Постанова Луганський апеляційний суд № 428/5873/19

Справа № 428/5873/19 Провадження № 22-ц/810/237/20 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 травня 2020 року Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Назарової М.В., суддів: Лозко Ю.П., Стахової Н.В., за участю секретаря Сінько А.І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Кремінського районного суду Луганської області від 20 лютого 2020 року, ухваленого Кремінським районним судом Луганської області у складі: судді Панчука М.В. в приміщенні того ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору, в с т а н о в и в: У травні 2019 року ОСОБА_1 в особі свого представника ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаним позовом, який мотивувала тим, що 20 березня 2019 року між КС «Імперіал ЛТД» (надалі Цедент) та ОСОБА_1 (надалі Цесіонарій) був укладений Договір відступлення права вимоги (цесія), за яким позивач ОСОБА_1 стала кредитором за кредитним договором № 3160 від 08 травня 2013 року. 08 травня 2013 року між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 3160, згідно з яким КС «Імперіал ЛТД» надав відповідачу кредит у розмірі 1000 грн на умовах строковості, зворотності та цільового використання. Плата за користування кредитом становить 70 % річних від загальної суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Строк дії договору 12 фактичних місяців від дати отримання кредиту та договір діє до повного виконання зобов`язань відповідачем. Також за згодою сторін було погоджено графік погашення кредиту, відповідно до якого відповідач зобов`язався до 25 числа кожного місяця сплачувати відсотки за користування кредитом та сам кредит. Цього ж дня між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_2 був укладений договір застави рухомого майна № 3160 з метою забезпечення належного виконання зобов`язання за кредитним договором та складено акт застави рухомого майна. Незважаючи на прийняті зобов`язання, відповідач ОСОБА_2 порушує графік сплати кредиту та має заборгованість. Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 3160 від 08 травня 2013 року у розмірі 5376,22 грн. Заочним рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 20 лютого 2020 року в позові ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору відмовлено. Суд першої інстанції обґрунтував рішення тим, що кредитна спілка як кредитодавець, з огляду на особливості правового статусу, визначеного законом не має права відступити право вимоги за кредитним договором, так як такі повноваження цим законом не передбачені. Даний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 15 квітня 2015 року у справі №6-59 цс15 та від 02 вересня 2015 року у справі №6-667 цс15 та постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 642/1269/16-ц. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні зобов`язання виникають із кредитного договору, укладеного між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_2 , надання кредитних коштів здійснено за рахунок об`єднання грошових внесків членів кредитної спілки, тому такі зобов`язання тісно пов`язані з особою кредитора і в силу положень статті 515 ЦК України заміна кредитора у таких зобов`язаннях не допускається, а тому відступлення права вимоги КС «Імперіал ЛТД» не спричиняє правових наслідків. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Кремінського районного суду Луганської області від 20 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального права. Доводами апеляційної скарги є те, що суд в рішенні посилається на застосування судом норм матеріального права, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суд застосував правову позицію та норми ЦК України, що стосуються договору факторингу, проте в даному випадку був укладений договір цесії. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2020 року головуючим у справі визначено суддю Назарову М.В., склад колегії - Лозко Ю.П., Стахова Н.В. Апеляційне провадження по справі було відкрито 19 березня 2020 року, ухвалою суду від 24 березня 2020 року справу призначено до апеляційного розгляду на 21 квітня 2020 року о 14-й год. 21 квітня 2020 року розгляд справи не відбувся у зв`язку з відпусткою судді Стахової Н.В. Розгляд справи призначений на 19 травня 2020 року об 11-й. У судове засідання, сторони, повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, скаргу не визнає та просить рішення суду залишити без змін, не з`явилися. Наведене відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Судом встановлено, що 08 травня 2013 року між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 3160, згідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 1000 грн. Кредитний договір був укладений на умовах строковості, зворотності, цільового використання, платності та забезпеченості. Плата за користування кредитом відповідно до п. 3.1. цього договору становить 70 % річних від суми залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Згідно п. 2.1. договору строк дії договору становить 12 фактичних місяців від дати отримання позичальником кредиту (а.с. 5-6). Відповідно до п. 2.3. кредитного договору відповідач ОСОБА_2 зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до закінчення строку, визначеного п. 2.1. договору. В якості забезпечення виконання відповідачем ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором № 3160 від 08.05.2013 року був укладений договір застави між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_2 № 3160 від 08.05.2013 року, останній передав у заставу побутову техніку та меблі вартістю 2000 грн, а КС «Імперіал ЛТД» прийняв у заставу в порядку і на умовах , визначених у цьому договорі, предмет застави, що належить заставодавцю на праві власності. Також сторони договору підписали 08.05.2013 року акт застави рухомого майна (а.с. 7-8). 08.05.2013 року відповідач ОСОБА_2 підписав лист-повідомлення, яким останній був повідомлений про наслідки порушення ним умов кредитного договору. Відповідно до видаткового касового ордеру від 08.05.2013 року ОСОБА_2 отримав основну суму по кредитному договору № 3160 у сумі 1000 грн. (а.с. 9-10). Згідно розрахунку заборгованості відповідач ОСОБА_2 має заборгованість перед КС «Імперіал ЛТД» у розмірі 5376,22 грн (а.с. 11). 20.03.2019 року між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_1 був укладений договір відступлення права вимоги, відповідно якого остання набула права вимоги та стала кредитором за кредитним договором № 3160 від 08.05.2013 року (а.с. 16). Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських організацій, Кредитна спілка «Імперіал ЛТД» є юридичною особою з організаційно правовою формою - кредитна спілка, яка надає види посередництва та кредитування. Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 не має правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості на свою користь за кредитним договором № 3160 від 08.05.2013 року, оскільки кредитна спілка як кредитодавець, з огляду на особливості правового статусу, визначеного законом, не має права відступити право вимоги за кредитним договором, так як такі повноваження цим законом не передбачені. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі, апеляційний суд приходить до висновків про те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому колегія суддів виходить з того, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Заміна кредитора не допускається у зобов`язаннях, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (ст. 15 ЦК України). Зобов`язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема договорів. Розділ І книги п`ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов`язання, зокрема положення щодо сторін у зобов`язанні. Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України ). Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Відступлення права за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. На відносини цесії поширюється положення про договір купівлі-продажу, оскільки частиною третьою статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. Судом першої інстанції встановлено, що 20 березня 2019 року між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_1 був укладений договір відступлення права вимоги, пунктом 1 якого передбачено, що Цедент передає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває право вимоги, належне Цедентові, і стає кредитором за кредитним договором кредитної лінії № 3160 від 08 травня 2013 року, укладеним між Цедентом і ОСОБА_2 Пунктом 2.1. цього договору передбачено, що Цесіонарій набуває право вимагати від боржника належного виконання зобов`язання, а саме повернути кошти, одержані в рахунок кредитного договору № 3160 від 08 травня 2013 року, повернути нараховані відсотки за користування кредитними коштами та виконати свої зобов`язання у повному обсязі, передбачені договором, укладеного між Цедентом і боржником. Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення, або в силу прямої вказівки закону. Відповідно до ч. 2-3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). У статті 1 Закону України "Про кредитні спілки" є передбаченим, що кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об`єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об`єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом. Статтею 21 Закону України "Про кредитні спілки" визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а пунктом 11 частини першої цієї статті врегульовано, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої цим Законом, не допускається. А отже, кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, визначеного законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження законом не передбачені. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладений у постановах від 15 квітня 2015 року у справі № 6-59 цс15 та від 02 вересня 2015 року у справі № 6-667цс15, постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року у справі № 642/1269/16-ц. Встановивши, що спірні зобов`язання виникають із кредитного договору, укладеного між КС «Імперіал ЛТД» та ОСОБА_2 , надання кредитних коштів здійснено за рахунок об`єднання грошових внесків членів кредитної спілки, такі зобов`язання тісно пов`язані з особою кредитора і в силу положень статті 515 ЦК України заміна кредитора у таких зобов`язаннях не допускається, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки відступлення права вимоги не спричиняє правових наслідків. Доводи апеляційної скарги про те, що суд в рішенні посилається на правову позицію та норми ЦК України, що стосуються договору факторингу, проте за даним позовом був укладений договір цесії, тому суд відмовив у задоволенні позовних вимог, оскільки відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512, ст. 1054 ЦК України, так як для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа, не заслуговують на увагу, оскільки не відповідають змісту оскаржуваного рішення. Так, суд першої інстанції зазначені обставини не встановлював і своєї оцінки їм не надавав. В рішенні суду відсутні висновки як щодо укладення між сторонами договору факторингу, так і щодо відмови у позові з підстав викладених в апеляційній скарзі. А отже твердження скаржника про те, що «суд застосував норми матеріального права, які не підлягають застосуванню та не мають відношення до цього спору» не ґрунтуються на фактичному змісті оскаржуваного рішення, у задоволенні позову відмовлено через встановлення судом факту заміни кредитодавця з фінансової установи на фізичну особу, що не має права на надання фінансових послуг. Інших доводів апеляційна скарга не містить. З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в апеляційному суді компенсуються за рахунок держави. Керуючись ст. 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення. Заочне рішення Кремінського районного суду Луганської області від 20 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, цей строк продовжується на строк дії такого карантину. Дата складення повного тексту постанови - 19 травня 2020 року. Головуючий Судді: