічного позову апеляційним судом не розглядаються, оскільки оскарження окремо від рішення суду ухвал щодо роз`єднання позовних вимог нормами статті 353 ЦПК України не передбачено, у зв`язку з чим ухвалою апеляційного суду від 24 січня 2020 року було відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача за основним позовом ОСОБА_2 на ухвалу Димитровського міського суду Донецької області від 15 січня 2020 року в частині роз`єднання позовних вимог за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, і поділ майна, та позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя, виділ їх в самостійні провадження. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи зазначене, суд першої інстанції постановив ухвалу про передачу справи на розгляд іншому суду з додержанням норм процесуального права, підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 420,40 грн. (а.с. 134, а.с. 136). Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а ухвали суду - без змін, підстави для відшкодування відповідачу витрат по сплаті судового збору відсутні, судові витрати по сплаті відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 420,40 грн. покладаються на відповідача. Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані. Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача за основним позовом ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Димитровського міського суду Донецької області від 15 січня 2020 року в частині передачі справи за зустрічним позовом на розгляд іншому суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 19 лютого 2020 року. Суддя - доповідач: Л.І. Соломаха Судді: О.Д. Канурна Ю.М. Мальований