Постанова 4810 № 409/1544/19

Справа № 409/1544/19 Провадження № 22-ц/810/112/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2020 року, березня місяця, 18-го дня Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Яреська А.В., суддів: Дронської І.О., Карташова О.Ю., розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 2 ст.369 ЦПК України) цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 на заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 26 грудня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по кредитному договору, - в с т а н о в и в: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 31 січня 2014 року, в обґрунтування якого зазначила, що 31 січня 2014 року між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_4 був укладений договір кредитної лінії № 298 бк, згідно якого КС «Імперіал ЛТД» надала ОСОБА_4 кредит у розмірі 2500,00 грн. на умовах строковості, зворотності та цільового використання. Плата за користування кредитом відповідно до п. 3.1 становить 70 % річних від загальної суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Строк дії договору становить 12 фактичних місяців від дати отримання кредиту та діє до повного виконання зобов`язань. Цього ж дня між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 298 бк/1, відповідно до якого відповідач взяв на себе обов`язок відповідати за зобов`язаннями, що випливають з кредитного договору. 20 червня 2019 року між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_1 був укладений договір відступлення права вимоги (договір цесії), за яким позивач ОСОБА_1 стала кредитором за кредитним договором № 298 бк від 31 січня 2014 року. Станом на 20 червня 2019 року сума заборгованості по кредиту становить 4151,88 грн. У зв`язку з викладеним, позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 298 бк від 31 січня 2014 року у сумі 4151,88 грн. Заочним рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 26 грудня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд переглянути заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 26 грудня 2019 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, зокрема на те, що суд застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню та не мають відношення до цього спору. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 12 червня 2018 року по цивільній справі № 409/2621/17 за позовом Кредитної спілки "Імперіал Лтд" до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредиту встановлено, що 30.01.2014 року між кредитною спілкою «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_4 був укладений договір кредитної лінії № 298 бк, згідно якого Позивач надав Відповідачу кредит у розмірі 2500,00 грн.. Кредит було надано на умовах строковості, зворотності та цільового використання. 31 січня 2014 року між ОСОБА_4 , кредитною спілкою «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 298 бк/1, відповідно до якого остання взяла на себе обов`язок перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язання за кредитним договором № 298 бк від 31 січня 2014 року, а також додатковими угодами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому. Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 12 червня 2018 року по цивільній справі №409/2621/17 за позовом Кредитної спілки "Імперіал Лтд" до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредиту позовні вимоги КС "Імперіал Лтд" задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_4 на користь Кредитної спілки «Імперіал ЛТД» заборгованість зі сплати відсотків за договором кредитної лінії № 298 бк від 31 січня 2014 року станом на 15 листопада 2017 року в розмірі 1360 грн 31 коп., стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 1600 грн 00 коп. У задоволенні позовних вимог Кредитної спілки "Імперіал Лтд" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредиту відмовлено в повному обсязі у зв`язку з необґрунтованістю. 20 червня 2019 року між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_1 був укладений договір відступлення права вимоги, згідно якого до ОСОБА_1 перейшло право вимоги за кредитним договором № 298 бк, укладений між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_4 (а.с. 21). З урахуванням вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку щодо необґрунтованості заявлених вимог позивача, оскільки відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням частини 3 статті 512 та статті 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, кредитор - банк або інша фінансова установа та вважав, що ОСОБА_1 не має права вимоги за кредитним договором № 298бк, укладеним 31.01.2014 року між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_4 . Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заявлених вимог позивача, виходячи з наступного. Так, зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України), зокрема договорів. Розділ І книги п`ятої ЦК Українирегулює загальні положення про зобов`язання, зокрема положення щодо сторін у зобов`язанні. Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК Українизобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України). Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК Україникредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Відступлення права за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. На відносини цесії поширюється положення про договір купівлі-продажу, оскільки частиною третьою статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. Судом першої інстанції встановлено, що 31 січня 2014 року між кредитною спілкою «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_4 був укладений договір кредитної лінії № 298 бк, згідно якого Позивач надав Відповідачу кредит у розмірі 2500,00 грн.. Кредит було надано на умовах строковості, зворотності та цільового використання. Плата за користування кредитом відповідно до п. 3.1 становить 70% річних від загальної суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Строк дії договору становить 12 фактичних місяців від дати отримання відповідачем кредиту та діє до повного виконання зобов`язань відповідачем. Пунктом 2.1 цього договору передбачено, що цесіонарій набуває право вимагати від боржника належного виконання зобов`язання, а саме повернути кошти, одержані в рахунок кредитного договору № 298 бк від 31 січня 2014 року, повернути нараховані відсотки за користування кредитними коштами та виконати свої зобов`язання у повному обсязі, передбачені договором, укладеним між цедентом і боржником. Статтею 204 ЦК Українизакріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення, або в силу прямої вказівки закону. Відповідно до ч.ч.2-3ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Кредитним договором може бути лише банк або інша фінансова установа, є помилковим. Заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (ст.15 ЦК України). Що ж до доводів апеляційної скарги, то вони висновків суду першої інстанції не спростовують. Так, в статті 1 Закону України «Про кредитні спілки»передбачено, що кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об`єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об`єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом. Статтею 21 Закону України «Про кредитні спілки»визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а пунктом 11 частини першої цієї статті врегульовано, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої цим Законом, не допускається. Отже, кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, визначеного законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження законом не передбачені. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постановах від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59 цс15 та від 02 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15, постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 642/1269/16-ц. Звертаючись до суду із позовом позивач посилався на те, що право вимоги за вище зазначеним кредитним договором на підставі договору відступлення права вимоги від 20 червня 2019 року, укладеного між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_1 умовами якого передбачено, що цедент КС «Імперіал ЛТД» передає цесіонарієві ОСОБА_1 , а цесіонарій набуває право вимоги, належне цедентові, і стає кредитором за кредитним договором № 298 бк від 31 січня 2014 року. Отже, зобов`язання виникло із кредитного договору, укладеного між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_4 , і в силу положень статті 515 ЦК Українизаміна кредитора у таких зобов`язаннях не допускається, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 26 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 18 березня 2020 року. Судді: А.В. Яресько І.О. Дронська О.Ю. Карташов