Постанова 4857 № 460/1904/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/1904/19 пров. № 857/11808/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Довгої О.І., Матковської З.М., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року , ухвалене суддею Дорошенко Н.О. у м. Рівне у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, у справі № 460/1904/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, - ВСТАНОВИВ: 13 серпня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до відповідача Зарічненського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області, у якому просила визнати бездіяльність щодо нарахування та виплати компенсації за втрату частини пенсії у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії згідно із Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» протиправною та зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію за втрату частини пенсії у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період з березня 2012 року по липень 2017 року на суму пенсії 114686, 63 грн відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». В обгрунтування позовних вимог зазначає, що на виконання судового рішення від 22 грудня 2009 року у справі №2-а/2515/2009, відповідачем було нараховано та включено у додаткові відомості виплату пенсії в березні 2012 року у сумі 114686,63 грн, однак зазначена сума фактично виплачена відповідачем шляхом перерахування на особистий банківський рахунок позивача лише у липні 2017 року. Зазначає, що порушення строків виплати належних сум пенсії з вини пенсійного органу зумовлює його обов`язок здійснити компенсацію втрати частини грошових доходів. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини пенсії у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії згідно із Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини пенсії у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за період із 25.04.2012 по 27.07.2017 на суму пенсії 114686,63 грн відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати". Рішення мотивоване тим, що відповідач у зв`язку із порушенням встановлених строків виплати заборгованості по пенсії повинен був здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у порядку, передбаченому Законом №2050-ІІІ. При цьому суд вказав на помилковість визнання позивачем періоду, за який підлягала виплаті компенсація за втрату частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати, оскільки судом встановлено, що пенсійний орган зобов`язаний був виплатити нараховану заборгованість не пізніше 25.04.2012, а фактично така виплата проведена 27.08.2017. Крім того суд, вказавши на безпідставність доводів відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, виснував, що за змістом ст.46 Закону №1058-IV як суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, так і компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, нараховуються та виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. Також судом допущено заміну відповідача правонаступником Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити. Згідно з п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Так, судом достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , перебуваючи на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, отримує пенсію по інвалідності ІІІ групи, як громадянка, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії (а.с. 13, 25-26). Постановою Зарічненського районного суду Рівненської області від 22.12.2009 №2а-2515/2009, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 14.07.2011 у справі №22-а-3255/2011, адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області про визнання дій неправомірними задоволено. Зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі Рівненської області провести перерахунок державної пенсії ОСОБА_1 з 22.05.2008 відповідно до ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" по третій групі інвалідності в розмірі шести мінімальних пенсій за віком, з послідуючим перерахунком розміру вказаної пенсії, в зв`язку зі змінами розміру мінімальної пенсії за віком та провести виплату. Постанова набрала законної сили 26 липня 2011 року (а.с.20-22). Протоколом індивідуального перерахунку від 26.03.2012 підтверджується нарахування ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за період з 22.05.2008 в сумі 114686,63 грн. Виплату призначено основним способом в плановий період в 4 місяці 2012 року (а.с.17,18). Згідно з випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 на рахунок позивача 28.07.2017 зараховано кошти в загальній сумі 114686,63 грн (а.с.19). Листом Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області від 28.01.2019 №13-08/653/239 підтверджується, що виконання постанови Зарічненського районного суду Рівненської області від 22.12.2009 у справі №2а-2515/2009 здійснено Державною казначейською службою України 28.07.2017 (а.с.15). Сторонами не заперечується факт здійснення 28.07.2017 повної виплати ОСОБА_1 заборгованості на виконання постанови Зарічненського районного суду Рівненської області від 22.12.2009 у справі №2а-2515/2009. На звенення позивача із заявою від 19.06.2019 про нарахування та виплату компенсації за втрату частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати, листом Головного управління Пенсійного фонду України Рівненської області від 25.07.2019 №К-780/07.1-59 повідомлено заявника про відсутність правових підстав для нарахування та виплати їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії (а.с.13). Позивач, вважаючи відмову пенсійного органу у виплаті їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії протиправною, звернулась до суду з метою захисту свого порушеного права. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів виходить з наступного. В обгрунтування протиправності оскаржуваної рішення відповідач покликається на те, що судом не враховано обставин пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до суду з адміністративним позовом. Зауважує, що виплату нарахованих сум пенсії позивачу проведено казначейською службою 28.07.2017, що підтверджується копією листа Головного управління казначейської служби України в Рівненській області від 28.01.2019 та випискою з банківського рахунку позивача, долучених позивачем до позовної заяви. Відтак, на думку скаржника, доводи позивача про те, що про порушене право на виплату компенсації у зв`язку з неотриманням втрати частини доходів вона дізналась з листа пенсійного органу є необґрунтованими. У справі, що розглядається, з огляду на доводи скаржника, підлягає дослідженню питання дотримання позивачем строку звернення до суду з даним адміністративним позовом. Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. Таким чином, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, відсутність заяви про поновлення строку, а у разі подання заяви про поновлення строку - відсутність поважних причин його пропуску. Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. Водночас, ч.2 ст.44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, в тому числі щодо дотримання строків звернення до суду, визначених законом, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Згідно з ч.ч.1-3 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч.3 ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Слід зазначити, що суд, оцінюючи обставини, що перешкоджали особі здійсненню права на своєчасне звернення за захистом порушених прав, свобод та інтересів, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених у заяві доводів. Таким чином, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, відсутність заяви про поновлення строку, а у разі подання заяви про поновлення строку відсутність поважних причин його пропуску. Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України). Позивач вказує, що 30 липня 2019 року вона отримала письмову відповідь на свою заяву від Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області від 27.07.2019 вих.№К-780/07.1-59, якою відмовлено у виплаті компенсації за втрату частини пенсії у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії. Однак, судом не досліджено належних доказів, які містять вказівку на те, коли позивач дізналась про порушення пенсійним органом її прав, що стало підставою для звернення до суду. При цьому, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу, що правове значення при вирішенні спірних правовідносин має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи нараховано і виплачено грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням, та фактичні дати здійснення платежів. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Судом першої інстанції не враховано, що отримавши у липні 2017 року виплати з перерахованої на виконання рішення суду сум пенсії, з яких вона дізналась про можливе порушення її прав, позивач звернулась до суду з позовом лише у серпні 2019 року, тобто поза межами строку, визначеного ч.2 ст.122 КАС України. Аналізуючи наведені правові норми та обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про пропущення позивачем передбаченого законом строку звернення до суду з даними позовними вимогами навіть за умови здійснення обрахунку початку перебігу цього строку з дати отриманням позивачем відповіді Головного управління Державної казначейської служби України у Рівненській області від 28.01.2019 на заяву позивача про виплату належних їй сум на виконання рішення суду (30.01.2019 а.с.15-16). Колегія суддів вважає, що нереалізація позивачем права на вчасне звернення до суду в даному випадку зумовлена її власною поведінкою та зазначає, що виявлення наміру отримати судовий захист порушеного права не надає права позивачу на пропуск строку звернення до адміністративного суду та не збільшує обсяг її процесуальних прав, встановлених законом. Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Відповідно до частини 2 ст. 6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. Судом апеляційної інстанції також враховано, що адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям. Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У справах "Стаббігс та інші проти Великобританії", "Девеер проти Бельгії" Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. У Справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Також прецедентна практика Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Круз проти Польщі" виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Частиною 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених статтею 240 цього Кодексу. Згідно із пунктом 9 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина 4 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України). Колегією суддів не встановлено наявності непереборних обставин, що перешкоджали позивачу реалізації права на вчасне звернення до суду з даними позовними вимогами, а тому приходить до висновку про застосування правових наслідків, передбачених ст.123 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, яке підлягає скасуванню. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) в строки, встановленні статтею 309 КАС України. Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 319, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2019 року у справі №460/1904/19 - скасувати. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій залишити без розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга З. М. Матковська