Постанова 4810 № 431/3141/18

Головуючий суду 1 інстанції - Логвіненко Т.Г. Доповідач -Карташов О.Ю. Справа № 431/3141/18 Провадження № 22-ц/810/839/19 ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2020 року місто Сєвєродонецьк Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати у цивільних справах: головуючий суддя Карташов О.Ю. судді Дронська І.О., Стахова Н.В. за участю секретаря судового засідання Вовчанської С.В. учасники справи: позивач - Кредитна спілка «Імперіал ЛТД» відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу Кредитної спілки «Імперіал ЛТД» на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 27 серпня 2019 року, ухваленого у складі судді Логвіненко Т.Г., в залі судових засідань Старобільського районного суду Луганської області в м. Старобільську у справі за позовом Кредитної спілки «Імперіал ЛТД» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу, - ВСТАНОВИВ: У травні 2019 року Кредитна спілка «Імперіал ЛТД» (далі КС «Імперіал ЛТД») звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу. В обґрунтування позову позивач зазначив, що 22.01.2013 року між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_1 був укладений договір кредитної лінії № 2784, згідно якого КС «Імперіал ЛТД» надала відповідачу кредит в сумі 10715,00 гривень у рамках кредитної лінії, яка складає: 22.01.2013 року в сумі 8250 грн, 27.08.2013 року в сумі 1500 грн, 19.06.2014 року в сумі 965 грн на умовах строковості, зворотності та цільового використання. Плата за користування кредитом відповідно до п. 3.1 становить 140% річних від загальної суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, цього ж дня між КС «Імперіал ЛТД», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 2784/1, відповідно до якого ОСОБА_2 узяв на себе обов`язок відповідати за зобов`язаннями позичальника ОСОБА_1 , що випливають з кредитного договору № 2784 від 22.01.2013 року. Також, цього ж дня між КС «Імперіал ЛТД», ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 2784/2, відповідно до якого ОСОБА_4 узяла на себе обов`язок відповідати за зобов`язаннями позичальника ОСОБА_1 , що випливають з кредитного договору № 2784 від 22.01.2013 року. При складанні договору поруки відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були попереджені про солідарну відповідальність, яку вони несуть в разі неналежного виконання умов кредитного договору, та їм повідомлено істотні умови кредитного договору. За згодою сторін (п.3.4 Кредитного договору та Додатку № 1 до Кредитного договору) було складено графік погашення кредиту, згідно з яким відповідач ОСОБА_1 зобов`язувався до 25 числа кожного місяця сплачувати відсотки за користування кредитом та сам кредит. Незважаючи на прийняті зобов`язання відповідач ОСОБА_1 постійно порушував графік сплати кредиту, недоплачував необхідні до сплати суми. Станом на 24.05.2019 року сума заборгованості по кредиту становить 13353,97 грн. На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором у розмірі 13353,97 грн, а також судовий збір 1921 грн. Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 надали відзив на позовну заяву з посиланням на те, що право вимоги до поручителя про виконання порушеного боржником зобов`язання щодо повернення кредиту виникло, починаючи з 11.09.2016 року, та діяло протягом шести місяців, на підставі чого просили відмовити в задоволенні позову. Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 27 серпня 2019 року у задоволенні позову КС «Імперіал ЛТД» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ОСОБА_4 про стягнення боргу відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не навів доказів, що підтверджують наявність заборгованості ОСОБА_1 , а позовні вимоги до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не підлягають задоволенню у зв`язку зі спливом позовної давності. Не погодившись з вказаним рішенням КС «Імперіал ЛТД» звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги кредитної спілки у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не звернув увагу та проігнорував наявність в матеріалах справи графіку розрахунку за кредитним договором № 2784 від 22.01.2013 року, а саме в цьому графіку відображено суми погашення основного боргу та відсотків. Остання сплата відбулася 08.08.2018 року, тобто висновків яких дійшов суд не відповідають фактичним обставинам справи та строк позовної давності повинен рахуватися саме з 08.08.2018 року, що спростовує твердження відповідно про остання сплату в липні 2014 року. У судовому засіданні представник КС «Імперіал ЛТД» підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити, надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі. Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилися, про дату, місце та час судового засідання повідомлені належним чином. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, апеляційний суд, заслухавши суддю - доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України, - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Матеріалами справи і судом встановлено, що 22.01.2013 року між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_1 був укладений договір кредитної лінії № 2784, згідно якого КС «Імперіал ЛТД» надала відповідачу кредит в сумі 10715,00 гривень у рамках кредитної лінії, яка складає: 22.01.2013 року в сумі 8250 грн, 27.08.2013 року в сумі 1500 грн, 19.06.2014 року в сумі 965 грн на умовах строковості, зворотності та цільового використання. Плата за користування кредитом відповідно до п. 3.1 становить 140% річних від загальної суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 22.01.2013 року між КС «Імперіал ЛТД», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 2784/1, відповідно до якого ОСОБА_2 узяв на себе обов`язок відповідати за зобов`язаннями позичальника ОСОБА_1 , що випливають з кредитного договору № 2784 від 22.01.2013 року. Також, цього ж дня між КС «Імперіал ЛТД», ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № 2784/2, відповідно до якого ОСОБА_4 узяла на себе обов`язок відповідати за зобов`язаннями позичальника ОСОБА_1 , що випливають з кредитного договору № 2784 від 22.01.2013 року. Згідно з п. 2.1. договору, кредит надається строком на 24 місяця. Як вбачається з мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, посилаючись на відсутність відповідних, належних та достатніх доказів на обґрунтування позивачем позовних вимог дійшов висновку про те, що в судовому засіданні не знайшло підтвердження наявності заборгованості ОСОБА_1 , що є підставою для відмови у задоволенні позову. Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, адже до нього суд дійшов поспішно, з певними порушеннями норм процесуального права щодо повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, їх вивчення та оцінки, а також неправильним застосуванням норм матеріального права щодо спірних правовідносин, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог. Оцінюючи аргументи учасників справи та висновки суду першої інстанції, апеляційний суд зазначає наступне. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України). Згідно зі ст. ст. 526, 530, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно із ч.ч.1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. На підставі зазначеного, колегія суддів вважає, що позивачем доведено, що КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_1 22.01.2013 року уклали між собою кредитний договір та узгодили умови договору щодо розміру процентів за користування кредитними коштами. За доводами позовної заяви відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконував, у зв`язку із чим станом на 24.05.2019 року виникла заборгованість у загальному розмірі 13353 грн 97 коп., яка складається з: 5982,02 грн - заборгованість за кредитом, 7371,95 грн заборгованість по процентам за користування кредитом. За умовами п. 2.1. укладеного 22.01.2013 року кредитного договору строк дії договору становить 24 фактичних місяців від дати отримання кредиту. Відповідач ОСОБА_1 не надавав до суду першої інстанції заяви про застосування строку позовної давності. Колегія суддів, перевіряючи наданий позивачем розрахунок заборгованості вважає, що позивачем доведена наявність заборгованості за кредитним договором від 22.01.2013 року, укладеного з відповідачем за тілом кредиту в сумі 5982,02 грн. Відповідачем ОСОБА_1 здійснено погашення заборгованості за договором кредитної лінії № 2784 від 22.01.2013 р. протягом 2017 р.- 2018 р., підтвердженням цьому є надані позивачем прибуткові касові ордери, а також платіжне доручення № 858 від 07.05.2018 р. у сумі 241,96 грн. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку КС «Імперіал ЛТД» не повернуті, колегія суддів вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення заборгованості за тілом кредиту в сумі 5982,02 грн. Щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами колегія суддів зазначає. Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Саме на таке порушення посилається позивач у позовній заяві та аргументує підстави для стягнення з відповідача відсотків за користування кредитними коштами. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно ч. 3 ст.1056-1 ЦК України, фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Згідно ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У пунктах 34-35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. У пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1060 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість по процентам за користування кредитом станом на 24.05.2019 року у сумі 7371,95 грн. Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що зі спливом строку кредитування припинилося право позивача нараховувати проценти за кредитом та після 22.01.2015 року ( строк дії кредитної картки) позивач не мав права нараховувати відповідачу проценти за користування кредитними коштами. Оскільки право позивача нараховувати проценти за користування кредитом припинилося з 22.01.2015 року, то вимога позивача про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по процентами за користування кредитом за період з 22.01.2015 року не підлягає задоволенню за необґрунтованістю. Разом з тим, згідно розрахунку заборгованості, заборгованості по процентами за користування кредитом за період до 22.01.2015 року у ОСОБА_1 не існує. Щодо позовних вимого пред`явлених до відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , колегія суддів зазначає. Пунктами 4.1., 5.2. договору поруки визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого ним зобов`язання позичальника за кредитним договором. Сторони домовились про збільшення строків давності відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України до 3 років для всіх грошових зобов`язань поручителя, що передбачені умовами кредитного договору та договору поруки. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України). У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Під виконанням сторонами зобов`язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов`язків, що випливають із зобов`язання, передбаченого договором. Як установлено по справі, боржник ОСОБА_1 (а відтак і поручителі) взяв на себе зобов`язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 22.01.2015 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів. Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя. Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Отже, у разі пред`явлення кредитором вимог до поручителя більше ніж через три роки, як передбачено договором поруки, після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання. Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред`явить вимоги до поручителя. За таких обставин, колегія суддів, приймаючи до уваги, строк виконання основного зобов`язання, встановлений сторонами договору - 22.01.2015 року, та те, що позивач КС «Імперіал ЛТД» звернувся з позовом до суду - 27.05.2019 року, приходить до висновку, що кредитор пред`явив вимоги до поручителів більше ніж через три роки після настання строку для виконання основного зобов`язання, а тому, не може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання, так як, порука припинена в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України. Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відповідає обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджується з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач не просив суд першої інстанції відшкодувати витрати на оплату правничої допомоги в сумі 1000 грн, тому, ціна позову вказана скаржником в апеляційній скарзі - 14353,97 грн не відповідає розміру пред`явлених позовних вимог - 13353,97 грн. Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 1 ст 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір в сумі в сумі 1921 грн, при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір в сумі 2643 грн, а тому з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2044,54 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Кредитної спілки «Імперіал ЛТД» задовольнити частково. Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 27 серпня 2019 року змінити, скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог Кредитної спілки «Імперіал ЛТД» до ОСОБА_1 про стягнення боргу та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Імперіал ЛТД» заборгованість за кредитним договором № 2784 від 22.01.2013 року в сумі основного боргу в розмірі 5982,02 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 2044,54 грн. У стягненні з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Імперіал ЛТД» заборгованості зі сплати відсотків за кредитним договором № 2784 від 22.01.2013 року в сумі 7371,95 відмовити за необґрунтованістю. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 03 лютого 2020 року. Головуючий Судді: