Постанова 4804 № 236/3118/19

Єдиний унікальний номер 236/3118/19 Номер провадження 22-ц/804/105/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 січня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: судді-доповідача Соломахи Л.І., суддів Канурної О.Д., Мальованого Ю.М., розглянувши у м. Бахмут Донецької області у приміщенні суду в письмовому провадженні цивільну справу № 236/3118/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати з апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 03 жовтня 2019 року у складі судді Саржевської І.В., - В С Т А Н О В И В: 13 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі АТ "Укрзалізниця") про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати. Зазначала, що з 2009 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, з 21 грудня 2015 року працювала інженером 1 категорії у Луганській дистанції колії державного підприємства "Донецька залізниця". Державне підприємство "Донецька залізниця" реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця". Луганська дистанція колії державного підприємства "Донецька залізниця" реорганізована шляхом злиття у виробничий підрозділ "Луганська дистанція колії" структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця". З березня 2017 року відповідач припинив виплату їй заробітної плати. Наказом начальника структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" від 16 березня 2017 року № 58/ДН було встановлено початок простою по причинам, незалежним від робітників, з 0.00 годин 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів структурного підрозділу; відповідно до пункту 4 цього наказу оплата простою мала бути проведена у розмірі двох третин від окладу за весь час простою згідно графіку роботи. На підставі наказу № 1302/ДН-ОС від 17 липня 2017 року вона звільнена на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України. На день звільнення відповідач мав перед нею заборгованість по виплаті заробітної плати, яка складається з: заробітної плати за березень 2017 року у сумі 1 660,31 грн.; заробітної плати за час вимушеного простою з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 14 730,99 грн., а саме: за березень 2017 року 1 065,20 грн.; за квітень 2017 року 3 539,49 грн.; за травень 2017 року 3 955,89 грн.; за червень 2017 року 3 955,89 грн.; за липень 2017 року 2 214,52 грн.; одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 5 977,40 грн.; компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 1 663,83 грн. Посилаючись, що при звільненні і до теперішнього часу відповідач розрахунок з нею не провів, просила стягнути з АТ "Укрзалізниця" на її користь: - заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року в сумі 1 660,31 грн., - заборгованість по заробітній платі за час вимушеного простою з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 14 730,99 грн., - одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 5 977,40 грн.; - компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 1 663,83 грн.; - компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати (а.с. 2 - 5). Постановою Кабінету Міністрів України № 938 від 31 жовтня 2018 року змінено тип публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство "Українська залізниця" (скорочене найменування АТ "Укрзалізниця"). Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 03 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року у сумі 1 660,31 грн., заробітну плату за час вимушеного простою з 16 березня по 17 липня 2017 року в сумі 14 730,99 грн., одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 5 977,40 грн., компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 1 663,83 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 1 498,95 грн. Зобов`язано АТ "Укрзалізниця" здійснити утримання з цієї суми податку з доходів фізичних осіб та інші обов`язкові платежі. Стягнуто з ПАТ "Укрзалізниця" на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині заробітної плати у межах суми платежу за один місяць (а.с. 91 - 103). Судом першої інстанції встановлено, що згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 з 24 червня 2016 року по 17 липня 2017 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, обіймала посаду інженера 1 категорії виробничого підрозділу "Луганська дистанція колії" структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (а.с. 11 - 13). Наказом начальника структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" від 16 березня 2017 року № 58-ДН було встановлено початок простою з причин, незалежних від працівників, у вказаному виробничому підрозділі з 20 березня 2017 року (а.с. 14 - 15). На підставі наказу про припинення трудового договору № 1302/ДН-ОС від 17 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з 17 липня 2017 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, про що зроблено відповідний запис у трудовій книжці. В наказі про припинення трудового договору зазначено, що позивач має право на компенсацію за 9 днів відпустки та на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку (а с. 16). На підтвердження позовних вимог позивачем надано розрахункові листи (табуляграми) за період з березня 2017 року по 17 липня 2017 року, в яких зазначені суми до виплати, в тому числі компенсація за невикористану відпустку та вихідну допомогу при звільненні. До розрахунку заробітної плати за березень - липень 2017 року входить оплата простоїв (код 340) (а.с. 17 - 21). Згідно копії табелів обліку використання робочого часу, які підписані головним бухгалтером, працівником кадрових служби, головним інженером, позивачем за березень 2017 року відпрацьовано 11 днів, за квітень, за травень, за червень, за липень 2017 року - "0" (а.с. 29 - 36). Відповідно до копії журналу простою контори ПЧ-15 ОСОБА_1 перебувала в простої у березні 2017 року 6 днів (48 годин), у квітні 2017 року 17 днів (136 годин), у травні 2017 року 20 днів (159 годин), у червні 2017 року 20 днів (159 годин), у липні 2017 року 11 днів (88 годин) (а.с. 37 - 71). Згідно відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів за період (код 101 - заробітна плата): 1 квартал 2017 року (код ЄДРПОУ 40150216) - 11709,75 грн., 2 - 3 квартал 2017 року - відомості відсутні (а.с. 22 - 23). Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5) від 09 липня 2019 року розмір нарахованої заробітної плати позивачу (код 40150216) за березень 2017 року - 4 782,93 грн., з квітня по липень 2017 року відомості відсутні (а.с. 24 - 25). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не оспорюється факт перебування позивача з ним у трудових відносинах. На підтвердження невиплаченої заробітної плати позивачем надано розрахункові листи (табулеграми) за період з березня по липень 2017 року. Згідно статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести роботодавець. Відповідачем надані позивачем відомості щодо нарахованої заробітної плати не спростовані та суду не надані докази її виплати. Розрахунки заробітної плати за квітень - липень 2017 року узгоджуються з наказом начальника СП "Луганська дирекція залізничних перевезень"від 16.03.2017 року № 58-ДН про встановлення простою, згідно яких у березні позивач мав 6 днів (48 год.) простою. Розрахунок заробітної плати за липень 2017 року узгоджується з наказом від 17.07.2017 року № 1302-ОС про припинення трудового договору, згідно якого позивач має право на компенсацію за 9 днів невикористаної відпустки та на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку. Заперечення відповідача проти позову зводяться до того, що у зв`язку з відсутністю доступу до первинних документів нарахування заробітної плати позивачу припинено, що не відповідає вимогам діючого законодавства України; відсутність первинної документації не є підставою для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, вести бухгалтерський, податковий облік законом покладено саме на роботодавця, а не на працівника. На теперішній час заробітна плата позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж один місяць, тому вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати є обґрунтованими. Наявність висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання ПАТ "Укрзалізниця",регіональною філією "Донецька залізниця"ПАТ "Укрзалізниця"обов`язків, передбачених законодавством України про працю, спричиненого впливом дії форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили), не звільняє ПАТ "Укрзалізниця"від обов`язку виплатити позивачу заборгованість із заробітної плати (а.с. 91 - 103). Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач АТ "Укрзалізниця" в апеляційній скарзі посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 03 жовтня 2019 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції (далі АТО) на території Донецької і Луганської областей. У зв`язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів AT "Укрзалізниця", розташованих, зокрема, у містах Донецьк, Луганськ, Дебальцеве, у відповідача з 20 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю. За цим фактом за заявою відповідача порушено кримінальне провадження № 12017050420000286 за ознаками ст. 341 КК України. Виробничий підрозділ "Луганська дистанція колії" структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" AT "Укрзалізниця", в якому працював позивач, здійснював господарську діяльність на території окремих районів Луганської області, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року "Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України" було введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року, відповідно до пункту 1 якого визначено, що тимчасово, до реалізації пунктів 1, 2 Мінського Комплексу заходів від 12 лютого 2015 року, а також до повернення захоплених підприємств до функціонування згідно із законодавством України, припинити переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей. На території окремих районів Донецької та Луганської областей відсутній доступ до підприємств галузі, які насильно захоплені, що сприяє загрозі життя уповноважених осіб при знаходженні на території виробних підрозділів, які мають здійснювати організацію та контроль ведення господарської діяльності. Висновком торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно AT "Укрзалізниця" засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у містах Луганськ, Донецьк, Дебальцеве. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно AT "Укрзалізниця", що знаходиться в тому числі в містах Луганськ, Донецьк, Дебальцеве, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі, до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, у тому числі затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початком дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Отже, відповідач фактично відсутній за фактичним місцем ведення діяльності та розташування офісу, зокрема у м. Донецьк, місцем роботи позивача по справі, і цей факт зумовлений поважними причинами. Вказані форс - мажорні обставини унеможливлювали виконання відповідачем своїх зобов`язань згідно статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України. Відповідач не мав об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків та виконати свої зобов`язання за трудовим договором. Таким чином, нарахування заробітної плати та інших виплат є неможливим, оскільки таке нарахування проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатного розпису, розцінок та норм праці, табелів обліку використання робочого часу, розпоряджень про надбавки та премії, за умови, що господарська діяльність здійснювалась. Достовірно встановлено, що через захоплення підприємства невідомими особами відповідач втратив контроль над виробничими потужностями підприємства, нерухомим майном та документацією. В розпорядженні відповідача відсутні накази про надання позивачу відпусток, з яких можливо було б встановити кількість днів відпустки, які не були використані позивачем та які б підлягали компенсації у зв`язку зі звільненням. До матеріалів справи позивачем в порушення статті 81 ЦПК України не долучено належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність на день звільнення невикористаних днів відпусток. Через відсутність первинних документів відповідач не має можливості підтвердити інформацію щодо фактичного виконання робіт, що безпосередньо впливає на можливість проведення розрахунку. Відповідно до витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей від 27 квітня 2017 року припинено дію довіреності від 28 жовтня 2016 року, відповідно до якої було уповноважено начальника та заступника начальника Дебальцевського пасажирського локомотивного депо здійснювати дії пов`язані з діяльністю підрозділу, у тому числі видавати та підписувати від імені підрозділу розпорядчі документи та затверджувати внутрішні документи з питань що стосуються діяльності підрозділу (а.с. 106 - 115). Ухвалою Донецького апеляційного суду від 14 листопада 2019 року за апеляційною скаргою відповідача АТ "Укрзалізниця" відкрито апеляційне провадження (а.с. 126 - 128). Позивач ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття апеляційного провадження та копію апеляційної скарги відповідача отримала 22 листопада 2019 року за адресою її реєстрації, як внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 137). Крім того, про постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача позивач була повідомлена відповідно до Закону України від 12 серпня 2014 року № 1632-VII "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції" шляхом розміщення 18 листопада 2019 року інформації на офіційному веб-порталі судової влади з посиланням на веб-адресу судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень (а.с. 131). Письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача позивачем ОСОБА_1 на час розгляду справи не наданий. Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 28 листопада 2019 року справу відповідно до частини першої статті 369, частини тринадцятої статті 7 ЦПК України призначено до розгляду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) (а.с. 138 - 139), оскільки ціна позову у цій справі складає 24 032,53 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, сторони клопотання про розгляд справи у суді апеляційної інстанції з їх повідомленням не заявили та справа не відноситься до тих, які відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача АТ "Укрзалізниця" задоволенню не підлягає. Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Оскаржуване відповідачем рішення відповідає зазначеним вимогам процесуального закону. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працювала на посаді інженера 1 категорії виробничого підрозділу "Луганська дистанція колії" структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (а.с. 11 - 13). На підставі наказу структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" про припинення трудового договору № 1302/ДН-ОС від 17 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнена з 17 липня 2017 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату (а.с. 16). Відповідачем факт перебування позивача з ним у трудових відносинах до 17 липня 2017 року не оспорюється. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, статті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Відповідно до статті 115 КЗпП України, статті 24 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтею 115 КЗпП України, статтею 24 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці". За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)", усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці. Згідно частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно матеріалів справи, зокрема апеляційної скарги, відповідач не оспорює той факт, що при звільненні позивача розрахунок з нею не проведено. Відповідач посилається на те, що робоче місце позивача фактично знаходилось на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, що через захоплення підприємства відповідач втратив контроль над виробничими потужностями, що захоплення підприємства сприяє загрозі життя при знаходженні на території виробничих підрозділів уповноважених осіб, які мають здійснювати організацію та контроль ведення господарської діяльності, у зв`язку з чим відповідач не має об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків у спірний період та виконати свої зобов`язання за трудовим договором, а тому через відсутність зв`язку з виробничими підрозділами, а також не передачею з непідконтрольної території первинних документів, на підставі яких здійснюється нарахування заробітної плати та інші виплати, нарахування заробітної плати працівникам з 20 березня 2017 року припинено. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Відповідно до статті 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша статті 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату. Відповідно до статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до частин першої, другої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Висновок суду першої інстанції про доведеність заборгованості відповідача по заробітній платі позивачу за березень 2017 року у розмірі 1 660,31 грн., по заробітній платі за час вимушеного простою з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року в сумі 14 730,99 грн., одноразовій грошовій допомозі при звільненні в сумі 5 977,40 грн., компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 1 663,83 грн. підтверджується наданими позивачем розрахунками заробітної плати за березень - липень 2017 року (табуляграми) (а.с. 17 - 21), які йому були видані відповідачем відповідно до статті 110 КЗпП України, частини 1 статті 30 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", згідно яких при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Згідно цих розрахунків позивачу за березень 2017 року нарахована заробітна плата за фактично відпрацьовані 87 годин та за 48 годин простою, за квітень 2017 року - за 136 годин простою та матеріальна допомога, за травень 2017 року - за 159 годин простою та матеріальна допомога, за червень 2017 року - за 159 годин простою та матеріальна допомога, за липень 2017 року - за 88 годин простою, матеріальна допомога, а також компенсація за 9 днів невикористаної відпустки та вихідна допомога при звільненні (а.с. 17 - 21). Відомості, зазначені у наданих позивачем розрахунках заробітної плати за березень - липень 2017 року узгоджуються з іншими доказами по справі, зокрема, наказом начальника структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 16 березня 2017 року № 58/ДНД, який виданий у м. Лиман Донецької області, тобто на території, на якій органи державної влади України здійснюють свої повноваження, згідно якого у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування, встановлено початок простою по причинам, незалежним від робітників, з 0.00 годин 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень", в тому числі виробничого підрозділу "Луганська дистанція колії". Згідно наказу на час простою робітники зобов`язані приходити на свої робочі місця згідно графіку роботи відповідно до Правил внутрішнього трудового розпорядку та розписуватися на початку та наприкінці робочого дня в "Журналі обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої"; оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи. Наказано начальникам відповідних підрозділів організувати облік явки робітників (а.с. 14 - 15). Даний наказ узгоджується з нормою статті 113 КЗпП України, згідно якої час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Згідно наданих позивачем розрахунків заробітної плати оплата простою за період з березня 2017 року по липень 2017 року здійснена саме на цих умовах, виходячи з посадового окладу позивача 5 825,00 грн. (а.с. 17 - 21). Відповідачем ці відомості не спростовані та суду не надані докази, що ці відомості є недостовірними, не надано доказів, що оклад позивача є іншим, ніж 5 825,00 грн. Відповідно до частини четвертої статті 97 КЗпП України, статті 22 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Враховуючи, що в період встановленого структурним підрозділом "Луганська дирекція залізничних перевезень", до складу якого входив виробничий підрозділ "Луганська дистанція колії", простою позивач на виконання наказу виходила на своє робоче місце до дня звільнення, що підтверджується наданими до суду першої інстанції копіями табелів обліку використання робочого часу, а також журналу обліку приходу-уходу працівників "Простій контора ПЧ-15", на день звільнення позивача наказ про встановлення простою скасовано не було (відповідачем такі відомості не надано, структурний підрозділ "Луганська дирекція залізничних перевезень" здійснює свою діяльність у м. Лиман, тобто на території України, яка контролюється органами державної влади), у відповідача відсутні підстави не здійснювати позивачу оплату за час простою. Розрахунок заробітної плати за липень 2017 року узгоджується з наказом від 17 липня 2017 року № 1302/ДН-ОС про припинення трудового договору, згідно якого позивач звільнений у зв`язку зі скороченням штату за пунктом 1 статті 40 КЗпП України та має право на компенсацію за 9 днів невикористаної відпустки та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку (а.с. 16). Саме на підставі цього наказу відповідачем здійснено запис у трудову книжку позивача про її звільнення (а.с. 13). Наданим позивачем наказом від 17 липня 2017 року № 1302/ДН-ОС про припинення трудового договору, який виданий структурним підрозділом "Луганська дирекція залізничних перевезень", який здійснює свою діяльність у м. Лиман, тобто на території України, яка контролюється органами державної влади, підтверджується, що саме відповідач визначив кількість днів невикористаної на час звільнення позивача відпустки, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача про те, що в його розпорядженні відсутні накази про надання відпусток позивачу, з яких можливо було б встановити кількість днів відпустки, які не були використані позивачем та які б підлягали компенсації у зв`язку зі звільненням. Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки Сума компенсації за невикористану відпустку згідно розрахунку заробітної плати за липень 2017 року складає 1 663,83 грн. та відповідачем в апеляційній скарзі не оспорюється. Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Розмір нарахованої позивачу вихідної допомоги у зв`язку із звільненням на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України згідно розрахунку заробітної плати за липень 2017 року складає 5 977,40 грн. (а.с. 21) та відповідачем в апеляційній скарзі не оспорюється. Посилаючись на те, що заборгованість перед позивачем з виплати заробітної плати відсутня, відповідач не надав суду доказів про виплату позивачу заробітної плати за час простою за період з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, а також про виплату грошової компенсації за 9 днів невикористаної відпустки та вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням. Більш того, відповідач визнає, що починаючи з 20 березня 2017 року заробітну плату позивачу до дня звільнення, тобто до 17 липня 2017 року, не нараховував, що розрахунок з позивачем при звільненні не провів. Доводи апеляційної скарги про те, що у відповідача відсутня первинна документація для нарахування заробітної плати позивачу, не спростовують висновків суду. На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем суду надано копію наказу про припинення трудового договору (а.с. 16), копію наказу начальника структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 16 березня 2017 року № 58/ДН (а.с. 14 - 15), оригінал яких мають бути у відповідача, оскільки вони видані у м. Лиман Донецької області, тобто на території України, яка контролюється органами державної влади та де в теперішній час здійснює адміністративну діяльність структурний підрозділ "Луганська дирекція залізничних перевезень", розрахунки заробітної плати з березня по липень 2017 року (а.с. 17 - 21), Наявність таких документів у відповідача дає йому можливість виконати свій обов`язок щодо розрахунку з позивачем. Відповідно до пункту 12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14 "Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження" якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, до заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. Отже, надані позивачем розрахунки заробітної плати (розрахункові листи) є належним доказом, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати. Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією роботодавця. Отже відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати. Посилаючись на втрату 20 березня 2017 року контролю над виробничим підрозділом, відповідач, зокрема його структурний підрозділ "Луганська дирекція залізничних перевезень", 17 липня 2017 року, тобто вже після втрати контролю, видав наказ про припинення трудових відносин з позивачем, та, здійснюючи свою діяльність на території України, зокрема структурний підрозділ "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" у м. Лиман Донецької області, яка не є окупованою, знайшов шляхи внести запис у трудову книжку позивача про її звільнення, що спростовує доводи відповідача про відсутність зв`язків з виробничим підрозділом, в якому працювала позивач та в якому зберігалася її трудова книжка. Посилаючись в апеляційній скарзі на відсутність об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків, відповідач конкретних заперечень щодо сум оплати за час простою за березень - липень 2017 року не наводить. Посилаючись в апеляційній скарзі на те, що заборгованість перед позивачем з виплати заробітної плати відсутня, відповідач не надав суду доказів про виплату позивачу заробітної плати за час простою за період з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, а також про виплату грошової компенсації за 9 днів невикористаної відпустки, про виплату вихідної допомоги. Більш того, відповідач визнає, що починаючи з 20 березня 2017 року заробітну плату позивачу до дня звільнення, тобто до 17 липня 2017 року, не нараховував, що розрахунок з позивачем при звільненні не провів. Доводи апеляційної скарги про те, що Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року є підставою для звільнення відповідача від виплати заборгованості по заробітній платі, не ґрунтуються на законі. Відповідно до Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільнені працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), терористична загроза та загроза територіальної цілісності України, у тому числі територій міста Донецьк Донецької області, міста Луганськ Луганської області, що супроводжується актами тероризму, для подолання яких направлене проведення в Донецькій та Луганській областях антитерористичної операції у 2014 році та станом на поточну дату заходи її проведення тривають є надзвичайними, непередбачуваними та невідворотними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання обов`язків сторонами, передбачених умовами трудового договору (контракту), законодавчими та іншими нормативними актами. У зв`язку із тим, що виробничі потужності, які було закріплено за структурними підрозділами "Донецька дирекція залізничних перевезень" та "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", що знаходяться на територіях міста Донецька і Донецької області, міста Луганська та Луганської області, які перебувають під контролем незаконних збройних формувань, і вийшли із-під контролю роботодавця у зв`язку із злочинним їх захопленням для подальшої господарської діяльності представниками цих незаконних збройних формувань і термін їх повернення є невідомим, термінове припинення трудових відносин з усіма працівниками, що за трудовим договором виконують функціональні обов`язки на цих виробничих потужностях у зв`язку із скороченням штату, згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України, є вимушеним, необхідним, об`єктивним та упереджуючим заходом. Втрата контролю і доступу ПАТ "Укрзалізниця", регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" до виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звітів, що подавались до контролюючих органів, комп`ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" та з 12 квітня 2017 року щодо структурного підрозділу "Луганська дирекція залізничних перевезень", коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями, позбавило можливості ПАТ "Укрзалізниця", регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" виконати зобов`язання перед вивільненими працівниками згідно статей 47, 83, 115 і 116 КЗпП України, а саме: кожному звільненому працівнику структурних підрозділів "Донецька дирекція залізничних перевезень" та "Луганська дирекція залізничних перевезень" видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок. Це свідчить про відсутність вини ПАТ "Укрзалізниця" у невиконанні своїх обов`язків. Апеляційний суд звертає увагу, що всупереч зазначеним висновкам структурним підрозділом "Луганська дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця" при звільненні позивачу була видана належно оформлена трудова книжка. Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Законом України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що сертифікат Торгово-промислової палати України є єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань (стаття 10). Відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні встановлена статтею 117 КЗпП України, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Тобто, форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Проте заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (стаття 113 КЗпП), компенсація за невикористані дні відпустки (стаття 83 КЗпП), вихідна допомога при звільненні (статті 44 КЗпП), не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати і жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заробітної плати та цей обов`язок роботодавця не залежить від наявності або відсутності його вини. Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов`язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідно до витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей від 27 квітня 2017 року припинено дію довіреності від 28 жовтня 2016 року, відповідно до якої було уповноважено начальника та заступника начальника Дебальцевського пасажирського локомотивного депо здійснювати дії пов`язані з діяльністю підрозділу, у тому числі видавати та підписувати від імені підрозділу розпорядчі документи та затверджувати внутрішні документи з питань що стосуються діяльності підрозділу, не впливають на висновки апеляційного суду, оскільки не стосуються цієї цивільної справи, у якій позивач просить стягнути заборгованість за час її роботи у виробничому підрозділі "Луганська дистанція колії". Крім того, до апеляційної скарги відповідачем не доданий витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей від 27 квітня 2017 року про припинення дії довіреності від 28 жовтня 2016 року, у зв`язку з чим апеляційний суд позбавлений можливості дати йому оцінку відповідно до статті 89 ЦПК України. Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Суд першої інстанції правильно послався на те, що згідно практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа "Суханов та Ільченко проти України", справа "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини") "майно" може являти собою "існуюче майно" або засоби, включаючи "право вимоги", відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні "законне сподівання"/"правомірне очікування" (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності. В рішенні у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 року Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "власності", яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1 (п. 22). Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Враховуючи, що позивач до 17 липня 2017 року знаходилася з регіональною філією "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" у трудових відносинах, що в період з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року на виконання наказу роботодавця про встановлення простою згідно графіку роботи виходила на своє робоче місце, майнові вимоги позивача щодо оплати їй часу простою за період з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, виплати компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги, про що роботодавцем зазначено в наказі про звільнення, відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського суду з прав людини. Враховуючи, що відповідач в порушення Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" не надав суду першої інстанції документів за підписом відповідальної посадової особи ні про нараховану позивачу заробітну плату за період з 20 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, ні про наявність заборгованості по заробітній платі за цей період, ні про відсутність такої заборгованості, в апеляційній скарзі визнає, що розрахунок з позивачем при його звільненні не проведено, суд першої інстанції при вирішенні спору обґрунтовано виходив з доказів, наданих позивачем, та дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення на користь позивача заборгованості з виплати заробітної плати (сум, які належали йому від підприємства на день звільнення). Враховуючи, що на теперішній час позивачу не виплачена заборгованість по заробітній платі за березень - липень 2017 року, компенсація за невикористану відпустку, затримка виплати цих грошових доходів складає більше одного місяця, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків їх виплати є обґрунтованими. Відповідно до статті 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (стаття 2). Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4). Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив "Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати". Відповідно до пунктів 4, 5 зазначеного Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4). Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5). Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах від 21 травня 2014 року у справі № 6-43цс14, від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно до статті 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток. Зазначене спростовує доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність підстав для нарахування позивачу компенсації через відсутність вини відповідача у порушенні трудових прав працівників, в тому числі встановлених строків виплати заробітної плати. Доводи щодо розміру компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в апеляційній скарзі відсутні. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи вищезазначене, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є необґрунтованими. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а рішення суду - без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні. За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 1 153,00 грн. (а.с. 116, а.с. 125). Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, підстави для відшкодування йому витрат по сплаті судового збору відсутні, судові витрати по сплаті відповідачем судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 153,00 грн. покладаються на відповідача. Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані. Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення. Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 03 жовтня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 13 січня 2020 року. Суддя - доповідач: Л.І. Соломаха Судді: О.Д. Канурна Ю.М. Мальований