Постанова 4804 № 236/3612/19

Єдиний унікальний номер 236/3612/19 Номер провадження 22-ц/804/249/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 лютого 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Соломахи Л.І., суддів Агєєва О.В., Канурної О.Д., розглянувши у м. Бахмут Донецької області у приміщенні суду в письмовому провадженні цивільну справу № 236/3612/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, невиплаченої одноразової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпустки, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати за апеляційною скаргою відповідача - Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 12 листопада 2019 року у складі судді Саржевської І.В., - В С Т А Н О В И В: 10 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі АТ "Укрзалізниця) про стягнення заборгованості по заробітній платі, невиплаченої одноразової допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпустки, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати. Зазначала, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 1995 року. Державне підприємство "Донецька залізниця" реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію "Донецька залізниця" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на підставі Закону України від 23 лютого 2012 року №°4442-VI "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". Відокремлений підрозділ станція Луганськ державного підприємства "Донецька залізниця" на підставі наказу ПАТ "Укрзалізниця" від 15 квітня 2016 року № 303 реорганізований шляхом злиття у виробничий підрозділ "Станція Луганськ" структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця". Згідно наказу відповідача від 16 березня 2017 року № 58-ДН та наказу начальника виробничого підрозділу № 52 з 0.00 год. 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничого підрозділу "Станція Луганськ" встановлено простій з оплатою 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду за весь час простою. На підставі наказу № 3855-ос від 17 липня 2017 року вона 17 липня 2017 року була звільнена з посади чергового по залізничній станції Виробничого підрозділу "Станція Луганськ". В наказі зазначено, що вона має право на компенсацію за 35 днів відпустки та вихідну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку. На час звільнення відповідач не виплатив їй заробітну плату за період з 01 березня 2016 року по 30 червня 2016 року, частину заробітної плати за фактично відпрацьований час за березень 2017 року, заробітну плату за час вимушеного простою з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, одноразову грошову допомогу у розмірі середньомісячного заробітку при звільненні та компенсацію за невикористані дні відпустки. Посилаючись на те, що розрахунок з нею не проведено до теперішнього часу, просила стягнути з відповідача на її користь: - заробітну плату з 01 березня 2016 року по 30 червня 2016 року у сумі 13 114,35 грн.; - заробітну плату за фактично відпрацьовані часи за березень 2017 року у сумі 1 651,02 грн.; - заробітну плату за час вимушеного простою з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року у сумі 13 099,70 грн.; - одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 6 614,16 грн.; - компенсацію за 35 днів невикористаної відпустки у сумі 7 669,11 грн. - компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати (а.с. 2 - 7). Постановою Кабінету Міністрів України № 938 від 31 жовтня 2018 року змінено тип публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство "Українська залізниця" (скорочене найменування АТ "Укрзалізниця"). Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 12 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за час вимушеного простою в сумі 11 572,33 грн., одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 6 614,16 грн., компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 7 669,11 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 5 222,83 грн. Зобов`язано АТ "Укрзалізниця" при виплаті ОСОБА_1 доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь держави судовий збір в розмірі 471,34 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць. В іншій частині позову відмовлено (а.с. 105 - 118). Судом першої інстанції встановлено, що згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 з 01 січня 2014 року по 17 липня 2017 року працювала черговою по залізничній станції виробничого підрозділу "Станція Луганськ" структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (а.с. 13 - 16). Наказом начальника структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" від 16 березня 2017 року № 58-ДН та наказом начальника виробничого підрозділу "Станція Луганськ" від 16 березня 2017 року № 52 було встановлено початок простою з причин, незалежних від працівників, зокрема і у виробничому підрозділі "Станція Луганськ" з 20 березня 2017 року. Пунктами 2 - 4 наказу начальника структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" від 16 березня 2017 року № 58-ДН працівників зобов`язано на час простою виходити на свої робочі місця згідно графіку роботи відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку та розписуватися на початку та наприкінці робочого дня в "Журналі обліку приходу - уходу працівників, які знаходяться на простої"; у разі неявки працівника у табелі обліку робочого часу проставляти код "НЗ". Оплату такої відсутності не проводити; оплату за час простою не з вини працівника провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи; на весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу проставляти літерний код "П" (а.с. 31 - 33). Згідно з наказом (розпорядження) про припинення трудового договору № 3855-ос від 17 липня 2019 року ОСОБА_1 з 17 липня 2017 року звільнена за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, про що зроблений відповідний запис в її трудовій книжці. Зазначений наказ видано структурним підрозділом "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця". В наказі зазначено, що ОСОБА_1 має право на компенсацію за 35 днів відпустки та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку (а.с. 24). Згідно наданих позивачем копій табелів обліку використання робочого часу, які підписані працівником кадрової служби та керівником виробничого підрозділу, позивачем за березень 2017 року відпрацьовано 12 днів/92 год., за квітень 2017 року, за травень 2017 року, за червень 2017 року, за липень 2017 року - "0" годин (а.с. 38 - 42). Відповідно до копії Журналу обліку робочого часу чергових по залізничній станції Луганськ ВП станція Луганськ СП "Луганська дирекція залізничних перевезень" РФ "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" ОСОБА_1 перебувала у простої у березні 14 днів (81 год.), у квітні 24 дні (157 год.), у травні 24 дні (159 год.), у червні 24 дні (158 год.), у липні 14 днів (92 год.) (а.с. 48 - 63). Згідно наданої позивачем на підтвердження не виплаченої заробітної плати довідки про доходи за січень - березень 2017 року всього нараховано 16 219,86 грн.(пдф 3 395,22 грн.), довідки про доходи за березень 2016 року - червень 2016 року - всього нараховано 7 908,25 грн.(пдф 2 321,09 грн.) (а.с. 83 - 84). Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт перебування позивача в трудових відносинах з відповідачем підтверджується записами в її трудовій книжці, наказом про припинення трудового договору. Зогляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України "Про оплату праці", позивач знаходилася з відповідачем в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, при звільненні не отримала всі належні їй суми, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду. В Індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 міститься інформація про суму заробітку для нарахування пенсії за січень - березень 2017 року 17 775,69 грн., яка узгоджуються з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб платників податків (а.с. 14 - 23). Згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 страхові внески за березень 2017 року сплачені в повному обсязі, що свідчить про виплату заробітної плати. Отже, позовні вимоги про стягнення заробітної плати за березень 2017 року, в тому числі за час вимушеного простою, позивачем належними та допустимими доказами не підтверджені, спростовуються відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та Індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5) від 18 липня 2019 року, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають. Позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01 березня 2016 року по 30 червня 2016 позивачем також не доведені та спростовуються наданими відповідачем Зведеною відомістю заборгованості з виплати заробітної плати на момент переведення до РФ "Донецька залізниця" (червень 2016 року) у сумі 7 908,25грн. та платіжними відомостями № 9 від 07 липня 2016 року, № 67 від 21 лютого 2017 року, № 444 від 04 березня 2017 року про виплату цієї заборгованості. Враховуючи, що в період встановленого регіональною філією "Донецька залізниця" простою, в тому числі і щодо виробничого підрозділу "Станція Луганськ", позивач на виконання наказу до дня звільнення виходила на своє робоче місце, на день її звільнення накази про встановлення простою скасовані не були, у відповідача відсутні підстави не здійснювати позивачу оплату за час простою. Розрахунки позивача по заробітній платі за квітень - липень 2017 року узгоджуються з наказом начальника Луганської дирекції залізничних перевезень від 16 березня 2017 року № 58-ДН, наказом начальника "Станція Луганськ" від 16 березня 2017 року № 52 про встановлення початку простою з причин, незалежних від працівників, з 20 березня 2017 року,а також табелями обліку використання робочого часу за відповідний період (які підписані керівником виробничого підрозділу, помічником начальника з кадрових питань), згідно яких стосовно позивача (оклад 4 893 грн.) літерним кодом «П» зазначено: у квітні 24 дні, у травні 24 дні, у червні 24 дні, у липні 14 днів. Відповідачем не надано суду доказів, які б спростовували заборгованість по оплаті позивачу за час простою. Відповідно до наказу про припинення трудового договору роботодавець повинен був виплатити позивачу компенсацію за 35 днів відпустки та одноразову грошову допомогу у розмірі середньомісячного заробітку, проте ці виплати відповідачем не здійснені. Оскільки відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за квітень - липень 2017 року, у строки, встановлені частиною першою статті 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом, позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за квітень-липень 2017 року підлягають задоволенню. Позивачем доведена заборгованість по заробітній платі за час вимушеного простою у сумі 11 572,33грн. (квітень 157 год. - 3 262,00 грн., травень 159 год.- 3 262,00 грн., червень 158 год. - 3 262,00 грн., липень 92 год. - 1 786,33 грн.), по одноразовій грошовій допомозі при звільненні у сумі 6 614,16 грн. та компенсації за невикористані дні відпустки у сумі 7 669,11 грн. Суд не приймає до уваги посилання відповідача на Науково-правовий висновок Торгівельно-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, оскільки належна оплата праці є конституційним правом людини та наявність викладених обставин може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань; проте не звільняє роботодавця від обов`язку здійснювати оплату праці та виконувати передбачені чинним законодавством гарантії. Оскільки на теперішній час вищезазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж один місяць, вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати є обґрунтованими. Компенсація втрати частини грошових доходів за час вимушеного простою в сумі 11 572,33 грн. у зв`язку з порушенням термінів їх виплати з урахуванням коефіцієнту приросту споживчих цін за період з серпня 2017 року по жовтень 2019 року (0,202) складає 2337,61 грн. (11 572,33 х 0,202), компенсація втрати частини одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 6 616,16 грн. складає 1 336,06 грн. (6 614,16 х 0,202), компенсація втрати частини компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 7 669,11 грн. складає 1 549,16 грн. (7 669,11 х 0,202), загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів за квітень - липень 2017 року складає 5 222,83 грн. (2 337,61 + 1 336,06 + 1 549,16) (а.с. 103 - 118). Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач в апеляційній скарзі посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 12 листопада 2019 року і ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України" було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року, відповідно до пункту 1 якого визначено, що тимчасово, до реалізації пунктів 1, 2 Мінського Комплексу заходів від 12 лютого 2015 року, а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством України, припинити переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей. У зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень", а також виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, і як наслідок відсутністю доступу до первинних документів, нарахування заробітної плати працівникам з 16 березня 2017 року припинено. У зв`язку з відсутністю первинних документів в структурному підрозділі "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця" підтвердити інформацію щодо фактично виконання робіт та здійснити нарахування заробітної плати не можливо. Заборгованість з заробітної плати за період з 16 березня 2017 року відсутня, оскільки нарахування не здійснювалося. Суд ухвалив судове рішення виключно на підставі доказів, наданих позивачем. Суд не врахував, що надані позивачем розрахунки заробітної плати виготовлені на непідконтрольній українській владі території в м. Донецьк. Не врахував, що адміністративна будівля Донецької дирекції залізничних перевезень (м. Донецьк вул. Артема, 68) була захоплена невідомими особами (детально про це зазначено у висновку ТПП), після захоплення відповідач втратив контроль над структурним підрозділом і його діяльністю. Зазначені обставини дають підстави для критичного оцінювання наданих позивачем доказів. Отже, рішення суду першої інстанції про стягнення 31 078,43 грн. на підставі неналежних доказів позивача є незаконним (а.с. 121 - 122). Ухвалою Донецького апеляційного суду від 06 грудня 2019 року за апеляційною скаргою відповідача АТ "Укрзалізниця" відкрито апеляційне провадження (а.с. 134 - 136). Позивач ОСОБА_1 про постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження була повідомлена відповідно до Закону України від 12 серпня 2014 року № 1632-VII "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції" шляхом розміщення 06 грудня 2019 року інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень (а.с. 141). Копія апеляційної скарги відповідача була направлена позивачу на зазначену нею в позовній заяві адресу для листування (а.с. 137) та отримана позивачем 16 грудня 2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 150). Письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача позивачем ОСОБА_1 на час розгляду справи не наданий. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 23 грудня 2019 року справу відповідно до частини першої статті 369, частини тринадцятої статті 7 ЦПК України призначено до розгляду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи), оскільки ціна позову у цій справі складає 42 148,34 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, сторони клопотання про розгляд справи у суді апеляційної інстанції з їх повідомленням не заявили та справа не відноситься до справ, які відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 145 - 147). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача АТ "Укрзалізниця" задоволенню не підлягає. Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Оскаржуване відповідачем рішення зазначеним вимогам закону відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працювала черговою по залізничній станції виробничого підрозділу "Станція Луганськ" структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", що підтверджується копією її трудової книжки (а.с. 13 - 16). На підставі наказу про припинення трудового договору № 3855-ос від 17 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнена з 17 липня 2017 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. Наказ видано структурним підрозділом "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (а.с. 24). Відповідачем факт перебування позивача з ним у трудових відносинах до 17 липня 2017 року не оспорюється. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Відповідно до статті 115 КЗпП України, статті 24 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтею 115 КЗпП України. За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)", усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці. Згідно частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно матеріалів справи, зокрема апеляційної скарги, відповідач не оспорює той факт, що при звільненні позивача розрахунок з нею не проведено. Відповідач посилається на те, що робоче місце позивача фактично знаходилось на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, що через захоплення підприємства відповідач втратив контроль над виробничими потужностями, що захоплення підприємства сприяє загрозі життя при знаходженні на території виробничих підрозділів уповноважених осіб, які мають здійснювати організацію та контроль ведення господарської діяльності, у зв`язку з чим відповідач не має об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків у спірний період та виконати свої зобов`язання за трудовим договором, а тому через відсутність зв`язку з виробничими підрозділами, а також не передачею з непідконтрольної території первинних документів, на підставі яких здійснюється нарахування заробітної плати та інші виплати, нарахування заробітної плати працівникам з 16 березня 2017 року припинено. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Відповідно до статті 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша статті 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату. Відповідно до статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до частин першої, другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Висновок суду першої інстанції про доведеність заборгованості відповідача по заробітній платі позивачу за час вимушеного простою за квітень - липень 2017 року у сумі 11 572,33 грн. підтверджується: 1) наказом начальника структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" від 16 березня 2017 року № 58-ДН, згідно якого у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування з непідконтрольною українській владі територією, встановлено початок простою, в тому числі у виробничому підрозділі "Станція Луганськ" з 0.00 год. 20 березня 2017 року; зобов`язано працівників на час простою щоденно приходити на свої робочі місця згідно графіку роботи відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку та розписуватися на початку та наприкінці робочого дня в "Журналі обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої"; у разі неявки робітника у табелі обліку робочого часу проставляти код "НЗ", оплату такої відсутності не проводити; оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи; на весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу проставляти літерний код "П"; начальників відповідних підрозділів зобов`язано організувати облік робітників на час простою (а.с. 31); 2) наказом начальника виробничого підрозділу "Станція Луганськ" від 16 березня 2017 року № 52, згідно якого встановлено початок простою по причинам, незалежним від робітників, для всіх працівників виробничого підрозділу "Станція Луганськ" з 0.00 год. 20 березня 2017 року; призначено відповідальними за облік працівників, які знаходяться на простої, начальників станцій виробничого підрозділу; оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи; зобов`язано на весь період простою організувати облік явки робітників та своєчасно повідомляти про відновлення роботи у повному обсязі; згідно додатку № 1 до наказу від 16 березня 2017 року № 52 "Список працівників виробничого підрозділу "Станція Луганськ", яким встановлено простій з 20.03.2017 року", позивач включена до цього списку (а.с. 32, а.с. 33); відповідачем наявність зазначених двох наказів про встановлення простою не оспорюється; 3) табелями обліку використання робочого часу за квітень 2017 року, за травень 2017 року, за червень 2017 року, за липень 2017 року, які складені виробничим підрозділом "Станція Луганськ", підписані табельником, працівником кадрової служби та керівником структурного підрозділу, тобто посадовими особами, зазначеними в наказах начальника структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" від 16 березня 2017 року № 58-ДН та начальника виробничого підрозділу "Станція Луганськ" від 16 березня 2017 року № 52; згідно зазначених табелів обліку використання робочого часу посадовий оклад ОСОБА_1 складає 4 893 грн.; ОСОБА_1 у квітні 2017 року мала 24 дні/157 год. простою, у травні 2017 року - 24 дні/159 год. простою, у червні 2017 року - 24 дні/158 год. простою, у липні 2017 року - 14 днів/92 год. простою (а.с. 39, а.с. 40, а.с. 41, а.с. 42). Умови оплати за час простою, зазначені в наказах про встановлення простою, відповідають нормі статті 113 КЗпП України, згідно якої час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Відповідачем не надано суду доказів, що оклад позивача є іншим, ніж 4 893,00 грн. Посилаючись в апеляційній скарзі на відсутність об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків, відповідач конкретних заперечень щодо сум оплати за час простою за квітень - липень 2017 року не наводить. Враховуючи, що в період встановленого структурним підрозділом "Луганська дирекція залізничних перевезень", до складу якого входив виробничий підрозділ "Станція Луганськ", простою позивач на виконання наказу виходила на своє робоче місце до дня звільнення, що підтверджується наданими до суду першої інстанції табелями обліку використання робочого часу та Журналом обліку робочого часу чергових по залізничній станції Луганськ ВП станція Луганськ структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", на день звільнення позивача наказ про встановлення простою скасовано не було (відповідачем такі відомості не надано, структурний підрозділ "Луганська дирекція залізничних перевезень" здійснює свою діяльність у м. Лиман, тобто на території України, яка контролюється органами державної влади), у відповідача відсутні підстави не здійснювати позивачу оплату за час простою. Відповідно до частини четвертої статті 97 КЗпП України, статті 22 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Згідно з наказом від 17 липня 2017 року № 3855-ос про припинення трудового договору позивач звільнена за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату та має право на компенсацію за 35 днів невикористаної відпустки та одноразову грошову допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку (а.с. 24). Саме на підставі цього наказу відповідачем здійснено запис у трудову книжку позивача про її звільнення (а.с. 13 - 16). Зазначений наказ виданий структурним підрозділом "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", тобто у м. Лиман Донецької області - на території, на якій органи державної влади України здійснюють свої повноваження. Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. Відповідно до пункту 7 Порядку нарахування компенсації за невикористані дні відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Згідно наданого позивачем розрахунку компенсація за невикористані 35 днів відпустки складає 7 669,11 грн., яка позивачем обчислена виходячи з її заробітної плати за період з липня 2016 року по березень 2017 року за фактично відпрацьований час. Розмір вихідної допомоги у зв`язку із звільненням на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у сумі 6 614,16 грн. позивачем обчислено, виходячи з її заробітної плати за останні два місяці, в яких вона фактично працювала (лютий - березень 2017 року). Для розрахунку компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги позивач використовувала відомості про нараховану їй заробітну плату з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, які сформовані Пенсійним фондом України за формою ОК-5 станом на 18 липня 2019 року (а.с. 18 - 23), тобто офіційні відомості надані до Реєстру роботодавцем, яким у спірний період був відповідач. Незважаючи на те, що у зв`язку із реорганізацією ДП "Донецька залізниця" позивач з 24 червня 2016 року працювала безпосередньо у виробничому підрозділі "Станція Луганськ" структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця", що регіональна філія "Донецька залізниця" здійснює свою адміністративну діяльність з моменту створення у м. Лиман Донецької області, тобто на території України, яка контролюється органами державної влади України, та по 15 березня 2017 року включно нараховувала та виплачувала позивачу заробітну плату на підставі документів виробничого підрозділу, тобто має первинні документи щодо нарахування позивачу заробітної плати за період з липня 2016 року по 15 березня 2017 року, відповідач свій розрахунок компенсації, що належить позивачу за 35 днів невикористаної відпустки, та розрахунок вихідної допомоги не надав, розрахунок позивача не спростував. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв розрахунки позивача, які здійснені згідно норм статей 44, 83 КЗпП України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Посилаючись на те, що заборгованість перед позивачем з виплати заробітної плати відсутня, відповідачем не надано суду доказів про виплату позивачу заробітної плати за час простою за період з 01 квітня 2017 року по 17 липня 2017 року, про виплату грошової компенсації за 35 днів невикористаної відпустки та вихідної допомоги при звільненні. Більш того, відповідач визнає, що починаючи з 16 березня 2017 року заробітну плату позивачу до дня звільнення, тобто до 17 липня 2017 року, не нараховував, що розрахунок з позивачем при звільненні не провів. Доводи апеляційної скарги про те, що з березня 2017 року до структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" не надходять документи для нарахування заробітної плати, що на підконтрольній Україні території відсутня первинна документація для нарахування заробітної плати за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, не спростовують висновків суду. На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем суду надано копію наказу про припинення трудового договору (а.с. 24), який виданий структурним підрозділом "Луганська дирекція залізничних перевезень", який свою адміністративну діяльність здійснює у м. Лиман Донецької області, тобто на контрольованій території України; копію наказу начальника структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 16 березня 2017 року № 58/ДН, оригінал якого має бути у відповідача, оскільки він виданий у м. Лиман Донецької області, тобто на території України, яка контролюється органами державної влади України; табелі обліку використання робочого часу за березень - липень 2017 року (а.с. 38 - 42). Доводи відповідача про те, що на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надано документи, виготовлені на непідконтрольній території України невідомими особами, є необґрунтованими. Що стосується задоволених позовних вимог позивачем надано докази, які створені структурним підрозділом "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (наказ про встановлення простою, наказ про припинення трудового договору), який свою адміністративну діяльність здійснює у м. Лиман Донецької області, тобто на контрольованій території України, а також офіційні відомості щодо нарахованої позивачу заробітної плати, які були надані до Реєстру застрахованих осіб саме відповідачем, як роботодавцем. Наявність у відповідача документів про тарифну ставку позивача, наказу про встановлення простою, наказу про припинення трудового договору, наданих позивачем копій табелів обліку використання робочого часу, які складені виробничим підрозділом, що входив до 17 липня 2017 року до складу структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" та заповнені відповідно до правил, встановленим наказом начальника структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" від 16 березня 2017 року № 58-ДН, є достатньою для розрахунку відповідача з позивачем. Проте такий розрахунок відповідач з позивачем вже протягом більше ніж два роки не проводить, чим порушує конституційне право позивача на оплату праці. Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією роботодавця. Отже відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати. Відповідно до Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільнені працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міста Донецьк Донецької області, міста Луганськ Луганської області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами. У зв`язку із тим, що виробничі потужності, які було закріплено за структурними підрозділами "Донецька дирекція залізничних перевезень" та "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", що знаходяться на територіях міста Донецька і Донецької області, міста Луганська та Луганської області, які перебувають під контролем незаконних збройних формувань, і вийшли із-під контролю роботодавця у зв`язку із злочинним їх захопленням для подальшої господарської діяльності представниками цих незаконних збройних формувань і термін їх повернення є невідомим, термінове припинення трудових відносин з усіма працівниками, що за трудовим договором виконують функціональні обов`язки на цих виробничих потужностях у зв`язку із скороченням штату, згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України, є вимушеним, необхідним, об`єктивним та упереджуючим заходом. Втрата контролю і доступу ПАТ "Укрзалізниця", регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" до виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться за адресою: Донецька область місто Донецьк вул. Артема, 68 та Луганська область місто Луганськ вул. Кірова, 44 , у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звітів, що подавались до контролюючих органів, комп`ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" та з 12 квітня 2017 року щодо структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень", коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями, позбавило можливості ПАТ "Укрзалізниця", регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" виконати зобов`язання перед вивільненими працівниками згідно статей 47, 83, 115 і 116 КЗпП України, а саме: кожному звільненому працівнику структурних підрозділів "Донецька дирекція залізничних перевезень" та "Луганська дирекція залізничних перевезень" видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок. Це свідчить про відсутність вини ПАТ "Укрзалізниця" у невиконанні своїх обов`язків (а.с. 95 - 99). Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Законом України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що сертифікат Торгово-промислової палати України є єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (стаття 10). Відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Тобто, форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Проте заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (стаття 113 КЗпП), компенсація за невикористані дні відпустки (стаття 83 КЗпП), вихідна допомога (стаття 44 КЗпП) не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати і жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заробітної плати та цей обов`язок роботодавця не залежить від наявності або відсутності його вини. Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України. Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Суд першої інстанції правильно послався на те, що згідно практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа "Суханов та Ільченко проти України", справа "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини") "майно" може являти собою "існуюче майно" або засоби, включаючи "право вимоги", відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання"/"правомірне очікування" (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. В рішенні у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (п. 22). Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Враховуючи, що позивач до 17 липня 2017 року знаходилася з регіональною філією "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця" у трудових відносинах, що в період з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року на виконання наказу роботодавця про встановлення простою згідно графіку роботи виходила на своє робоче місце, в наказі про звільнення зазначено про виплату їй при звільненні компенсації за 35 днів невикористаної відпустки та вихідної допомоги, майнові вимоги позивача щодо оплати їй часу простою за період з 01 квітня 2017 року по 17 липня 2017 року, виплати компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги, відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Враховуючи, що відповідач в апеляційній скарзі визнає, що з 16 березня 2017 року нарахування позивачу заробітної плати припинено через відсутність первинних документів, що розрахунок з позивачем при її звільненні не проведено, суд першої інстанції при вирішенні спору обґрунтовано виходив з доказів, наданих позивачем, яким дав належну оцінку, та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача заборгованості з виплати заробітної плати (сум, які належали йому від підприємства на день звільнення). Враховуючи, що на час розгляду справи судом першої інстанції позивачу заборгованість по заробітній платі за час простою за квітень - липень 2017 року, компенсація за невикористану відпустку, одноразова грошова допомога при звільненні не виплачені, затримка виплати цих грошових доходів складає більше одного місяця, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати є обґрунтованими. Відповідно до статті 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (стаття 2). Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4). Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив "Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати". Відповідно до пунктів 4, 5 зазначеного Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4). Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5). Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9?рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6-43цс14, від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно до статті 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток. Зазначене спростовує доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність підстав для нарахування позивачу компенсації через відсутність вини відповідача у порушенні трудових прав працівників, в тому числі встановлених строків виплати заробітної плати. Доводи щодо розміру компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в апеляційній скарзі відсутні. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи вищезазначене, доводи апеляційної скарги відповідача про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, є необґрунтованими. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а рішення суду - без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні. За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1 152,60 грн. (а.с. 123, а.с. 127). Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, підстави для відшкодування йому витрат по сплаті судового збору відсутні, судові витрати по сплаті відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 152,60 грн. покладаються на відповідача. Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані. Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення. Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 12 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 03 лютого 2020 року. Суддя - доповідач: Л.І. Соломаха Судді: О.В. Агєєв О.Д. Канурна