Постанова 4857 № 460/2453/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 січня 2020 рокуЛьвів№ 857/12611/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І., за участю секретаря судового засідання: Луців І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду, постановлену суддею Зозуля Д.П. о 11:04, повний текст якої складений 13 листопада 2019 року, у справі № 460/2453/19 за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області до Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" про стягнення заборгованості по фактичних витратах на виплату та доставку пільгових пенсій, - ВСТАНОВИВ: 26 вересня 2019 року позивач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області звернувся в суд з позовом до відповідача - Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго", у якому просив стягнути заборгованість по фактичних витратах на виплату та доставку пільгових пенсій в сумі 30798,38 грн. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року адміністративний позов залишено без розгляду. Ухвала мотивована наявністю підстав для залишення позову без розгляду, передбачених п.8 ч.1 ст.240 Кодексу адміністративного судочинства України. Не погоджуючись з вищевказаною ухвалою суду, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, наведених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що при вирішенні спору судом враховано позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13.09.2019 у справі №812/210/17, згідно якої суми, які підлягають сплаті страхувальниками в рахунок відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, не є страховими внесками, недоїмкою, штрафними санкціями чи пенею. Однак, оскільки в даній постанові йдеться про спір стосовно спрямування сум коштів на погашення заборгованості в порядку календарної черговості її виникнення та не встановлено обмеження строків звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення заборгованості з відшкодування витрат на виплату і доставку пільгових пенсій, скаржник вважає, що судом першої інстанції не вірно застосовано висновки Верховного Суду при вирішення спірних правовідносин. Зазначає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч.15 ст.106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-VI, якою передбачено, що строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. Водночас ч.2 ст.44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Відповідно до п.5 ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними). Згідно з ч.1, абз.2 ч.2 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень. Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. Відповідно до ч.3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Таким чином, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, відсутність заяви про поновлення строку, а у разі подання заяви про поновлення строку - відсутність поважних причин його пропуску. Суд першої інстанції, встановивши, що позивачем при зверненні до суду пропущено тримісячний строк, передбачений абз.2 ч.2 ст.122 КАС України, застосував наслідки, передбачені ч.3 ст.123 КАС України. При цьому судом враховано позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 13 вересня 2019 року (справа №812/210/17), згідно якої суми, які підлягають сплаті страхувальниками в рахунок відшкодування витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, не є страховими внесками, недоїмкою, штрафними санкціями чи пенею. З огляду на неведене, суд виснував, що строк звернення до суду про стягнення заборгованості розпочався ще у січні 2017 року та позивач не був позбавлений можливості звернутись до суду в межах встановленого процесуальним законом строку, проте таким правом не скористався. Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, зазначивши наступне. Судом встановлено, що Приватне акціонерне товариство "Рівнеобленерго" зареєстроване як юридична особа та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області як платник страхових внесків та зобов`язане відшкодовувати витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, відповідно до пункту 2 розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Рівненським об`єднаним УПФУ м. Рівне проведено та листом направлено на адресу відповідача розрахунки фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених відповідно до пункту 2 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в частині пенсій, призначених відповідно до пунктів "б" - "з" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", в тому числі по пенсіонеру ОСОБА_1 , яка перебувала в трудових відносинах з відповідачем. Розрахунок фактичних витрат на виплату та доставку пенсій з 2014 року отриманий відповідачем 12 вересня 2014 року за вхідним № 4934. Згідно Листа позивача від 03.06.2016 № 3099/06 та Акту звірки щодо фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за попередні роки за відповідачем станом на 01.01.2017 року обліковується заборгованість за період з 22.05.2010 по 31.12.2013 в розмірі 30738,38 грн, а згідно Акту звірки № 1 від 12.12.2018 станом на 01.11.2018 обліковується заборгованість в розмірі 30737,44 грн (а. с. 8, 9). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір на обов`язкове державне пенсійне страхування» від 26.06.1997 № 400/97-ВР (далі - Закон № 400/97-ВР) платниками збору на обов`язкове державне пенсійне страхування є суб`єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об`єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об`єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників. Згідно з положеннями абзацу 4 статті 2 Закону № 400/97-ВР для платників збору, визначених пунктами 1 і 2 частини першої статті 1 цього Закону, крім платників, віднесених до четвертої групи платників єдиного податку, що визначені підпунктом 4 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є також фактичні витрати на виплату і доставку пенсій, призначених до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» відповідно до пунктів «б» - «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та призначених після дня набрання чинності зазначеним Законом відповідно до пунктів 2-8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у період до досягнення працівниками пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Статтею 4 Закону № 400/97-ВР встановлено, що на обов`язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставки збору для платників збору, визначених пунктами 1 та 2 статті 1 цього Закону в розмірі 100 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного абзацом 4 пункту 1 статті 2 цього Закону. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону. Покриття витрат Пенсійного фонду на виплату і доставку пенсій за віком, призначених на пільгових умовах відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» та призначених відповідно до частин другої і третьої статті 114 цього Закону до досягнення пенсійного віку, визначеного статтею 26 цього Закону, здійснюється у такому порядку : підприємства та організації (крім сільськогосподарських товаровиробників, віднесених до четвертої групи платників єдиного податку, що визначені підпунктом 4 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України) вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, крім тих, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України; на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, а також на інших роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до частини другої статті 114 цього Закону, - до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону за раніше діючим порядком. Процедуру відшкодування підприємствами витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах визначено Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою Постановою Правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1 (далі - Інструкція № 21-1). Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 Інструкції № 21-1 передбачено, що платниками страхових внесків є страхувальники - роботодавці: підприємства, установи й організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру. Згідно з пунктом 6.1 Інструкції № 21-1 для платників, зазначених у підпункті 2.1.1 пункту 2.1 розділу 2 цієї Інструкції відшкодуванню підлягають фактичні витрати на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» та призначених відповідно до частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» : особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, крім тих, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за Списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України; особам, які були зайняті на інших роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пунктів «б»-«з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пунктів 2-8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до пункту 6.4 Інструкції № 21-1 розмір сум до відшкодування на поточний рік визначається органами Пенсійного фонду України щорічно у розрахунках фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до частини 2 «Прикінцевих положень» Закону (згідно з додатками 6 та 7), які надсилаються підприємствам до 20-го січня поточного року та протягом місяця з новопризначених (перерахованих) пенсій. Згідно з пунктом 6.5 Інструкції № 21-1 розрахунки складаються на підставі відомостей відділів з призначення пенсій органів Пенсійного фонду України, які подаються згідно з додатком 8 та додатком 8а до 1 січня поточного року та протягом місяця з дня прийняття рішення про призначення нової пенсії. Відповідно до пункту 6.7 Інструкції № 21-1 підприємства щомісяця до 25-го числа вносять до Пенсійного фонду зазначену в розрахунку місячну суму фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах. З 01.01.2011 набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Згідно з пунктом 3 Прикінцевих та Перехідних положень вказаного Закону з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування вважаються платниками єдиного внеску. Аналіз наведених положень дає підстави суду апеляційної інстанції для висновку про те, що витрати на виплату та доставку пенсій, призначених особам відповідно до пунктів «б»-«3» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», покриваються підприємствами та організаціями у розмірі, визначеному щорічно органами Пенсійного фонду України у розрахунках фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій. Суми фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з дати призначення пенсії до дати складання розрахунку фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, призначених відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, сплачуються одночасно із оплатою фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за перший поточний місяць. Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами ПФУ у випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 106 Закону № 1058-IV строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується. Разом з тим, наведена норма не містить в собі застережень, що строки давності не застосовуються з разі стягнення недоїмки виключно по сплаті страхових внесків. Системний аналіз законодавчих положень, дозволяє колегії суддів дійти висновку, що сплата страхових внесків, витрат на виплату та доставку пільгових пенсій, належать до платежів однієї категорії, облік надходження яких здійснює Пенсійний фонд, а тому до таких застосовується єдиний порядок стягнення. Таким чином, в разі звернення до суду із позовом про стягнення заборгованості (недоїмки), яка виникла через несвоєчасне нарахування та/або сплату суми фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, до відносин щодо стягнення такої заборгованості (недоїмки) застосовуються положення частини п`ятнадцятої статті 106 Закону № 1058-IV. Водночас строки звернення до суду із позовом про стягнення цієї заборгованості (недоїмки), передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, не застосовуються. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 25 травня 2018 року (справа № 809/1756/15), а відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Оскільки порядок стягнення недоїмки зі сплати страхових внесків застосовується також для відшкодування витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, відсутні правові підстави для застосування судом наслідків порушення строків звернення до адміністративного суду, передбачених ч.3 ст.123 КАС України. Щодо врахування судом першої інстанції при розгляді спірних правовідносин висновків Верховного Суду у справі №812/210/17 колегія суддів зазначає, що у рішенні судом касаційної інсанції досліджено обставини правомірності спрямовування пенсійним органом сплачених відповідачем сум по фактичних витратах на виплату та доставку пільгових пенсій на погашення заборгованості в порядку календарної черговості її виникнення. Відтак, правова

позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 13 вересня 2019 року у справі № 812/210/17, не стосується спірних правовідносин і не може застосовуватись судом при вирішенні даного спору. Наведені обставини в своїй сукупності під час прийняття процесуального рішення залишилися поза увагою суду першої інстанції. Відповідно до частини 2 ст. 6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Судом апеляційної інстанції також враховано, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям. Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справа «Меньшакова проти України» (Заява №377/02) у п.52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (наприклад, рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)». Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення". У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Отже, відповідно до позиції Європейського Суду з прав людини основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Постановивши ухвалу про залишення адміністративного позову без розгляду, суд першої інстанції фактично позбавив позивача права доступу до суду, що свідчить про порушення його права звернення до адміністративного суду, гарантованого ст.5 КАС України. Відповідно до ст.320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції. Керуючись статтями 242, 308, 310, 320, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №460/2453/19 - скасувати. Направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний Постанова складена в повному обсязі 14.01.2020.