Постанова 4804 № 236/3669/19

Єдиний унікальний номер 236/3669/19 Номер провадження 22-ц/804/430/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 березня 2020 року Донецький апеляційний суду складі: судді-доповідача: Мальованого Ю.М., суддів: Канурної О.Д., Космачевської Т.В., розглянувши у м. Бахмут Донецької області у приміщенні суду в письмовому провадженні цивільну справу № 236/3669/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсацій при звільненні, з апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 05 листопада 2019 року у складі судді Саржевської І.В., - В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01 березня по 17 липня 2017 року, вихідної допомоги при звільненні, компенсації за невикористані дні відпустки у загальній сумі 45 397 грн. 11 коп. та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Позов мотивований тим, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював на посаді машиніста тепловоза у цеху експлуатації "Дебальцевське пасажирське локомотивне депо" структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця". Наказом № 3175/ДН-ОС від 17 липня 2017 року його було звільнено з 17 липня 2017 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Посилаючись на те, що відповідач до теперішнього часу розрахунок з ним не провів, просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня 2017 року, вихідну допомогу при звільненні, компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 45 397 грн. 11 коп. та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Постановою Кабінету Міністрів України № 938 від 31 жовтня 2018 року змінено тип публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (ПАТ "Укрзалізниця") з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство "Українська залізниця" (скорочене найменування АТ "Укрзалізниця"). Рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 05 листопада 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ "Укрзалізниця" про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги при звільненні та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати задоволено в повному обсязі. Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня по 17 липня 2017 року, вихідну допомогу при звільненні та компенсацію за невикористані дні відпустки в сумі 45 397 грн. 11 коп., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 3 305 грн. 31 коп. Зобов`язано АТ "Укрзалізниця" при виплаті ОСОБА_1 доходу утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. В частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць рішення допущено до негайного виконання. Стягнуто з АТ "Укрзалізниця" на користь держави судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач в апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального права, неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 05 листопада 2019 року і ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що у зв`язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об`єктів ПАТ "Укрзалізниця», розташованих на непідконтрольній території, у відповідача з 20 березня 2017 року відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп`ютерних баз та втрачено контроль над господарською діяльністю. Посилаючись на науково-правовий висновки Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що порушення норм трудового законодавства стосовно працівників структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" АТ "Укрзалізниця" виникли через форс-мажорні обставини і на цій підставі відповідач підлягає звільненню від відповідальності за невиконання обов`язків, передбачених законодавством про працю. Доводом апеляційної скарги також є та обставина, що суд безпідставно прийняв рішення виключно на підставі наданих позивачем доказів по справі. Надана позивачем довідка виготовлена на непідконтрольній українській владі території та підписана особами, які не перебувають у трудових правовідносинах з відповідачем. Доказів того, що позивач виконував свої посадові обов`язки та йому було нарахована, але не виплачена заробітна плата не надано. З інших підстав судове рішення відповідачем не оскаржувалося. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 20 січня 2020 року за апеляційною скаргою відповідача АТ "Укрзалізниця" відкрито апеляційне провадження (а.с. 120 - 121). Позивач ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття апеляційного провадження від 20 січня 2020 року з копією апеляційної скарги отримав 29 січня 2020 року, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 129). Письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача позивачем на час розгляду справи не наданий. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 04 лютого 2020 року справу відповідно до ч. 1 ст. 369, ч. 13 ст. 7 ЦПК України призначено до розгляду в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи), оскільки ціна позову у ній складає 45 397 грн. 11 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, сторони клопотання про розгляд справи у суді апеляційної інстанції з їх повідомленням не заявили та справа не відноситься до тих, які відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 126 - 127). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача АТ "Укрзалізниця" підлягає частковому задоволенню. Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Оскаржуване відповідачем рішення зазначеним вимогам процесуального закону у повній мірі не відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем. На підставі наказу (розпорядження) № 3175/ДН-ос від 17 липня 2017 року його звільнено з 17 липня 2017 року з посади машиніста тепловоза ВП "Дебальцевське пасажирське локомотивне депо" СП "Донецька дирекція залізничних перевезень" РФ "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця" за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. Зазначений наказ видано структурним підрозділом "Донецька дирекція залізничних перевезень" регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" та підписано виконуючим обов`язки начальника дирекції залізничних перевезень ОСОБА_2 . В наказі зазначено, що ОСОБА_1 має право на компенсацію за 23 днів невикористаної відпустки та виплату вихідної допомоги. (а.с. 18). На підтвердження не виплаченої заробітної плати позивачем надані суду розрахункові листи, довідки-розрахунки заробітної плати та розрахункові листи (табулеграми) за березень - липень 2017 року (а.с. 19-21). Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не оспорює факт перебування сторін у трудових відносинах. Позивач ОСОБА_1 перебував з відповідачем у трудових правовідносинах, за що йому мала бути нарахована та виплачена заробітна плата. Розмір заявленої позивачем до стягнення суми невиплаченої йому заробітної плати та компенсаційних виплат відповідач не спростував, тому конституційне право позивача на одержання винагороди за працю має бути захищено. Доводи відповідача, який заперечував проти позову, ґрунтуються на відсутності первинних документів для нарахування заробітної плати. З березня 2017 року до структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" не надходять документи для нарахування заробітної плати, на підконтрольній Україні території відсутня первинна документація для нарахування заробітної плати за період з 16 березня 2017 року по 17 липня 2017 року, через захоплення підприємства невідомими особами відповідач втратив контроль над виробничими потужностями підприємства, нерухомим майном та документацією. Враховуючи, що станом на час розгляду справи відповідач не надав доказів на спростування відомостей, щодо нарахованої позивачу заробітної плати, суд першої інстанції погодився з розрахунками позивача та задовольнив їх у повному обсязі. Проте рішення суду у повній мірі не відповідає обставинами справи, з огляду на що повністю погодитися з ним апеляційний суд не може. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ст. 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Відповідно до ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не припиняє обов`язків роботодавця, визначених ст. 115 КЗпП України. За змістом пункту 4 частини першої Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)", усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Таким чином, роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано, що забезпечує реалізацію одного із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці. Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Згідно матеріалів справи, зокрема апеляційної скарги, відповідач не оспорює той факт, що при звільненні позивача розрахунок з ним не проведено. Відповідач посилається на те, що робоче місце позивача фактично знаходилось на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, що через захоплення підприємства відповідач втратив контроль над виробничими потужностями, що захоплення підприємства сприяє загрозі життя при знаходженні на території виробничих підрозділів уповноважених осіб, які мають здійснювати організацію та контроль ведення господарської діяльності, у зв`язку з чим відповідач не має об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків у спірний період та виконати свої зобов`язання за трудовим договором, а тому через відсутність зв`язку з виробничими підрозділами та не передачею з непідконтрольної території первинних документів, на підставі яких здійснюється нарахування заробітної плати й інші виплати, нарахування заробітної плати працівникам з 20 березня 2017 року не проводилося. Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Відповідно до ст. 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів. Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (ч. 1 ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату. Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією роботодавця. Отже відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для не нарахування та не виплати позивачу заробітної плати. Відповідно до ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до частин 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. До апеляційного суду позивач надав розрахунки заробітної плати за березень-липень 2017 року, згідно яких ОСОБА_1 нарахована заробітна плата у розмірі 39 567 грн. 37 коп. (а.с. 24), а також розрахунки заробітної плати за вказаний період (а.с.19-21). Апеляційний суд критично ставиться до довідки про нарахування сум до виплати наданої позивачем, оскільки вказана довідка не містить необхідних реквізитів, зокрема номеру та дати її складання, печатки підприємства, крім того інформація, що міститься у довідці, не відповідає відомостям, наданим Пенсійним фондом України щодо позивача як застрахованої особи (Форма ОК-5). Що стосується посадових осіб, які підписали вказану довідку, то матеріали справи не містять документів на підтвердження їх повноважень на підписання та видачу довідок або інших документів бухгалтерського обліку. Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Виходячи з наведеного вище, апеляційний суд вважає, що позивач ОСОБА_1 , надаючи копію довідки про нарахування заробітної плати з березня 2017 року по липень 2017 року в сумі 39 567 грн. 37 коп., та визначаючи її як заборгованість по заробітній платі, не довів достовірності такої довідки, як доказу про наявність заборгованості АТ «Українська залізниця» перед ним в зазначеній сумі. Сам по собі факт звільнення позивача з роботи не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Разом з тим, судом встановлено, що згідно з Індивідуальними відомостями про застраховану особу Пенсійного фонду України (форма ОК-5, ОК-7) в березні 2017 року за 31 день страхового стажу АТ «Українська залізниця» позивач ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в розмірі 12 128 грн. 36 коп.; у квітні 5836 грн. 42 коп., з травня по липень 2017 року відомості відсутні (а.с. 15). Відповідач у своїй довідці про доходи від 30.09.2019 року № 1071/2, зазначив, що ОСОБА_1 заробітна плата нараховувалась тільки в січні та лютому 2017 року в розмірі відповідно 9124 грн. 38 коп. та 3714 грн.72 коп. (а.с. 79). Проте, інформація з Індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України (форма ОК-5, ОК-7) свідчить про те, що позивачу ОСОБА_1 заробітна плата нараховувалась також у березені 2017 року в розмірі 12 128 грн. 36 коп. та квітні 5836 грн. 42 коп. Відповідачем зазначена інформація не спростована. Позивач заявив вимоги про стягнення заборгованості заробітної плати з березня по липень 2017 року. Будь якої інформації щодо сплати заборгованості за вказаний період відповідач суду не надав. Посилаючись в апеляційній скарзі на відсутність об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків, відповідач конкретних заперечень щодо сум оплати за час простою за березень - липень 2017 року не наводить. Відповідно до ч. 4 ст. 97 КЗпП України, ст. 22 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Згідно наказу (розпорядження) № 31456/ДН-ос від 17 липня 2017 року позивача звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату і він має право на компенсацію за 23 дні невикористаної відпустки та на вихідну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку (а.с. 18). Саме на підставі цього наказу відповідачем здійснено запис у трудову книжку позивача про його звільнення (а.с. 9 зворот). З огляду на викладене, позовні вимоги в частині спору про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за березень квітень 2017 року підлягають частковому задоволенню в розмірі 17 964 грн. 78 коп. (12128, 36 + 5836,42). Що стосується заборгованості за інший період, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач не довів своїх позовних вимог в частині спору про стягнення заборгованості заробітній платі за період з 1 травня 2017 року по 17 липня 2017 року належними, допустимими та достовірними доказами нарахування йому заробітної плати за вказаний вище період в певному розмірі. Таким чином, підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 1 травня 2017 року по 17 липня 2017 року не вбачається. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Отже, висновок суду першої інстанції про розмір заборгованості по заробітній платі за період березень липень 2017 року не відповідає обставинам справи. Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Відповідно до п. 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються. Враховуючи, що позивач звільнений 17 липня 2017 року, обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передували звільненню, тобто за період з липня 2016 року по червень 2017 року. Керуючись наведеними роз`ясненнями, апеляційний суд бере до уваги залучену до матеріалів справи інформацію з Індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України (форма ОК-5, ОК-7), згідно якої за період з липня 2016 року по червень 2017 року позивачу була нарахована заробітна плата у розмірі 74 867 грн. 53 коп. (а.с. 15). У відповідності до листів Міністерства соціальної політики України, від 20.07.2015 року № 10846/0/14-15/13 та від 05.08.2016 року № 11535/0/14-16/13 про норми тривалості робочого часу на 2016 рік та 2017 рік кількість робочих днів за цей період складає

250. Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача для виплати компенсації за невикористану відпустку складає 299 грн. 47 коп. (74 867,53 : 250) і відповідно компенсація за 23 днів невикористаної відпустки становить 6877 грн. 81 коп. (299,47 х 23 днів). Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 1 ст. 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, для обчислення вихідної допомоги у зв`язку із звільненням середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку, тобто виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Відповідно до інформації з Індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України (форма ОК-5, ОК-7) у травні, червні 2017 року позивачу заробітна плата не нараховувалась. Заробітна плата з попередні два місяця (березень, квітень 2017 року) складає 17 964 грн. 78 коп. (а.с. 15) при 41 робочому дню (лист Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 року № 11535/0/14-16/13 про норми тривалості робочого часу на 2017 рік), з огляду на що середньоденна заробітна плата позивача становить 438 грн. 16 коп. (17 964,78 : 41). Середньомісячне число робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства становлять 20 днів, відповідно середня місячна заробітна плата, яку відповідач має виплатити позивачу при звільненні на підстави прийнятого наказу № 3175/ДН-ОС від 17 липня 2017 року складає 8763 грн. 20 коп. (438,16 х 20). Отже, враховуючи залучену до матеріалів справи інформацію з Індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України (форма ОК-5, ОК-7), апеляційний суд приходить до висновку, що у відповідача АТ «Українська залізниця» перед позивачем ОСОБА_1 мається заборгованість по заробітній платі за березень 2017 року - 12 128 грн. 36 коп., за квітень 2017 року - 5836 грн. 36 коп., вихідної допомозі при звільненні - 8763 грн. 20 коп. та компенсації за невикористані дні відпустки - 6 887 грн. 81 коп. Загальна сума заборгованості складає 33 615 грн. 73 коп., податки та інші обов`язкові платежі з якої не утримані. Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Відповідно до ст. 34 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) (стаття 2). Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4). Відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив "Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати". Відповідно до п. 2.2 рішення Конституційного Суду від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Відповідно до пунктів 4, 5 "Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом (пункт 4). Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (пункт 5). Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, які викладені у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21.05.2014 року у справі № 6-43цс14, від 14.12.2016 року у справі № 428/7002/14-ц, відповідно до статті 34 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці", Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсація втрати частини заробітної плати провадиться підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток. Оскільки вихідна допомога при звільненні має разовий характер та відповідно до пункту 3.8. розділу 3 "Інші виплати, що не належать до фонду оплати праці" Інструкції зі статистики заробітної плати, яка затверджена наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 року за № 114/8713, не належить до фонду оплати праці, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на неї відповідно до ст. 2 Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" не нараховується. Позивач має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати за березень 2017 року - 12 128 грн. 36 коп., квітень 2017 року - 5836 грн. 36 коп., а також невиплаченої при звільненні компенсації за невикористані дні відпустки - 6 887 грн. 81 коп., оскільки на теперішній час зазначена заборгованість позивачу не виплачена і затримка виплати цих доходів, які належать до фонду оплати праці, складає більше, ніж один місяць. Відповідно до статті 3 Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється виходячи з суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів). Тобто для нарахування компенсації на зазначені вище доходи необхідно з них вирахувати податок з доходів фізичних осіб, який відповідно до пункту 167.1 Податкового кодексу України складає 18% доходу, та військовий збір, який відповідно до п.п. 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу складає 1,5%. Компенсація апеляційним судом розраховується станом на 05 листопада 2019 року - на день ухвалення рішення судом першої інстанції. Місяць, рік невиплаченого доходуСума нарахованого доходу (грн.)ПДФО (грн.) 18%Військовий збір (грн.) 1,5%.Сума не виплаченого доходу (після утримання податків) (грн.)Коефіцієнт приросту споживчих цінСума компенсації (грн.) березень 201712128,362183,10181,929763,340,250 за період з квітня 2017 по жовтень 20192440,83 квітень 2017 5836,421050,5587,544698,330,239 за період з травня 2017 по жовтень 20191122,90 Компенсація за невикористану відпустку 6 887,811239,80103,315544,700,202 за період з серпня 2017 по жовтень 20191120,02 всього 4683,75 Загальна сума компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків виплати доходів за березень, квітень 2017 року, а також компенсації невикористаної відпустки складає 4683 грн. 75 коп. Зазначена сума компенсації втрати частини грошових доходів підлягає виплаті позивачу за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів, що відповідно до статей 14.1.180, 18, 162.1.3, 168 Податкового кодексу України є обов`язком податкового агента, яким є відповідач. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення суду в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати за березень - липень 2017 року, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати, рішення суду щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, стягнення з відповідача на користь держави судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп. також підлягає зміні. Відповідно до ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Від сплати судового збору з цих позовних вимог позивач звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати. Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За зверненням до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати за березень - липень 2017 року, компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги у загальній сумі 45 397 грн. 11 коп. та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати, позивач був звільнений від сплати судового збору. Апеляційним судом позовні вимоги задовольняються частково у сумі 38 299 грн. 48 коп., що складає 84,36 % (39 567,37 х 100) : 45 397,11) від заявлених позивачем вимог. З огляду на вказане, з відповідача АТ «Укрзалізниця» на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 648 грн. 22 коп. ((768,40 х 84,36) : 100). Разом з тим сума задоволених апеляційних вимог відповідача в частині позовних вимог, що стосуються стягнення заборгованості по заробітній платі, склала 5 829 грн. 74 коп.( 45397,11 - 39567,37), що складає 15,63 % (100% - (38 299, 48 х 100) : 45 397,11) від заявлених в цій частині позовних вимог. З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову з вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі, сплачений відповідачем при подачі апеляційної скарги судовий збір у розмірі 180 грн. 15 коп. (1 152,60 х 15,63%) має бути відшкодований йому за рахунок держави. Керуючись ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково. Рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 05 листопада 2019 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01 березня по 17 липня 2017 року, вихідної допомоги при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 45 397 грн. 11 коп., втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 3 305 грн. 31 коп. та в частині стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь держави судових витрат у сумі 768 грн. 40 коп. змінити Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати за березень 2017 року у сумі - 12 128 грн. 36 коп., за квітень 2017 року - 5836 грн. 36 коп., вихідної допомоги при звільненні - 8763 грн. 20 коп., компенсації за невикористані дні відпустки - 6 887 грн. 81 коп., а також компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у сумі 4683 грн. 75 коп., а всього 38 299 (тридцять вісім тисяч двісті дев`яносто дев`ять) грн. 48 коп. Зобов`язати Акціонерне товариство "Українська залізниця" при виплаті ОСОБА_1 доходу у сумі 38 299 грн. 48 коп. утримати з цієї суми податки та інші обов`язкові платежі. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" судовий збір у розмірі 648 (шістсот сорок вісім) грн. 22 коп. Компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України Акціонерному товариству "Українська залізниця" витрати по сплаті судового збору у розмірі 180 (сто вісімдесят) грн. 15 коп. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ). Акціонерне товариство "Українська залізниця" (код ЄДРПОУ 40075815, юридична адреса: 03680, м. Київ, вул. Тверська, будинок 5). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 20 березня 2020 року. Суддя - доповідач: Ю.М. Мальований Судді: О.Д. Канурна Т.В. Космачевська